Рішення № 124364506, 13.01.2025, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2025 року Справа№200/8931/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

23 грудня 2024 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі відповідач, ГУ ПФУ в Донецькій області), надісланий через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» 21 грудня 2024 року, в якому позивач просив:

- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Донецькій області щодо зупинення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії з 01 лютого 2024 року;

- зобов`язав ГУ ПФУ в Донецькій області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії з 01 лютого 2024 року, виплатити заборгованість з пенсії.

Заяви, клопотання учасників справи. Процесуальні дії у справі.

23 грудня 2024 року суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі; вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні); встановив строк для подання відзиву на позовну заяву; витребував у відповідача докази.

Про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі учасники справи повідомлені в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі КАС).

Відповідно до ч. 1 ст. 262 КАС розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження у випадках, визначених ст. 263 цього Кодексу, розпочинається через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 2 ст. 262 КАС).

Як на час прийняття позовної заяви та відкриття провадження в адміністративній справі, так і на час розгляду справи по суті триває широкомасштабна військова агресія російської федерації, яка слугувала підставою для введення в Україні з 24 лютого 2022 року 05 години 30 хвилин воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України про введення воєнного стану».

Указом Президента України від 28 жовтня 2024 року № 740/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 29 жовтня 2024 року № 4024-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», строк дії воєнного стану продовжений з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що є громадянином України, має статус внутрішньо переміщеної особи, перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області як отримувач пенсії.

Позивач вказував на те, що ГУ ПФУ в Донецькій області виплачувало пенсію шляхом перерахування на його рахунок, відкритий в акціонерному товаристві «Ощадбанк», однак з 01 лютого 2024 року пенсійні виплати припинені.

29 жовтня 2024 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в Донецькій області з заявою про поновлення нарахування та виплати пенсії з 01 лютого 2024 року.

Однак листом від 11 листопада 2024 року № 30755-29692/С-02/8-0500/4 відповідач фактично відмовив у цьому, обґрунтувавши це тим, що в Єдиній інформаційній бази даних внутрішньо переміщених осіб не знайдено відомостей про нього як про внутрішньо переміщену особу.

Вважаючи протиправними дії пенсійного органу, які полягали в припиненні нарахування та виплати пенсії, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Позивач вказував на те, що нарахування та виплата пенсії припинені без прийняття пенсійним органом відповідного рішення та за відсутності підстав, визначених ст. 49 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-VІ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058).

Просив задовольнити позов.

Відповідач позов не визнав; доводив, що у спірних правовідносинах пенсійний орган діяв в межах повноважень, в порядку та у спосіб, що визначені законодавством.

Зазначив, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, а тому виплата пенсії має проводиться із застосуванням норм Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VІІ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі Закон № 1207), Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VІІ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі Закон № 1706), постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» (далі Постанова КМУ № 509), постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі Постанова КМУ № 637), постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі Постанова КМУ № 365).

Наголосив, що призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюється на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утвореної районними державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах рад; територіальні органи Пенсійного фонду здійснюють призначення, відновлення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.

Відповідач зазначив, що за матеріалами електронної пенсійної справи ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області з дислокацією в м. Слов`янськ як внутрішньо переміщена особа та отримував пенсію за віком, призначену відповідно до Закону № 1058.

В січні 2024 року ГУ ПФУ в Донецькій області отримало інформація про те, що в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб не знайдено відомостей про ОСОБА_1 як про внутрішньо переміщену особу.

Виплату пенсії призупинено з 01 лютого 2024 року до з`ясування всіх обставин.

З огляду на викладене відповідач стверджував, що позивачу необхідно звернутися до управління праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації фактичного проживання для звірки на відповідність особистих даних (паспорта, реєстраційного номеру облікової картки платника податків) з даними, наявними в базі про внутрішньо переміщених осіб.

Відповідач зауважив, що окреме самостійне рішення про припинення позивачеві виплат ГУ ПФУ в Донецькій області не приймало, позаяк реалізовувало вимоги чинного законодавства.

