Рішення № 124434705, 15.01.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2025 року № 320/30602/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м.Києві про визнання протиправною та скасування вимоги.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у м.Києві про визнання протиправною та скасування вимоги №Ф-229357-17У від 15.05.2019 про сплату боргу.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначила, що спірною вимогою їй визначено до сплати недоїмку з єдиного соціального внеску у розмірі 21030,90 грн.

Позивачка вважає, що спірна вимога прийнята відповідачем протиправно, оскільки вона не є платником єдиного соціального внеску, фізичною особою-підприємцем з 01.01.2004 зареєстрована не була, а єдиний соціальний внесок за неї сплачує роботодавець.

Крім того, позивачка зауважила про те, що контролюючий орган не вручив їй наказ про проведення перевірки та акт перевірки, на підставі якого була складена спірна вимога.

На думку позивачки, вказані обставини свідчать про протиправність прийняття відповідачем спірної вимоги.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.09.2023 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований належним чином шляхом направлення ухвали про відкриття провадження у справі в електронний кабінет в підсистемі "Електронний суд", про що свідчить довідка про доставку електронного листа, сформована програмним забезпеченням "Діловодство спеціалізованого суду".

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, про що свідчить паспорт № НОМЕР_1 , виданий 24.03.2021.

З матеріалів справи вбачається, що 15.05.2019 Головним управлінням ДПС в м.Києві було прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-229357-17, якою позивачці станом на 30.04.2019 визначено до сплати недоїмку з єдиного соціального внеску у розмірі 21030,90 грн.

Головне управління ДПС у м.Києві листом від 06.04.2023 №26751/6/26-15-13-07-08 повідомило позивачу, що згідно даних інформаційно-комунікаційної системи станом на 30.04.2019 в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 за кодом платежу 7140000 (для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) обліковується заборгованість з єдиного внеску в сумі 21030,90 грн.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття спірної вимоги, позивачка звернулась з даним позовом до суду про визнання її протиправною та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI, в редакції, яка була чинна на момент винесення відповідачем спірної вимоги) у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

- єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування;

- застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

- недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно зі статтею 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є, зокрема:

- роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (п.1);

- фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п.4).

Частиною першою статті 7 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок нараховується, серед іншого:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п.1);

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2).

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону №2464 мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону №2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Суд зазначає, що у справі, що розглядається, спірним, серед іншого, є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ і, як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі відповідно до оскаржуваної вимоги за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності.

У позовній заяві позивачка вказала про відсутність в Єдиному державну реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про наявність у неї статусу фізичної особи-підприємця.

Проте, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, отриманих судом під час розгляду даної справи, ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець 06.10.2004 за номером в реєстрі 20660000000000820 та цей статус був припинений лише 03.06.2019 за заявою позивача.

Наведене, у свою чергу, спростовує твердження позивача про відсутність в Реєстрі інформації щодо наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця.

При цьому, відповідно до підпункту 65.10.4 пункту 65.10 статті 65 Податкового кодексу України державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Державного реєстру запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов`язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов`язань та застосування штрафних санкцій і нарахування пені за їх невиконання.

Згідно з підпунктом 97.4.3 пункту 97.4 статті 97 Податкового кодексу України особою, відповідальною за погашення грошових зобов`язань чи податкового боргу платника податків стосовно фізичної особи - підприємця або фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність є така фізична особа.

Крім того, згідно з частиною 4 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.

Відповідно до підпункту 6 пункту 11.18 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 22.04.2014 № 462), після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа продовжує обліковуватись у контролюючих органах як фізична особа - платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності.

Така фізична особа має забезпечити остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності, в установлені строки подати відповідному контролюючому органу декларацію за останній базовий податковий (звітний) період, в якій відображаються виключно доходи від проведення підприємницької діяльності.

Отже, припинення державної реєстрації підприємницької діяльності не звільняє фізичну особу від обов`язку погашення податкового боргу, який виник під час здійснення діяльності як ФОП (у разі підтвердження наявності такого боргу).

