Рішення № 124337494, 10.01.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 січня 2025 року № 320/29294/23

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Офісу Генерального прокурора щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 23.12.2019 по день фактичного розрахунку 20.07.2023 на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.07.2022 у справі № 640/2003/21;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 23.12.2019 по день фактичного розрахунку 20.07.2023.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.09.2023 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на безпідставну затримку відповідачем виплати на його користь належних при звільненні сум.

Заперечуючи проти задоволення позову відповідач вказав, що у межах спірних правовідносин він діяв у межах та у спосіб, визначений законом.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Генерального прокурора від 06.12.2019 №1085-вк полковника юстиції ОСОБА_1 на підставі заяви, призначено на посаду начальника управління представництва інтересів держави у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.

У зв`язку зі звільненням з військової служби відповідно до наказу Міністра оборони України від 13.12.2019 № 709, наказом Генерального прокурора Рябошапки Р.Г. від 20.12.2019 №1167-вк позивача виключено зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України з 23.12.2019.

Рішенням Окружного адміністративного суду від 28.07.2022 у справі № 640/2003/21, яке залишено в силі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.10.2022, частково задоволено позов ОСОБА_1 :

- визнано протиправними дії Офісу Генерального прокурора щодо відмови у нарахуванні ОСОБА_1 , у період з 05.01.2016 до 01.03.2018 грошового забезпечення із застосуванням приписів постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 1090 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури»;

- зобов`язано Офіс Генерального прокурора здійснити ОСОБА_1 перерахунок належного грошового забезпечення за період з 05.01.2016 до 01.03.2018 з урахуванням приписів та періоду дії постанов Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури2, від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» та наказу Міністра оборони України від 11.06.2008 № 260;

- зобов`язано Офіс Генерального прокурора виплатити ОСОБА_1 різницю між фактично отриманим та належним після перерахунку до сплати грошовим забезпеченням за період з 05.01.2016 до 01.03.2018.

На виконання вказаного рішення суду та відкритого виконавчого провадження Офісом Генерального прокурора 20.07.2023 здійснено перерахунок та сплачено позивачу недораховані кошти у розмірі 42 803, 36 грн.

На думку позивача, він має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.12.2019 по 20.07.2023.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи прокуратури України та їх посадові особи зобов`язані діяти в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ (далі - Закон № 2352-ІХ), який набрав чинності 19.07.2022, ст. 117 КЗпП України викладено у такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Пунктом 2.2 рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст. ст. 117, 237-1 КЗпП України передбачено, що «для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку».

Палата Верховного Суду у постанові у справі № 810/451/17 зауважила, що за змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми при звільненні та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України).

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Аналогічний правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17.

Суд зазначає, що ст. 117 КЗпП України передбачає відповідальність роботодавця за час затримки виплати з вини роботодавця належних працівникові сум при звільненні, у той час як у даному випадку виплата надбавки за вислугу років за період з 05.01.2016 по 01.03.2018 визначена судовими рішеннями у справі № 640/2003/21 та не пов`язана зі звільненням ОСОБА_1 з посади 23.12.2019, оскільки виплата надбавки за вислугу років не належить до складу сум, які підлягають виплаті працівникові при звільненні у розумінні ст. 116 КЗпП України, адже такі виплати здійснюються щомісячно.

Так, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що до складу грошового забезпечення входить:

- посадовий оклад, оклад за військовим званням;

- щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

- одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Водночас, як зазначено у ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Статтею 15 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що до прокурорів органу прокуратури віднесено прокурорів військових прокуратур, які є військовослужбовцями.

Відповідно до ч. 8 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, складається з посадового окладу та інших виплат, встановлених цим Законом.

При цьому Законом України «Про прокуратуру до інших виплат віднесено і вислугу років із зазначенням конкретних її розмірів.

Таким чином, ОСОБА_1 щомісячно виплачувалась надбавка за вислугу років у період з січня 2016 року по лютий 2018 року, з розміром якої він не погодився, що стало підставою звернення до суду з позовною заявою до Офісу Генерального прокурора (справа № 640/2003/21).

Ураховуючи вищевикладене, нарахування та виплата ОСОБА_1 , на підставі судового рішення у справі № 640/2003/21, щомісячної надбавки за вислугу років за період з 05.01.2016 по 01.03.2018 не є сумою, яка має бути виплачена працівнику при звільненні відповідно до вимог статті 116 КЗпП України, а отже заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та, відповідно, такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваних дій на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (01011, місто Київ, вулиця Різницька, буднок 13/15; код ЄДРПОУ 00034051) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Колеснікова І.С.