Рішення № 124466997, 16.01.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 січня 2025 року № 320/30523/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 19.06.2023 №104650012032 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", врахувавши стаж роботи: періоди з 26.09.1977 по 26.02.1978., з 16.03.1978 по 19.06.1978, з 09.12.1996 по 10.12.1996, з 20.04.2001 по 31.07.2001 та з 24.09.2003 по 29.09.2003.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка зазначила, що спірним рішенням їй було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі Закон №1058) з підстав відсутності у неї необхідного страхового стажу.

Позивачка не погоджується з правомірністю прийняття відповідачем спірного рішення, оскільки разом із заявою про призначення пенсію нею було надано відповідачу трудову книжку, яка є основним документом, який підтверджує страховий стаж.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.09.2023 відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що за результатами розгляду поданих позивачкою разом із заявою про призначення пенсії за віком документів до страхового стажу не було зараховано: період з 26.09.1977 по 26.02.1978 через виправлення в даті наказу про прийом на роботу; період з 16.03.1978 по 19.06.1978 через виправлення в даті про прийом на роботу; період з 09.12.1996 по 10.12.1996 через розбіжність в даті наказу про звільнення з роботи (03.04.1997), що є порушення Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту України 29.07.193 №58; період з 20.04.2001 по 31.07.2001 та з 24.09.2003 по 20.09.2003, оскільки у зв`язку із припиненням з 01.01.2023 РФ участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, робота на території РРФСР рахується по 31.12.1991.

За твердженням відповідача, страховий стаж позивачки на момент звернення становив 18 років 02 місяці та 05 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.

У зв`язку з цим, відповідач вважає, що спірне рішення прийнято правомірно та обґрунтовано.

27.11.2023 на адресу суду через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справі в якості співвідповідачів Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, яким 14.12.2022 було прийнято рішення про відмову у призначення позивачці пенсії за віком, та Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві, яким 08.06.2023 було прийнято рішення про відмову у призначення позивачці пенсії за віком.

Дослідивши вказане клопотання, суд зазначає таке.

Відповідно до частин третьої-шостої статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави.

Під час вирішення питання про залучення співвідповідача чи заміну належного відповідача суд враховує, зокрема, чи знав або чи міг знати позивач до подання позову у справі про підставу для залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Суд зазначає, що предметом позову у даній справі є оскарження виключно рішення №104650012032 від 19.06.2023 про відмову у призначенні позивачці пенсії за віком, яке було прийнято Головним управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Суд наголошує на тому, що позивачка у даній справі не оскаржує рішення про відмову у призначенні пенсії за віком, які були прийняті іншими територіальними органами Пенсійного фонду України.

З огляду на вказане, підстави для залучення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області та Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві до участі у справі в якості співвідповідачів відсутні.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З огляду на зазначене, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Солом`янським РУ ГУ МВС України в місті Києві 21.05.2009.

Судом встановлено, що позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою від 12.06.2023 про призначення пенсії за віком.

До вказаної заяви позивачем були долучені такі документи: паспорт громадянина України - ОСОБА_1 ; паспорт громадянина України - ОСОБА_2 ; свідоцтво про народження; свідоцтво про укладення шлюбу; трудова книжка серії НОМЕР_2 від 02.10.1977.

Вказані документи за принципом екстериторіальності були передані для розгляду Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яким було прийнято рішення від 19.06.2023 №104650012032 про відмову у призначенні позивачці пенсії за віком з підстав відсутності необхідного страхового стажу.

Так, у спірному рішенні відповідач зазначив, що страховий стаж позивачки становить 18 років 02 місяці та 05 днів.

До страхового стажу не зараховано:

- період з 26.09.1977 по 26.02.1978 через виправлення в даті наказу про прийом на роботу;

- період з 16.03.1978 по 19.06.1978 через виправлення в даті про прийом на роботу;

- період з 09.12.1996 по 10.12.1996 через розбіжність в даті наказу про звільнення з роботи (03.04.1997), що є порушення Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту України 29.07.193 №58. Вказано про необхідність надати уточнюючі довідки за вказані періоди;

- період з 20.04.2001 по 31.07.2001 та з 24.09.2003 по 20.09.2003, оскільки у зв`язку із припиненням з 01.01.2023 РФ участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, робота на території РРФСР рахується по 31.12.1991.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цього рішення, позивач звернулася до суду з позовом про визнання його протиправним та скасування та зобов`язання вчинити певні дії, з приводу чого суд зазначає таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Частиною другою статті 26 Закону №1058-IV визначено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу:

по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.

