Рішення № 124432490, 06.01.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 січня 2025 року Справа № 160/28094/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області

про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

21.10.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про не зарахування до загального трудового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 01.03.1991 року по 12.08.1991 року, з 01.03.1993 року по 13.07.1993 року, з 19.07.1993 року по 30.04.1994 року, з 04.05.1994 року по 27.06.1996 року, з 22.10.1996 року по 18.04.1997 року, з 29.04.1997 року по 04.11.1998 року, з 06.11.1998 року по 14.02.2000 року та з 01.09.2009 року по 26.08.2010 року та до загального страхового стажу періоду отримання допомоги по безробіттю з 01.09.2009 року по 26.08.2010 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області зарахувати до пільгового стажу за списком №1 періоди роботи ОСОБА_1 з 01.03.1991 по 12.08.1991, з 01.03.1993 по 13.07.1993, до загального трудового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) періоди роботи з 19.07.1993 року по 30.04.1994 року, з 04.05.1994 року по 27.06.1996 року, з 22.10.1996 року по 18.04.1997 року, з 29.04.1997 року по 04.11.1998 року,з 06.11.1998 року по 14.02.2000 року та з 01.09.2009 року по 26.08.2010 року та до загального страхового стажу періоду отримання допомоги по безробіттю з 01.09.2009 року по 26.08.2010 року.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що позивач звернувся до відповідача із зверненням з питання пенсійного забезпечення, при цьому рішенням відповідача було повідомлено позивачу, що розмір пенсії було обчислено виходячи із загального стажу зарахованого по 29.02.2020 року, що склав 28 років 4 місяці 15 днів, у тому числі за Списком №1 10 років. Відповідно до трудової книжки від 20.03.1991 року № НОМЕР_2 періоди роботи з 01.03.1991 року по 12.08.1991 року, з 01.03.1993 року по 13.07.1993 року, з 19.07.1993 року по 30.04.1994 року, з 04.05.1994 року по 27.06.1996 року, з 22.10.1996 року по 18.04.1997 року, з 29.04.1997 року по 04.11.1998 року, з 06.11.1998 року по 14.02.2000 року та з 01.09.2009 року по 31.12.2009 року не було враховано до загального трудового стажу, оскільки на титульній сторінці трудової книжки печатка немає чіткого відображення, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58. Період отримання допомоги по безробіттю з 01.01.2010 року по 26.08.2010 року не враховано до загального страхового стажу, оскільки відсутня інформація про отримання допомоги в індивідуальних відомостях про застраховану особу (ОК-5). Позивач вважає рішення відповідача про не зарахування до загального трудового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 01.03.1991 року по 12.08.1991 року, з 01.03.1993 року по 13.07.1993 року, з 19.07.1993 року по 30.04.1994 року, з 04.05.1994 року по 27.06.1996 року, з 22.10.1996 року по 18.04.1997 року, з 29.04.1997 року по 04.11.1998 року, з 06.11.1998 року по 14.02.2000 року та з 01.09.2009 року по 26.08.2010 року та до загального страхового стажу періоду отримання допомоги по безробіттю з 01.09.2009 року по 26.08.2010 року, протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки позивач не може нести відповідальність за заповнення трудової книжки та позивачем надано належні та достатні докази на підтвердження періоду отримання допомоги по безробіттю. З огляду на вказане позивач просив задовольнити позовні вимоги.

24.10.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Копія ухвали від 24.10.2024 року разом з позовними матеріалами були направлені відповідачу через систему «Електронний суд» та доставлено до його електронного кабінету 21.10.2024 року та 24.10.2024 року, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

Станом на дату винесення рішення по справі відповідачами відзиви на позовну заяву до суду не надано про причини такого неподання суд не повідомлено.

Відповідно до ч. 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та якому призначена пенсія за віком на пільгових умовах за Списком №1, обчислена відповідно до пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

04.04.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із звернення з питання пенсійного забезпечення.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 07.05.2024 року №27948-18425/Ч-01/8-0400/24 повідомлено позивача, що розмір пенсії було обчислено виходячи із загального стажу зарахованого по 29.02.2020 року, що склав 28 років 4 місяці 15 днів, у тому числі за Списком №1 10 років. Відповідно до трудової книжки від 20.03.1991 року № НОМЕР_2 періоди роботи з 01.03.1991 року по 12.08.1991 року, з 01.03.1993 року по 13.07.1993 року, з 19.07.1993 року по 30.04.1994 року, з 04.05.1994 року по 27.06.1996 року, з 22.10.1996 року по 18.04.1997 року, з 29.04.1997 року по 04.11.1998 року, з 06.11.1998 року по 14.02.2000 року та з 01.09.2009 року по 31.12.2009 року не було враховано до загального трудового стажу, оскільки на титульній сторінці трудової книжки печатка немає чіткого відображення, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58. Період отримання допомоги по безробіттю з 01.01.2010 року по 26.08.2010 року не враховано до загального страхового стажу, оскільки відсутня інформація про отримання допомоги в індивідуальних відомостях про застраховану особу (ОК-5).

