Рішення № 124468191, 16.01.2025, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/7238/24

16 січня 2025 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі: судді Осташа А. В. розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області про зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 03.12.2024 звернулася до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області (далі - УДМС України в Тернопільській області, відповідач), у якому просила зобов`язати УДМС в Тернопільській області повторно розглянути її заяву від 20.01.2022 про надання дозволу на імміграцію в Україну.

Позов обґрунтовано тим, що рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.04.2024 у справі №500/1254/23, яке набрало законної сили, визнано протиправними дії Заліщицького сектору УДМС України в Тернопільській області, які полягають у неналежному розгляді заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію на Україну та визнано протиправним та скасовано рішення Заліщицького сектору Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області від 02.03.2023 №6115430008552/3 про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну.

Після цього, 29.07.2024 позивачка звернулась до УДМС з проханням повторно розглянути заяву від 20.01.2022 про надання дозволу на імміграцію, проте відповідач листом від 28.08.2024 відмовив у задоволенні прохання позивачки.

Вважаючи таку відмову протиправною та такою, що суперечить рішенню суду, яке набрало законної сили, позивачка звернулась до суду.

Ухвалою суду від 06.12.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач 27.12.2024 подав відзив на позов, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог.

Позиція відповідача зводиться до того, що рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.04.2024 у справі №500/1254/23 не зобов`язано УДМС в Тернопільській області до вчинення дій, а тому у відповідача не було підстав для повторного розгляду заяви позивачки від 20.01.2022 про надання дозволу на імміграцію в Україну.

Інших заяв по суті від учасників справи не поступало.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка міста Петровськ Саратовської області, є громадянкою російської федерації.

Позивачка з 30.08.2016 перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженцем міста Заліщики Заліщицького району Тернопільської області, громадянином України, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .

20.01.2022 позивачка звернулася до Заліщицького сектору УДМС України в Тернопільській області з заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну, до якої додала ряд документів, серед яких копія паспорта громадянина російської федерації, копія свідоцтва про шлюб.

02.03.2023 в.о.начальника Заліщицького сектору УДМС України в Тернопільській області прийнято рішення № 6115430008552/3 Про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну, яким відмовлено у наданні дозволу на імміграцію в Україні громадянці російської федерації ОСОБА_1 на підставі пункту 6 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію».

Позивачка не погоджуючись з таким рішенням та вважаючи його протиправним, звернулася до суду.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.05.2023, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.09.2023, відмовлено в позові ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Постановою Верховного Суду від 21.02.2024 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.05.2023 і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.09.2023 скасовано, а справу №500/1254/23 направлено на новий розгляд до Тернопільського окружного адміністративного суду.

За наслідками повторного розгляду справи, рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.04.2024 у справі №500/1254/23, яке набрало законної сили, позов задоволено повністю, визнано протиправними дії Заліщицького сектору УДМС України в Тернопільській області, які полягають у неналежному розгляді заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію на Україну та визнано протиправним та скасовано рішення Заліщицького сектору Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області від 02.03.2023 №6115430008552/3 про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну.

29.07.2024 позивачка звернулась до УДМС з проханням повторно розглянути заяву від 20.01.2022 про надання дозволу на імміграцію, проте відповідач листом від 28.08.2024 відмовив у задоволенні прохання позивачки.

Вважаючи таку відмову протиправною та такою, що суперечить рішенню суду, яке набрало законної сили, позивачка звернулась до суду.

Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як зазначено вище, рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.04.2024 у справі №500/1254/23 встановлено незаконність дій Заліщицького сектору УДМС України в Тернопільській області, які полягають у неналежному розгляді заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію на Україну та визнано протиправним та скасовано рішення Заліщицького сектору Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області від 02.03.2023 №6115430008552/3 про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну.

Таким чином, не підлягає додатковому доказуванню та обставина, що структурним підрозділом УДМС в Тернопільській області неналежним чином здійснено розгляд заяви позивачки.

Разом з тим, як видно з рішення суду від 23.04.2024 у справі №500/1254/23, питання зобов`язання вчинення дій (зобов`язання повторно розглянути її заяву від 20.01.2022 про надання дозволу на імміграцію в Україну) не було предметом дослідження, оскільки позивач таких позовних вимог не заявляла, а суд не виходив за межі позовних вимог.

В даній справі має місце ситуація, при якій позивачка відповідну заяву подала, проте вона залишилась зовсім не вирішеною, оскільки судом було скасовано відмову, а іншого рішення не прийнято. Судвважає, що така ситуація є неприпустимою та є очевидним порушенням прав позивачки.

При вирішенні даного спору судом враховуються такі нормативно-правові акти, що регламентують спірні правовідносини.

Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України, кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначено Законом України «Про імміграцію» №2491-ІІІ від 07.06.2001.

