Рішення № 124466886, 16.01.2025, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16 січня 2025 року Справа № 280/9664/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області

до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі відповідач 2), в якому позивач просить суд:

- поновити позивачу строк на звернення до суду з адміністративним позовом до відповідача 1, відповідача 2, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії;

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача 1 від 29.03.2023 № 083950016191 щодо відмови в зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.02.1984 по 19.04.1986;

- зобов`язати відповідача 2 здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком позивачу, починаючи з 19.01.2023, із зарахуванням до загального страхового стажу та врахуванням при обчисленні розміру пенсії періоду роботи з 01.02.1984 по 19.04.1986;

- стягнути з відповідача 2 на користь позивачасудові витрати, а саме судовий збір за подачу адміністративного позову в розмірі 1 211,20 грн.

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначає, що з 19.01.2023 вона перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та отримує пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Згідно записів №№ 7-8 у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 01.08.1980, позивач в період з 01.02.1984 по 19.04.1986 працювала на посаді продавця в магазині «Оптика» №5. 23.03.2023 позивач звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою № 1165 про перерахунок її пенсії із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 01.02.1984 по 19.04.1986. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 29.03.2023 № 083950016191 позивачу відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 01.02.1984 по 19.04.1986. В оскаржуваному рішенні відповідач 1 зазначає, що до заяви № 1165 від 23.03.2023 ОСОБА_1 надала трудову книжку № НОМЕР_1 від 01.08.1980 та архівну довідку № 04-25/С-135 від 03.03.2023. В ході аналізу наданих документів встановлено, що в трудовій книжці в записі про звільнення № 8 наявне незавірене виправлення, що є порушенням «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівника», затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту України від 29.07.1993 № 58, а архівна довідка не підтверджує даний період. Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач звернулася до суду із даним адміністративним позовом. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 19.11.2024 відкрито провадження в адміністративній справі, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву. Встановлено позивачу п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання суду відповіді на відзив. Встановлено відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання суду заперечення. Запропоновано учасникам справи надати до суду: докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, додаткові докази або пояснення; всі наявні в них документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі; довіреності на представників; документи про правовий статус сторін, належним чином засвідчені копії документів у справу.

Відповідач 1 позовну заяву не визнав, надав до суду відзив, в якому зазначає, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058). Позивачка звернулась до Пенсійного фонду України із заявою № 1165 від 23.03.2023 про перерахунок пенсії допризначення пенсії із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 01.02.1984 по 19.04.1986. Звернення було опрацьовано за принципом екстериторіальності, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.03.2021 № 339/35961 спеціалістом Головного управління Пенсійного фонду України Донецької області та винесено рішення № 083950016191 від 29.03.2023 про відмову в перерахунку пенсії. Під час вивчення документів, наданих позивачкою, Головним управлінням встановлено, що печатка, якою завірено запис №8 в трудовій книжці щодо періоду роботи з 01.02.1984 по 19.04.1986 нечитабельна. Зміст зрозуміти неможливо. Архівна довідка від 03.03.2023 № 04-25/С-135 зазначений період не підтверджує. Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Позивачкою таких довідок не надано. Таким чином, Головне управління не має правових підстав зарахувати період роботи позивачки з 01.02.1984 по 19.04.1986 для здійснення перерахунку вже призначеної пенсії. Будь-яке порушення прав позивачки на пенсійне забезпечення з боку Головного управління відсутнє. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивачу.

Відповідач 2 позовну заяву не визнав, надав до суду відзив, в якому зазначає, що 23.03.2023 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про перерахунок пенсії зарахувати до страхового стажу період роботи з 01.02.1984 по 19.04.1986, який не було враховано при призначенні пенсії. Заява розглянута по принципу екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області. Рішенням від 29.03.2023 № 083950016191 Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області позивачу відмовлено в перерахунку пенсії. Внаслідок розгляду наданих документів встановлено, що в трудовій книжці в записі про звільнення № 8 наявне незавірене виправлення, що є порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях. Надана позивачем архівна довідка № 04-25/С-135 від 03.03.2023 не підтверджує спірний період. Отже, відсутні законні підстави для перерахунку пенсії. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивачу.

Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини п`ятоїст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з частиною четвертоюстатті 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з частиною четвертоюстатті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

Суд, оцінивши повідомлені позивачем обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 19.01.2023 перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та отримує пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно записів №№ 7-8 у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 01.08.1980, позивач в період з 01.02.1984 по 19.04.1986 працювала на посаді продавця в магазині «Оптика» №5.