Відповідач виходить з того, що для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно особисто звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України та надати необхідні документи, однак з такою заявою він не звертався.

Просив відмовити в позові.

Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

На виконання вимог ст. 90 КАС суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Ухвалою від 23 грудня 2024 року суд витребував у відповідача докази перебування позивача на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області як отримувача пенсії в період з 01 лютого 2024 року по грудень 2024 року включно; пенсійну справу (копії матеріалів електронної пенсійної справи) ОСОБА_1 з усіма наявними у ній документами; рішення про припинення (призупинення) виплати ОСОБА_1 пенсії з 01 лютого 2024 року з усіма документами, що слугували підставою для його прийняття, якщо таке приймалося, якщо ні письмово повідомити про це суд; докази повідомлення позивача про припинення (зупинення) виплати пенсії; рішення про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 та всі документи, що слугували підставою для його прийняття, якщо таке приймалося після 01 лютого 2024 року, якщо ні письмово повідомити про це суд; заяву позивача від 29 жовтня 2024 року № ВЕБ 05001-Ф-С-24-174445 та всі документи, що були подані разом з нею; відповідь пенсійного органу, надану за результатами розгляду його заяви від 29 жовтня 2024 року № ВЕБ 05001-Ф-С-24-174445; витяг з ІКІС ПФУ: Підсистема призначення та виплати пенсії щодо нарахування та виплати позивачеві пенсії за період з 01 лютого 2024 року по грудень 2024 року включно; докази нарахування та фактичної виплати позивачеві пенсії за період з 01 лютого 2024 року по грудень 2024 року включно (списки осіб на перерахування коштів, платіжні доручення тощо), якщо такий факт мав місце.

В повному обсязі витребувані докази відповідач суду не надав, а тому справа розглянута по суті за наявними у ній матеріалами.

З`ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що встановлено на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

З 03 грудня 2013 року постійне місце проживання позивача було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить штамп про реєстрацію місця проживання, проставлений в паспорті.

У зв`язку з тимчасовою окупацією його населеного пункту позивач був вимушений залишити місце свого постійного проживання, перемістився на підконтрольну органам влади України територію і набув статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджено довідкою від 22 грудня 2016 року № 0000074264.

Фактичне місце проживання/перебування позивача після переміщення: АДРЕСА_2 .

23 серпня 2019 року Військово-цивільна адміністрація селища Зайцеве Бахмутського району Донецької області зняла з реєстрації місце проживання позивача в м. Горлівка та зареєструвала місце його постійного проживання за адресою: АДРЕСА_3 , про що свідчать штампи про зняття та реєстрацію місця проживання, проставлені в паспорті.

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ідентифікаційний код 13486010) зареєстроване як юридична особа, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений відповідний запис.

ОСОБА_1 з 19 травня 2014 року довічно призначена пенсія за віком відповідно до Закону № 1058, що підтверджено пенсійним посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим Пенсійним фондом України 11 листопада 2015 року, рішенням про перерахунок пенсії № 914290890807 (дата-час розрахунку: 28 лютого 2023 року 12:33), витягом з ІКІС ПФУ Підсистема «Призначення та виплати пенсії (ППВП)».

Як отримувач пенсії позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області з дислокацією в м. Слов`янськ, де отримував пенсію через АТ «Ощадбанк» по 31 січня 2024 року включно.

У відповідь на запит ГУ ПФУ в Донецькій області від 11 січня 2024 року № 0500-0501-6/3415 разом з листом від 17 січня 2024 року № 05-09/353 Управління соціального захисту населення Слов`янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області надало наявну у Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб інформацію щодо стану довідок про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб по Слов`янській міській територіальній громаді.

В додатку до цього листа від 17 січня 2024 року № 05-09/353, який являє собою список внутрішньо переміщених осіб, під номером 196 включений ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , з відміткою про те, що в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб інформації про нього немає.

На підставі витягу з ІКІС ПФУ Підсистема «Призначення та виплати пенсій (ППВП)» суд встановив, що 01 лютого 2024 року виплата пенсії позивачеві припинена; причина припинення виплати «31 за даними ЄІБВПО особу не знайдено».

