Рішення № 124459975, 08.01.2025, Ружинський районний суд Житомирської області

Справа № 291/1164/24

Провадження №2/291/66/25

РІШЕННЯ

іменем України

08 січня 2025 року селище Ружин

Ружинський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді Гарбарук І.М.,

за участю секретаря судового засідання Колесник Р.Ю.,

позивачів - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представника позивачів ОСОБА_3 ,

представника відповідача - Дмитрієвої Т.В. (в режимі відеоконференції),

розглянувши впорядку загальногопозовного провадженняу відкритомусудовому засіданнів залісуду,в селищіРужин цивільнусправу №291/1164/24 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон» про зобов`язання повернути земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

10.09.2024 вказана справа надійшла до суду. Позивачі звернулися з позовом до відповідача про зобов`язання повернути земельну ділянку, в обґрунтування яких зазначили, що є власниками земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2,7229 га, кадастровий номер 1825282200:01:000:0169, яка розташована в адміністративних межах Ружинської селищної ради (за межами с.Вільнопілля) та набута ними у порядку спадкування за законом. У квітні 2008 року між їх спадкодавцем ОСОБА_4 , як орендодавцем, та відповідачем, як орендарем був укладений договір оренди землі (надалі - договір), об?єктом оренди якого є зазначена земельна ділянка, проведена її державна реєстрація. Під час дії договору, сторонами неодноразово погоджувалися та вносилися зміни до його умов (строк дії договору, розмір орендної плати), зокрема на підставі договорів про внесення змін від 05 жовтня 2011 року, 14 вересня 2016 року, 05 серпня 2021 року. Відповідно до п. 3.1 договору (у редакції з урахуванням внесених змін) він укладений на 17 років, земельна ділянка передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (п.5.1 договору). Після переходу права власності на земельну ділянку, до позивачів перейшли права та обов`язки орендодавців за цим договором.

Позивачі вказують, що за змістом договору передбачена можливість його дострокового розірвання, зокрема, це визначено пунктами 12.7 та 12.7.1 договору, що було важливим фактором його укладення з відповідачем. З метою дострокового розірвання договору 31.01.2024 позивачами направлено на адресу відповідача повідомлення про дострокове розірвання договору та письмове заперечення у його поновленні. У повідомленні позивачами зазначено дату з настанням, якої договір вважається розірваним і такою датою є 10 лютого 2025 року. Однак, від відповідача надійшов лист на звернення позивачів зі змісту якого вбачається, що ним не визнається факт розірвання договору оренди який має відбутися, як юридичний факт.

Також, позивачі зазначають, що оскільки договір укладений між позивачами та ТОВ СП «НІБУЛОН» є розірваним з 10 лютого 2025 року, у силу вимог закону, після розірвання договору у ТОВ СП «НІБУЛОН» виникає обов`язок повернути об`єкт оренди його власнику (ст.34 Закону України «Про оренду землі»), однак з невизнанням ним факту розірвання договору цей обов`язок також не визнається.

Тож, як зауважують позивачів, саме обраний ними спосіб захисту - зобов`язання орендаря повернути земельну ділянку у зв`язку з достроковим розірванням договору оренди допоможе їм захистити своє право власності та отримати доступ до об`єкта оренди. Також, цей підхід дозволить їм, як орендодавцям заздалегідь отримати судове рішення, яке набере чинності у визначену дату, що дозволить забезпечити своєчасне повернення земельної ділянки і буде ефективним засобом для здійснення прав і свобод.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.09.2024 головуючим суддею по справі визначено суддю Гарбарук І.М.

Ухвалою суду від 13.09.2024 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження та призначено розгляд справи у підготовчому провадженні.

23.09.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача, у якому він вказує, що вважає позовні вимоги позивачів необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на належний порядок укладення договору та усіх внесених в подальшому змін до нього, у тому числі їх державна реєстрація. Зокрема, відповідно до договору про внесення змін від 14.09.2016, його укладено на 17 років, у зв`язку з чим строк дії договору продовжений до 02.06.2025. Відповідач зауважує, що оскільки договір оренди землі укладений до 01.01.2013 та підлягав державній реєстрації, то саме з моменту такої реєстрації він набув чинності, тобто з 02.06.2008, та з урахування змін, внесених відповідно до договору про внесення змін від 14.09.2016, буде чинним до 02.06.2025.

Відповідач у відзиві також зазначає, що починаючи з 2008 року та по даний час фактично використовує спірну земельну ділянку для вирощування сільськогосподарської продукції і належним чином виконує свої зобов`язання перед позивачами, а саме: своєчасно та в повному обсязі сплачує орендну плату, що не заперечується позивачами, використовує спірну земельну ділянку за цільовим призначенням, а також відшкодовує податок на землю, що підтверджуються доданими доказами. Окрім того, оскільки вони з позивачами, як сторони договору, дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі у зв?язку з чим, факт укладення та підписання сторонами договору оренди землі свідчить про досягнення згоди з усіх його умов, а позивачі, погодилися з усіма його умовами та при його укладанні усвідомлювали зміст та правові наслідки, в тому числі і щодо умов його розірвання.

