Рішення № 124308948, 09.01.2025, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" січня 2025 р. справа № 300/6101/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Главача І.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовною заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управляння Державної податкової служби України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі, також позивач, ФОП ОСОБА_1 ), звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управляння Державної податкової служби в Івано-франківській області (надалі, також відповідач, ГУ ДПС в Івано-франківській області), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 27.03.2024 №007625/0901.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про протиправність і безпідставність організації перевірки позивача, зокрема, на думку позивача, формулювання підстав перевірки у наказі не дає цілковите розуміння, що підставою перевірки є здійснення контролюючим органом функцій, визначених законом у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального. Також звернуто увагу, що перевірка за минулий період часу носить характер документальної перевірки, а тому такі дії, не можуть вчинятися в рамках фактичної перевірки та слугувати підставою для застосування штрафних санкцій. Окрім цього, позивач вважає, що зі змісту самого акту перевірки, яким начебто встановлено порушення, не вбачається конкретного висвітлення обставин, що стали підставою для таких висновків, натомість акт перевірки містить виключно визначення із нормативних актів. З урахуванням цього, акт перевірки не може бути носієм доказової бази та використаний контролюючим органом для прийняття податкового повідомлення-рішення, оскільки відомості в ньому не підтверджено відповідними доказами документально. Також позивач зазначила, що складання посадовими особами контролюючого органу акту фактичної перевірки із відображенням у ньому лише твердження про податкову інформацію на підставі бази даних СОД РРО є недостатнім і повинно здійснюватися шляхом повного фіксування та збирання всіх необхідних доказів на підтвердження обставин, що дають підстави для висновку про порушення платником податку вимог Закону № 481/95-ВР. У графі акту (довідки) фактичної перевірки "4.5 Додатки до акта перевірки" не вказано про документи, на підставі яких, за твердженням податкового органу, позивачем допущено порушення у вигляді продажу алкогольних напоїв без наявності діючої ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями. Водночас, як вбачається з наявних у справі матеріалів вказані у графі "4.5 Додатки до акта перевірки": фіскальний чек, пояснення не стосуються порушення, за яке ФОП ОСОБА_1 притягнуто до фінансової відповідальності оскаржуваним рішенням. Враховуючи вказане, для притягнення до відповідальності, передбаченої абзацом 6 частини другої статті 17 Закону № 481/95-ВР, необхідним є встановлення факту роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності ліцензій, який посадові особи контролюючого органу при проведенні 13.03.2024 фактичної перевірки та здійсненні у цей день контрольної закупки (згідно акту фактичної перевірки батончик Milk Way) не встановили, відтак, безпідставними та необґрунтованими є твердження податкового органу про допущення ФОП ОСОБА_1 порушення вимог статті 15 Закону № 481/95-ВР.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.08.2024 відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

09.09.2024 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від Головного управління ДПС в Івано-Франківській області із викладеними запереченнями проти позову. Представник вказує про правомірність проведеної фактичної перевірки у позивача. Позаяк, у випадку, якщо за наслідками податкової перевірки, контролюючим органом прийнято відповідні рішення, то наказ на проведення перевірку вичерпав свою дію застосуванням, а отже, не може бути предметом окремого судового позову. При цьому, для встановлення правомірності чи протиправності проведення спірної перевірки визначальними є обставини щодо пред`явлення, направлення або надіслання платнику податків (його посадовим чи службовим особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) направлення, копії наказу та службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки. В даному випадку, як вказує представник відповідача, контролюючим органом дотримано вимоги Податкового кодексу України щодо умов допуску до проведення фактичної перевірки. Також вказано, що при проведенні фактичної перевірки встановлено роздрібну торгівлю алкогольними напоями фізичною особою-підприємцем платником єдиного податку без отримання ліцензій на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, а саме: 22.01.2024 при здійсненні реалізації алкогольних напоїв у позивача була відсутня ліцензія на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, чим порушено п. 20 cт. 15 Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" (надалі Закон №481/95-ВР).