Разом з цим рішення пенсійного органу або рішення суду про припинення позивачеві виплати пенсії з 01 лютого 2024 року суд не надані.

У відзиві на позовну заяву ГУ ПФУ в Донецькій області зазначило, що рішення про припинення (призупинення) виплати пенсії ОСОБА_1 не приймало.

29 жовтня 2024 року через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Донецькій області з заявою № ВЕБ-05001-Ф-С-24-174445 наступного змісту: «З січня 2024 року не отримую пенсію за віком. Як відновити виплати?».

У відповідь цю заяву, яка зареєстрована за вх. № 28692/С-0500-24, листом від 11 листопада 2024 року № 30755-28692/С-02/8-0500/24 ГУ ПФУ в Донецькій області повідомило, що в січні 2024 року отримало інформацію про те, що в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб не знайдено відомостей про ОСОБА_1 як про внутрішньо переміщену особу, а тому виплату пенсії призупинено з 01 лютого 2024 року до з`ясування всіх обставин.

Пенсійний орган роз`яснив позивачеві, що йому необхідно звернутися до управління праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації фактичного проживання для звірки на відповідність його особистих даних (паспорта, реєстраційного номеру облікової картки платника податків) даним, наявним в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.

Після приведення у відповідність особистих даних для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно особисто звернутися до будь-якого територіального органу Пенсійного фонду України та надати заяву про поновлення виплати пенсії, паспорт громадянина України, ідентифікаційний код, актуальну довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та реквізити АТ «Ощадбанк».

Розрахунок фактично нарахованої та виплаченої пенсії по пенсійній справі № 914290890807 свідчить, що в період з 01 лютого 2024 року по 31 грудня 2024 року ГУ ПФУ в Донецькій області пенсію ОСОБА_1 не нараховувало і не виплачувало.

З 01 лютого 2024 року з заявою про поновлення пенсії до територіальних органів Пенсійного фонду України ОСОБА_1 не звертався.

Докази, які б свідчили, що на час розгляду справи, нарахування та виплата пенсії позивачеві поновлені, суду не надані.

Будь-які інші докази щодо предмета доказування учасники справи не надали.

Норми права, які застосував суд, мотиви їх застосування.

Висновки суду по суті позовних вимог.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.

Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Ст. 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

П. п. 1, 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій. Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

На час виникнення спірних правовідносин, тобто станом на 01 лютого 2024 року, Закон № 1058 діяв в редакції від 01 січня 2024 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 1058 законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Ч. 3 ст. 4 Закону № 1058 установлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Ст. 5 Закону № 1058 визначає сферу дії цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

При цьому, згідно з ч. 2 ст. 5 Закону № 1058 порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням визначається виключно цим Законом.

Законодавче визначення умов і порядку здійснення загальнообов`язкового державного пенсійного страхування є одним з його принципів (ч. 1 ст. 7 Закону № 1058).

Право громадян України на отримання пенсійних виплат передбачено ст. 8 Закону № 1058.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 1058 в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Виплата пенсії регламентована ст. 47 Закону № 1058.

Абз. 1 ч. 1 ст. 47 Закону № 1058 установлено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Припинення виплати пенсії регламентовано нормами ст. 49 Закону № 1058.

Згідно з ч. 1 ст. 49 Закону № 1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; (положення п. 2 ч. 1 ст. 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009);

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Суд встановив, що ОСОБА_1 довічно призначена пенсія за віком відповідно до Закону № 1058, яку він отримував по 31 січня 2024 року включно, з 01 лютого 2024 року нарахування та виплата пенсії припинені.

При цьому суд відзначає, що відповідач не довів належними та допустимими доказами факт того, що виплата пенсії позивачеві з 01 лютого 2024 року була припинена:

1. за рішенням територіального органу Пенсійного фонду або за рішенням суду;

та

2. з підстав, зазначених у ст. 49 Закону № 1058.

Ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Пічкур проти України», № 10441/06, §§ 51, 54, рішення від 07 листопада 2013 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. За наведених вище міркувань Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу.