23.03.2023 позивач звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою № 1165 про перерахунок її пенсії із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 01.02.1984 по 19.04.1986. Зазначену заяву за принципом екстериторіальності було передано на розгляд Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 29.03.2023 № 083950016191 позивачу відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 01.02.1984 по 19.04.1986.

В оскаржуваному рішенні відповідач 1 зазначає наступне: «До заяви № 1165 від 23.03.2023 ОСОБА_1 надала трудову книжку № НОМЕР_1 від 01.08.1980 та архівну довідку № 04-25/С-135 від 03.03.2023. В ході аналізу наданих документів встановлено, що в трудовій книжці в записі про звільнення № 8 наявне незавірене виправлення, що є порушенням «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівника», затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту України від 29.07.1993 № 58, а архівна довідка не підтверджує даний період».

Не погоджуючись з рішенням відповідача 1 від 29.03.2023 № 083950016191, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з наступного.

За приписамистатті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов`язком держави.

На підставіст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Як слідує зіст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.

Відповідно дост. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

За приписами п. 6 ч. 1ст.92 Конституції Україниоснови соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Частиною першоюстатті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003(далі - Закон № 1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується наКонституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цьогозакону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За змістом абзацу першого частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до положень ч. 4ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цимЗаконом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Закон «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» набрав чинності з 01.01.2004. До вказаної дати порядок обчислення стажу визначавсяЗаконом України «Про пенсійне забезпечення». Тобто періоди трудової та іншої діяльності, що проходили до 01.01.2004 підлягають зарахуванню до страхового стажу відповідно достатей 56-63 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 2.3 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі Порядок № 22-1), до заяви про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника подаються документи померлого годувальника, перелічені впідпунктах 2,3пункту 2.1 цього розділу.

Згідно підпункту 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:

2) документи про стаж, що визначеніПорядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок № 637).

Відповідно до пунктів 1-3 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Із аналізу вказаних вище положень Порядку № 637 слідує, що подання інших документів, окрім трудової книжки, для підтвердження трудового стажу з метою призначення пенсії здійснюється виключно у випадку, якщо в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

Згідно норм законодавства, чинного у спірний період роботи Позивача, а саме: Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162 (далі Інструкція № 162) було визначено порядок ведення трудових книжок.

Відповідно до п. 2.5 Інструкції № 162 у випадку виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення виправлення здійснюється адміністрацією того підприємства, де було внесено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана надати працівнику необхідну допомогу в цьому.

Аналогічна правова позиція висловлена у п. 2.6 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58 (далі Інструкція № 58).

Відповідно до п. 2.5 Інструкції № 162 у випадку виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення виправлення здійснюється адміністрацією того підприємства, де було внесено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана надати працівнику необхідну допомогу в цьому. Аналогічна правова позиція висловлена у п. 2.6 Інструкції № 58.

Згідно п. 2.8 Інструкції № 162 виправлені відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення і т. ін. мають повність відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У випадку втрати наказу або розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, що не вказані в трудовій книжці. Аналогічна правова позиція висловлена у п. 2.9 Інструкції № 58.

Згідно з п.2.3.Інструкції № 162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Пунктом 2.11Інструкції № 162встановлено, що після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.

Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Також, п.2.13Інструкції № 162визначено, що у графі 3 розділу «Відомості про роботу» у вигляді заголовка, пишеться повне найменування підприємства.

Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.

У графі 3 пишеться: «Прийнятий або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво» із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади і присвоєного розряду.

Згідно з 4.1Інструкції № 162, при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи в даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Таким чином, аналіз вказаних вище правових норм дозволяє дійти до висновку, що обов`язок щодо внесення достовірних відомостей про працівника під час заповнення трудової книжки покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки вперше, а не на працівника, а тому наявність таких недоліків в трудовій книжці позивача не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу останнього періодів роботи згідно з записами в трудовій книжці, виконаними у відповідності до вимогІнструкцій № 162та№ 58.

Крім того, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів УкраїниПро трудові книжки працівниківвід 27.04.1993 № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

Отже, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

Верховний Суд у постановах від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 04.09.2018 у справі № 423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що наявність виправлень у трудовій книжці позивача може мати негативні наслідки лише для особи, відповідальної за заповнення та зберігання зазначеного документу. Зазначені обставини є такими, що позивач не може їх самостійно усунути, виправити, вплинути на їх зміст чи в інший спосіб підтвердити періоди роботи, а отже, не можуть впливати на реалізацію права позивача на перерахунок пенсії.

На виконання вимог Порядку № 22-1 та Порядку № 637 позивачем разом із заявою про призначення пенсії за віком було надано Відповідачеві копію трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.08.1980, яка містить записи про періоди роботи позивача, зокрема, за період з 01.02.1984 по 19.04.1986. Зазначений документ містить вичерпну інформацію про період роботи Позивача, скріплені підписами відповідальних осіб та печатками підприємства.

