Рішення № 124407319, 07.10.2024, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2024 р. м. Київ Справа № 911/1636/24

Господарський суд Київської області в складі

головуючого судді Христенко О.О.

за участю секретаря Комісарчук Д-М.О.

розглянувши справу № 911/1636/24

за позовом Обухівської міської ради Київської області, Київська область, м. Обухів

до Приватного акціонерного товариства Обухівське, Київська область,

м. Обухів

про скасування державної реєстрації іншого речового права на земельну ділянку

представники:

від позивача: Василюк В.М., витяг з ЄДР

від відповідача: Бондарчук Ю.В., витяг з ЄДР, Школьна К.В., витяг з ЄДР

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Обухівська міська рада Київської області (далі - позивач) звернулась до Господарського суду Київської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Обухівське» (далі - відповідач) з вимогою скасувати державну реєстрацію іншого речового права на земельну ділянку площею 85,7134 га, кадастровий номер 3223110100:06:003:0034, а саме номер запису про інше речове право 50607014 від 09.06.2023, яким зареєстровано за ПрАТ «Обухівське» право постійного користування на вказану земельну ділянку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про систематичну несплату відповідачем земельного податку та наявну за ним заборгованість в сумі 6 481,039,19 грн, що за твердженням позивача є підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою на підставі п. «д» ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України та скасування державної реєстрації іншого речового права на земельну ділянку.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.07.2024 відкрито провадження у справі № 911/1636/24, розгляд справи в порядку загального позовного провадження призначений в підготовчому засіданні на 21.08.2024.

12.07.2024 через систему «Електронний суд» від Обухівської міської ради Київської області надійшла заява (вх. 7492/24), в якій позивач уточнює позовні вимоги та просить суд припинити ПрАТ «Обухівське» право постійного користування земельною ділянкою, посвідчене Державним актом на право постійного користування землею, серія та номер ІІ-КВ № 003264 від 19.02.1996 на загальну площу 1 687,9 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та скасувати державну реєстрацію іншого речового права на земельну ділянку площею 85,7134 га, кадастровий номер 3223110100:06:003:0034, а саме номер запису про інше речове право 50607014 від 09.06.2023.

23.07.2024 через систему «Електронний суд» від ПрАТ «Обухівське» надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 7884/24), в якому відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити в його задоволенні. Так, заперечуючи проти позову, відповідач вважає, що за відсутності в матеріалах справи відомостей про реєстрацію права комунальної власності на земельні ділянки, загальною площею 1 687,90 грн, що знаходяться в межах державного акту на право постійного користування ПрАТ «Обухівське», позивач не набув повноважень розпоряджатися всіма земельними ділянками в межах державного акту, а отже і вимога щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою виходить за межі процесуальних прав позивача; відповідач твердить, що хибним є нарахування позивачем ставок земельного податку в розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки, що суперечить рішенням Обухівської міської ради від 26.06.2018, 27.06.2019, 25.06.2020, 24.06.2021, 27.06.2022, в яких ставку земельного податку земель з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва встановлена відповідно до додатку 2 та визначена на рівні 0,5 %; відповідач зазначає про відсутність у позивача повноважень на проведення перевірок своєчасності та повноти нарахування сплати податків, що стосується і земельного податку, отже і надані до позовної заяви розрахунки заборгованості по сплаті земельного податку є лише припущеннями позивача, не підтвердженими податковими органами; в цей же час відповідач звертає увагу про відсутність у нього заборгованості з платежів, контроль за якими ведуть органи ГУ ДПС у Київській області, що підтверджується відповідними доказами.

30.07.2024 через систему «Електронний суд» від Обухівської міської ради Київської області надійшла відповідь на відзив (вх. № 8206/24), в якій позивач підтримує позовні вимоги та зазначає про те, що з 01.01.2019 відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питань колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в України» до Обухівської міської ради Київської області перейшло право розпорядження землями розташованими за межами населеного пункту з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а з 27.05.2021 всіх земель, розташованих в межах Обухівської територіальної громади Київської області, крім земель державної власності, що визначені у п.п. а, б, в, г, д, е п. 26 розділу Х Земельного кодексу України; позивач також зазначає про те, що на підставі ст. 10 Податкового кодексу України місцеві ради наділені повноваженнями щодо встановлення, в тому числі, але не виключно, єдиного податку та податку на майно (в частині транспортного податку та плати за землю, крім земельного податку за лісові землі), а ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить здійснення контролю за дотриманням зобов`язань щодо платежів до місцевого бюджету.

12.08.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення (вх. № 8666/24) на відповідь на відзив, в яких відповідач зазначає про те, що твердження позивача про наявність у відповідача не сплаченого податкового зобов`язання не підтверджені доказами у справі, оскільки фактом наявності податкового боргу є відповідні відомості з податкових органів. Відповідач зауважує, що припинення права постійного користування землею на підставі п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України передує системна несплата земельного податку, в той час як з довідки ГУ ДПС у Київській області від 15.07.2024 № 5008АП/10-36-13-09-20-Е за відповідачем не значиться податкового боргу.