У справі «Суханов та Ільченко проти України», №№ 68385/10, 71378/10, §§ 52, 30-31, 53, рішення від 26 червня 2014 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Суд зазначив, що ст. 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою».

Щодо соціальних виплат, ст. 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам.

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом ст. 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.

У справі «Щокін проти України», №№ 23759/03, 37943/06, § 50, рішення від 14 жовтня 2010 року, Європейський суд з прав людини вказав, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Європейська соціальна хартія (переглянута), вчинена 03 травня 1996 року та ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)», визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.

Сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так i міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи, зокрема, як право кожної особи похилого віку на соціальний захист (Частина І, п. 23).

У передмові до Керівних принципів з питання переміщення осіб всередині країни Організації Об`єднаних Націй (документ ООН E/CN.4/1998/53/Add.2), яка визначає сферу охоплення та мету принципів, визначено, що для цілей цих Принципів внутрішньо переміщеними особами вважаються особи або групи осіб, яких змусили покинути свої будинки або звичні місця проживання, зокрема в результаті або щоб уникнути негативних наслідків збройного конфлікту, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини, надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру, і які не перетинали міжнародно визнаних державних кордонів.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі Закон № 1706) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Облік внутрішньо переміщених осіб регламентований ст. 4 Закону № 1706.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 1706 факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Ст. 7 Закону № 1706 установлено, що Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Позивач є внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії, виплату якої безпідставно припинено з 01 лютого 2024 року.

Отже, суть спору полягає у протиправних, на думку позивача, діях (бездіяльності) відповідача щодо припинення нарахування і виплати пенсії.

Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, суд вважає, що для вирішення спору необхідно з`ясувати належність виконання відповідачем повноважень щодо здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеній особі та відповідність його рішень (дій, бездіяльності) ч. 2 ст. 19 Конституції України та критеріям, наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС.

З приводу статусу внутрішньо переміщеної особи суд зазначає наступне.

Статус внутрішньо переміщеної особи не визначений у жодному міжнародному договорі, за яким Україна мала б зобов`язання. Поняття внутрішньо переміщеної особи міститься в рекомендаційному акті Організації Об`єднаних Націй «Керівні принципи з питання переміщення осіб всередині країни» (документ ООН E/CN.4/1998/53/Add.2 (1998)).

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи за національним правом міститься у ст. 1 Закону № 1706, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Суд зауважує, що Закон № 1706 спрямований на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, а не на звуження їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України, зокрема в Законі № 1058.

Стосовно механізму виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам суд відзначає таке.

П. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», (у редакції від 29 грудня 2023 року, чинній як на час припинення виплати пенсії позивачу, так і на час розгляду справи) установлено, що

[…] Призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) (далі пенсії) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону № 1706 від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Виплата (продовження виплати) […] пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. […];

[…]

Під час звернення внутрішньо переміщеної особи із заявою про призначення, відновлення чи продовження виплати пенсії та документом, що посвідчує особу, територіальні органи Пенсійного фонду України ідентифікують особу заявника, фіксують місце і час її звернення, порівнюють отримані дані з даними, що обробляються в базах даних Пенсійного фонду України, з урахуванням даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб у порядку, який затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики. Територіальні органи Пенсійного фонду України можуть провести ідентифікацію особи за допомогою відеоконференцзв`язку із дотриманням законодавства у сфері електронних довірчих послуг. Під час сеансу такого відеоконференцзв`язку пред`являються документи, що посвідчують особу, відповідно до порядку, визначеного правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Мінсоцполітики та Мінцифри.

Фізична ідентифікація внутрішньо переміщеної особи, яка одержує пенсію через поточний рахунок в установі акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», проводиться акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» кожні шість місяців з дня відкриття рахунка або з дня проведення попередньої фізичної ідентифікації. Для осіб, які взяті на облік як внутрішньо переміщені особи до введення Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» воєнного стану в Україні та які не проходили фізичну ідентифікацію протягом дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних з поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі коронавірусна хвороба (COVID-19), для продовження нарахування пенсій необхідно пройти фізичну ідентифікацію до 31 березня 2024 року.

