Рішення № 124450857, 14.01.2025, Старосамбірський районний суд Львівської області

Справа № 455/1586/24

Провадження № 2/455/83/2025

РІШЕННЯ

Іменем України

14 січня 2025 року м.Старий Самбір

Старосамбірський районний суд Львівської області

у складі: головуючого - судді Клімченка М.І.,

секретар судового засідання - Шайда Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду - залі суду, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

02.07.2024 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до АТ «Українська залізниця» про стягнення моральної шкоди, посилаючись на те, що 29.06.2023 о 06:26 годині вантажний електропоїзд НОМЕР_6 в складі локомотива ВЛ11М145 та 56-ти вагонів без завантаження, який рухався в напрямку з м. Чоп до м. Львів, на залізничній станції м. Старий Самбір Львівської області, здійснив наїзд на пішохода - її сестру, ОСОБА_2 , внаслідок чого остання загинула на місці. За фактом кримінального правопорушення СВ ВП №1 Самбірського РВП ГУ НП у Львівській області було розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 276 КК України, про що 29.06.2023 було внесено відомості до ЄРДР за №12023141320000326. 30.12.2023 старшим слідчим СВ ВП №1 Самбірського РВП ГУ НП у Львівській області капітаном поліції Терлецьким С.Ю. було винесено постанову про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12023141320000326 від 29.06.2023, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 276 КК України, у зв`язку з встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення - пункт 2 частини 1 статті 284 КПК України. Загибла ОСОБА_2 була рідною сестрою позивачки, тому відповідачем їй було завдано моральну шкоду, виражену в душевних стражданнях, пов`язаних з втратою сестри. За наслідками смерті вона позбавлена моральної підтримки з боку померлої сестри. На даний час вона постійно відчуває апатію, скаржиться на головний біль, втрату сил та порушення сну, що супроводжуються сльозами. Після смерті сестри позивачка страждає розладами психічної діяльності, зумовленими перенесеною ситуацією, зазнає роздратування та неможливості змиритися із трагедією життя, що призвело до страждань, непоправних змін у її житті. Загибель сестри є причиною постійних панічних атак у позивачки, безсоння, необхідності надзвичайних зусиль для організації життя. Після смерті сестри залишилися її діти: малолітній племінник ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та племінниця - дочка сестри від першого шлюбу - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка постійно тяжко хворіє, має вроджений сколіоз грудо-поперекового відділу хребта 3-4 ст., вальгусну деформація лівого колінного суглобу, еквінусну установку лівої стопи, рецидивуючий бронхіт. Тому, внаслідок смерті сестри ОСОБА_2 , у позивачки безповоротно змінений звичний спосіб життя, збільшився обсяг обов`язків щодо утримання і виховання племінників, надання їм підтримки, допомоги та забезпечення гідного рівня життя. Просить стягнути з АТ «Українська залізниця» в її користь грошові кошти у розмірі 400000 (чотириста тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди та витрати на професійну правничу допомогу.

Ухвалою судді від 08.07.2024 справу прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

24.07.2024 до суду надійшов відзив від представника відповідача АТ «Укрзалізниця» Соболь О.В., згідно якого АТ «Укрзалізниця» просить відмовити у задоволенні позову, оскільки нещасний випадок з сестрою позивачки стався не з вини відповідача, а причиною нещасного випадку, а саме - нехтування постраждалою правил, встановлених на залізниці. Окрім того, жодних доказів на підтвердження фактів, що стали наслідком тяжких душевних страждань, пережитого нервового стресу, розладів психічної діяльності, як стверджує позивачка, до позовної заяви не додано. Крім цього, позивачка не підтвердила доказами факту перебування на її утриманні племінників, також, не підтверджені доказами її родинні зв`язки із загиблою ОСОБА_2 . Представник відповідача вказує, що позивачка ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали за різними адресами, отже, вони не були членами однієї родини.

