Рішення № 12431465, 22.11.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 39/23422.11.10 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАЙРЕКТ САЙТ»

До Державного комунального підприємства «Телерадіокомпанія «Київ»

Про стягнення 329442,99 грн.                                                                      

Суддя О.В. Гумега

Представники:

Від позивача: Міхно І.М. –представник на підставі довіреності № б/н від 15.03.2010 р.

Від відповідача Гарцунов Є.Е.- представник на підставі довіреності № 6 від 11.01.2010 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДАЙРЕКТ САЙТ»(позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного комунального підприємства «Телерадіокомпанія «Київ»про стягнення 329442,99 грн. заборгованості на підставі Ліцензійного договору № 01-10/08-ДК від 01.10.2008 р., з яких: 260924,98 грн. основного боргу, 54501,30 грн. інфляційних нарахувань та 14016,71 грн. 3% річних.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідно до наведеного договору надав відповідачу майнові права інтелектуальної власності на використання творів, вказаних у додатку № 1 до цього договору, в тому числі шляхом їх публічного сповіщення (телевізійного показу) на території мовлення телевізійного каналу «Київ», проте відповідач договірні зобов»язання в частині оплати винагороди за отримані майнові права інтелектуальної власності не виконав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2010 р. порушено провадження у справі № 39/234 та призначено справу до розгляду на 01.11.2010 р. о 12:10.

Представник позивача в судовому засіданні 01.11.2010 р. звернувся до суду з усним клопотанням про залучення доказів по справі. Судом клопотання задоволено.

Представник відповідача в судовому засіданні 01.11.2010 р. подав клопотання на підставі ст. 79 ГПК України про зупинення провадження у справі № 39/234 до завершення процедури реорганізації Державного комунального підприємства Телерадіокомпанія «Київ».

Представник позивача усно заперечував проти задоволення клопотання відповідача про зупинення провадження у справі № 39/234.

В судовому засіданні 01.11.2010 р., на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України, оголошено перерву до 15.11.2010 р. о 14:00 год.

Представник відповідача в судовому засіданні 15.11.2010 р. подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначив, що позивач не дотримався положень розділу 8 Ліцензійного договору № 01-10/08-ДК від 01.10.2008 р. та ч. 1 ст. 5 ГПК України стосовно досудового врегулювання даного господарського спору, оскільки жодного разу, починаючи з 01.12.2008 р., не звертався до відповідача про вирішення спору шляхом проведення переговорів в досудовому порядку. Натомність, відповідач фактично не заперечував проти суми основного боргу у розмірі 260924,98 грн., тоді як в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 54501,30 грн. інфляційного збільшення та 14061,71 грн. 3% річних просив відмовити повністю, з огляду на необґрунтованість в розумінні ст. 54 ГПК України наведеного позивачем у позовній заяві розрахунку цих сум.

Представник відповідача в судовому засіданні 15.11.2010 р. підтримав подане ним суду клопотання про зупинення провадження у справі № 39/234, а також залучив до матеріалів справи копію розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 1305 від 03.10.2007 «Про організаційно - правові заходи, пов»язані з припиненням підприємств засобів масової інформації».

Представник позивача в судовому засіданні 15.11.2010 р. подав письмове заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі у зв»язку з відсутністю підстав для його задоволення.

Судом вищенаведене клопотання відповідача відхилене з огляду на наступне:

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 79 ГПК України господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, зокрема, у випадку заміни однієї з сторін її правонаступником внаслідок реорганізації підприємства, організації.

Заміна однієї із сторін у спірному правовідношенні її правонаступником внаслідок реорганізації підприємства чи організації здійснюється господарським судом на підставі ст. 25 ГПК України, про що вказується в рішенні або ухвалі. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов'язковими для нього в такій же мірі, в якій вони були б обов'язковими для особи, яку він замінив.

Відповідно до ч. 2 наведеної вище статті ГПК України. При правонаступництво можливе на будь –якій стадії судового процесу.

Частиною 1 статті 104 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (частина 2 статті 104 Цивільного кодексу України).

Державна реєстрація юридичної особи, в т.ч. утвореної в результаті перетворення, здійснюється в порядку, передбаченому статтями 24 –27 Закону України від 15.05.2003, № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

Статтею 37 наведеного Закону України визначений порядок державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті злиття, приєднання, поділу або перетворення.