Способами фізичної ідентифікації внутрішньо переміщених осіб, які одержують пенсію через поточний рахунок в установах акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», є:

особисте звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України;

авторизація в особистому електронному кабінеті на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України за допомогою віддаленого кваліфікованого електронного підпису «Дія.Підпис» («Дія ID»), створеного за допомогою мобільного додатка Єдиного державного вебпорталу електронних послуг;

ідентифікація особи за допомогою відеоконференцзв`язку, проведеного територіальними органами Пенсійного фонду України із дотриманням законодавства у сфері електронних довірчих послуг;

ідентифікація одержувачів пенсій в установах акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»;

посвідчення в установленому порядку за зверненням одержувача, який тимчасово проживає за кордоном, відповідною закордонною дипломатичною установою України факту, що фізична особа є живою, шляхом видачі відповідного документа. Документ про посвідчення факту, що фізична особа є живою, разом із письмовою заявою особи про продовження виплати пенсії, складеною в довільній формі, надсилається рекомендованими поштовими відправленнями або поштовими відправленнями з оголошеною цінністю територіальному органу Пенсійного фонду України за місцем її перебування на обліку. Заява про продовження виплати пенсії разом із сканованою копією документа про посвідчення факту, що фізична особа є живою, яка відповідає оригіналу документа та придатна для сприйняття її змісту (повинна містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), може бути подана через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України із використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису;

одержання Пенсійним фондом України інформації про зміну місця проживання внутрішньо переміщеної особи протягом останніх шести місяців шляхом інформаційного обміну між Пенсійним фондом України та державним підприємством «Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики».

Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» щомісяця до 25 числа в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису через захищені канали зв`язку надсилає згідно з протоколами обміну інформацією Пенсійному фонду України інформацію про:

одержувачів пенсій, які пройшли фізичну ідентифікацію, та дату її проведення;

непроведення внутрішньо переміщеною особою протягом шести місяців видаткових операцій у разі отримання пенсії з використанням платіжної картки, строк дії якої перевищує один рік, та непроведення банком протягом року фізичної ідентифікації такої особи.

Територіальні органи Пенсійного фонду України опрацьовують наявну інформацію про результати проходження фізичної ідентифікації внутрішньо переміщеними особами, які одержують пенсію, та продовжують виплату пенсії у разі проходження фізичної ідентифікації особою; а для осіб, які взяті на облік як внутрішньо переміщені особи до введення Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» воєнного стану в Україні та які не проходили фізичну ідентифікацію протягом дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), продовжують виплату пенсії до 31 березня 2024 року, а після цієї дати у разі проходження особою фізичної ідентифікації.

У разі наявності в територіальних органах Пенсійного фонду України надісланої акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» інформації про відсутність видаткових операцій за рахунками протягом шести місяців підряд нарахування пенсії продовжується, але з 1 січня 2024 року нарахована сума пенсії не перераховується на рахунки їх одержувачів до проходження фізичної ідентифікації. Нарахована сума пенсій внутрішньо переміщеним особам перераховується на рахунки їх одержувачів територіальними органами Пенсійного фонду України після проходження ними фізичної ідентифікації починаючи з місяця припинення фінансування виплати пенсії.

[…]

Починаючи з 01 січня 2024 року виплата (продовження виплати) пенсій внутрішньо переміщеним особам, які пройшли фізичну ідентифікацію особисто у територіальних органах Пенсійного фонду України або установах акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», або шляхом отримання документа про посвідчення факту, що фізична особа є живою, за зверненням одержувача, який тимчасово проживає за кордоном, відповідною закордонною дипломатичною установою України факту, що фізична особа є живою, та які проживають на територіях, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі (підконтрольна Україні територія), або тимчасово проживають за межами України, крім держави-агресора (російської федерації) або Республіки Білорусь, здійснюється на загальних умовах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 2022 року № 162 «Про особливості виплати та доставки пенсій, грошових допомог на період введення воєнного стану», Порядком виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596, Порядком виплати і доставки пенсій та грошової допомоги за місцем фактичного проживання одержувачів у межах України організаціями, що здійснюють їх виплату і доставку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року № 1279.