Ухвалою суду від 21.08.2024 закрито підготовче провадження у справі № 911/1636/24 та призначено її до розгляду по суті на 11.09.2024.

В судовому засіданні 11.09.2024 судом оголошено перерву з розгляду справи по суті на 07.10.2024.

07.10.2024 через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Так, в обґрунтування свого клопотання позивач зазначає про те, що останній звернувся до ГУ ДПС у Київській області з метою надання інформації та підтвердження факту систематичної несплати відповідачем земельного податку, проте відповідь на такий запит, на час судового засідання до позивача не надходила.

Представники відповідача заперечували проти відкладення розгляду справи по суті.

Суд звертає увагу сторін на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Враховуючи те, що сторонами у підготовчому провадженні було подано заяви по суті та сформовано правові позиції по справі, справа знаходиться на стадії розгляду справи по суті, а чергове відкладення розгляду справи призведе до порушення строків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, суд відмовляє в задоволенні клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи.

Присутнім в судових засіданнях представником позивача були підтримані позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові; представники відповідача заперечували проти позову, вважаючи заявлені вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про судоустрій та статус суддів, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

При цьому стаття 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Надаючи оцінку доводам, викладеним в позові, та обґрунтуванням позовних вимог, суд зазначає наступне.

Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України).

Землекористувачі зобов`язані, в тому числі своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату (п. «в» ч. 1 ст. 96 ЗК України).

Отже, право постійного користування земельною ділянкою є безстроковим, а в період такого користування землекористувачі зобов`язані сплачувати земельний податок за її користування.

За змістом ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок комунальної власності із постійного користування відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Суд відзначає, що рішенням Обухівської міської ради народних депутатів Обухівського району Київської області «Про затвердження науково-технічної документації по виготовленню Державного акту на право постійного користування землею радгоспукомбінату «Обухівський» Обухівського району Київської області» від 14.12.1995 розглянуто розроблену Київським відділенням інституту землеустрою науково-технічну документацію по виготовленню Державного акту на право постійного користування землею радгоспу-комбінату «Обухівський», відповідно до постанови Верховної Ради України «Про земельну реформу» від 18.12.1990 Обухівською міською радою народних депутатів затверджено науково-технічну документацію по виготовленню Державного акту на право постійного користування землею та надано в постійне користування радгоспу-комбінату «Обухівський» земельні ділянки загальною площею 1 687,9 га.

Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 003264 від 19.02.1996, виданого Обухівської міської радою Обухівського району Київської області та зареєстрованого в книзі записів Державних актів на право постійного користування землею № 36 радгоспу-комбінату «Обухівський» передано в постійне користування 1 687,9 га землі в межах згідно з планом користування для сільськогосподарського виробництва.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчужень об`єктів нерухомого майна номер 342458857 від 11.08.2023 зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 85,7134 га кадастровий номер 3223110100:06:003:0034 за ПрАТ «Обухівське», реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2748612832231, номер запису про інше речове право 50606982 від 09.06.2023, підстава Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 003264 від 19.02.1996.

Відповідно до статуту ПрАТ «Обухівське» визначено, що Приватне акціонерне товариство «Обухівське» засноване рішенням Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 05.05.2006 № 14-25/7/1 шляхом перетворення державного підприємства радгоспу-комбінату «Обухівський» у Відкрите акціонерне товариство «Обухівське» відповідно до Законів України «Про приватизацію державного майна» та «Про господарські товариства».

Отже, Приватне акціонерне товариство «Обухівське» є правонаступником всіх прав та обов`язків радгоспу-комбінату «Обухівський».

Відповідно до п. 287.1 та п. 287.3 ст. 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році. Податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Відтак, у контексті зазначеного Приватне акціонерне товариство Обухівське зобов`язане сплачувати земельний податок за постійне користування земельною ділянкою.

Згідно п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Базою оподаткування землі в Україні є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого Податковим кодексом України, та площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено (пп.пп. 271.1.1, 271.1.2 п. 271.1 ст. 271 Податкового кодексу України).

Підпунктом 14.1.125 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України унормовано, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до ст. 143 Конституції України, ст.ст. 12, 284 Податкового кодексу України, ч. 1 ст. 69 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" міська рада наділена повноваженнями самостійно встановлювати місцеві податки та збори у порядку, визначеному Податковим кодексом України, чим забезпечується реалізація принципу правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності місцевого самоврядування, під яким розуміється право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

До місцевих податків, зокрема, належить податок на майно, до складу якого входить плата за землю - обов`язковий платіж, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (ст.. 10, п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Звертаючись до суду позивач зазначає про наявність за відповідачем заборгованості із земельного податку в сумі 6 481,039,19 грн, яка виникла за період з 01.01.2019 по 01.01.2024. При розрахунку розміру земельного податку позивач використовував 3 % ставку земельного податку за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання.

