Рішення № 124425186, 14.01.2025, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/16794/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2025 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Хамник М.М.,

за участі секретаря судових засідань Гефнер К.-С.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору - служба у справах дітей Ужгородської міської ради про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини, -

за участі:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_3 ,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою в якому просить встановити факт самостійного виховання та утримання ним неповнолітньої доньки ОСОБА_4 .

В обґрунтування своєї позовної заяви вказує, що шлюб з відповідачкою ОСОБА_2 , матір`ю дитини було розірвано за рішення суду 14.12.2020.

11.12.2021 між батьками було укладено договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини від 11.12.2021, яким визначено місце проживання дитини з матір`ю. Разом з тим за бажанням дитини остання може проживати з батьком без обмеження в часі та кількості днів.

Однак, дитина як до так і після припинення шлюбу проживає з батьком, у зв`язку з чим останній звернувся до органу опіки та піклування із заявою про визначення місця проживання дитини з батьком.

Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 20.07.2022 №339 визначено місце проживання доньки разом з батьком.

Позивач наголошує, що з 2020 року і по даний час він сам виконує батьківські обов`язки. Всі матеріальні витрати на утримання дитини несе сам без участі відповідачки. Піклується про здоров`я дитини, її духовний та моральний розвиток.

Позивач зазначає, що встановлення вказаного факту в судовому порядку необхідно йому для отримання права на відстрочку від мобілізації під час дії правового режиму воєнного стану та захисту його власного переважного права на особисте виховання дитини (ч.1 ст.151 Сімейного кодексу України).

Ухвалою суду від 04.11.2024 відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 04.12.2024.

Відповідач у підготовче судове засідання призначене на 04.12.2024 не з`явився.

04.12.2024 представником служби у справах дітей Ужгородської міської ради подано клопотання про розгляд справи без їх участі. Просить суд при прийнятті рішення максимально врахувати інтереси дитини.

У зв`язку з неявкою відповідача підготовче судове засідання відкладено на 20.12.2024.

20.12.2024 представником позивача Ігнатенко С.С. подано заяву про проведення підготовчого судового засідання без його участі та участі позивача та закриття підготовчого провадження у справі.

20.12.2024 відповідач через канцелярію суду подав заяву про відкладення розгляду справи на інший термін для надання можливості укласти договір про надання правової допомоги та ознайомлення з матеріалами справи.

У зв`язку з неявкою відповідача підготовче судове засідання повторно відкладено на 03.01.2025.

В судове засідання 03.01.2025 сторони не з`явились. Ухвалою суду від 03.01.2025 було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.01.2025.

06.01.2025 адвокат Овсепян К.А., представник відповідача, подала клопотання про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді.

10.01.2025 адвокат Овсепян К.А. через підсистему «Електронний суд» подала клопотання в якому повідомила про розірвання договору з відповідачем в односторонньому порядку.

13.01.2025 року відповідач через канцелярію суду подав клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку з необхідністю ознайомитись з матеріалами справи та укладення договору про надання правничої допомоги. Разом з тим, 14.01.2025 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому вона просить відмовити у задоволенні позову з наступних підстав.

Так відповідач, посилаючись на норми ст.ст.121, 125, 141, 150 Сімейного кодексу України, зазначає, що для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки вказаним нормами Сімейного кодексу України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішення суду (про визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно виконує їх.

Сімейним кодексом не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини.

Відповідно до ч.3,4 ст.155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладання на них відповідальності встановленої законом.

З огляду на викладене встановлення факту самостійного виховання дитини батьком може мати негативні наслідки для матері.

Відповідач зазначає, що ні в якому випадку не відмовляється від своїх батьківських обов`язків і бажає брати повноцінну участь у вихованні та забезпеченні дитини. Завжди виконувала свої обов`язки добросовісно та відповідально, забезпечуючи її матеріально та приділяючи ї увагу, любов та турботу. Зазначає, що постійно підтримує контакт з донькою, проводить з нею час, допомагає з навчанням.

Відповідач стверджує, що не лише бажає, а й наполягає на продовженні своїх обов`язків матері. Просить врахувати, що вона робить все можливе для того, щоб донька отримувала любов, належну підтримку та виховання з боку обох батьків.

Відповідач в судове засідання не з`явився, хоча повідомлявся судом належним чином про дату, час та місце розгляду справи за адресою місця проживання.

У судовому засіданні позивач та його представник наполягали на розгляді справи, враховуючи обізнаність відповідача про розгляд справи в суді та поданий відзив у якому висловив свою позицію щодо суті позову. Стосовно клопотання про відкладення розгляду справи просили відмовити у його задоволенні враховуючи відсутність визначених ЦПК підстав для відкладення розгляду справи.