Стаття 1 цього Закону визначає, що імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - це іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - це рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Стаття 4 Закону № 2491-ІІІ визначає, що дозвіл на імміграцію надається іммігрантам, категорії яких визначені в частинах другій і третій цієї статті. У разі масового прибуття іммігрантів в Україну для державного регулювання процесу імміграції за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Кабінетом Міністрів України встановлюється квота імміграції у визначеному ним порядку.

Квота імміграції може бути встановлена для таких категорій іммігрантів:

1) діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України;

2) висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України, подружжя таких осіб, їхні діти, які не досягли 18 років, - у разі їх спільного в`їзду та перебування на території України;

3) особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США;

4) особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України;

5) особи, які раніше перебували в громадянстві України;

6) чоловік (дружина) іммігранта, якщо вони перебувають у шлюбі понад два роки, його діти, які не досягли 18 років, та його непрацездатні батьки, які вважаються членами сім`ї іммігранта відповідно до права іноземної держави - країни походження;

8) особи, які безперервно проживали на території України протягом трьох років з дня встановлення їм статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми;

9) особи, які прослужили у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту, Національній гвардії України три і більше років;

10) особи, які служили у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України (незалежно від строку військової служби) і були визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби за станом здоров`я за наслідками захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час виконання обов`язків військової служби;

11) особи, зазначені в частинах четвертій - дванадцятій статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", за умови безперервного проживання на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання протягом останніх п`яти років.

Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається:

1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України;

2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України;

3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням (крім осіб, які раніше перебували в громадянстві України);

4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України;

5) закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в`їзду та перебування на території України;

6) особам без громадянства, які проживали на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання протягом двох років з дня визнання їх особами без громадянства.

Стаття 10 Закону № 2491-ІІІ визначає підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію.

Дозвіл на імміграцію не надається:

1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку;

2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено;

3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я;

4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи;

5) особам, яким на підставі закону заборонено в`їзд на територію України;

6) в інших випадках, передбачених законами України.

Положення пунктів 1, 3 не поширюються на осіб, зазначених у пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 цього Закону.

Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначають норми Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1983 від 26.12.2002 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно із пунктом 9 Порядку №1983, МВС, органи Національної поліції, СБУ та її регіональні органи, Держприкордонслужба відповідно до компетенції вживають у місячний строк за зверненням ДМС, її територіальних органів та територіальних підрозділів заходів: до виявлення серед осіб, які подали заяву про надання дозволу на імміграцію, таких, яким дозвіл на імміграцію не може бути наданий відповідно до статті 10 Закону України "Про імміграцію"; до встановлення відомостей, що можуть бути підставою для скасування дозволу на імміграцію згідно із статтею 12 Закону України "Про імміграцію".

Пунктом 14 Порядку №1983 передбачено, що територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ та Держприкордонслужби.

МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит.

Аналіз положень Порядку №1983 в цілому дає можливість зробити висновок про те, що функція територіальних органів, які розглядають питання про надання дозволу на імміграцію реалізується шляхом всебічної перевірки документів, під час якої можуть бути затребувані інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, якщо це не суперечить Закону України «Про імміграцію», а також запросити для бесіди заявника чи інших осіб.

Як зазначено вище, судом вже встановлено протиправність рішення від 02.03.2023 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україні громадянці російської федерації ОСОБА_1 .

Після того, як рішення суду набрало законної сили, позивач 30.07.2024 звернулась до УДМС в Тернопільській області із заявою про повторний розгляд її заяви від 20.01.2022.

Відповідач у листі від 28.08.2024 відмовив у повторному розгляді заяви позивачки. Фактично відмова зводиться до того, що рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.04.2024 у справі №500/1254/23 не зобов`язано УДМС в Тернопільській області до вчинення дій, а тому у відповідача не було підстав для повторного розгляду заяви позивачки від 20.01.2022 про надання дозволу на імміграцію в Україну.

Таким чином, з аналізу вищенаведених нормативно-правових актів, суд висновує, що заява позивачки від 20.01.2022 однозначно має бути розглянута, а за її наслідками має бути прийняте одне із двох допустимих рішено:

- про задоволення заяви та надання дозволу на імміграцію;

- або про відмову в наданні дозволу на імміграцію.

Суд у рішенні від від 23.04.2024 у справі №500/1254/23 зазначив наступне:

"Як вбачається зі змісту заяв сторін по суті справи та наданих пояснень у судовому засідання, Заліщицький сектор УДМС у Тернопільській області обмежився лише спілкуванням з заявницею при отриманні заяви 20.01.2022 та перевірки правильності внесення до неї відомостей, наданням відповідних запитів до контролюючих та правоохоронних органів, визначених у Порядку №1983 та отриманням від них відповідей. Оскільки заява ОСОБА_1 розглядалася більше року (надання адміністративної послуги тимчасово було зупинено), то такі запити направлялися двічі, а то й тричі.