Позивач вважає рішення відповідача про не зарахування до загального трудового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 01.03.1991 року по 12.08.1991 року, з 01.03.1993 року по 13.07.1993 року, з 19.07.1993 року по 30.04.1994 року, з 04.05.1994 року по 27.06.1996 року, з 22.10.1996 року по 18.04.1997 року, з 29.04.1997 року по 04.11.1998 року, з 06.11.1998 року по 14.02.2000 року та з 01.09.2009 року по 26.08.2010 року та до загального страхового стажу періоду отримання допомоги по безробіттю з 01.09.2009 року по 26.08.2010 року, протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

За правилами статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, наявність трудового стажу підтверджується у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з підпунктом 1.1. пункту 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що саме трудова книжка працівника є основним документом, що підтверджує його стаж роботи.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 242/2536/16-а, від 12.09.2022 по справі №569/16691/16-а, від 01.01.2022 по справі № 620/1178/19 та інших.

На період внесення записів до трудової книжки позивача в рамках спірних періодів діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162), яка не застосовується з 29.07.1993 відповідно до наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58. «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях».

Підпунктом 1.1. Інструкції № 162 було встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців.

Відповідно до п. 2.2. Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.

Згідно з п. 2.3. Інструкції № 162 всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Так, згідно з п. 2.11. Інструкції № 162, після зазначення дати заповнення трудової книжки, працівник своїм підписом засвідчує правильність внесених даних. Першу сторінку (титульний лист) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Досліджуючи копію трудової книжки позивача від 20.03.1991 року НОМЕР_2 , а саме зміст першого запису, судом встановлено, що позивач з 01.03.1991 року прийнятий на спеціальний трест №5 Будівельно-монтажного об`єднання «Спецмонтаж» водієм 3 класу з присвоєнням суміжної професії слюсар, вперше здійснювалось заповнення трудової книжки позивача та саме печатка даного заводу проставлена на титульній сторінці трудової книжки.

Пунктом 1.4. Інструкції № 162 визначалося, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки працівників та службовців» (далі - Порядок № 656) та цією Інструкцією.

Відповідно до пункту 18 Порядку № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, тому не може впливати на його особисті права.

Отже, законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємства, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до її страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням таких періодів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 у справі № 654/890/17 та у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.

Крім цього, Верховний Суд у іншій постанові від 21.02.2018 в справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та наявність у ній печатки підприємства, і не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення.

Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Таким чином, на позивача не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку) за формальні недоліки, які містить трудова книжка, позаяк такі недоліки не пов`язані із виною позивача.

Суд акцентує увагу на тому, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

У рішенні оформленому листом від 07.05.2024 року №27948-18425/Ч-01/8-0400/24 відповідач вказав, що відповідно до трудової книжки від 20.03.1991 року № НОМЕР_2 періоди роботи з 01.03.1991 року по 12.08.1991 року, з 01.03.1993 року по 13.07.1993 року, з 19.07.1993 року по 30.04.1994 року, з 04.05.1994 року по 27.06.1996 року, з 22.10.1996 року по 18.04.1997 року, з 29.04.1997 року по 04.11.1998 року, з 06.11.1998 року по 14.02.2000 року та з 01.09.2009 року по 31.12.2009 року не було враховано до загального трудового стажу, оскільки на титульній сторінці трудової книжки печатка немає чіткого відображення, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58.

При цьому, суд наголошує, що наявність або відсутність відбитка печатки суб`єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків. Відсутність чи нечитабельність відтиску печатки на титульній сторінці трудової книжки, не є тим недоліком трудової книжки чи записів у них, за наявності якого трудовий стаж позивача не може вважатися підтвердженим.

Даний висновок побудований на правовій позиції, що викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі №275/615/17.