Якщо внутрішньо переміщена особа одержує соціальні виплати через поточний рахунок в установах акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» з використанням платіжної картки, строк дії якої перевищує один рік, і протягом року за такою платіжною карткою не проводилися видаткові операції одержувачем, банк повідомляє про це державному підприємству «Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики» щомісяця до 25 числа в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису через захищені канали зв`язку згідно з протоколами обміну інформацією.

Починаючи з 01 лютого 2024 року соціальні виплати не нараховуються особам, які є внутрішньо переміщеними особами, одержують соціальні виплати через акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» з використанням платіжної картки, строк дії якої перевищує один рік, і протягом року за такою платіжною карткою не проводилися видаткові операції одержувачем.

Припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або територіальними органами Пенсійного фонду України згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

У разі коли строк (період) виплати соціальної виплати не закінчився на дату припинення її нарахування, після відновлення виплати внутрішньо переміщеній особі нараховується розмір соціальної виплати за той період, за який особа мала право на цю виплату.

У разі надходження до Пенсійного фонду України або до його територіальних органів інформації від Адміністрації Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, Національної поліції, Державної міграційної служби, Міністерства фінансів, інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що особа повернулась до покинутого місця постійного проживання, або особою подано документи, що містять недостовірні відомості для призначення (відновлення, продовження виплати) пенсії, виплата пенсії продовжується після особистого звернення особи, проходження ідентифікації у порядку, визначеному в абз. 4 цього пункту, з урахуванням даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб та за відсутності підстав, передбачених п. п. 2-5 ч. 1 ст. 12 Закону № 1706.

Пенсійний фонд України та його територіальні органи мають право звертатися до Адміністрації Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, Національної поліції, Державної міграційної служби, Міністерства фінансів, інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з метою підтвердження чи спростування інформації про повернення особи до покинутого місця постійного проживання або поданих нею для призначення (відновлення, продовження виплати) пенсії документів, зокрема з використанням системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів.

[…].

З приводу права на пенсійне забезпечення суд зазначає наступне.

Право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості, гарантоване громадянам України ч. 1 ст. 46 Конституції України.

Європейська соціальна хартія (переглянута) визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. За цим Україна має міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами «досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися» права та принципи, що закріплені у Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Ч. 1 ст. 49 Закону № 1058 визначений перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Цей перелік є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом (п. 5 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058).

Суд встановив, що нарахування і виплата пенсії ОСОБА_1 припинені з 01 лютого 2024 року у зв`язку з отриманням від Управління соціального захисту населення Слов`янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області інформації про те, що в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб відсутня інформація про нього.

Водночас Закон № 1058 не передбачає такої підстави для припинення виплати пенсії.

Конституційний Суд України у Рішенні № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У справі «Пічкур проти України», № 10441/06, § 54, рішення від 07 листопада 2013 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу.

Таким чином, у рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов`язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Як було вказано судом вище, відповідач не довів наявність підстав для припинення пенсійних виплат, що визначені ч. 1 ст. 49 Закону № 1058.

До того ж, як свідчить аналіз положень Закону № 1058, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом (або судом) відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.

При цьому згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058 зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Суд зазначає, що відсутність в Єдиній базі даних про внутрішньо переміщених осіб інформації про певну особу не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а постанови Кабінету Міністрів України, на які покликається відповідач, є підзаконними нормативно-правовими актами, які обмежують встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі «Суханов та Ільченко проти України», №№ 68385/10, 71378/10, § 25, рішення від 26 червня 2014 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, пенсійний орган порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Щокін проти України», №№ 23759/03, 37943/06, § 33, рішення від 14 жовтня 2010 року, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058, та за відсутності підстав, визначених цим Законом, а тому з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

При цьому суд зазначає, що постанови Кабінету Міністрів України є підзаконними нормативно-правовими актами, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами, що мають вищу юридичну силу.