Ухвалою суду від 30.10.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представники позивачки адвокати Терлецький Ю.М. та Пецкович В.Д. в судовому засіданні позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди підтримали повністю, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та просили їх задовольнити. Щодо доказів, на обґрунтування розміру витрат на правничу допомогу, зазначили, що такі будуть подані ними протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Представник відповідача АТ «Українська залізниця» Соболь О.В. в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила відмовити у задоволенні позову, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 . Батьками є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 12.01.1991 (а.с.95).

Померла ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 . Батьками є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 11.02.1987 (а.с.16).

Отже, судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є рідною сестрою загиблої ОСОБА_2 .

З витягу з реєстру територіальної громади від 23.09.2024 вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.96).

23.09.2024 виконкомом Старосамбірської міської ради Самбірського району Львівської області видано довідку за №1153 про те, що ОСОБА_1 має такий склад сім`ї: ОСОБА_4 - племінниця, ОСОБА_6 - мама (а.с.97).

З довідки, виданої виконкомом Старосамбірської міської ради Самбірського району Львівської області від 23.09.2024 за №1154, вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_5 померла дочка ОСОБА_6 - ОСОБА_2 , яка до дня смерті була зареєстрована та проживала за адресою АДРЕСА_1 . На момент її смерті разом з нею проживали і вели спільне господарство: ОСОБА_6 - мама, ОСОБА_1 - сестра, ОСОБА_4 - дочка, ОСОБА_3 - син (а.с.98).

Актом обстеження житлово-побутових умов комісією виконавчого комітету Старосамбірської міської ради Самбірського району Львівської області від 27.09.2024 встановлено, що на момент смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в даному будинку проживали ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 . Чоловік померлої ОСОБА_2 був зареєстрований за іншою адресою, але часто проживав з ними (а.с.99).

Із виписки із медичної карти стаціонарного хворого від 28.11.2017 відомо, що у ОСОБА_4 наявний вроджений S подібний сколіоз грудо-поперекового відділу хребта ІІІ-ІV ст., вальгусна деформація лівого колінного суглобу, еквінусна установка лівої стопи, стан п/о, рецидивуючий бронхіт (а.с.20).

Зі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 04.07.2023 Старосамбірським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Самбірському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, відомо, що ІНФОРМАЦІЯ_5 у віці 36 років померла ОСОБА_2 (а.с.17).

Постановою старшого слідчого СВ ВП №1 Самбірського РВП ГУ НП у Львівській області Терлецького С.Ю. від 30.12.2023 встановлено, що 29.06.2023 о 06:26 годині вантажний електропоїзд № НОМЕР_5 в складі локомотива ВЛ11М145 та 56-ти вагонів без завантаження, який рухався в напрямку з м. Чоп до м. Львів під керуванням машиніста ОСОБА_8 , на 87-му км 3-го пікету залізничної колії Сянки - Львів, що на залізничній станції м. Старий Самбір Львівської області, здійснив наїзд на пішохода - ОСОБА_2 , яка перебігала залізничну колію зліва-на-право відносно напрямку руху поїзда по пішохідному переході, оснащеному звуковою сигналізацією, що сповіщає про наближення поїзда. Пішохід ОСОБА_2 від отриманих тілесних ушкоджень загинула на місці пригоди.

Даний факт зареєстровано до ЄРДР за №12023141320000326 від 29.06.2023 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого чатиною 3 статті 276 КК України та розпочато досудове розслідування.

Досудовим розслідуванням було встановлено, що смерть ОСОБА_2 настала під час залізнично-транспортної пригоди.

Згідно розшифрування швидкостемірної стрічки, протоколу розгляду події у ВСП «Локомотивне депо Мукачево» та пояснень локомотивної бригади встановлено, що поїзд НОМЕР_6 в зазначену добу слідував вагою 1209 т. в складі поїзда 224 осей. Після випробування повної проби гальм, поїзд відправився зі станції Чоп о 00:03 год. на 277 км. 5 п., машиністом було виконано пробу гальм на ефективність при швидкості 40 км/год. Швидкість поїзда зменшилась на 10 км/год за 310 метрів при нормі 350 метрів.