Отже, нечитабельність на титульному аркуші трудової книжки печатки підприємства (або печатки відділу кадрів), яким вперше заповнено трудову книжку, не може бути підставою неврахування відповідних періодів роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії, оскільки позивач не може відповідати за правильність оформлення документів і відповідність дотримання вимог законодавства на підприємстві. Тим більше титульний аркуш трудової книжки взагалі не містить жодних відомостей про стаж та період роботи працівника, при цьому такі відомості зазначаються в наступних її розділах, щодо правильності заповнення яких відповідачі заперечень не висловлювали.

Суд враховує, що в оскаржуваному рішенні відповідача оформленому листом від 07.05.2024 року №27948-18425/Ч-01/8-0400/24, фактично визнано трудову книжку позивача та відповідно всі записи у ній недійсними з підстав того, що на одній титульній сторінці трудової книжки нечитабельна печатка підприємства.

Європейський суд з прав людини у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04, рішення від 20.10.2011 року) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

В даному випадку суд враховує, що відповідач не надав жодного доказу в обґрунтування того, що відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу позивача періоди його роботи згідно трудової книжки, він діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, тобто з забезпеченням усіх прав особи. Рішення не є пропорційним з огляду на те що воно порушує баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивача на соціальний захист (ст. 46 Конституції України) і цілями на які, врешті, спрямоване це рішення.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що рішення відповідача оформлене листом від 07.05.2024 року №27948-18425/Ч-01/8-0400/24, є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимог в частині незарахування періоду отримання допомоги по безробіттю з 01.01.2010 року по 26.08.2010 року до загального страхового стажу, оскільки відсутня інформація про отримання допомоги в індивідуальних відомостях про застраховану особу (ОК-5), суд зазначає наступне.

Згідно із Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464) Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань формує та веде реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі реєстр застрахованих осіб).

У реєстрі застрахованих осіб накопичується, зберігається, автоматично обробляється інформація про фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інформація, необхідна для обчислення і призначення страхових виплат за видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Дані до реєстру застрахованих осіб вносяться на підставі відомостей, що надходять з джерел, передбачених статтею 18 Закону № 2464, зокрема відомостей про нараховану заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, поданих страхувальником у складі звітних відомостей та інформації про сплату внесків.

Відповідно до пункту 2 розділу V Положення № 794 Про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 № 8-1), інформація з реєстру застрахованих осіб надається безоплатно Пенсійним фондом України та територіальними органами Пенсійного фонду України в паперовій та/або електронній формі.

Інформація з Реєстру формується та надається за формами визначеними пунктом 6 розділу V Положення, зокрема, довідці ОК-5.

В довідці ОК-5, яка використовується для призначення пенсії, автоматично відображаються персоніфіковані відомості про застраховану особу щодо заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, які зазначені у звітності роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують заробітну плату, грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.

Стаж обчислюється на підставі індивідуальних відомостей про застраховану особу, які надаються відділом персоніфікованого обліку Пенсійного фонду.

Аналіз вищенаведених норм права дозволяє дійти висновку, що обов`язок внесення відомостей про фізичних осіб до системи персоніфікованого обліку покладено на уповноважений орган Пенсійного фонду.

Відтак, відсутність даних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного пенсійного страхування свідчить про неналежне виконання саме пенсійним органом приписів вищенаведених норм законодавства. З огляду на наведене, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків не може бути достатньою підставою для не зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів роботи.

Крім того, згідно пункту 12 частини першої статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 № 1533-III (далі - Закон №1533-III, в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає страхуванню на випадок безробіття та за який сплачено страхові внески (нею, роботодавцем).

Статтею 21 вказаного Закону передбачено, що страховий стаж обчислюється як сума періодів, протягом яких особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та сплачувала страхові внески особисто або через рахунки роботодавця та роботодавцем.

Період, протягом якого застрахована особа була звільнена відповідно до цього Закону від сплати страхових внесків або отримувала виплати за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, крім пенсій усіх видів, включається до страхового стажу.

Водночас, згідно зі статтею 56 Закону № 1788-ХІІ, до стажу роботи, що дає право на пенсію зараховується, зокрема, періоди одержання допомоги по безробіттю.