З огляду на наведене, зважаючи, що умови договору не передбачають можливості розірвання договору в односторонньому порядку, відповідач просить суд в задоволенні позову відмовити повністю.

Ухвалою суду від 06.11.2024 закрито підготовче провадженні та призначено розгляд справи по суті.

Позивачі та їх представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, крім того, додали, що на даний час відповідачем не визнається право на розірвання договору достроково та рішення суду забезпечить повернення земельної ділянки вчасно.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги заперечив з підстав, викладених у відзиві.

Заслухавши пояснення та доводи присутніх учасників справи, судом установлено такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, судом установлено, що 01.04.2008 між спадкодавцем позивачів ОСОБА_4 та ТОВ СП «НІБУЛОН» укладений договір оренди землі. За змістом договору орендодавцем було передано в оренду відповідачу строком на п`ять років земельну ділянку площею 2,7229 га, кадастровий № 1825282200:01:000:0169, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Вільнопільської сільської ради Ружинського району Житомирської області (далі - спірна земельна ділянка) (а.с. 17-19).

05.10.2011 між ОСОБА_4 та ТОВ СП «НІБУЛОН» було укладено додаткову угоду до договору оренди землі, якою, якою п.п. 3.1, 4.2 викладено в новій редакції, у розділи 8, 12 доповнено п.п. 8.3, 12.8 відповідно (а.с. 22).

Відповідно до договору про внесення змін від 14.09.2016 до договору оренди землі, укладеним між позивачами, які успадкували спірну земельну ділянку (свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідчені Ходаківською Л.М., приватним нотаріусом Ружинського районного нотаріального округу 13.09.2016 та зареєстровані в реєстрі за №578, №580) пункт 3.1 договору викладений в такій редакції «Договір укладено на 17 (сімнадцять) років», у зв`язку цим строк дії договору оренди землі був продовжений до 02.06.2025; змінено редакцію п.п. 2.1, 2.2, 4.2 (а.с. 23).

05.08.2021 між сторонами було укладено договір про внесення змін до договору оренди землі, зокрема, п.п. 3.2, 4.2 викладено у новій редакції, доповнено п. 9.2 (а.с. 24).

Про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки по договору та усіх змін до нього свідчить Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №363149377 від 25.01.2024 (а.с. 25-27).

Договір оренди землі та договори про внесення змін до нього сторонами достроково не розривалися, недійсними у встановленому порядку не визнавалися, зареєстровані у встановленому на час такої реєстрації порядку, а оскільки право оренди земельної ділянки виникло у позивачів до набрання чинності Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і реєстрація їх була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент його виникнення та реєстрації, тому таке право є дійсним та набутим позивачами на законних підставах, що сторонами не оспорюється.

Судом установлено, що починаючи з 2008 року та по даний час відповідач використовує спірну земельну ділянку відповідно до умов договору, для вирощування товарної сільськогосподарської продукції та належним чином виконує свої зобов`язання перед позивачем: своєчасно та в повному обсязі сплачує орендну плату, використовує спірну земельну ділянку за цільовим призначенням, а також відшкодовує податок на землю, що підтверджується поданою ним довідкою від 18.09.2024, та не заперечується позивачами.

31.01.2024 позивачами направлено на адресу відповідача повідомлення про дострокове розірвання договору оренди землі б/н від 01.04.2008 та письмове заперечення у поновленні договору оренди землі. У повідомленні позивачами зазначено дату, з настанням якої договір вважається розірваним і такою датою є 10 лютого 2025 року (а.с. 27).

Відповідно до листа відповідача від 14.02.2024 №94/110/2-24 у відповідь на повідомлення позивачів від 30.01.2024 про дострокове розірвання договору оренди землі відповідач не надав згоди на дострокове розірвання договору оренди землі (а.с. 31).

Позивачі звернулися до суду із позовною заявою про повернення земельної ділянки з 10.02.2025, вважаючи, що із вказаної дати спірний договір є розірваний достроково в односторонньому порядку, оскільки умовами договору, зокрема, п. 12.7.1 договору, передбачено право на дострокове одностороннє розірвання договору, і не потребує додаткового визнання розірваним у судовому засіданні.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Частиною першою статті 2 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актам, прийнятими відповідно до них, а також договорами оренди землі.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

За приписами статті 1 Закону України «Про оренду землі», яка кореспондується з положеннями частини першої статті 93 ЗК України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі ч. 1 ст.628 ЦК України зміст договорустановлять умови(пункти),визначені нарозсуд сторіні погодженіними,та умови,які єобов`язковимивідповідно доактів цивільногозаконодавства.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про договір оренди землі» за згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання, або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 651 ЦК України).

Частиною 2 ст. 652 ЦК України визначено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Закони України «Про оренду землі» є спеціальним законом і має пріоритет перед іншими законами в застосуванні до спірних правовідносин.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди можу бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбаченихстаттями 24і25цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначенихЗемельним кодексом Українита іншими законами України.