Щодо позиції позивачки стосовно неотримання від контролюючого органу наказу про проведення перевірки та акта перевірки, на підставі якого була складена спірна вимога, суд зазначає таке.

З матеріалів справи вбачається, що нарахована на підставі спірної вимоги сума боргу з ЄСВ у розмірі 21030,90 грн. була визначена відповідачем на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.

Відповідно до абзацу 1 пункту 4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.047.2015 №449 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953 (в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин), вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Тобто, підставою для формування вимоги про сплату боргу зі сплати єдиного внеску є як акти документальних перевірок, самостійні звіти платника про нарахування єдиного внеску, так і облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів.

Так, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.

З огляду на вказане, суд вважає, що прийняття відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) на підставі інформації з інтегрованої картки позивача з єдиного соціального внеску відповідає вимогам чинного законодавства.

Аналогічна правова позиція виловлена Верховним Судом у постанові від 11.09.2018 у справі №826/11623/16 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76518273) та від 05.02.2019 у справі №813/3060/16 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 79615650).

Водночас, досліджуючи питання правомірності визначення позивачеві суми недоїмки, суд зазначає таке.

З матеріалів справи вбачається, що визначена на підставі спірної вимоги заборгованість з ЄСВ виникла за період з 01.01.2017 по 30.03.2019.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" мінімальну заробітну плату з 1 січня 2017 року установлено у місячному розмірі на рівні 3200 гривень.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 року дорівнював 3723 гривні.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2019 року становить 4173,00 гривні.

Отже, розмір мінімального страхового внеску дорівнював:

- у 2017 році - 704,00 грн. на місяць (3200,00 грн. х 22%), 2112,00 грн. на квартал (704,00 грн. х 3);

- у 2018 році - 819,06 грн. на місяць (3723,00 грн. х 22%), 2457,18 грн. на квартал (819,06 грн. х 3);

- у 2019 році - 918,06 грн. на місяць (4173,00 грн. х 22%), 2754,18 грн. на квартал (918,06 грн. х 3).

За таких обставин, загальна сума ЄСВ за період з 01.01.2017 по 30.03.2019, яка підлягає сплаті фізичною особою-підприємцем, складає 21030,90 грн. (8448,00 грн. (704,00 грн. х 12) + 9828,72 грн. (819,06 грн. х 12) + 2754,18 грн. (918,06 грн. х 3)), яка і була визначена спірною вимогою.

З огляду на те, що позивачка у період з 01.01.2017 по 30.03.2019 мала статус фізичної особи-підприємця, то в силу вимог чинного законодавства на неї було покладено обов`язок зі сплати єдиного соціального внеску.

У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464 не врегульовано.

Верховний Суд у постановах від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86203700) та від 22.09.2020 у справі №620/2772/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 91695233) зазначив, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

У зазначених справах Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464 щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

На підставі цього Верховний Суд зауважив, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору повинні були зокрема перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Отже, правовий висновок, викладений у вищевказаних постановах, підлягає обов`язковому врахуванню у спірних правовідносинах.

Як вбачається з трудової книжки, позивачка з 01.01.2017 по 30.03.2019 працювала:

- з 01.01.2017 по 18.10.2017 - фахівцем 1 категорії відділу контролю, опрацювання, підготовки та зберігання документів управління організаційно-розпорядчої роботи департаменту з загальних та соціальних питань в Публічному акціонерному товаристві "Укртрансгаз";

- з 19.10.2017 по 30.03.2019 - фахівцем 1 категорії відділу організаційно-розпорядчої роботи в Філії "Оператор газотранспортної системи України" Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз".