В той же час відповідно до п. 3 рішення Обухівської міської ради Київської області «Про встановлення ставок земельного податку на території Обухівської міської ради на 2019 рік» № 828-36-VII від 26.06.2018 встановлено ставку земельного податку на території Обухівської міської ради для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, у яких земельні ділянки перебувають у постійному користуванні згідно з додатком до рішення. Відповідно до додатку ставка земельного податку на 2019 рік для земель з цільовим призначенням - для введення товарного сільськогосподарського виробництва за кодом 01.01 для юридичних осіб становить 0,5 %.

Відповідно до п. 4 рішення Обухівської міської ради Київської області «Про встановлення ставок земельного податку на території Обухівської міської ради на 2020 рік» № 1176-50-VII від 27.06.2019 встановлено ставку земельного податку на території Обухівської міської ради для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, у яких земельні ділянки перебувають у постійному користуванні, згідно з додатком 2 до рішення. Відповідно до додатку 2 ставка земельного податку на 2020 рік для земель з цільовим призначенням - для введення товарного сільськогосподарського виробництва за кодом 01.01 для юридичних осіб становить 0,5 %.

Відповідно до п. 4 рішення Обухівської міської ради Київської області «Про встановлення ставок земельного податку на території Обухівської міської об`єднаної територіальної громади Київської області» № 1512-65-VII від 25.06.2020 встановлено ставку земельного податку на території Обухівської міської об`єднаної територіальної громади Київської області для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, у яких земельні ділянки перебувають у постійному користуванні, згідно з додатком 2 до рішення. Відповідно до додатку 2 ставка земельного податку на 2021 рік для земель з цільовим призначенням - для введення товарного сільськогосподарського виробництва за кодом 01.01 для юридичних осіб становить 0,5 %.

Відповідно до п. 4 рішення Обухівської міської ради Київської області № 317-11-VII від 24.06.2021 «Про встановлення ставок земельного податку на території Обухівської міської об`єднаної територіальної громади Київської області» встановлено ставку земельного податку на території Обухівської міської об`єднаної територіальної громади Київської області для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, у яких земельні ділянки перебувають у постійному користуванні, згідно з додатком 2 до рішення. Відповідно до додатку 2 ставка земельного податку на 2022 рік для земель з цільовим призначенням - для введення товарного сільськогосподарського виробництва за кодом 01.01 для юридичних осіб становить 0,5 %.

Відповідно до п. 4 рішення Обухівської міської ради Київської області «Про встановлення ставок земельного податку на території Обухівської міської об`єднаної територіальної громади Київської області» № 578-27-VII від 27.06.2022 встановлено ставку земельного податку на території Обухівської міської об`єднаної територіального громади Київської області для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, у яких земельні ділянки перебувають у постійному користуванні, згідно з додатком 2 до рішення. Відповідно до додатку ставка земельного податку на 2023 рік для земель з цільовим призначенням - для введення товарного сільськогосподарського виробництва за кодом 01.01 для юридичних осіб становить 0,5 %.

Згідно п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України податкове законодавство України ґрунтується в тому числі й на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Відповідач зазначає про хибні твердження позивача щодо наявності за відповідачем заборгованості в сумі 6 771 674,91 грн по земельному податку за земельну ділянку, яка знаходиться у постійному користуванні відповідача, яка розрахована із застосуванням ставки земельного податку у розмірі 3 %, а не 0,5 %, як передбачено зазначеними вище рішеннями відповідача.

У відповіді на відзив (вх. № 8206/24 від 30.07.2024) позивач здійснив перерахунок заборгованості відповідача по земельному податку з врахуванням ставки земельного податку за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання, у розмірі 0,5 % та стверджує про наявність за відповідачем заборгованості по земельному податку в сумі 657 250,83 грн.

Як визначено у п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою, зокрема, є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Так, звертаючись до суду позивач зазначає про наявність за відповідачем заборгованості із земельного податку в сумі 6 481,039,19 грн, яка виникла за період з 01.01.2019 по 01.01.2024, в подальшому у відповіді на відзив на позовну заяву позивачем зазначено про заборгованість 657 250,83 грн за вказаний період, що за твердженням позивача має систематичний характер та є підставою для припинення права постійного користування відповідача на земельну ділянку загальною площею 1 687,9 га на підставі п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України та скасування державної реєстрації іншого речового права на земельну ділянку.

Водночас ст. 143 ЗК України визначено, що примусове припинення права на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені приписами органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки; ґ-1) примусового звернення стягнень на право емфітевзису, суперфіцію за зобов`язаннями особи, яка використовує земельну ділянку на такому праві.

