Рішення № 124463746, 16.01.2025, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

16 січня 2025 р. Справа № 120/12106/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Вінницької установи виконання покарань (№1)" про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) до Державної установи "Вінницької установи виконання покарань (№1) (далі - ДУ "Вінницька установа виконання покарань (№1) ", установа , відповідач ), із позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність щодо не видачі довідки про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з Додатком 7 постанови КМУ "Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби" від 14 серпня 2013 р. № 578;

- зобов`язати видати довідку про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з Додатком 7 постанови КМУ "Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби" від 14 серпня 2013 р. № 578 ;

- зобов`язати виплатити грошову компенсацію за належні до отримання предмети речового майна в розмірі вказаному у довідці про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з Додатком 7 постанови КМУ "Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби" від 14 серпня 2013 р. № 578 ;

- визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати на користь одноразової грошової допомоги у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (9 років) відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб";

- зобов?язати нарахувати та виплатити на користь одноразову грошову допомогу у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (9 років) відповідно до 4.1 ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".

В обґрунтування вимог позивач вказує, що його звільнено із служби, вислуга років якої склала понад 10 років. Однак при звільненні не виплачено одноразову грошову допомогу, що стало підставою для звернення до суду. Також не виплачено компенсацію за предмети речового майна.

Ухвалою від 22.10.2024 р. повернуто позовну заяву в частині вимог про:

- визнання протиправною бездіяльності щодо не видачі довідки про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з Додатком 7 постанови КМУ "Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби" від 14 серпня 2013 р. № 578;

- зобов`язання видати довідку про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з Додатком 7 постанови КМУ "Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби" від 14 серпня 2013 р. № 578 ;

- зобов`язання виплатити грошову компенсацію за належні до отримання предмети речового майна в розмірі вказаному у довідці про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з Додатком 7 постанови КМУ "Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби" від 14 серпня 2013 р. № 578.

В іншій частині заявлених вимог, ухвалою від 22.10.2024 р. прийнято справу до провадження, відкрито провадження та вирішено здійснювати розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Від відповідача письмової позиції щодо заявлених вимог не надходило, хоча ухвала про відкриття доставлена до електронного кабінету останнього, про що свідчать матеріали справи.

Ухвалою від 23.12.2024 р. витребувано додаткові докази.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, суд встановив наступне.

21.06.2016 р. наказом №34 о/c Вінницької установи виконання покарань УДПС (№1) ОСОБА_1 звільнено за власним бажанням на підставі ч. 7 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію". Як зазначено у наказі вислуга років календарна склала 9 років 11 місяці 06 днів, пільгова 13 р. 05 місяців 8 днів.

Однак позивачу не виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні із чим він не погоджується , що стало підставою для звернення до суду.

Визначаючись щодо позовних вимог , суд керується та виходить з наступного.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі регламентуються Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей " ( далі- Закон №2011-XII ).

Відповідно до ч. 2 статті 15 Закону №2011-XII (на дату звільнення позивача 21.06.2016р.) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно до положень п. 18.1 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Державного Департаменту України з питань виконання покарань від 07.10.2009 N 222 (яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) особам рядового і начальницького складу, які мають право на пенсію за Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" ( 2262-12 ) при звільненні зі служби за вислугою строку служби, за віком, за станом здоров`я, у зв`язку із скороченням штатів або з проведенням організаційних заходів у разі неможливості використання на службі виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків, а при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків

місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Із процитованого видно, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за власним бажанням, виплачується грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше. Норма , яка визначала право на виплату допомоги при звільненні за умови наявності лише 10 років вислуги, а не календарної вислуги діяла на час звільнення позивача із установи.

Так спірним у даній справі є питання чи набув при звільненні позивач право на отримання одноразової грошової допомоги, установленої Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Зокрема, відповідач наполягає на тому, що таке право позивач не набув , адже його календарна вислуга років становить менш ніж 10 років.

Оцінюючи позицію відповідача, суд вказує наступне.

Як встановлено судом, позивач звільнений зі служби Вінницької установи виконання покарань УДПС (№1) відповідно до ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням).

Отже, наявна умова, що визначена ч. 1 ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", як звільнення у зв`язку за власним бажанням.

Що стосується умови наявності вислуги 10 років і більше, то суд зазначає таке.

Питання щодо обчислення вислуги років було предметом розгляду Верховного Суду у подібних правовідносинах, яке стосувалось застосування ч. 2 ст. 15 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, яка тотожна ч. 1 ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" в частині формулювання: "одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.".

Так, у постанові № 806/2104/17 від 11.04.2018 зазначено, що поняття календарна вислуга років застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. При цьому умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до ч. 2 ст. 15 "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей є наявність вислуги 10 років і більше.

Відтак Верховний Суд дійшов висновку, що в ч. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах від 11.04.2018 у справі № 806/2104/17, від 24.11.2020 у справі № 822/3008/17, від 21.04.2021 у справі № 380/2427/20 та від 27.05.2021 у справі № 1.380.2019.005965.

Додатково суд звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 29.04.2022 у справі № 580/2497/21, відповідно до яких поняття "умова набуття права на призначення і виплату одноразової грошової допомоги" і поняття "обчислення розміру одноразової грошової допомоги", є відмінними, адже до складу першого включається як календарна так і пільгова вислуги років, а до складу другого лише календарна.

Згідно з положенням ч. 5, ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).

Судом встановлено, що позивач має стаж у пільговому обчисленні 13 р. 05 місяців 8 днів, який визначено самим відповідачем, а відтак, набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, оскільки умова про наявність вислуги 10 і більше років у даному випадку вважається дотриманою. Водночас, при обчисленні розміру такої допомоги застосовується кількість років саме у календарних роках (25% грошового забезпечення х календарні роки).

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

За таких обставин, беручи до уваги вищевикладене, суд доходить висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті станом на день звільнення одноразової грошової допомоги у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбаченої згідно частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей " .

Як наслідок, суд обирає інший спосіб захисту та керуючись ст. 245 КАС України, доходить висновку, що слід зобов`язати нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні, у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбаченої згідно частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей ".

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів , суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Разом з тим, відповідно до статті 5 Закону України Про судовий збір позивач звільнений від сплати судового збору, відтак такий не сплачувався, а отже не підлягає стягненню.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Вінницької установи виконання покарань (№1) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , одноразової грошової допомоги у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбаченої згідно частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей " .

Зобов`язати Державну установу "Вінницької установи виконання покарань (№1) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні, у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбаченої згідно частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей ".

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ін НОМЕР_1 )

Відповідач: Державна установа "Вінницька установа виконання покарань (№1)" (вул. Брацлавська,2 , м. Вінниця, код ЄДРПОУ 08562602)

Повний текст рішення сформовано 16.01.2025 р.

СуддяВоробйова Інна Анатоліївна