Постанова № 12432021, 23.11.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.11.2010                                                                                           № 30/217

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Сотнікова С.В.

суддів:           Дзюбко П.О.

          Сулім В.В.

при секретарі:           Цюман Т.В.

За участю представників:

від позивача - Кузнєцова Т.І. (дов. № 78 від 18.10.2010р.),

від відповідача - Старовойт І.П. (дов. № 2144-НЮ від 27.07.2010р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ фірма "Юнона"

на рішення Господарського суду м.Києва від 02.09.2010

у справі № 30/217 (Ващенко Т.М. )

за позовом                               ТОВ фірма "Юнона"

до                                                   Державне територіально-галузеве об"єднання "Південно-Західна залізниця"

про                                                   стягнення 5665,19 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.09.2010 р. у справі № 30/217 відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким задовольнити позов з підстав невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права. На думку скаржника, судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про обов’язок позивача сплачувати залізниці витрати на утримання земельної ділянки за ставками, що обчислюється за формулою, яка визначена у додатковій угоді до договору № 2046 від 11.07.2005р., оскільки названа угода підписана позивачем з протоколом розбіжностей. У зв’язку з чим, позивач вказує на порушення місцевим господарським судом ст. 188 Господарського кодексу України, яка забороняє сторонам в односторонньому порядку змінювати умови договору.

Ухвалою від 29.09.2010р. прийнято до провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Юнона”.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив доводи та вимоги апеляційної скарги та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.

19.10.2010р. та 02.11.2010р. в судовому засіданні оголошувалась перерва відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, вважає, що скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.07.2005р. між Державним територіально-галузевим об’єднанням “Південно-західна залізниця” (Залізниця) та Товариством з обмеженою відповідальністю фірма “Юнона” (Користувач) укладено Договір про подачу та забирання вагонів № 2046 (далі –Договір), відповідно до умов якого згідно із Статутом залізниць України, Правилами перевезень вантажів і на умовах даного Договору здійснюється подача, розставлення на місця навантаження, вивантаження і забирання вагонів з під’їзної колії, яка належить Користувачу (п. 1).

Згідно п. 3 Договору передбачено, що у межах смуги відведення залізниці під’їзною колією Користувача зайнято ділянку землі площею 4222 кв. м.

Зазначена у Договорі земельна ділянка належить відповідачу на праві постійного користування відповідно до Державного акта від 02.11.2009р.

У пункті 14 Договору, сторонами погоджено, що позивач сплачує відповідачу плату: за подачу, збирання вагонів; за користування вагонами; за складування вантажів або примикання під’їзної колії у смузі відведення Залізниці; за маневрову роботу; інші збори і плати, згідно Тарифного керівництва № 1.

Договір укладено сторонами терміном на 5 років: з 11.07.2005р. по 10.07.2010р. включно.

Сторонами було підписано Додаткову угоду до Договору № 2046 від 11.07.2005р., відповідно до якої сторони виклали пункт 14 абзац 3 в новій редакції: за утримання ділянок землі у смузі відведення залізниці згідно Тарифного керівництва № 1 сплачується не пізніше як за 10 днів до початку звітного місяця за ставками визначеними калькуляціями та формулою: (П + К) х S,

де П - діюча ставка місцевого земельного податку за 1 кв. м;

К - витрати залізниці на утримання 1 кв. м землі в межах смуги відведення залізниці, які розраховуються залізницею один раз на рік та доводяться до відома підприємств шляхом вивішення оголошень в товарній касі станції (або шляхом направлення повідомлень чи в будь-який інший спосіб виходячи з умов технології роботи станції);

S - площа земельної ділянки, зайнята під’їзною колією у межах смуги відведення, кв. м.

Всі інші абзаци залишаються без змін.

Колегія суддів відзначає, що Додаткова угода до Договору № 2046 від 11.07.2005р. підписана позивачем з протоколом розбіжностей.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що на підставі Додаткової угоди до Договору № 2046 від 11.07.2005р. відповідач списав грошові кошти з рахунку позивача за утримання земельної ділянки за період січень-лютий 2010 року в розмірі 5665,19 грн. посилаючись на те, що згідно п. 3.4 розділу 12 Правил перевезень вантажів залізничним транспортом, зазначена додаткова угода вступила в дію з січня 2010 року в редакції залізниці (лист № НЗ-1-3/257 від 19.03.2010р.).

Відповідно до ч. 1, 7 ст. 179 Господарського кодексу України (ГК України) майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ч. 1, 2 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Статтею 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками (ч. 1).

Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках (ч. 2).

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні у двадцятиденний строк після одержання договору (ч. 3).

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором (ч. 4).

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони (ч. 5).

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (ч. 6).

Відповідно до п. 2 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 р. № 644, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2000 р. за № 875/5096 взаємовідносини залізниці з підприємствами, які виконують вантажні роботи на під'їзних коліях, визначаються договорами про експлуатацію під'їзних колій або договорами про подачу та забирання вагонів (додатки 1 та 2).

Договори про подачу та забирання вагонів укладаються між залізницею і підприємствами, у разі обслуговування локомотивом залізниці під'їзних колій або окремих вантажних фронтів.