Додаткової інформації орган УДМС не з`ясовував, не досліджував, заявницю для надання пояснень не запрошував, що може свідчити про необґрунтованість оскаржуваного рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію, прийняття такого без урахування особи іммігранта, її способу життя та поведінки, конкретних обставин та наслідків такого рішення для іммігранта, зважаючи на те, що заявниця перебуває тривалий час у шлюбі з громадянином України, на час його прийняття відповідач не мав конкретних доказів та фактів (у тому числі отриманих від управлінь Служби безпеки України), що дії позивачки загрожують національній безпеці України.

При цьому суд не приймає посилання відповідача на те, що листи Управління Служби безпеки України в Тернопільській області не видавати такий дозвіл носять обов`язковий та безальтернативного характер, бо такі містять лише рекомендацію, яка в свою, чергу не вказує на наявність інформації про ті чи інші дії позивачки, які становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні.

На користь висновку суду щодо необхідності доведення належними доказами наявності обставин, що свідчать про те, що дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні, свідчить і те, що постановою Кабінету Міністрів України №58 від 19.01.2024 (чинна з 25.01.2024) внесено зміни до Порядку №1983, у тому числі до пункту 14, та визначено, що у разі наявності підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію у відповіді зазначається інформація про ці підстави з посиланням на відповідний підпункт частини першої статті 10 Закону України Про імміграцію та до неї долучаються матеріали, що підтверджують такі підстави (за відсутності визначених законом заборон для їх передачі або розголошення).

Тобто, законодавець унормував необхідність документального підтвердження підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію.

А також згаданою постановою Кабінету Міністрів України №58 від 19.01.2024 доповнено пункт 14 Порядку №1983 абзацом такого змісту: «У разі коли у визначений строк відповідь щодо результатів перевірки, зазначеної в абзаці другому цього пункту, не отримана, рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову в наданні такого дозволу приймається відповідно до пункту 16 цього Порядку та в межах строків, визначених частиною дванадцятою статті 9 Закону України Про імміграцію».

Згаданий абзац другий пункт 14 Порядку №1983 (у редакції від 19.01.2024) вказує, що МВС, Держприкордонслужба, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, функціональні підрозділи Центрального управління СБУ, органи військової контррозвідки СБУ проводять відповідно до компетенції перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається.

Тобто за новою редакцією Постанови №1983 рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову в наданні такого дозволу має прийматися у визначений строк, навіть якщо результати перевірок від правоохоронних органів не надійшли. Територіальні органи УДМС мають у повній мірі реалізовувати наданні їм функції шляхом самостійної всебічної перевірки даних про особу заявника."

Використовуючи вищенаведені висновки преюдиційного рішення суду, суд зазначає, що при повторному розгляді заяви позивачки УДМС в Тернопільській області зобов`язане повторно розглянути заяву позивачки від 20.01.2022 та прийняте одне з двох допустимих рішень надати дозвіл на імміграцію, або обґрунтовано відмовити в наданні такого дозволу.

При цьому, у позивачки відсутній обов`язок повторно подавати нову заяву про надання дозволу на імміграцію.

Щодо тверджень представника відповідача зазначених у відзиві на позов, щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, суд вважає, що вони є безпідставними, оскільки спірні правовідносини в даній справі виникли після отримання відмови від 28.08.2024, а тому строк звернення до суду (шестимісячний) не пропущений.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) наголосив, що, зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і якість їхніх дій, мінімізують ризик помилки. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Верховний Суд неодноразово висловлювався з приводу важливості принципу правової (справедливої) процедури (постанова від 16.04.2020 у справі №495/5105/17, постанова від 13.03.2020 у справі №805/2340/17-а), яка є невід`ємною частиною верховенства права. Вказаний принцип спрямований на забезпечення справедливого ставлення до особи під час прийняття актів суб`єктом владних повноважень. Правова (справедлива) процедура встановлює стандарти у процесі прийняття актів суб`єктами владних повноважень, які відображені в рішеннях Європейського суду з прав людини, у яких здійснюється застосування статті 6 Конвенції, яка передбачає дотримання процесуальних (процедурних) гарантій у судовому провадженні.

Основна мета правової (справедливої) процедури - щоб суб`єкти владних повноважень, діяли правомірно, тобто належно, згідно з визначеними нормами права, але такими нормами права, які відповідають критеріям природного права, моральності, розумності, справедливості, а також загальноправовим принципам, що встановлені органами правосуддя.

Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, сплачений позивачкою при зверненні до суду судовий збір у розмірі 1211,20 грн відповідно до квитанції від 29.11.2024, підлягає до відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області в особі структурного підрозділу - Заліщицького сектору повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.01.2022 про надання дозволу на імміграцію в Україну та прийняти відповідне рішення, з врахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині рішення суду.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1211, 20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 16 січня 2025 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП );

відповідач:

- Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області (місцезнаходження/місце проживання: вул. Текстильна, 1Б,м. Тернопіль,Тернопільська обл., Тернопільський р-н,46007 код ЄДРПОУ/РНОКПП 37839038);

Головуючий суддяОсташ А.В.