Під час слідування поїзда по станції Старий Самбір о 06:26 годині зі швидкістю 49 км/год, при дозволеній 60 км/год (згідно наказу №389 від 28.06.2023), локомотивна бригада помітила людину, яка знаходилась на залізничній колії, машиністом поїзда було негайно подано звукові сигнали великої гучності з одночасним застосуванням термінового (екстреного) гальмування з розрядкою гальмівної магістралі до 0 кг/см2, з подачею піска під колісні пари локомотива. На звукові сигнали великої гучності людина не реагувала. Через малу відстань уникнути наїзду на людину не вдалось, про що машиніст поїзда, у встановленому порядку, по поїзному радіозв`язку негайно повідомив чергового по Старий Самбір, а також керівництво локомотивного депо.

Гальмівний шлях поїзда склав 360 м при розрахунковому 379 м. Відправився о 08:55 год., час зупинки склав 1 год. 55 хв. Після заїзду електровоза ВЛ11м-145 в локомотивне депо Львів - Захід, причетними працівниками було проведено його огляд у встановленому порядку та складено відповідний акт, під час огляду встановлено, що авто гальмівне обладнання електровоза - справне, звукові сигнали великої та малої гучності - справні, буферні ліхтарі та прожектор - справні, система подачі піску під колісні пари - в справному стані.

В ході проведення досудового розслідування встановлено, що в діях локомотивної бригади електропоїзда № НОМЕР_5 не вбачається порушення вимог правил технічної експлуатації на залізницях України, в результаті чого ОСОБА_2 отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких померла на місці події, а, отже, в даному випадку відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статтею 276 КК України.

Зазначеною постановою слідчого кримінальне провадження №12023141320000326 від 29.06.2023 було закрито у зв`язку з відсутністю складу злочину, передбаченого частиною 3 статті 276 КК України (а.с.36-38).

З протоколу допиту свідка ОСОБА_9 відомо, що він працює на посаді бригадира колії в ПДБ-5, 29.06.2023 близько 06:20 год., він знаходився на залізничній станції Старий Самбір, де чекав на прибуття електропоїзда, який прибуває в м. Старий Самбір о 06:50 год., щоб ним поїхати на роботу. ОСОБА_2 він бачив на автовокзалі. Близько 06:26 год., він почув звуковий сигнал, яким обладнаний пішохідний перехід, після чого побачив вантажний поїзд з великою кількістю вагонів, який рухався зі сторони м. Ужгород. В цей час, під`їжджаючи до станції м. Старий Самбір, машиніст подав затяжний звуковий сигнал. Він помітив, як при наближенні вантажного електропоїзда до залізничного вокзалу, ОСОБА_2 , не зважаючи на увімкнений звуковий сигнал, яким обладнаний пішохідний перехід, продовжувала рух та переходила по пішохідному переході зі сторони залізничного вокзалу, тобто зліва на право відносно руху локомотива поїзда. В цей момент, машиніст електропоїзда подав звуковий сигнал. В момент, коли машиніст подавав звуковий сигнал, то локомотив електропоїзда перебував на відстані близько 50-60 метрів від пішохідного переходу. Однак, незважаючи на затяжні сигнали від локомотива електропоїзда, пішохід ОСОБА_2 прискоривши свій рух продовжувала бігти по пішохідному переході через залізничну колію на протилежну сторону. Побачивши це, він крикнув ОСОБА_2 куди вона іде та почав бігти за нею, однак її зупинити не встиг та побачив, як локомотив поїзда вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , яка раптово вибігла на залізничну колію (а.с.37).