При розгляді поданого відповідачем клопотання про зупинення провадження у справі суд приймає до уваги, що додані до цього клопотання документи про прийняття відповідних рішень стосовно реорганізації підприємства відповідача датовані 2007 р., зокрема, рішення Київської міської ради № 791/1452 від 14.06.2007 р. «Про реорганізацію комунальних підприємств», розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 1305 від 03.10.2007 «Про організаційно - правові заходи, пов»язані з припиненням підприємств засобів масової інформації»тощо.

При цьому, з наданих відповідачем документів, також вбачається, що станом на час судового розгляду даної справи, процедура припинення Комунального підприємства «ТРК «Київ»не закінчена, державна реєстрація новоутвореної юридичної особи (правонаступника) згідно вимог законодавства, не здійснена.

Наведене підтверджується даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців серії АД № 659163 станом на 28.10.2010 р., відповідно до яких підприємство відповідача зареєстровано в даному реєстрі та знаходиться в стані припинення підприємницької діяльності.

Таким чином, станом на час судового розгляду даної справи Державне комунальне підприємство «Телерадіокомпанія «Київ»фактично не реорганізоване, державна реєстрація припинення його юридичної особи не здійснена.

Крім того, суд враховує, що процедура реорганізації відповідача триває з 2007 року, а термін її завершення не визначений.

А тому суд погоджується з доводами позивача та розцінює подане відповідачем клопотання про зупинення провадження у справі як свідоме та безпідставне ухилення від розгляду спору по суті, пошук шляхів для штучного затягування судового процесу.

В судовому засіданні 15.11.2010 р., на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України, оголошено перерву до 22.11.2010 р. о 15:30 год.

Позивач через відділ діловодства суду 19.11.2010 р. подав Детальний розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних, відповідно до якого підтвердив позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у загальній сумі 329442,99 грн., з яких: 260924,98 грн. основного боргу, 54501,30 грн. інфляційних нарахувань та 14016,71 грн. 3% річних.

В судовому засіданні 22.11.2010 р. представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, а представник відповідача заперечував проти нарахування до стягнення 54501,30 грн. інфляційних нарахувань та 14016,71 грн. 3% річних.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, в судовому засіданні 22.11.2010 р. було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

в с т а н о в и в :

01.10.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДАЙРЕКТ САЙТ»(позивачем), визначеним як Правовласник, та Державним комунальним підприємством «Телерадіокомпанія «Київ»(відповідачем), визначеним як Компанія, був укладений Ліцензійний договір № 01-10/08-ДК (надалі –Договір).

Пунктом 1.1 наведеного Договору визначено, що Правовласник надає Компанії майнові права інтелектуальної власності на використання Твору (далі - Права), в тому числі шляхом його публічного сповіщення (телевізійного показу) на території мовлення телевізійного каналу «Київ»протягом ліцензійного строку та відповідно до інших умов, передбачених сторонами в Додатках до даного Договору, а Компанія зобов'язується виплатити Правовласнику винагороду за надані Права в порядку та строки, встановлені Договором та/або Додатками до нього, які являються його невід»ємною частиною.

Відповідно до п. 2.1.2 Договору Компанія зобов»язалась виплатити Правовласнику винагороду за надані права згідно умов даного Договору.

У п. 4.1. Договору сторони узгодили, що за надані Правовласником Компанії права, а також за право Компанії продавати та/або іншим способом розпоряджатись Творами в рамках, визначених даним Договором, Компанія сплачує Правовласнику винагороду в порядку та в сумі, узгоджених сторонами в Додатках до Договору. У наведеному пункті Договору також визначено, що виплата суми винагороди за Права здійснюється на поточний банківський рахунок Правовласника не пізніше 5 банківських днів після отримання Компанією Творів у відповідності до ст. З даного Договору, якщо інший порядок виплати не буде передбачено Додатком.

Відповідно до п. 1 Додатку № 1 до Ліцензійного договору № 01-10/08-ДК від 01.10.2008 р. (надалі –Додаток № 1 до Договору) наведений перелік Творів, на використання яких Правовласник надає Компанії невиключні майнові права на території сповіщення телевізійного каналу «Київ».

Згідно п. 2 Додатку № 1 від 01.10.2008 р. до Договору сторони визначили загальну суму винагороди за надані Правовласником Компанії Права на Твори у розмірі 260924,98 грн., а згідно п. 3 Додатку № 1 до Договору сторони передбачили, що наведена сума винагороди повинна бути сплачена Компанією на рахунок Правовласника відповідно до наступного графіку платежів, а саме:

-          160000,00 грн. - до 30.11.2008 р.;

-          100924,98 грн. - до 15.12.2008 р.