Відповідно до пункту 1 статті 31 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 № 803-XII (чинного на час отримання позивачем матеріальної допомоги) безробітні після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю можуть одержувати протягом 180 календарних днів матеріальну допомогу по безробіттю у розмірі до 75 процентів встановленої законодавством мінімальної заробітної плати за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім`ї не перевищує встановленого законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Приписами пункту «ж» частини 1 статті 4 Закону України «Про зайнятість населення» визначено, що держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні: включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до загального трудового стажу, а також до безперервного трудового стажу.

Так, згідно з записами трудової книжки позивача він з 01.01.2010 року по 26.08.2010 року отримував допомогу по безробіттю, що також підтверджується довідкою Дніпровського управління Дніпровської філії Дніпропетровського обласного центру зайнятості від 05.04.2024 року.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що записи трудової книжки та надано довідка підтверджують отримання допомоги по безробіттю згідно положень Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, відтак періоди отримання допомоги по безробіттю у період з 01.01.2010 року по 26.08.2010 року, підлягають зарахуванню до його страхового стажу.

В сукупності встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення відповідача про відмову у зарахуванні спірних періодів є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до пільгового стажу за списком №1 періоди роботи ОСОБА_1 з 01.03.1991 по 12.08.1991, з 01.03.1993 по 13.07.1993, до загального трудового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) періоди роботи з 19.07.1993 по 30.04.1994, з 04.05.1994 по 27.06.1996, з 22.10.1996 по 18.04.1997, з 29.04.1997 по 04.11.1998,06.11.1998 по 14.02.2000 та 01.09.2009 по 26.08.2010 та до загального страхового стажу періоду отримання допомоги по безробіттю з 01.09.2009 по 26.08.2010, суд зазначає наступне.

Згідно ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Тобто, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Як слідує зі змісту Рекомендації № К (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Натомість, у даному випадку суд не вважає повноваження відповідача, як дискреційними, оскільки відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика ЄСПЛ підлягає застосуванню судами як джерело права.

Таким чином, враховуючи, що оскаржуване рішення прийняте з підстав незарахування до страхового стажу вищевказаного періоду та враховуючи наявність підстав для зарахування такого періоду, суд вважає за необхідне для повного відновлення порушених прав зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 01.03.1991 по 12.08.1991, з 01.03.1993 по 13.07.1993, з 19.07.1993 по 30.04.1994, з 04.05.1994 по 27.06.1996, з 22.10.1996 по 18.04.1997, з 29.04.1997 по 04.11.1998, 06.11.1998 по 14.02.2000 та 01.09.2009 по 26.08.2010 та до загального страхового стажу періоду отримання допомоги по безробіттю з 01.09.2009 по 26.08.2010.

Вимоги щодо зарахування періодів роботи до пільгового стажу за списком №1, задоволенню не підлягають з огляду на їх передчасність, оскільки матеріали справи не містять відмови відповідача у зарахуванні таких періодів саме до пільгового стажу та доказів, що таке питання розглядалось відповідачем.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Згідно ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 1211,20 грн., що документально підтверджується квитанцією №0.0.3947770503.1 від 16.10.2024 року.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено частково, частина судових витрат пов`язана зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду підлягає стягненню в сумі 605,60 грн., що становить 50 відсотків від суми сплаченого судового збору, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 139, 243-246,257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області оформлене листом від 07.05.2024 року №27948-18425/Ч-01/8-0400/24 про відмову у зарахуванні до загального трудового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 01.03.1991 року по 12.08.1991 року, з 01.03.1993 року по 13.07.1993 року, з 19.07.1993 року по 30.04.1994 року, з 04.05.1994 року по 27.06.1996 року, з 22.10.1996 року по 18.04.1997 року, з 29.04.1997 року по 04.11.1998 року, з 06.11.1998 року по 14.02.2000 року та з 01.09.2009 року по 26.08.2010 року та до загального страхового стажу періоду отримання допомоги по безробіттю з 01.09.2009 року по 26.08.2010 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області зарахувати до загального трудового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 01.03.1991 року по 12.08.1991 року, з 01.03.1993 року по 13.07.1993 року, з 19.07.1993 року по 30.04.1994 року, з 04.05.1994 року по 27.06.1996 року, з 22.10.1996 року по 18.04.1997 року, з 29.04.1997 року по 04.11.1998 року, з 06.11.1998 року по 14.02.2000 року та з 01.09.2009 року по 26.08.2010 року та до загального страхового стажу періоду отримання допомоги по безробіттю з 01.09.2009 року по 26.08.2010 року.

У задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн. (шістсот п`ять гривень шістдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв