Рішення № 124387940, 14.01.2025, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

14 січня 2025 р. Справа № 120/11241/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Свентуха Віталія Михайловича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Дубка Сергія Миколайовича до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в :

до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Дубка Сергія Миколайовича до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправною бездіяльністю відповідача щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України за 2014-2023 роки.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також надано відповідачу строк на подання відзиву.

На адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, оскільки позовна вимога до військової частини НОМЕР_1 щодо компенсації додаткової відпустки за період з 2014 по 30.04.2021 року є безпідставною та задоволенню не підлягає, оскільки військова частина НОМЕР_1 не є належним відповідачем.

Також вказали, що грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена лише у відповідних випадках, у разі наявності підстав та відповідного права.

Ухвалою суду в задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 у період з 01.12.2007 року по 29.04.2021 року проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .

З 30.04.2021 року проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №69 від 10.03.2023 року старшого солдата ОСОБА_1 , майстра відділу технічного обслуговування та консервації військової частини НОМЕР_1 , виключено із списків особового складу частини і всіх видів забезпечення з 10.03.2023 року.

31.07.2024 року представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом щодо надання і компенсації ОСОБА_1 щорічної додаткової відпустки передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України як жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років та дитину з інвалідністю.

Листом №1409/180/1/1547/пс від 05.08.2024 року військова частина НОМЕР_1 повідомила, що військовослужбовцю ОСОБА_1 щорічна додаткова оплачувана відпустка передбачена статтею 182-1 Кодексу законів про працю України як жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років та дитину з інвалідністю не надавалась, оскільки військовослужбовцям (крім військовослужбовцям строкової служби) під час особливого періоду припинено надання додаткових відпусток.

Позивач вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України за 2014-2023 роки, а тому звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).

Згідно з пунктом 5 статті 11 Закону №2011-ХІІ військовослужбовці-жінки користуються всіма пільгами, передбаченими законодавством з питань соціального захисту жінок, охорони материнства і дитинства. Ці пільги поширюються на батьків з числа військовослужбовців, які виховують дітей без матері (у разі її смерті, позбавлення батьківських прав, на час перебування у лікувальному закладі охорони здоров`я та в інших випадках відсутності материнського піклування про дітей).

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України (абзац перший пункту 8 статті 10-1 Закону № 2011-XII).

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 05 листопада 1996 року №04/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); відпустка при народженні дитини (стаття 19-1 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Відповідно до статті 19 Закону України "Про відпустки" одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

Згідно із статтею182-1 Кодексу законів про працю України одному з батьків, який має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 цього Кодексу).

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені пунктами 1, 6, 8 (у частині надання одноразової відпустки при народженні дитини, передбаченої статтею 19-1 Закону України "Про відпустки"), 9, 10 і 12 цієї статті. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених пунктом 1 цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки, передбачені пунктами 9 і 10 цієї статті, військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток припиняється, крім відпустки військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами; відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку (якщо обоє батьків є військовослужбовцями, - одному з них за їх рішенням); відпустки для лікування у зв`язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон №3543-XII).

За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.

Приписами частини 8 статті 4 Закону №3543-XII встановлено, що з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Із аналізу зазначених норм вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.

Отже, суд зазначає, що Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набула за період проходження нею військової служби.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі №620/4218/18, в якій вказала, зокрема про те, що аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набула за період проходження нею військової служби. Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Із матеріалів справи судом встановлено, що позивач має двох дітей одна з яких дитиною з інвалідністю, що підтверджується свідоцтвами про народження /а.с. 15,16/ та посвідченням Серія НОМЕР_3 /а.с. 17/.

Отже, позивач має право на пільги, встановлені чинним законодавством, зокрема, на соціальну щорічну додаткову оплачувану відпустку тривалістю 10 календарних днів, в період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 з 2021 року по 2023 рік.

Однак, з огляду на запроваджений у державі особливий період, не використала додаткову відпустку, визначену статтею 182-1 Кодексу законів про працю України.

Отже, суд приходить до висновку, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , відповідач протиправно не провів з нею усіх необхідних розрахунків, зокрема щодо нарахування та виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України як жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років та дитину з інвалідністю за період з 2021 року по 2023 рік.

Подібних висновків дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові №240/36973/21 від 23 серпня 2024 року.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання грошової компенсації за невикористані нею дні додаткової відпустки, проте, відповідач під час звільнення останньої не здійснив виплату компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України як жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років та дитину з інвалідністю за період з 2021 року по 2023 рік, що свідчить про допущену з його боку протиправну бездіяльність.

Відтак, належним та достатнім способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України як жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років та дитину з інвалідністю за період з 2021 року по 2023 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

При цьому, суд зазначає, що у період з 01.12.2007 року по 29.04.2021 року позивач проходила службу в іншій військовій частині ( НОМЕР_2 ), а тому вимоги позивача до військової частини НОМЕР_1 про виплату їй грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України як жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років та дитину з інвалідністю за період з 2014 року по 2020 рік є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

З огляду на обставини того, що в період з 01.12.2007 року по 29.04.2021 року позивач проходила службу у іншій військовій частині ( НОМЕР_2 ), суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведеного та враховуючи встановлені обставини у справі, оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору та нею не понесено витрат, пов`язаних з розглядом справи, тому судові витрати у даній справі не розподіляються.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України як жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років та дитину з інвалідністю за період з 2021 року по 2023 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України як жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років та дитину з інвалідністю за період з 2021 року по 2023 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 );

Відповідач: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).

Суддя Свентух Віталій Михайлович