Так, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач 1 віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії, оскільки рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, прийнято не на підставіКонституціїта діючого законодавства України, а відтак є незаконним та протиправним.

Згідно ізст. 6 КАС Українивстановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно достатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип in dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.

Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованогост. 8 Конституції України, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частиниРішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Слід зазначити, що обрані відповідачем 1 у даному спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписівст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»на користь невладного суб`єкта - приватної особи, тобто на користь позивача.

Так, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач 1 віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії, оскільки рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, прийнято не на підставіКонституціїта діючого законодавства України, а відтак є незаконним та протиправним.

Суд вважає, що відповідачем 1 не дотримано принципу «правомірних або законних очікувань» та захисту прав людини через призму цього принципу.

В рішенні від 26.06.2014 в справі «Суханов та Ільченко проти України» ЄСПЛ наголосив, що зменшення розміру або припинення виплати установленої соціальної допомоги може становити втручання в право власності (пункт 52).

Чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні (рішення ЄСПЛ у справі «Броньовський проти Польщі» від 22.06.2004). Якість закону вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. Це означає, що в національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантованіКонвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. Закон має містити досить зрозумілі й чіткі формулювання, які давали б громадянам належне уявлення стосовно обставин та умов, за якими державні органи уповноважені вдаватися до втручання в право (рішення ЄСПЛ у справі «Аманн проти Швейцарії» від 16.02.2000).

Таким чином, дії відповідача 1 щодо відмови у призначенні пенсії за віком позивачу та щодо відмови у зарахуванні спірних періодів роботи до страхового стажу, суперечать нормам чинного законодавства України та становлять втручання в право власності позивача в розумінні статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд вважає, що відповідач 1 допустився надмірного формалізму під час винесення рішення від 29.03.2023 року № 083950016191 про відмову у призначенні пенсії позивачу.

Поняття надмірного формалізму (суворого трактування державними органами національного законодавства) сформульовано в рішеннях Європейського суду з прав людини. Так, Судом визначено, що право на доступ до суду має "застосовуватися на практиці і бути ефективним" (рішення у справі Bellet v. France від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа "повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права" (рішення у справах "Bellet v. France" та "Nunes Dias v. Portugal").

При цьому Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний же формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Лелас проти Хорватії», «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини», «Беєлер проти Італії»).

Іншими словами, ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення ЄСПЛ у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» та у справах «Ґаші проти Хорватії», «Трґо проти Хорватії»).

Обираючи ефективний спосіб правового захисту у спірних правовідносинах, суд виходить з наступного.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 15.11.1996 у справі «Chahal проти Об`єднаного королівства» (заява № 22414/93) зазначив, що ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект (рішення ЄСПЛ від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України»).

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення ЄСПЛ у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав (рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії»).

Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України в постанові у справі № 21-1465а15 (826/4418/14) від 16 вересня 2015 року.

У вказаному рішенні Верховний Суд України наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалось примусове виконання рішення (рішення ЄСПЛ від 17.07.2008 у справі «Каліч та інші проти Хорватії»).

На виконання постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованої в Міністерстві юстиції 16.03.2021 за № 339/35961 (далі Постанова № 25-1) внесено зміни до Порядку № 22-1.

З урахуванням внесених змін, заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).

Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Таким чином, органи Пенсійного фонду України застосовують екстериторіальний принцип призначення та перерахунку пенсій.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача 1 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах позивачу та зобов`язання відповідача 2 пенсію за віком на пільгових умовах позивачу, із зарахуванням до страхового стажу відповідних періодів роботи та навчання позивача.

Згідно вимогстатті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч. 1ст. 77 КАС України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. Згідно ч. 2ст. 77 КАС Українив адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною третьоюстатті 2 КАС Українипередбачено, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцієюта законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності передзаконом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1ст. 143 КАС Українисуд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульованіст. 139 КАС України.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1 211,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2,9,77,139,243,243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька обл., Краматорський р-н, м.Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3, код ЄДРПОУ 13486010), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 29.03.2023 № 083950016191 щодо відмови в зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , періоду роботи з 01.02.1984 по 19.04.1986.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 19.01.2023, із зарахуванням до загального страхового стажу та врахуванням при обчисленні розміру пенсії періоду роботи з 01.02.1984 по 19.04.1986.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме судовий збір за подачу адміністративного позову в розмірі 1 211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 16 січня 2025 року.

Суддя Сацький Р.В.