Позивач зазначив, що на виконання п. 5.3 Договору сторони підписали Акт приймання - передачі прав до Додатку № 1 від 01.10.2008 р. до Ліцензійного договору № 01-10/08-ДК від 01.10.2008 р., відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв майнові права на використання Творів, вказаних в Додатку № 1 до Договору в об'ємі і на строк, передбачених наведеним додатком до Договору.

Натомність, відповідач станом на час звернення позивача з позовом до суду суму винагороди за Договором у загальному розмірі 260924,98 грн. повністю не оплатив, чим порушив умови даного Договору.

З урахуванням наведеного, позивач вважає, що у відповідача існує заборгованість перед позивачем за Договором у сумі 260924,98 грн. (основний борг).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України (надалі –ГПК України), сторони та інші учасники судового процесу повинні довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 34 ГПК України).

Частиною 1 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд прийшов до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині основного боргу з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 154 Господарського кодексу України, відносини, пов’язані з використанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються Господарським кодексом України та іншими законами.

До відносин, пов’язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України та іншими законами (ч. 2 ст. 154 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст. 418 Цивільного кодексу України визначено, що право інтелектуальної власності –це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.

Право інтелектуальної власності є непорушним відповідно до ч. 3 ст. 418 Цивільного кодексу України. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

До об’єктів права інтелектуальної власності, відповідно до ч. 1 ст. 420 Цивільного кодексу України, зокрема, належать аудіовізуальні твори, які, в свою чергу, є об»єктами авторського права (ч. 1 ст. 433 Цивільного кодексу України).

Закон України від 23.12.1993, № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права»(надалі –Закон України) охороняє особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва - авторське право, і права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення - суміжні права.

Згідно ст. 435 Цивільного кодексу України, ст. 11 Закону України первинним суб'єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Суб'єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.

Відповідно до ст. 1 Закону України автор - фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір.

Згідно із ч. 2 ст. 11 Закону України авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України особа, яка має авторське право (автор твору чи будь-яка інша особа, якій на законних підставах передано авторське майнове право на цей твір), для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права.

Як вбачається з частин 1 –3 статті 15 Закону України до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать:

а) виключне право на використання твору;

б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 Закону України, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.

Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом.

Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти, зокрема, публічне виконання і публічне сповіщення творів; публічну демонстрацію і публічний показ тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.

Згідно до ч. 2 ст. 31 Закону України автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору. Використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, передбачених статтями 21 - 25 цього Закону.

За авторським договором про передачу невиключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. При цьому за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам (ч. 4 ст. 32 Закону України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1107 Цивільного кодексу України розпорядження майновими правами інтелектуальної власності здійснюється, зокрема, на підставі ліцензійних договорів.

Частиною 1 ст. 1109 Цивільного кодексу України визначено, що за ліцензійним договором одна сторони (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

Вищенаведені правові норми та умови Ліцензійного договору № 01-10/08-ДК від 01.10.2008 р. свідчать про те, що за своєю правовою природою даний договір є ліцензійним, а тому саме він та відповідні положення статей глави 75 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) визначають права та обов‘язки сторін за цим договором.

Зібрані у справі докази свідчать, позивач належним чином виконав свої зобов’язання за спірним договором, надавши відповідачу майнові права інтелектуальної власності на використання Творів, вказаних у Додатку № 1 до цього договору, в тому числі шляхом їх публічного сповіщення (телевізійного показу) на території мовлення телевізійного каналу «Київ», що підтверджується Актом приймання - передачі прав до Додатку № 1 від 01.10.2008 р. до Ліцензійного договору № 01-10/08-ДК від 01.10.2008 р. (надалі - Акт приймання - передачі прав).

Акт приймання - передачі прав приймається судом у якості належного доказу на підтвердження того, що позивач передав, а відповідач прийняв майнові права на використання Творів, вказаних в Додатку № 1 до Договору в об'ємі і на строк, передбачених наведеним додатком до Договору, оскільки підписаний уповноваженими представниками та скріплений печатками сторін.

По матеріалам справи судом встановлено, що відповідач, в порушення п.п. 1.1, 2.1.2, 4.1 Договору та п. 3 Додатку № 1 до Договору, не виконав свої договірні зобов’язання стосовно оплати винагороди у загальному розмірі 260924,98 грн. за надані позивачем майнові права на використання Творів та в строк, передбачений цим Договором, що, в свою чергу, привело до утворення заборгованості відповідача перед позивачем у наведеній сумі (основний борг).

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм, викладених вище, а також на те, що відповідач фактично визнав позовні вимоги в частині основного боргу, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 260924,98 грн. основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю.