Отже, чинним законодавством України передбачається можливість розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку у разі, якщо це передбачено умовами такого договору.

Наявність відповідної умови в договорі є вирішальною для розгляду справи.

Таким, чином сторони у договорі повинні чітко визначити можливість розірвання договору в односторонньому порядку та механізм (процедуру) такого розірвання (шляхом підписання відповідної угоди, тощо).

Таке визначення має бути чітким та недвозначним, закріплювати всі умови співпраці.

В протилежному випадку договір може бути розірвано тільки за згодою сторін або на підставі рішення суду на вимогу однієї із сторін з підстав, визначених законом та договором.

Так, підпункт 7.1 пункту 7 договору визначає умови повернення земельної ділянки, зокрема, що після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду. Орендодавець у разі погіршення корисних властивостей орендованої земельної ділянки, пов`язаних із зміною її стану, має право на відшкодування збитків у розмірі, визначеному сторонами. Якщо сторонами не досягнуто згоди про розмір відшкодування збитків, спір вирішується у судовому порядку.

Пунктом 12 договору визначено зміни умов договору і припинення його дії.

Так, підпунктом 12.1 пункту 12 договору передбачено, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі відсутності взаємної згоди сторін щодо зміни умов договору, його дострокового розірвання на вимогу заінтересованої сторони, ці питання вирішуються у судовому порядку (підпункт 12.1. пункту 12 договору).

Відповідно до підпункту 12.3 пункту 12 договору підставою припинення його дії є: закінчення його строку дії; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідація юридичної особи орендаря; інші підстави, передбачені чинним законодавством України.

За змістом підпункту 12.4 пункту 12 договору його дія припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Підпунктом 12.5 пункту 12 договору визначено, що розірвання договору в односторонньому порядку не допускається.

Відповідно до підпункту 12.6 пункту 12 договору перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання цього договору.

За змістом підпунктів 12.7.1 - 12.7.2 підпункту 12.7 пункту 12 договору, сторони погоджуються з тим, що: дострокове розірвання цього договору має здійснюватись за умови письмового попередження іншої сторони не менше, ніж за один рік (підпункт 12.7.1); у разі припинення або розірвання договору до закінчення польових робіт термін оренди земельної ділянки продовжити до повного завершення збирання урожаю (підпункт 12.7.2).

Підпунктом 13.1 пункту 13 договору визначено, що за невиконання або неналежне виконання умов цього договору, в тому числі за зміну або розірвання договору в односторонньому порядку з порушенням умов, наведених в цьому договорі, сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України та цього договору.

Позивачі в обґрунтування права на дострокове одностороннє розірвання договору посилаються на п.12.7.1 договору, яким передбачено, що дострокове розірвання цього договору має здійснюватись за умови письмового попередження іншої сторони не менше, ніж за один рік, у разі припинення або розірвання договору до закінчення польових робіт термін оренди земельної ділянки продовжити до повного завершення збирання урожаю (підпункт 12.7.2).

При цьому, п.п. 12.3, 12.4 договору закріплено положення про припинення та розірвання договору.

В той же час, п. 12.5 договору імперативно визначено, що розірвання договору в односторонньому порядку не допускається.

Вказане свідчить, що умовами укладеного сторонами договору оренди земельної ділянки не передбачено можливості його розірвання в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця.

Крім того, суд звертає увагу на те, що сторони в договорі оренди не погоджували умови, порядок та механізм його одностороннього розірвання.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства. Тобто особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Отже, обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Верховний Суд у постанові від 28.02.2023 у справі №909/899/21 звертає увагу на те, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Способу захисту у формі визнання факту розірвання договору цивільне законодавство не передбачає, а встановлює в якості такого способу можливість зміни або припинення правовідношення судом (а не визнання судом факту припинення правовідношення, яке відбулося до моменту звернення з позовом до суду), який реалізовується шляхом розірвання чинного договору в судовому порядку, що має інший правовий зміст.

Верховний Суд звертається до подібних за змістом правових висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17, Верховного Суду у постанові від 05.02.2020 у справі №914/393/19.

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд встановив, що позивачами не наведено належних та достатніх підстав щодо повернення спірної земельної ділянки.

Так, на даний час строк дії договору не закінчився, договір не є припинений чи розірваний, не дійсний судом не визнаний, що підтверджено сторонами у судовому засіданні.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Решта доводів, заперечень та пояснень сторін не спростовують висновків суду.

Відповідно до ст.141 ЦПК Українисудові витрати по сплаті судового збору у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Керуючись ст.265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У позові ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон» про зобов`язання повернути земельну ділянку - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Житомирського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивачі: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «НІБУЛОН», 54020, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Каботажний спуск, будинок 1, код ЄДРПОУ 14291113.

Повний текст рішення складено

та підписано 16.01.2025.

Суддя Ружинського районного суду

Житомирської області І.М. Гарбарук