З матеріалів справи вбачається, що на момент звернення із заявою про призначення пенсії позивачці виповнилось 63 роки.

Отже, з огляду на положення частини другої статті 26 Закону №1058-IV розмір страхового стажу для призначення позивачці пенсії за віком у 2023 році має становити від 20 до 30 років.

Частиною першою статті 44 Закону №1058-IV обумовлено, що заява призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Підпунктом 2 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління ПФУ від 25 листопада 2005 року №22-1 (в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, орган, що призначає пенсію, додає довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за №785/25562, а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.

Згідно з пункту 4.2 розділу IV Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Частиною п`ятою статті 45 Закону №1058-IV визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника територіального органу Пенсійного фонду України на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.

У трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 02.11.1977 зазначено, що позивачка працювала:

- з 26.09.1977 по 26.02.1978 - швачкою в Почінковському швейно-галантерейному об`єднанні (записи №№1-2);

- з 16.03.1978 по 02.04.1978 - гардеробницею в Кишинівській швейній фабриці імені ХХІІІ з`їзду КПРС (записи №№3-4);

- з 03.04.1978 по 19.06.1978 - ученицею швачки в Кишинівській швейній фабриці імені ХХІІІ з`їзду КПРС (записи №№4-5);

- з 09.12.1996 по 10.12.1996 - друкаркою ІІ категорії по таємному листуванню кафедри розвідки та РЕБ Академії Збройних Сил України (записи №№30-36).

Вказані періоди не були зараховані відповідачем до страхового стажу через твердження про неналежне оформлення записів у трудовій книжці.

За правилами статті 62 Закону №1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, наявність трудового стажу підтверджується у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637, в редакції, яка була чинна на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку №637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 1.1 розділу 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, яка затверджена наказом Держкомпраці СРСР за №162 від 20.06.1974 (далі-Інструкція №162, яка була чинна на момент заповнення трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 02.11.1977) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівників та службовців.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників та службовців державних кооперативних та суспільних підприємств, установ та організацій, які пропрацювали більше 5 років, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на нештатних працівників за умови, якщо він підлягає державному соціальному страхуванню.

Відповідно до пункту 2.2 розділу 2 Інструкції №162 у трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами та медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, які застосовуються трудовим колективом, а також нагороди та заохочення, які передбачені правилами трудового розпорядку та статутами про дисципліну; інші заохочення у відповідності з діючим законодавством; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи та раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Згідно з пунктом 2.3 розділу 2 Інструкції №162 всі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видачі наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи здійснюються акуратно, пір`яною або кульковою ручкою, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольору.

Відповідно до пункту 2.11 розділу 2 Інструкції №162 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених даних.

29.07.1993 Міністерством праці, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту України було прийнято наказ "Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників".

Вказана Інструкція містить аналогічні за змістом положення в частині заповнення трудових книжок як і Інструкція №162.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що запис в трудовій книжці позивачки під №1 дійсно містить виправлення в даті наказу про прийом на роботу, а запис під №3 - виправлення в даті про прийом на роботу.

Запис в трудовій книжці під №36 містить розбіжність в даті наказу про звільнення з роботи (03.04.1997).

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 №301 визначено, що за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутність трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів чи показань свідків.

Суд вважає за необхідне зазначити, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Так, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72366973) та від 16.04.2020 у справі №159/4315/16-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР -88814807).

Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72028704) зазначив, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

У постанові від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72608654) Верховний Суд зауважив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Враховуючи вказане, суд вважає, що трудова книжка є належним та допустимим доказам підтвердження трудового стажу позивачки у періоди з 26.09.1977 по 26.02.1978, з 16.03.1978 по 02.04.1978, з 03.04.1978 по 19.06.1978 та з 09.12.1996 по 10.12.1996.

Щодо періодів роботи з 20.04.2001 по 31.07.2001 та з 24.09.2003 по 20.09.2003, суд зазначає таке.

У трудовій книжці зазначено, що позивачка працювала на території російської федерації у такі періоди:

з 20.04.2001 по 31.07.2001 - адміністраторкою в ТОВ ТФ "Морсервіс" (записи №№41-42);

- з 24.09.2003 по 20.09.2003 - продавчинею (записи №№43-44).