При цьому суд не погоджується з доводами відповідача, наведеними останнім у відзиві на позовну заяву, стосовно не дотримання позивачем положень розділу 8 Ліцензійного договору № 01-10/08-ДК від 01.10.2008 р. та ч. 1 ст. 5 ГПК України про досудове врегулювання господарського спору, оскільки встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. При цьому суд зазначає наступне:

У ч. 1 ст. 5 ГПК України зазначено, що сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою.

Зокрема, розділом 8 Ліцензійного договору № 01-10/08-ДК від 01.10.2008 р. передбачено вирішення всіх спорів та розбіжностей, які можуть виникати з даного договору, шляхом переговорів між сторонами.

Згідно ч. 3 ст. 5 ГПК України, порядок досудового врегулювання спорів визначається Господарським процесуальним кодексом України, якщо інший порядок не встановлено діючим на території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням ТОВ «Торговий Дім «Кампус Коттон клаб»щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 9 липня 2002 р. № 15-рп/2002 встановлено, що положення ч. 2 ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (в тому числі і юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно –правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб»єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Конституційний Суд України виходив з того, що положення ч. 2 ст. 124 Конституції України треба розглядати в системному зв'язку з іншими положеннями Основного Закону України, які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, на даючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п'ята статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборо нений законом засіб захисту прав і свобод, зокрема судовий захист.

Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає мож ливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість ви користання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який дер жава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить прин ципу здійснення правосуддя виключно судом.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його викорис товує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулюван ня спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Отже, з урахуванням викладеного положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі пра вовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина Ук раїни, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звер нення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене зако ном, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Крім того, у зв’язку з невиконанням відповідачем зобов’язання по сплаті основного боргу у строки, визначені п. 3 Додатку № 1 до Договору, позивач просить суд стягнути з відповідача 51141,30 грн. інфляційних нарахувань та 14016,71 грн. 3% річних за період з 30.11.2008 р. по 27.09.2010 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вище було встановлено, позивач відповідно до умов Договору та Додатку № 1 до нього надав відповідачу майнові права інтелектуальної власності на використання Творів, вказаних у Додатку № 1 до Договору, на загальну суму 260924,98 грн.

Відповідно до п. 3 Додатку № 1 до Договору відповідач повинен був сплатити позивачу сума винагороди, визначену п. 2 наведеного додатку до Договору, наступним чином:

-          160 000,00 грн. - до 30.11.2008 р.;

-          100924,98 грн. - до 15.12.2008 р.

Враховуючи приписи наведеного п. 3 Додатку № 1 Договору, суд прийшов до висновку, що початок прострочення відповідачем виконання грошового зобов»язання у сумі 160000,00 грн. за спірним Договором слід обраховувати з 01.12.2008 р., а початок прострочення виконання грошового зобов»язання у сумі 260924,98 грн.( 160000,00 грн. + 100924,98 грн. = 260924,98 грн.) –з 16.12.2008 р.

Судом не приймаються до уваги заперечення відповідача стосовно необґрунтованості в розумінні ст. 54 ГПК України наданого позивачем розрахунку сум інфляції та 3% річних у розмірі 54501,30 грн. та 14061,71 грн. відповідно, оскільки таке твердження відповідача повністю спростовується матеріалами справи, в т.ч. Детальним розрахунком суми боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних, наданим позивачем (надалі –Розрахунок).

При цьому судом здійснено перевірку наданого позивачем Розрахунку.

Враховуючи встановлений судом початок прострочення відповідачем виконання грошового зобов»язання у сумі 160000,00 грн. з 01.12.2008 р., а у сумі 260924,98 грн. –з 16.12.2008 р., суд звертає увагу на той факт, що позивачем не вірно визначені відповідні дати з 30.11.2008 р. та з 15.12.2008 р. відповідно.

Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань слід дотримуватись рекомендацій Верховного Суду України, викладених у його листі від 03.04.1997, № 62-97р "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", а саме: для визначення індексу за будь - який період необхідно щомісячні індекси, які складають відповідний період, помножити між собою. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому умовно слід враховувати, що сума, внесена за періоди з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця –червня.

Отже, у спірному випадку, для визначення індексу інфляції за період з 01.12.2008 р. по 15.12.2008 р. (15 днів) від суми заборгованості у розмірі 160000,00 грн. необхідно: 160000,00 грн. х 102,1 % (індекс інфляції за грудень 2008 р. за даними Державного комітету статистики України, опублікованими в газеті «Урядовий кур»єр») : 100 –160000,00 грн. = 3360,00 грн.