Договір про експлуатацію під'їзної колії і договір про подачу та забирання вагонів укладається терміном на п'ять років.

У разі зміни технічного оснащення, технології роботи станції або залізничної під'їзної колії у договір на вимогу однієї із сторін вносяться відповідні зміни і доповнення або укладається новий договір.

Згідно п. 3.4. Правил обслуговування залізничних під'їзних колій оформлення договору про експлуатацію під'їзної колії та договору про подачу та забирання вагонів виконується в такому порядку:

проект договору розробляється залізницею. Підписаний у двох примірниках проект договору надсилається на підпис підприємству. Підприємство підписує і повертає залізниці проект договору у двадцятиденний термін. Цей термін обчислюється: у разі пересилки проекту договору з посильним - з дати розписки про отримання договору, у разі пересилки поштою - з дати календарного штемпеля поштового відділення в пункті знаходження адресата. Якщо при підписанні договору в підприємства виникнуть заперечення стосовно його умов, то незалежно від цього воно підписує договір, складає протокол розбіжностей і направляє його у двох примірниках залізниці одночасно з підписаним договором. Наявність розбіжностей оговорюється в договорі. У разі неповернення залізниці підписаного проекту договору у двадцятиденний термін, договір набирає чинності в редакції залізниці;

залізниця не пізніше ніж через 20 днів після отримання цього протоколу розбіжностей зобов'язана призначити день розгляду розбіжностей, про що вона має повідомити підприємство у десятиденний термін після отримання протоколу і не пізніше ніж за 10 днів до призначеної дати розгляду. Якщо залізниця у вказаний термін не призначить дату розгляду розбіжностей, договір набирає чинності в редакції підприємства. У випадку неприбуття представника підприємства у призначений термін для розгляду розбіжностей договір набуває чинності в редакції залізниці;

розбіжності, що залишилися неврегульованими, оформлюються новим протоколом і у двадцятиденний термін після дня їх розгляду передаються залізницею до господарського суду. Якщо в указаний термін розбіжності не будуть направлені до господарського суду, то договір набуває чинності в редакції підприємства.

Такий порядок оформлення поширюється на додаткові угоди до договору, на його продовження, доповнення або часткові зміни.

Відповідачем не надано доказів на підтвердження врегулювання (погодження чи не погодження) умов, які були визначені позивачем у протоколі розбіжностей.

Отже, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на те, що Додаткова угода до Договору № 2046 від 11.07.2005р. вступила в дію на підставі п. 3.4 розділу 12 Правил перевезень вантажів залізничним транспортом.

Відповідно до ч. 8 ст. 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Враховуючи зазначену норму чинного законодавства, колегія суддів вважає, що Додаткова угода до Договору № 2046 від 11.07.2005р. є неукладеною позивачем та відповідачем.

Наведену вище обставину суд першої інстанції не врахував, що призвело до помилкового висновку про правомірність нарахування відповідачем плати за утримання земельної ділянки згідно умов Договору в редакції Додаткової угоди.

Крім того, необхідно зазначити, що умовами Договору встановлено, що Користувач сплачує Залізниці плату не пізніше як за 10 діб до початку звітного місяця.

Таким чином, умовами Договору не передбачено самостійне списання відповідачем грошових коштів з рахунку позивача.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 11 Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Колегія суддів вважає що відповідач безпідставно списав грошові кошти з рахунку позивача на підставі Додаткової угоди до Договору № 2046 від 11.07.2005р., оскільки вона є неукладеною, а отже не створює для сторін прав та обов’язків згідно ст. 11 та 509 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Враховуючи, що відповідачем зберігаються грошові кошти позивача в розмірі 5665,19 грн. безпідставно у зв’язку з їх набуттям на підставі неукладеного правочину, вони підлягають стягненню на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 101 зазначеного Кодексу апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Колегія суддів відзначає, що судом першої інстанції неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору та є беззаперечними підставами скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду з одночасним ухваленням нового у відповідності до вимог чинного матеріального та процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, на думку колегії суддів, рішення місцевого господарського суду від 02.09.2010р. підлягає скасуванню, а позов належить задовольнити з викладених у даній постанові підстав.

Відповідно до ст. 49 ГПК України державне мито покладається: при задоволенні позову - на відповідача, при відмові в позові - на позивача, при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, судові витрати за розгляд справи у суді першої інстанції та апеляційному господарському суді покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103 – 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Юнона” задовольнити.

2.          Рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2010р. у справі № 30/217 скасувати.

3.          Прийняти нове рішення.

4.          Позов задовольнити повністю.

5.          Стягнути з Державного територіально-галузевого об’єднання “Південно-західна залізниця” (01034, м. Київ, вул. Лисенка, 6, код 04713033) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Юнона” (11700, Житомирська обл., м. Новоград-Волинський, вул. Борисова, 17, код 20401652) 5665 (п’ять тисяч шістсот шістдесят п’ять) грн. 19 коп. безпідставно списаних коштів за утримання земельної ділянки, 153 (сто п’ятдесят три) грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

6.          Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду міста Києва.

7. Матеріали справи № 30/217 повернути Господарському суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      Сотніков С.В.

Судді                                                                                          Дзюбко П.О.

                                                                                          Сулім В.В.