Рішення № 124434569, 15.01.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2025 року м. Київ № 320/11247/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенка О.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального Управління ДМС України у м. Києві та Київській області в особі Бориспільського міжрегіонального управління Державної міграційної служби про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Центрального міжрегіонального Управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області в особі Бориспільського міжрегіонального управліня Державної міграційної служби, в якому просить суд:

визнати противоправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області № 836 від 28.08.2023 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 та скасування посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 24.10.2016, виданої на ім?я громадянці Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 ;

зобов?язати Центральне міжрегіопальне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області поновити дозвіл на імміграцію в Україну та здійснити обмін посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 24.10.2016 громадянці Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 ;

зобов?язати Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області направити інформацію (повідомлення) до територіальних органів ДМС України (апарат ДМС України), в Адміністрацію державної прикордонної служби України (АДПС України) та до територіальної громади, на території обслуговування якої задекларовано зареєстровано місце проживання ОСОБА_1 про противоравність та скасування рішення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області № 836 від 28.08.2023 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 та посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 24.10.2016;

зобов?язати Центральне міжрегіопальне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області направити інформацію (повідомлення) до територіальних органів ДМС України (апарат ДМС України) та в Адміністрацію державної прикордонної служби України (АДПС України) про видалення з бази даних ДМС України інформації про скасування дозволу на імміграцію громадянці Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також вилучити внесені дані про посвідку на постійне проживання в Україні до ЄІАС УМП ШП "ФМ "Недійсні документи".

В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що є громадянкою Азербайджанської Республіки та проживає на території України на підставі посвідки на постійне проживання, виданої на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію", як дружина іммігранта, який отримав дозвіл на імміграцію 18.08.2008, на підставі рішення Іванківського районного суду Київської області від 20.05.2008 у справі № 2-о-44/2008.

Однак, рішенням ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області № 836 від 28.08.2023 скасовано позивачці дозвіл на імміграцію в Україну на підставі п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію". У спірному рішенні зазначено про те, що посвідка на постійне проживання скасована на підставі п. п. 1 п. 64 "Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321.

Відповідач необґрунтовано скасував дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання в Україні. При цьому, в оскаржуваному рішенні про скасування дозволу на імміграцію не наведено жодної норми закону, яким би було передбачено скасування дозволу на імміграцію та не зазначено про винні дії позивача при отриманні нею у 2008 році дозволу на імміграцію. У разі, якщо при прийнятті уповноваженим органом рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію внаслідок розгляду поданих ним документів мала місце помилка, то потреба у виправленні такої помилки не повинна непропорційним чином втручатися в набуте ним право на імміграцію, оскільки він покладався на легітимність добросовісних дій відповідного державного органу при наданні йому дозволу на імміграцію. В обґрунтування такої свої позиції позивач посилається на те, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Крім того, позивач стверджує, що не має вини і його діях, а тому не має підстав для скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.03.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, громадянка Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає на території України на законних підставах згідно посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 24.10.2016. Підставою для видачі вказаної посвідки, був дозвіл на імміграцію в Україну від 09.02.2009, який отримано позивачем, на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», в редакції, що діяла станом на подання документів позивачем та станом на отримання дозволу у 2009 році, як дружина іммігранта, чоловік якої отримав дозвіл на імміграцію

18.08.2008, на підставі рішення Іванківського районного суду Київської області від 20.05.2008 у справі № 2-о-44/2008, яким встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, призначення громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 (чоловіка позивача) піклувальником обмежено дієздатного громадянина України ОСОБА_3 (копія свідоцтва про одруження громадянки Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з перекладом на українську мову додано до позовної заяви).

11.09.2023 позивач отримала лист з рішенням Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області № 836 від 28.08.2023 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданого 09.02.2009, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію». Також, в цьому рішенні зазначено, що посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 24.10.2016 скасована на підставі вимог п. п. 1 п. 64 «Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321.

Позивач вважає рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області № 836 від 28.08.2023 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, що і зумовило на звернення до суду з даним позовом.

При вирішенні спору, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно змісту ст. 2 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов`язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

Статтею 3 зазначеного Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.

Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Відповідно до норм ч. 14 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.

За ст. 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах першій та сімнадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання.

Підставою для видачі посвідки на постійне проживання іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у частині сімнадцятій ст. 4 цього Закону, є відповідний указ Президента України про припинення громадянства України та заяви таких осіб.

Іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах четвертій - п`ятнадцятій, вісімнадцятій, двадцятій і двадцять четвертій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання.