Відповідно до відомостей з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (індивідуальні відомості про застраховану особу, форма ОК-5) позивачці у період з 01.01.2017 по 30.03.2019 включно був, зокрема, нарахований дохід (заробітна плата) у таких розмірах:

- січень 2017 року - 21079,88 грн.;

- лютий 2017 року - 14281,13 грн.;

- березень 2017 року - 30909,37 грн.;

- квітень 2017 року - 23300,27 грн.;

- травень 2017 року - 14200,04 грн.;

- червень 2017 року - 13927,84 грн.;

- липень 2017 року - 17331,22 грн.;

- серпень 2017 року - 27667,74 грн.;

- вересень 2017 року - 14160,27 грн.;

- жовтень 2017 року - 20024,37 грн.;

- листопад 2017 року - 14203,20 грн.;

- грудень 2017 року - 16186,51 грн.;

- січень 2018 року - 34790,82 грн.;

- лютий 2018 року - 15085,48 грн.;

- березень 2018 року - 16419,45 грн.;

- квітень 2018 року - 23687,50 грн.;

- травень 2018 року - 17144,40 грн.;

- червень 2018 року - 17402,07 грн.;

- липень 2018 року - 21151,16 грн.;

- серпень 2018 року - 43234,19 грн.;

- вересень 2018 року - 18086,20 грн.;

- жовтень 2018 року - 28751,02 грн.;

- листопад 2018 року - 18713,27 грн.;

- грудень 2018 року - 20180,00 грн.;

- січень 2019 року - 20582,20 грн.;

- лютий 2019 року - 30175,60 грн.;

- березень 2019 року - 19891,18 грн.

Отже, позивачці у період з І кварталу 2017 року по І квартал 2019 року був нарахований дохід (заробітна плата) у таких розмірах:

- за І квартал 2017 року - 66270,38 грн.;

- за ІІ квартал 2017 року - 51428,15 грн.;

- за ІІІ квартал 2017 року - 59159,23 грн.;

- за IV квартал 2017 року - 50414,08 грн.

- за І квартал 2018 року - 66295,75 грн.;

- за ІІ квартал 2018 року - 58233,97 грн.;

- за ІІІ квартал 2018 року - 82471,55 грн.;

- за IV квартал 2018 року - 67644,29 грн.;

- за І квартал 2019 року - 70648,98 грн.

Сума ЄСВ, сплаченого роботодавцями за позивачку, за вказані періоди становить:

- за І квартал 2017 року - 14579,48 грн. (66270,38 грн. х 22%);

- за ІІ квартал 2017 року - 11314,19 грн. (51428,15 грн. х 22%);

- за ІІІ квартал 2017 року - 13015,03 грн. (59159,23 грн. х 22%);

- за IV квартал 2017 року - 11091,09 грн. (50414,08 грн. х 22%);

- за І квартал 2018 року - 14585,06 грн. (66295,75 грн. х 22%);

- за ІІ квартал 2018 року - 12811,47 грн. (58233,97 грн. х 22%);

- за ІІІ квартал 2018 року - 18143,74 грн. (82471,55 грн. х 22%);

- за IV квартал 2018 року - 14881,74 грн. (67644,29 грн. х 22%);

- за І квартал 2019 року - 15542,77 грн. (70648,98 грн. х 22%).

Таким чином, враховуючи встановлену статтею 8 Закону №2464 ставку ЄСВ на рівні 22% бази нарахування, суми ЄСВ, обов`язок по утриманню та перерахуванню до бюджету яких покладено на роботодавця позивачки, перевищує суму мінімальних страхових внесків за цей період, що свідчить про безпідставне визначення позивачці недоїмки за спірною вимогою.

Оскільки матеріали справи свідчать про відсутність у позивачки обов`язку зі сплати єдиного соціального внеску у зв`язку з його сплатою її роботодавцем, у той час як відповідачем не було надано належних та допустимих доказів, які б спростовували вищевстановлене, суд дійшов висновку про те, що спірна вимога прийнята протиправно та підлягає скасуванню.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн., що підтверджується квитанцією, наявною у матеріалах справи.

Вказана сума судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС в м.Києві.

Керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-229357-17.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три грн. 60 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у м. Києві (Код ЄДРПОУ: 44116011, місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.