Вирішуючи питання щодо можливості проведення судового розгляду за відсутності відповідача та з урахуванням заявленого ним клопотання суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.240 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 223 цього Кодексу.

Водночас ч.ч.2, 3 ст.223 ЦПК України визначає, що суд відкладає розгляд справи з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження;

5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі:

1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;

2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки;

3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник;

4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення) (п.4 ст.223 ЦПК України).

Враховуючи те, що відповідач повторно не з`явився в судове засідання, про час та місце проведення судового засідання обізнаний, свою позицію щодо суті позову висловив, що свідчить про отримання ним копії позовної заяви та доказів доданих до неї, у задоволенні клопотання про відкладення судового засідання слід відмовити та провести розгляд справи за відсутності відповідача.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав вказаних у позовній заяві. Стосовно відзиву на позовну заяву, просили не приймати його до уваги враховуючи, що такий поданий з пропуском строку. Разом з тим, позивач висловився щодо викладених у ньому доводів, зокрема, зазначив, що такі не спростовують факт самостійного виховання та утримання дитини позивачем і не стосуються предмету позову. Щодо доказів, які надані до відзиву, то такі не є належними доказами, які б спростовували такий факт.

Заслухавши позивача, його представника, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Як встановлено зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_4 , батьками якої є позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.9).

11 грудня 2020 між позивачем та відповідачем укладено нотаріально посвідчений договір між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, якою врегульовано питання виховання та утримання спільної дитини ОСОБА_4 .

Так п.1.1 договору визначено, що місце проживання дитини буде з матір`ю. Разом з тим, батько та мати домовились про те, що дочка може проживати разом з батьком за місцем його проживання без обмежень в часі та кількості днів за бажанням дитини, яке вона вільно та без примусу виявлятиме.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 14.12.2020, яке набрало законної сили 15.01.2021, шлюб між позивачем та відповідачем розірвано.

З актів про фактичне проживання особи без реєстрації від 06.06.2022 та від 02.09.2024, довідок від 07.06.2022 №147 та 09.09.2024 №316, складених приватним підприємством «Ужгородський будинковий сервіс», встановлено, що ОСОБА_4 проживає за адресою: АДРЕСА_1 разом з батьком ОСОБА_1 . Квартира, в якій проживає дитина з батьком, належить останньому на праві власності, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно №94586623.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 12.07.2022, яке набрало законної сили 16.08.2022, відповідача - ОСОБА_2 визнано такою, що втратила право користування приміщенням - квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 20.07.2022 визначено місце проживання ОСОБА_4 разом з батьком ОСОБА_1 .

З довідки Ужгородської початкової школи «Первоцвіт» Ужгородської міської ради від 23.09.2024 №01-28/154, ОСОБА_5 навчається у вказаному навчальному закладі з 2021 року. Протягом 2022-2024 навчальних років до школи приводив та забирав дитину батько. Водив її на додаткові гуртки та заняття. Протягом дистанційного навчання 2021/2022 року тато часто був присутнім онлайн, контролював навчання. Дитина має високі досягнення в навчанні, успішна в спорті. Оплату за навчання в школі здійснює батько, що підтверджується платіжними інструкціями, долученими до матеріалів справи (а.с.31-45)

Як вбачається з медичної документації (а.с.47-52) дитина постійно проходить медичні та профілактичні огляди, отримує щеплення.

З довідки громадської організації «Спортивний клуб «Форс» від 25.07.2024 №8 ОСОБА_5 є вихованкою спортивного клубу «Форс» та неодноразово брала участь у змаганнях різного рівня. Мати дитини була присутньою на заняттях всього кілька разів за чотири роки занять гімнастикою.

Оплату за виховання в спортивному клубі здійснює батько, що підтверджується платіжними інструкціями долученими до матеріалів справи (а.с.54-63).

У своїх нотаріально посвідчених заявах ОСОБА_6 - колега позивача, та ОСОБА_7 - тітка позивача, повідомили, що ОСОБА_4 з 2019 року проживає із батьком, який її водить до школи, до репетиторів, на заняття спортом, разом відпочивають. З цього часу мати з дитиною не спілкується, не бере участі в її вихованні, не піклується про її фізичний, моральний та духовний розвиток, не допомагає у навчанні.

Хрещений батько ОСОБА_4 - ОСОБА_9 у своїй заяві також підтвердив, що дитина з 2019 року проживає з батьком, який дбає про неї. Дитина завжди охайна та доглянута, має відмінні оцінки в школі. Займається художньою гімнастикою, здобуває призові місця. Згадування дитини про маму є нечастими й незручними для дитини.