Висновком судово-медичної експертизи № 29/23 від 12.07.2023 встановлено, що смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , наступила внаслідок тупої поєднаної травми голови, грудної клітки, живота, кінцівок, яка супроводжувалась переломом кісток склепіння і основи черепа, крововиливами в оболонки, тканину і шлуночки мозку, переломами ребер справа, травматичним розривом великої долі печінки, селезінки, переломами кісток тазу і являлась несумісною з життям. Дані тілесні ушкодження за ступенем важкості відносяться до тяжкого тілесного ушкодження, яке перебуває в прямому причинному зв`язку з настанням смерті. В момент травмування потерпіла знаходилась у вертикальному чи близькому до нього положенні і була повернута до травмуючої сили правою поверхнею тіла. Згідно висновку експерта №1484/2023-т від 11.07.2023 судово-токсикологічної експертизи крові і сечі від трупа ОСОБА_2 встановлено, що при судово-токсикологічній експертизі крові від трупа не виявлено етилового, метилового, пропілового, бутилового і амілового спиртів (а.с.32-35).

Актом огляду електровоза ВЛ11м-145 від 29.06.2023 встановлено, що автогальмівне обладнання електровоза, звукові сигнали великої та малої гучності, буферні ліхтарі, прожектор, система подачі піску під колісні пари локомотива у справному стані (а.с.27).

Згідно довідки із швидкостемірної стрічки за 29.06.2023 вбачається, що відправлення зі станції Чоп поїзда № НОМЕР_5 о 00:03 годині на 277 км 5 п. проба гальм на ефективність при швидкості 40 км/год і падінні швидкості на 10 км/год за 310 метрів при потрібному 350 метрів. По станції Старий Самбір зафіксована зупинка поїзда о 06:26 годині екстреним гальмуванням з розрядкою ГМ до нуля при швидкості 49 км/год та зеленому вогні на локомотивному світлофорі. Гальмівний шлях склав 360 метрів при потрібному 379 метрів (а.с.27 зв.).

Із відповіді, наданої АТ «Українська залізниця» Регіональна філія «Львівська залізниця» Виробничий структурний підрозділ «служба локомотивного господарства», відомо, що 28/29.06.2023 поїзд НОМЕР_6 обслуговувався електровозом ВЛ11м-145 під управлінням локомотивної бригади в складі машиніста ОСОБА_10 та помічника машиніста ОСОБА_11 ВСП «Локомотивне депо Мукачево» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» (а.с.28).

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6 суду пояснила, що ОСОБА_1 її рідна донька та рідна сестра загиблої ОСОБА_2 . Позивачка ОСОБА_1 проживала однією сім`єю з загиблою в АДРЕСА_1 , вели спільне господарство, на час розгляду справи позивачка повезла доньку загиблої ОСОБА_4 на лікування за кордон.

Судом встановлено, що між сторонами виник спір з приводу відшкодування моральної шкоди.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як принцип всієї практичної діяльності держави, всіх її органів та посадових осіб за статтею 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість функціонування держави, їх утвердження і забезпечення і є головним обов`язком держави.

На забезпечення ефективного захисту прав та свобод людини направлені норми Конституції України про розповсюдження юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають у державі, а також на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, як результат порушених прав фізичних та юридичних осіб.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини 2 статті 11 ЦК України).

Відшкодування шкоди - один з найважливіших інститутів сучасної правової науки. У законодавстві України передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню - шкода майнова і шкода моральна.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків і інші способи відшкодування майнової шкоди та моральної (немайнової) шкоди (пункти 8, 9 частини 2 статті 16 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 1168 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Згідно з частинами першою та другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

Згідно пункту 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01.03.2013 обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25.11.2020 у справі № 760/28302/18-ц (провадження № 61 - 12464св20), від 02.11.2020 у справі № 133/1238/17 (провадження № 61 - 19345св19).

Відтак, АТ «Українська залізниця», з яким машиніст перебував у трудових відносинах, має нести відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Разом із цим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

При цьому умисел потерпілого як обставина, що виключає відповідальність відповідача належними та допустимими доказами доведена не була.

В пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 зазначено, що моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Відповідно до статті 23 ЦК України кожна особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода підлягає відшкодуванню незалежно від майнової шкоди та розміру її відшкодування. Розмір відшкодування моральної шкоди позивачу визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, пов`язаних з противоправною поведінкою та страждань у зв`язку із пошкодженням майна, ступеня вини відповідача, який завдав шкоду.

Згідно статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частина перша статті 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як передбачено статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми (статті 77-80 ЦПК України).

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Твердження, що шкода спричинена не з вини відповідача, а з необережності самого потерпілого, не є підставою для відмови у захисті порушеного права, оскільки за змістом зазначених норм матеріального права власник чи володілець джерела підвищеної небезпеки відповідає за шкоду без врахування вини, може бути звільнений від такої відповідальності лише спричинення шкоди за наслідками непоборної сили або умислу потерпілого на завдання самому собі цієї шкоди. Таких обставин під час розгляду справи не встановлено.

Встановивши, що позивачка є сестрою загиблої, яка проживала з нею однією сім`єю, суд дійшов висновку, що заподіяна позивачці моральна шкода внаслідок загибелі ОСОБА_2 , підлягає відшкодуванню відповідачем АТ «Укрзалізниця», як власником джерела підвищеної небезпеки, оскільки представником останнього у судовому засіданні не доведено, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили або умислу потерпілої.

Окрім того, обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та вина зазначеної особи. Відсутність складу злочину, наприклад, у разі закриття кримінального провадження за правилами Кримінального процесуального кодексу України не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова про закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі в порядку, передбаченому ЦПК України.

Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки, так і ті, що завдали шкоди внаслідок необережності.

Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 263 ЦК України непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за таких умов подія.

Непереборна сила - це подія, об`єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювача шкоди, а й для інших осіб при досягненому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди; подія, яка не повинна бути причинно пов`язана з джерелом підвищеної небезпеки. Шкідливі властивості самого джерела підвищеної небезпеки непереборною силою не є.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція винуватості заподіювача шкоди.

Груба необережність потерпілого є підставою тільки для зменшення розміру відшкодування потерпілому за рахунок володільця джерела підвищеної небезпеки, однак не тягне за собою відповідальності потерпілого за заподіяння шкоди транспортному засобу.

Перед потерпілим несуть обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Такі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 05.06.2019 у справі № 466/4412/15-ц, від 15.08.2019 у справі № 756/16649/13-ц, від 02.10.2019 у справі № 447/2438/16-ц, від 11.12.2019 у справі № 601/1304/15-ц, від 01.07.2020 у справі № 554/858/19

При визначенні розміру моральної шкоди суд враховує вимоги розумності, виваженості, співмірності (пропорційності) та справедливості, встановлені судом обставини, глибину та тривалість моральних страждань, яку позивачка зазнала внаслідок смерті свого батька, характер та тривалість їх немайнових втрат, які зруйнувала нормальні життєві зв`язки, часу та зусиль, необхідних для відновлення душевного спокою та попереднього життєвого стану, зважаючи на невідворотність завданої шкоди, а також суд враховує те, порушення загиблим пункту 2.5 «правил безпеки громадян на залізничному транспорті України».

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

При завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина 5 статті 1187 Цивільного кодексу України). Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).

Відповідно до частин 2 та 4 статті 1193 ЦК України якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.

Наведені положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.

При цьому, питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою, у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

Суд враховує, що відповідно до вимог пунктів 2.1, 2.5, 2.6, 2.15, 2.19, 2.20 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 19.02.1998 № 54, пішоходам дозволяється переходити залізничні колії тільки у встановлених місцях (пішохідні мости, переходи, тунелі, переїзди тощо). На станціях, де немає мостів і тунелів, громадянам належить переходити залізничні колії у місцях, обладнаних спеціальними настилами, біля яких встановлені покажчики «Перехід через колії». Пішоходам забороняється: ходити по залізничних коліях та наближатися до них на відстань менше п`яти метрів; переходити і перебігати через залізничні колії перед поїздом (або локомотивом, вагоном, дрезиною тощо), що наближається, якщо до нього залишилося менше ніж 400 м; класти на рейки залізничної колії будь-які предмети; знаходитись на об`єктах залізничного транспорту в стані алкогольного сп`яніння.