Судом досліджено, що позивач отримала посвідку на постійне проживання в Україні НОМЕР_3 та у порядку обміну № 116118 від 24.10.2016.

Відповідно до вимог ст. 12 Закону України «Про імміграцію» підлягає скасуванню дозвіл на імміграцію, а ст. 13 вказаного Закону встановлює вилучення посвідки на постійне місце проживання на підставі скасування дозволу на імміграцію.

Так, згідно до ст. 12 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію скасовується, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Відповідно до норм ч. 1 ст. 13 Закону України «Про імміграцію» Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, разом із рішенням про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання одночасно приймає рішення про примусове повернення. Копії рішень про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання і примірник рішення про примусове повернення протягом п`яти календарних днів з дня прийняття надсилаються рекомендованим листом особі, стосовно якої вони прийняті, або вручаються їй. Скасована посвідка підлягає вилученню центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону.

Згідно до пунктів 21-22 «Про затвердження Порядку формування квоти імміграції. Порядку цровадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС України, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, складають обгрунтований висновок (ч. 1 п. 22 Порядку № 1983) із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених ст. 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Тобто, підставою для вилучення у іноземця цосвідки ца постійне проживання в Україні, є рішення компетентного органу про скасування раніше наданого дозволу па імміграцію.

Для з`ясування законності підстав скасування дозволу на імміграцію в Україну позивачу, його представник, звернувся до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області з адвокатським запитом, для отримання висновку перевірки матеріалів справи про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянці Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 . Висновок містить посилання на скасування дозволу на імміграцію позивачу, згідно п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», у зв`язку із скасуванням дозволу на імміграцію її чоловіку - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , на тих же самих підставах, а саме: надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність - п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію».

Проте, суд звертає увагу на те, що ні у рішенні Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області № 836 від 28.08.2023, ні у висновку перевірки матеріалів справи про надання дозволу на імміграцію в Україну від 28.08.2023 не вказано, які саме відомості є неправдивими, чи які саме документи є підробленими, чи втратили чинність на момент подання та отримання дозволу на імміграцію у 2009 році.

Крім того, варто зауважити, що у висновку ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 28.08.2023 не визначено, який самий документ, що підтверджує юридичний факт, на підставі якого, було отримано позивачем дозвіл на імміграцію, станом на подання документів та станом на отримання дозволу на імміграцію у 2009 році (в редакції Закону «Про імміграцію», що діяла на час подання документів та отримання дозволу), згідно до переліку зазначеному у п. 11 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку формування квоти імміграції» від 26.12.2002 Порядку № 1983, є таким, що має свідомі неправдиві відомості або підроблений або такий, що втратив чинність.

Як було згадано вище, висновком від 28.08.2023 було встановлено про прийняття рішення № 765 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 19.07.2023 про скасування дозволу на імміграцію чоловіку позивача - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 . У зв`язку із чим, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийняло рішення про скасування дозволу на імміграцію його дружині - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Щоб з`ясувати обставини, які призвели до скасування дозволу на імміграцію в Україну чоловіку позивача, що можливо могло би вплинути на прийняття ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області рішення №836 від 28.08.2023, представник ОСОБА_1 , звернувся до Іванківського районного суду Київської області стосовно отримання рішення суду та до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області для отримання висновку, на підставі якого, відповідач прийняв Рішення № 765 від 19.07.2023 про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання ОСОБА_2 .

У висновку від 19.07.2023 зазначено про отримання відповіді від Іванківського районного суду Київської області, де зазначено про звільнення від повноважень піклування чоловіка позивача, у зв`язку із чим, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області посилаючись на п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» скасовує чоловіку позивача дозвіл на імміграцію та посвідку на постійне проживання рішенням № 765 від 19.07.2023.

Слід звернути увагу на те, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09.07.2024 у справі № 320/5021/24 адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано протиправним і скасовано рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 19.07.2023 № 765 про скасування дозволу на імміграцію в Україну та скасування посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_4 від 16.12.2014 громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зобов`язано Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області поновити дозвіл на імміграцію в Україну № 6367 та здійснити обмін посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_4 від 16.12.2014 громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У зв`язку із наведеним, про доведеність підстав скасування дозволу на імміграцію за переліком зазначеному п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» не йдеться, так як станом на подання документів позивачем та станом на отримання їм дозволу на імміграцію у 2009 році, рішення Іванківського районного суду Київської області було чинним. Крім того, слід зауважити, що в ухвалі Іванківського районного суду Київської області у справі № 2-0-44/2008, на яку посилається у висновку від 19.07.2023 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області та яка була постановлена та оголошена 02.06.2010 йдеться про звільнення позивача від обов`язків піклувальника, не з підстав невиконання ним своїх обов`язків, порушення ним прав підопічного, або у разі поміщення підопічного до закладу освіти, закладу охорони здоров`я або закладу соціального захисту, а у зв`язку із заявою основного піклувальника ОСОБА_4 за якою він просить скасувати рішення суду про призначення позивача піклувальником, так як на даний час відпала необхідність у здійсненні прав та обов`язків піклувальника ОСОБА_2 - батьком позивача (засвідчена копія Іванківським районним судом Київської області від 02.06.2010 додана до позовної заяви).