Для визначення індексу інфляції за період з 16.12.2008 р. по 27.09.2010 р. (652 дні) від суми заборгованості у розмірі 260924,98 грн. необхідно: помножити між собою індекси інфляції за січень 2009 р. (102,9 %), лютий 2009 р. (101,5%), березень 2009 р. (101,4 %,), квітень 2009 р. (100,9 %), травень 2009 р. (100,5 %), червень 2009 р. (101,1 %), липень 2009 р. (99,9%), серпень 2009 р. (99,8 %), вересень 2009 р. (100,8 %), жовтень 2009 р. (100,9 %), листопад 2009 р. (101,1 %), грудень 2009 р. (100,9 %), січень 2010 р. (101,8 %), лютий 2010 р. (101,9 %), березень 2010 р. (100,9 %,), квітень 2010 р. (99,7 %), травень 2010 р. (99,4 %), червень 2010 р. (99,6 %), липень 2010 р. (99,8 %), серпень 2010 р. (101,2 %), вересень 2010 р. (102,9 %) (вказані індекси інфляції наведені за даними Державного комітету статистики України та опубліковані у газеті «Урядовий кур»єр») та поділити на 100, отриману суму помножити на 260924,98 грн. та відняти 260924,98 грн., отримуємо 53750,55 грн. При цьому суд звертає увагу на той факт, що позивачем не вірно визначений індекс інфляції за вказаний період (зокрема, згідно даних позивача 1, 196, тоді як фактично 1,206).

Таким чином, індекс інфляції від простроченої суми у розмірі 260924,98 грн. за період з 01.12.2008 р. по 27.09.2010 р. за розрахунком суду становить суму у розмірі 57110,55 грн.: 3360,00 грн. + 53750,55 грн. = 57110,55 грн.

Крім того, за розрахунком суду 3% річних за період з 01.12.2008 р. по 15.12.2008 р. (15 днів) від суми заборгованості у розмірі 160000,00 грн. становлять 197,26 грн., а 3% річних за період з 16.12.2008 р. по 27.09.2010 р. (652 дні) від суми заборгованості у розмірі 260924,98 грн. –13961,27 грн., а всього 3% річних від простроченої суми у розмірі 260924,98 грн. за період з 01.12.2008 р. по 27.09.2010 р. за розрахунком суду становлять14158,53 грн.

Таким чином, при здійсненні перевірки наданого позивачем розрахунку розміру інфляційних нарахувань та 3% річних судом визначено суми більші, ніж позивач зазначив до стягнення, а саме: 51141,30 грн. інфляційних нарахувань за період з 30.11.2008 р. по 27.09.2010 р. та 14016,71 грн. 3% річних за період з 30.11.2008 р. по 27.09.2010 р.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума інфляційних нарахувань у розмірі 54501,30 грн. та сума 3 % річних у розмірі 14016,71 грн., а клопотання в порядку п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України до позовної заяви та до Розрахунку не додано, а також в судовому засіданні позивачем не подано, у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань та річних. Тому вимоги позивача в частині стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню у розмірі 54501,30 грн. та 14016,71 грн. відповідно.

Згідно ст. 44 ГПК України до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов`язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов`язані з розглядом справи.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

За таких обставин, витрати по сплаті державного мита в розмірі 3295,00 та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 104, 418, 420, 433, 435, 625, 1107, 1109 Цивільного кодексу України, ст. 154 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 15, 31, 32, 50, 51, 52 Закон України від 23.12.1993, № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права», ст. 5, 22, 25, 33, 34, 43, 44, 49, 64, 79, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного комунального підприємства «Телерадіокомпанія «Київ»(місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, фактична адреса: : 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 5-в, ідентифікаційний код 25195855; р/р 2600900011570 в ВАТ КБ «Хрещатик», МФО 300670) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАЙРЕКТ САЙТ» (04070, м. Київ, вул. Сагайдачного, 1, ідентифікаційний код 34294084; р/р 26004013691141 в Київській міській філії АКБ «Укрсоцбанк», МФО 322012) 260924,98 грн. (двісті шістдесят тисяч дев»ятсот двадцять чотири гривні 98 коп.) основного боргу, 54501,30 грн. (п»ятдесят чотири тисячі п»ятсот одну гривню 30 коп.) інфляційних нарахувань, 14016,71 грн. (чотирнадцять тисяч шістнадцять гривень 71 коп.) 3% річних, 3295,00 грн. (три тисячі двісті дев»яносто п»ять гривень 00 коп.) державного мита та 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ.

          Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Гумега О. В.

Дата підписання

повного рішення: 24.11.2010 р.