У п.п. 14.1.136, 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України орендна плата - обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди, плата за землю це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Як визначено ст. 269 Податкового кодексу України платниками плати за землю є: платники земельного податку: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування.

Таким чином, відповідач є платником земельного податку в розумінні наведеної норми ст. 269 Податкового кодексу України.

Безпосередньо порядок, розмір та періодичність сплати земельного податку визначені положеннями Податкового кодексу України.

Базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік (п. 285.1 ст. 285 Податкового кодексу України).

Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (п. 285.2 ст. 285 Податкового кодексу України).

Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст. 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями; подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій (п. 286.2 ст. 286 Податкового кодексу України).

Платник плати за землю має право подавати щомісяця звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов`язку подання податкової декларації не пізніше 20 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним (п. 286.3 ст. 286 Податкового кодексу України).

Податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця (п. 287.3 ст. 287 Податкового кодексу України).

Наведені норми свідчать, що адміністрування (облік та контроль) сплати за користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності здійснюють податкові органи. Відповідно, належним доказом про наявність заборгованості з орендної плати (за оренду землі державної та комунальної власності) мають бути відомості відповідної державної податкової інспекції про наявність (або відсутність) заборгованості за земельним податком.

Суд зазначає, що позивачем не надано достовірних доказів, які би підтверджували систематичну несплату відповідачем земельного податку (зокрема, податкових повідомлень-рішень, результатів перевірки контролюючими органами тощо, якими був би зафіксований факт несплати відповідачем земельного податку).

До матеріалів справи додана довідки про відсутність заборгованості з платежів контроль за справлянням яких покладено на контролюючи органи від 15.07.2024 № 5008АП/10-36-13-09-20-Е, в якій Головним управлінням ДПС у Київській області зазначено про те, що станом на 15.05.2024 у Приватного акціонерного товариства «Обухівське» не має податкового боргу, недоїмки зі сплати єдиного внеску, іншої заборгованості з платежів (у тому числі розстроченої, відстроченої, реструктуризованої), контроль за справлянням яких покладено на контролюючи органи.

Відповідно до Витягу з інформаційно-комунікаційної системи ДПС щодо стану розрахунків платника з бюджетом та сплати єдиного внеску за період з 01.01.2019 по 01.01.2020 - розмір надмірно сплачених сум податків у відповідача 506 237,88 грн. Згідно Витягу з інформаційно-комунікаційної системи ДПС щодо стану розрахунків платника з бюджетом на сплати єдиного внеску за період з 01.01.2024 по 01.08.2024 надмірно сплачених сум податків у відповідача становить 988 464,74 грн.

Припинення права користування земельною ділянкою є самостійною мірою юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства.

Як вже було зазначено вище ст. 141 ЗК України визначено підстави припинення права користування земельною ділянкою, а саме: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, крім перетворення державних підприємств у випадках, визначених ст. 120-1 цього кодексу; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії; з) припинення права користування надрами у разі закінчення встановленого спеціальним дозволом на користування надрами строку користування надрами (у разі передачі земельної ділянки державної, комунальної власності користувачу надр для здійснення діяльності з користування надрами); и) невиконання акціонерним товариством, товариством з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, яке утворилося шляхом перетворення державного підприємства, вимог, визначених ст. 120-1 цього Кодексу.

Таким чином, п. «д» ч. 1 ст.141 ЗК України передбачено, що однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Беручи до уваги те, що зазначена позивачем підстава для припинення відповідачу права користування земельною ділянкою як систематична несплата земельного податку не підтверджена належними та достовірними доказами, суд доходить висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог про припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 1 6987,9 га, посвідчене Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Оскільки підстави припинення відповідачу права постійного користування земельною ділянкою, наведені позивачем, не знайшли свого підтвердження, суд доходить висновків про відсутність підстав для скасування державної реєстрації іншого речового права на земельну ділянку площею 85,7134 га, кадастровий номер 3223110100:06:003:0034, номер запису про інше речове право 50607014 від 09.06.2023.

Судом береться до уваги, що у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України" №4241/03 від 28.10.2010 Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Також у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" Суд вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Відтак, виходячи з предмету позовних вимог, положень законодавства, що регламентують спірні правовідносини, встановлених обставин на підставі поданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відмову у їх задоволенні.

Згідно ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними у розумінні ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як визначено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачем не обґрунтовані та безпідставні, тому задоволенню не підлягають.

Витрати по сплаті судового збору у відповідності до ст. 129 ГПК України покладаються судом на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 231, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Обухівської міської ради Київської області до Приватного акціонерного товариства «Обухівське» про припинення право постійного користування земельною ділянкою та скасування державної реєстрації іншого речового права на земельну ділянку відмовити повністю.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано - 13.01.2025.

Суддя О.О. Христенко