Як установлено з податкової декларації платника єдиного податку за 2023 рік позивач є фізичною особою-підприємцем. Його сукупний дохід за вказаний звітний період склав 4228746,24грн.

З довідки від 30.08.2024 №ВГ00-000009, виданої ТзОВ «Ваго» встановлено, що позивач працює у даному товаристві на посаді директора. Його сукупний дохід за вказаний період склав 96518,81грн.

Відповідно до ч.ч. 7, 8 ст. 178 ЦПК України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

В ухвалі про відкриття провадження зазначалося, що відповідач має право подати до суду відзив з викладом заперечення проти позову з доказами, що підтверджують обставини, та документами, що підтверджують надання відзиву і доказів іншим учасникам справи, протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Оскільки, відповідачем направлено до суду відзив лише під час судового розгляду, у день розгляду справи - 14.01.2025, клопотань про поновлення пропущеного строку не подано, суд приходить до висновку, що відзив не був поданий у встановлений судом строк без поважних причин, а тому не приймає його до уваги.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно ст. 141 СК України батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Частиною 2 ст. 150 СК України визначено, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Законодавством визначено права та обов`язки батьків щодо виховання дитини, при цьому пріоритетним та принциповим визначенням є інтереси дитини, що вони повинні бути непорушними в незалежності від стосунків батьків між собою.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Тому смерть, до прикладу, когось із батьків дитини є підставою для припинення їх обов`язку утримувати дитину.

Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Разом з тим, частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту одноосібного виховання й утримання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самих дітей, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання й утримання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Відповідно до ч. 1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції ООН про права дитини, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у справі № 363/214/17-ц від 22.08.2018 р. прийшов до висновку, що перелік юридичних фактів, які підлягають встановленню в судовому порядку є невичерпним і у судовому порядку можуть бути встановленні факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» визначено перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Крім того, відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено перелік умов, за яких військовослужбовці мають право на звільнення з військової служби.

Отже, встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини має юридичне значення, серед іншого, як підстава для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а також для звільнення з військової служби.

Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» внесено зміни та пункт 4 частини першої статті 23 цього Закону викладено у такій редакції: не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 СК України.

Аналогічного змісту підстави для звільнення з військової служби викладені в абзаці сьомому пункту 2, абзаці шостому пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» зі змінами, внесеними Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку».

Так, законодавець уточнив поняття «військовозобов`язані жінки та чоловіки [військовослужбовці], які мають дитину (дітей) віком до 18 років», тобто розширив перелік осіб, які мають право на відстрочку призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби за наведених підстав. Таке унормування зумовлене обставинам, за яких такий вичерпний перелік підстав [за яких особа, яка виховує самостійно дитину (дітей) віком до 18 років, може оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнитися з військової служби (у редакції до 18 травня 2024 року)] не враховував усіх наявних життєвих ситуацій, коли особа самостійно виховує дитину (наприклад: особа, яка розлучена та самостійно здійснює обов`язки по вихованню та утриманню дитини, у той час коли інший з батьків позбавлений фактичної змоги виконувати свої обов`язки; батько або матір не беруть участі у вихованні та утриманні дитини або зникли, проте не визнані судом безвісно відсутніми або такими, що позбавлені батьківських прав; якщо один з батьків перебуває на окупованій території і не може фактично виховувати та утримувати дитину тощо).

Диспозиція пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та абзацу сьомого пункту 2, абзацу шостого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» зі змінами містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.

Іншого порядку встановлення такого факту законодавством України не передбачено, а про необхідність надання саме «рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини» дійсно міститься пряма вказівка в Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560.

Тим самим законодавець надав право позивачу звертатись до суду саме з такою вимогою, хоча й встановлення такого факту прямо не передбачено нормами Сімейного кодексу.

У даному випадку, суд встановлює юридичний факт, як підставу для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Суд також враховує, що законом не визначено іншого порядку встановлення факту перебування неповнолітньої дитини на утриманні особи для оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини першої статті 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», тобто, відсутній державний або інший орган, який уповноважений посвідчувати такий факт.

Також суд бере до уваги що встановлення такого факту не позбавляє відповідачку батьківських прав та не встановлює неможливість її участі у вихованні дитини в майбутньому.

Зважаючи на обставини встановлені судом, які підтверджуються дослідженими судом доказами, суд вважає доведеним в судовому порядку факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 76, 89, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору - служба у справах дітей Ужгородської міської ради про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини, - задоволити повністю.

Встановити факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 ).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту до Закарпатського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , адреса місця проживання (останнє відоме) : АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Повний текст рішення суду складено 15.01 .2025.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду

Закарпатської області М.М. Хамник