Так, відповідно до ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Ч. ч. 1-2 ст. 49 Закону України від 27 лютого 2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» визначено, що Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові до виконання акти постанови і розпорядження.

Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видають у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Ст. 75 Конституції України установлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент Верховна Рада України.

Прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України (п. 3 ч. 1 ст. 85 Конституції України).

В абз. 2 п. 1 резолютивної частини рішення від 17 жовтня 2002 року № 17-рп/2002 Конституційний Суд України зазначив, що визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що право приймати закони та вносити до них зміни належить виключно Верховній Раді України і не може передаватися іншим органам чи посадовим особам; закони приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; постанови Кабінету Міністрів України за своєю юридичною силою є підзаконними нормативно-правовими актами, приймаються на основі та на виконання Конституції та законів України.

Ні Конституція України, ні Закон № 1058, не передбачають можливості припинення виплати пенсії з підстав, що визначені постановами Кабінету Міністрів України.

З огляду на встановлені фактичні обставини та правове регулювання спірних правовідносин з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених в рішенні від 04 вересня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18-а, суд дійшов висновку, що дії ГУ ПФУ в Донецькій області, які полягали у припиненні нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії за віком з 01 лютого 2024 року підлягають визнанню протиправними.

З мотивів, наведених вище, суд відхиляє заперечення відповідача, які ґрунтуються на підзаконних нормативно-правових актах, що регламентують здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Поновлення виплати пенсії регламентовано нормами ст. 49 Закону № 1058.

За приписами ч. 2 ст. 49 Закону № 1058 поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 35 та ст. 46 цього Закону.

Ст. 46 Закону № 1058 регламентує виплату пенсії за минулий час.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону № 1058 нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

За правилами ч. 2 ст. 46 Закону № 1058 нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

З приводу твердження відповідача про необхідність особистого звернення позивача до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про поновлення виплати пенсії з документами, що посвідчують її особу, суд зазначає наступне.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, (далі Порядок № 22-1).

Відповідно до абз. 1 п. 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про […], поновлення пенсії, […] (Заява про призначення/перерахунок пенсії додаток 1); […] подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі орган, що призначає пенсію).

Згідно з абз. 1 п. 2.8 розділу ІІ Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії, […] здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Відповідно до абз. 1 п. 2.9 розділу ІІ Порядку № 22-1 під час подання заяв, передбачених п. 1.1 розділу І, […] цього Порядку, особою пред`являється паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України […]. […].

Дійсно ОСОБА_1 не звертався територіальних органів Пенсійного фонду України з заявою про поновлення виплати пенсії, однак ця обставина не може слугувати підставою для позбавлення його права на отримання пенсії, яка йому призначена довічно. Тим більш в умовах, коли нарахування та виплата пенсії протиправно припинені пенсійним органом.

Беручи до уваги, що нарахування та виплата пенсії позивачеві припинені з 01 лютого 2024 року, а докази поновлення пенсійних виплат не надані, керуючись ч. 2 ст. 9 КАС, суд з метою ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне також застосувати такі способи захисту як зобов`язання ГУ ПФУ в Донецькій області поновити ОСОБА_1 нарахування і виплату пенсії за віком, а також нарахувати та виплатити йому заборгованість з пенсії за віком за період з 01 лютого 2024 року до місяця поновлення пенсійних виплат.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Суд надав оцінку основним доводам і запереченням сторін. Решта доводів і заперечень сторін не спростовують висновків суду по суті позовних вимог.

Щодо порядку виконання рішення суд вважає за необхідне зауважити таке.

Відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 246 КАС у разі необхідності у резолютивній частині рішення також вказується про порядок виконання рішення.

П. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 14 березня 2016 року № 167 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», зокрема, п. 1 викладений в такій редакції:

«1. Установити, що: призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81. ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312).

Виплата (продовження виплати) пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється включно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України». Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому, з компенсацією витрат за надання таких послуг, передбачених укладеним відповідно до пункту 3 цієї постанови тристороннім договором.

Починаючи з 1 липни 2016 р. виплата пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, довічних державних стипендій за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що призначені внутрішньо переміщеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».