Врахувавши наведені обставини та норми матеріального права, встановлені обставини справи, зокрема те, що ОСОБА_2 , не зважаючи на увімкнений звуковий сигнал, яким обладнаний пішохідний перехід, продовжувала рух та переходила по пішохідному переході зі сторони залізничного вокзалу, тобто зліва на право відносно руху локомотива поїзда, попри затяжні сигнали від локомотива електропоїзда, ОСОБА_2 , прискоривши свій рух продовжувала бігти по пішохідному переході через залізничну колію на протилежну сторону. Відтак, суд погоджується з доводами відповідача про те, що у спірному випадку мала місце груба необережність потерпілої, адже ігнорування ОСОБА_2 вищевказаних сигналів про явну небезпеку, перебуває в прямому причинно-наслідковому зв`язку із спричиненням їй тілесних ушкоджень, що має враховуватися при визначенні розміру відшкодування шкоди у сукупності з іншими фактичними обставинами.

Твердження представника відповідача про те, що померла ОСОБА_2 проживала за іншою адресою з чоловіком і не проживала однією сім`єю з позивачкою спростовуються матеріалами справи.

Окрім того, при визначенні розміру моральної шкоди судом враховується, що позивачка втратила близьку їй людину - сестру, що спричинило позивачу сильні душевні та фізичні страждання, після смерті сестри ОСОБА_1 вона страждає розладами психічної діяльності, зумовленими перенесеною ситуацією, а також надалі зазнає пригнічення, роздратування та неможливості змиритись із трагедією життя, що призвело до суттєвих та непоправних змін у її житті, пов`язана в тому числі з необхідністю опікуватися тяжкохворою племінницею.

Крім цього втрата є такою, що не може бути відновлена, а тому душевні страждання ОСОБА_1 будуть тривати і надалі, що свідчить про їх тяжкість.

Водночас, не знайшли свого підтвердження ті обставини, на які покликається позивачка, зокрема головний біль, втрату сил, порушення сну, панічні атаки та страждає розладами психічної діяльності. Вказані обставини, всупереч вимогам ЦПК України, позивачка не підтвердила належними та допустимими доказами.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, N 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Смерть рідної людини, це не відновлювана втрата, що спричиняє страждання та хвилювання.

Встановити ціну людського життя, повернути близьку людину неможливо. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 29.11.2019 у справі № 213/4098/18.

За вказаних обставин, беручи до уваги глибину і тривалість моральних страждань позивачки (з червня 2023 року і по даний час), характер психологічної травми, яку вона отримала у зв`язку зі смертю рідної людини, істотність вимушених змін у життєвих стосунках позивачки, яка втратила турботу та підтримку близької людини, з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості, визначає розмір моральної шкоди, який підлягає стягнення на користь ОСОБА_1 в сумі 40000,00 гривень.

Вимоги позивачки про стягнення на її користь 400 000,00 гривень моральної шкоди з урахуванням обставин справи, зокрема, того, що в силу закону, відповідач несе цивільно-правову відповідальність без вини є очевидно завищеними, належним чином не мотивованими, тому в такому розмірі моральна шкода не може бути стягнутою.

При подачі позову до суду позивачка була звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 2 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».

За частиною 6 статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позовні вимоги судом задоволені частково, витрати зі сплати судового збору у розмірі 400,00 гривень підлягають стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись статтями 11, 15, 16, 1167, 1168, 1172, 1187, 1191, 1193 ЦК України, статтями 7, 10, 12, 13, 76, 81, 259, 263-268 ЦПК України суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця», юридична адреса: м. Київ, вул. Єжи Гедройця, будинок №5, поштовий індекс 03150, код ЄДРПОУ 40075815, в користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , моральну шкоду в сумі 40000 (сорок тисяч) гривень 00 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця», юридична адреса: м. Київ, вул. Єжи Гедройця, будинок №5, поштовий індекс 03150, код ЄДРПОУ 40075815, в користь держави судовий збір в сумі 400 (чотириста) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Ознайомитись з повним текстом судового рішення, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Дата складання повного судового рішення 14.01.2025.

Суддя М.І. Клімченко