Отже, наведені вимоги Закону України «Про імміграцію» та положення Порядку № 1983 покладають на органи, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, обов`язок проведення всебічної перевірки на підставі відповідного подання.

Законом України «Про імміграцію» встановлено вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого вбачається, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні/навмисні дії іммігранта.

Відповідно до підпункту 7 пункту 63 Порядку № 322 посвідка скасовується територіальним органом / територіальним підрозділом ДМС, який її видав, в інших випадках, передбачених законом.

При цьому, за висновком суду, обставини, що свідчать про наявність вказаних вище підстав, повинні бути доведені відповідними доказами.

Однак, у ході судового розгляду справи відповідачем не надно доказів щодо підтвердження того, що дозвіл на імміграцію позивачу було надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, неповного пакету необхідних документів, підроблених документів чи документів, що втратили чинність, які були взяті відповідачем до уваги при скасуванні наданого позивачу дозволу на імміграцію.

Також, суду не наведено наявності інших випадків/підстав, передбачених законами України, які можуть слугувати підставою для скасування позивачу дозволу на імміграцію, відповідно до ст. 12 Закону України «Про імміграцію».

Натомість, як убачається з матеріалів справи, документи, які подані позивачем для отримання дозволу на імміграцію, були перевірені уповноваженим територіальним органом Державної міграційної служби України, який прийняв заяву позивача про надання дозволу на імміграцію та додані до неї документи, перевірив їх достовірність, відповідність вимогам законодавства, залучаючи, при цьому й інші органи державної влади, за наслідком якої (перевірки) не виявили підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію та прийняв рішення про надання такого дозволу, у зв`язку з чим видав посвідку на постійне проживання в Україні, яка також перевидавалась позивачу - здійснював перевірку документів позивача, які були надані останнім, у порядку обміну та документував позивачку посвідкою на постійне проживання.

Таким чином, відповідачем не доведено наявність передбачених законами України підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, у зв`язку з чим, рішення відповідача про скасування позивачці дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне місце проживання, є протиправним та підлягає скасуванню.

Крім того, згідно із судовою практикою Європейського суду з прав людини «для матері/батька і дитини головним елементом сімейного життя є можливість постійного спільного проживання» (постанова по справі «МакМайкл проти Сполученого Королевства» (McMichael v. UnitedKingdom).

Отже, відповідачем, окрім іншого, не дотримано принципу пропорційності, необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), що призводить до настання несприятливих наслідків для позивача при відсутності будь-якої його вини в обставинах, що виникли, оскільки при видачі дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні та її обміну, відповідач підтвердив правильність надання позивачем необхідних документів та наявність підстав для надання йому дозволу на імміграцію в Україну.

Навіть якщо у 2009 році дозвіл на імміграцію позивачці оформлено через помилку або зловживаннями посадових осіб суб`єкта владних повноважень, перекладати тягар вкрай негативних наслідків такої помилки або зловживання на особу (позивача у справі), є неприпустимим.

Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 18.04.2018 у справі №820/2262/17, від 09.07.2020 у справі №823/407/18, від 30.01.2020 у справі №2340/2851/18 та Рішенням Європейського суду з прав людини «Рисовський проти України»: «Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються».

За наведених обставин, суд вважає, що рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області від 28.08.2023 № 836 про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну, є протиправним та підлягає скасуванню.

Оскільки оскаржувані позивачкою дії відповідача щодо скасування дозволу полягають саме у прийнятті рішення від 28.08.2023 № 836, то, за висновком суду, визнання протиправним і скасування цього рішення буде достатнім для поновлення порушеного права позивача, за захистом якого вона звернулась до суду.

Разом з тим, суд звертає увагу, що на підставі оскаржуваного рішення відповідачем було скасовано й посвідку позивача на постійне проживання.

Згідно з п. 64 Порядку № 321 посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до ст. 12 Закону України «Про імміграцію».