Постанова Кабінету Міністрів України від 14 березня 2016 року № 167 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» була оскаржена в судовому порядку в частині визнання дискримінаційними та такими, що не відповідають правовим актам вищої юридичної сили з моменту прийняття, положень п. 3 вказаної постанови.

25 вересня 2018 року, за наслідками касаційного перегляду постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 травня 2017 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року у справі № 826/11272/16, Верховний Суд прийняв постанову, в якій навів висновок про те, що Кабінет Міністрів України, приймаючи оспорювані зміни до Постанови № 637, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки будь-яких обмежень прав громадян, зокрема, внутрішньо переміщених осіб, пов`язаних із соціальними виплатами, не встановлено, також не вбачається і невідповідності вказаної постанови вимогам Конституції України.

Верховний Суд зазначив, що обмеження права вибору банківської установи, що здійснює пенсійне обслуговування громадян, не можуть свідчити про незаконність оспорюваних змін до постанови Уряду, оскільки вона спрямована саме на збереження коштів соціально незахищених осіб, які перебувають на обліку як особи, що переміщуються з тимчасово окупованої території України, району проведення антитерористичної операції чи населеного пункту, розташованого на лінії зіткнення, забезпечення виплати пенсій та соціальних допомог, недопущення застосування шахрайських схем і протиправних дій під час здійснення таких виплат, запобігання фінансуванню тероризму.

Оскільки внутрішньо переміщені особи, зокрема, потребують спеціального захисту з боку держави, надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом, встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян, тому оспорюванні позивачем зміни до Постанови № 637 не можуть вважатися дискримінаційними в розумінні положень Закону № 5207.

В постанові від 21 серпня 2018 року у справі № 219/3611/17 Верховний Суд зазначив, що без відкриття позивачем рахунку в установі публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» у відповідача відсутні правові підстави для виплати пенсії з 01 липня 2016 року і заборгованість з виплати пенсії, яка повинна нараховуватися відповідачем щомісячно з 01 липня 2016 року може бути виплаченою за умови відкриття позивачем рахунку в ПАТ «Державний ощадний банк України».

За встановлених фактичних обставин та виходячи з положень п. 1 ч. 6 ст. 246 КАС, суд вважає за доцільне визначити порядок виконання цього рішення, вказавши, що поновлення виплати пенсії та виплата заборгованості має бути здійснена відповідачем на рахунок позивача в акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України».

До того ж сторони визнають, що до виникнення спірних правовідносин виплата пенсії позивачеві проводилась саме через цю банківську установу.

Приписами п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС передбачено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є пенсією, рішення суду підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Щодо строку звернення до суду.

За загальним правилом, встановленим КАС, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС).

Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Зміст наведеної норми свідчить, що КАС є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Водночас відносини щодо строків звернення до адміністративного суду регулюються не тільки нормами КАС України, а й іншими законами України.

Спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення громадян, строки та порядок перерахунку пенсій є Закон № 1058.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058 нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про виплату пенсії, право на яку пенсійним органом не заперечується, однак було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно з ч. 2 ст. 46 Закону № 1058 суми пенсії виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 968,96 грн (квитанція від 21 грудня 2024 року).

Докази здійснення інших судових витрат позивачем не надані.

Визначаючи кількість вимог немайнового характеру, заявлених позивачем, суд враховує, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, зобов`язання прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою.

Суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, а тому на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають присудженню судові витрати по сплаті судового збору в сумі 968,96 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 12, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ідентифікаційний код 13486010, місцезнаходження: 84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, які полягали в припиненні нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії за віком з 01 лютого 2024 року.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 на його рахунок, відкритий в акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України».

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за віком за період з 01 лютого 2024 року по місяць поновлення пенсійної виплати на його рахунок, відкритий в акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України».

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.

6. Рішення суду в частині присудження виплати пенсії підлягає негайному виконанню в межах суми стягнення за один місяць.

7. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

8. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

9. Повне судове рішення складено 13 січня 2025 року.

Суддя Т.О. Кравченко