Ухвала суду № 124388164, 14.01.2025, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

м. Вінниця

14 січня 2025 р. Справа № 120/11241/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Свентуха Віталія Михайловича, розглянувши у письмовому провадженні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду в адміністративній справі за позовом представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Дубка Сергія Миколайовича до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Дубка Сергія Миколайовича до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправною бездіяльністю відповідача щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України за 2014-2023 роки.

На адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Разом з відзивом на позовну заяву представником відповідача подано клопотання про залишення позову без розгляду, оскільки позивачем не дотримано встановлений статтею 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду з заявленими позовними вимогами.

Розглянувши подане клопотання, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 ст. 122 КАС України).

Натомість частиною 2 статті 233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013. Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям "грошова винагорода", "одноразова грошова допомога при звільненні" та "оплата праці" і "заробітна плата", які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

У цьому контексті суд вказує, що перебування особи на публічній службі, у тому числі військовій службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.

Водночас, в аспекті спірних правовідносин поняття "грошове забезпечення" і "заробітна плата", які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними. Рівнозначність цих понять обумовлена наявністю у сторін прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків та врегульоване спеціальними законами: Законом України "Про оплату праці", КЗпП України, а також іншими підзаконними нормативними актами.

Разом з тим, частиною 2 статті 233 КЗпП України в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.03.2023 року №69 позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Однак, такий наказ не може вважатися повідомленням про суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні, оскільки не містить сум нарахованого та виплаченого позивачу грошового забезпечення при звільненні.

При цьому, матеріали справи не містять доказів, що під час звільнення позивача з військової служби позивачу було вручено письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Із змісту листа військової частини НОМЕР_1 від 05.08.2024 року №1409/180/1/1547/пс вбачається, що представника позивача повідомлено про невиплату позивачу у спірний період грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України.

Крім того, відповідач за змістом клопотання про залишення позовної заяви без розгляду зазначає, що позивача наказом командира військової частини від 10.10.2023 за № 293 прийнято на посаду чергового бюро перепусток команди сторожової охорони військової частини НОМЕР_1 , а тому, остання мала змогу звернутися до фінансового відділу з метою уточнення стану своїх справ.

На переконання суду, твердження відповідача щодо можливості позивача звернутися до фінансового відділу для уточнення стану своїх справ є безпідставними, оскільки обов`язок надання повної та своєчасної інформації щодо фінансових питань лежить на роботодавцеві, що прямо передбачено чинним законодавством.

Окрім того, наказ командира військової частини від 10.10.2023 № 293, на який посилається відповідач, жодним чином не змінює строків, визначених для звернення до суду, оскільки він стосується виключно прийняття позивача на посаду, а не інформування щодо можливості вирішення фінансових питань.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що позивачем не пропущено визначений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду, у зв`язку із чим в задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 122, 240, 248, 256 КАС України, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Суддя Свентух Віталій Михайлович