Відповідно до статті 19 Закону України Про міжнародні договори України чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Як передбачено частиною другою статті 4 Закону №1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода).

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

Відповідно до статті 7 Угоди при переселенні пенсіонера в межах держав - учасниць Угоди виплата пенсії за попереднім місцем проживання припиняється, якщо пенсія того ж виду передбачена законодавством держави за новим місцем проживання пенсіонера.

Розмір пенсії переглядається відповідно до законодавства держави - учасниці Угоди за новим місцем проживання пенсіонера з дотриманням умов, передбачених пунктом 3 статті 6 цієї Угоди.

Статтею 8 Угоди встановлено, що органи, що здійснюють пенсійне забезпечення в державах - учасницях Угоди, співпрацюють між собою у порядку, який визначається угодою між їхніми центральними органами.

Відповідно до статті 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.

Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Постановою від 29.11.2022 № 1328 Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 року №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 року № 376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка вчинена 13.03.1992 року в м.Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.

Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковане у Офіційному віснику України 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.

У Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З урахуванням вказаного, суд зазначає, що на час трудової діяльності позивачки у спірний період та звернення позивачки до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії (12.06.2023) Угода була чинною, а тому її положення протиправно не були застосовані відповідачем та, як наслідок, не зараховано до страхового стажу позивачки період роботи з 20.04.2001 по 31.07.2001 та з 24.09.2003 по 20.09.2004.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 18.11.2024 у справі №340/4436/23.

При цьому, суд звертає увагу на те, що запис у трудовій книжці під №44 про звільнення позивачки з посади продавчині містить описку в частині року звільнення.

Так, у трудовій книжці зазначено, що позивачка звільнена 20.09.2003 на підставі наказу №54 від 20.09.2004.

При цьому, попередній запис про прийняття позивачки на цю роботу був датований 24.09.2003. Наведене, у свою чергу, свідчить про очевидну описку в даті звільнення позивачки, внаслідок чого такою датою слід вважати 20.09.2004.

Враховуючи вказане, суд вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області безпідставно не зарахувало до страхового стажу позивачки вищевказані періоди її роботи, які вказані у трудовій книжці та надають їй право на призначення пенсії за віком.

У зв`язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 19.06.2023 №104650012032.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", врахувавши стаж роботи: періоди з 26.09.1977 по 26.02.1978., з 16.03.1978 по 19.06.1978, з 09.12.1996 по 10.12.1996, з 20.04.2001 по 31.07.2001 та з 24.09.2003 по 29.09.2003, суд зазначає таке.

Так, згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки відповідачем було протиправно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, вихід за межі заявлених позовних вимог допускається з метою захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина.

При цьому, відповідно до положень частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

В абзаці десятому пункту 9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора; справа № 1-12/2003) Конституційний Суд України, серед іншого, констатував, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Як зазначено вище, запис у трудовій книжці під №44 про звільнення позивачки з посади продавчині містить помилку в частині року звільнення.

Так, у трудовій книжці зазначено, що позивачка звільнена 20.09.2003 на підставі наказу №54 від 20.09.2004.

При цьому, попередній запис про прийняття позивачки на цю роботу був датований 24.09.2003. Наведене, у свою чергу, свідчить про очевидну описку в даті звільнення позивачки, внаслідок чого такою датою слід вважати 20.09.2004.

Враховуючи вказане, з метою ефективного захисту прав позивачки суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 26.09.1977 по 26.02.1978, з 16.03.1978 по 19.06.1978, з 09.12.1996 по 10.12.1996, з 20.04.2001 по 31.07.2001, з 24.09.2003 по 20.09.2004 та призначити їй пенсію за віком з 12.06.2023.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1074,00 грн., що підтверджується квитанцією від 26.07.2023.

Враховуючи задоволення позовних вимог, сума судового збору, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, становить 1074,00 грн.

Керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 19.06.2023 №104650012032 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 26.09.1977 по 26.02.1978, з 16.03.1978 по 19.06.1978, з 09.12.1996 по 10.12.1996, з 20.04.2001 по 31.07.2001, з 24.09.2003 по 20.09.2004 та призначити їй пенсію за віком з 12.06.2023.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1074,00 грн. (одна тисяча сімдесят чотири грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ідентифікаційний код 21910427, місцезнаходження: 49094, Дніпропетровська обл., м.Дніпро, вул.Набережна перемоги, буд.26).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.