Відповідно до пункту 67 Порядку № 321 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС протягом п`яти робочих днів з дня прийняття рішення про скасування посвідки інформує про це ДМС та Адміністрацію Держприкордонслужби.

При цьому, пунктами 68, 72 Порядку № 321 передбачено, що іноземець або особа без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про скасування посвідки, у випадку, зазначеному в підпункті 1 пункту 64 цього Порядку, повинні зняти з реєстрації місце проживання, здати посвідку та виїхати за межі України в місячний строк з дня отримання рішення про скасування дозволу на імміграцію. Посвідка вилучається, визнається недійсною та знищується, зокрема, у разі скасування посвідки.

Згідно з пунктами 74, 75 Порядку № 321 недійсна посвідка, подана або виявлена у пункті пропуску через державний кордон, вилучається посадовою особою Держприкордонслужби та протягом 10 робочих днів повертається для знищення до територіального органу / територіального підрозділу ДМС за місцем її видачі. Посвідки знищуються територіальним органом/ територіальним підрозділом ДМС, який їх видав. Посвідки, визнані недійсними відповідно до наказу ДМС, знищуються територіальним органом, визначеним у наказі.

Пунктами 78, 79 Порядку № 321 передбачено, що рішення про відмову в оформленні, обміні та видачі посвідки, про її скасування може бути оскаржено іноземцем або особою без громадянства в адміністративному порядку або до суду в установленому порядку. ДМС, територіальний орган ДМС мають право переглянути рішення, прийняте відповідно територіальним органом/ територіальним підрозділом ДМС, за наявності підстав зобов`язати їх відмінити попереднє рішення про відмову в оформленні, обміні та видачі посвідки, про її скасування і прийняти нове рішення на підставі раніше поданих документів.

Таким чином, оскільки скасування вищевказаної посвідки на постійне проживання в Україні, виданої позивачці, є наслідком прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію, яке визнано судом протиправним і скасовано, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивачки, є зобов`язання відповідача здійснити обмін виданої посвідки на постійне проживання. При цьому, задоволення позову у такий спосіб направлено на ефективний та остаточний захист порушеного права позивача та не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Задоволення судом позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача здійснити позивачу обмін посвідки на постійне проживання, є дотриманням гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Враховуючи ч. 1 ст. 2 КАС України, із системного аналізу вказаних норм слідує, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин, а не можливість їх порушення у майбутньому.

Відтак, щодо інших позовних вимог заявлених позивачем про зобов`язання відповідача повідомити Адміністрацію Державної прикордонної служби України та Апарат ДМС України про визнання протиправним та скасування судом рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області від 28.08.2023 № 836 та зобов`язання відповідача направити інформацію до територіальних органів ДМС України (апарат ДМС України) та в Адміністрацію державної прикордонної служби України (АДПС України) про видалення з бази даних ДМС України інформації про скасування дозволу на імміграцію позивачу, а також вилучити внесені дані про посвідку на постійне проживання в Україні до ЄІАС УМП IП "ФМ "Недійсні документи", суд, в силу ст. 2 КАС України, вважає такі передчасними та заявленими на майбутнє, враховуючи також порядок дій, які має вчинити відповідач за наслідками вирішення спору та оскільки даний спір щодо вказаних вимог із відповідачем ще не виник та такі є, що заявлені передчасно.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач вирішуючи питання щодо прийняття декларації позивача обмежився лише роз`ясненнями норм законодавства щодо процедури припинення іноземного громадянства, не прийняв декларацію та не надав мотивованої відмови позивачу в прийнятті такої декларації.

Під час розгляду даного спору в суді, відповідач не довів законності та обґрунтованості прийнятого рішення, при цьому, підстави, покладені в основу такого рішення, не відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на нормах закону, а тому, за наслідком розгляду даного спору, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, знайшли своє підтвердження під час судового розгляду та підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судові витрати підлягають розподілу згідно норм ч. 1 ст. 139 КАС України, пропорційно до обсягу задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 241-247, 255, 293, 295-297 КАС України, суд,

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального Управління ДМС України у м. Києві та Київській області в особі Бориспільського міжрегіонального управління Державної міграційної служби про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати противоправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області № 836 від 28.08.2023 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 та скасування посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 24.10.2016, виданої на ім?я громадянці Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 .

Зобов`язати Центральне міжрегіопальне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області поновити дозвіл на імміграцію в Україну та здійснити обмін посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 24.10.2016 громадянці Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального Управління ДМС України у м. Києві та Київській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головенко О.Д.