Представник відповідача також звернула увагу, що відповідно до бази даних ГУ ДПС в Івано-Франківській області ФОП ОСОБА_1 не зверталася із заявою щодо видачі ліцензії на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами за період 2023-2024 років та згідно Єдиного державного ліцензійного реєстру впродовж здійснення суб`єктом господарської діяльності такі ліцензії не видавались. Стосовно пояснень позивача про можливі технічні причини, вказала, що будь-які відомості про некоректну роботу (функціонування) реєстратора розрахункових операцій чи формування ним відомостей із помилковими даними щодо фіксації та/або занесення неточної (помилкової) інформації щодо фіскальних чеків за коментований період відсутні. Водночас, наголошено, що ФОП ОСОБА_1 у період реалізації перебувала на спрощеній системі оподаткування (II група, 15% до розміру мінімальної заробітної плати). При цьому, в силу приписів підпункту 291.5.1. пункту 291.5. статті 291 Податкового кодексу України, не можуть бути платниками єдиного податку першої-третьої груп суб`єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи-підприємці), які здійснюють, поряд з іншим, виробництво, експорт, імпорт, продаж підакцизних товарів (крім роздрібного продажу паливно-мастильних матеріалів в ємностях до 20 літрів та діяльності фізичних осіб, пов`язаної з роздрібним продажем пива, сидру, пері (без додання спирту) та столових вин).

Додатково наголосила, що відомості із "системи зберігання і збору даних РРО" та "системи обліку даних РРО" щодо фактів реалізації позивачем алкогольних напоїв, які перенесено відповідачем до акта фактичної перевірки є належним доказами, на підставі яких можна встановити обставину і підтвердити склад податкового правопорушення, який встановлений контролюючим органом у відношенні до платника податків.

Таким чином, враховуючи наведене, ГУ ДПС в Івано-Франківській області просить суд відмовити у задоволенні позову повністю, оскільки, на думку відповідача, позивачем жодним чином не спростовано протиправність винесеного податкового повідомлення-рішення (а.с.27-35).

18.09.2024 позивач скерувала відповідь на відзив, в якій заперечила щодо наведених доводів відповідача у відзиві на позов. Вкотре, наголосила щодо безпідставності організації перевірки та протиправності наказу на проведення перевірки, а також висновків акту фактичної перевірки, та, як наслідок, спірного податкового повідомлення-рішення. Так, ФОП ОСОБА_1 зазначила, що у постановах Верховного Суду також викладений висновок про те, що у посадової особи контролюючого органу виникає право приступити до проведення фактичної перевірки за наявності підстав для її проведення та за умови пред`явлення направлення на проведення перевірки, копії наказу про проведення перевірки, службового посвідчення, оформлення відповідно до пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тобто, Верховний Суд послідовно дотримується позиції про необхідність перевіряти у спорах цієї категорії як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього пункту 81.1 статі 81 України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою. Також наголосила, що акт перевірки не може бути використаний контролюючим органом для прийняття рішення, оскільки відомості в ньому не підтверджено відповідним доказами документально. За висновком, Верховного Суду у постанові від 15.06.2024 у справі №520/4564/23, відповідно СОД РРО, на які посилається контролюючий орган, які внесені у базу даних систем обліку даних РРО, та за своєю суттю є податковою інформацією, не є належним доказом податкового правопорушення і сама по собі її наявність, не може бути підставою для притягнення платника податків до відповідальності, а може бути лише використана як підстава для подальшої перевірки певних обставин.

Представник відповідача 17.10.2024 через систему "Електронний суд" направила суду додаткові письмові пояснення, в яких остання щодо порядку та процедури проведення фактичної перевірки, оформлення її результатів вказала, що в даному випадку достатньо факту покладення на контролюючий орган здійснення контролю за дотриманням норм законодавства у відповідній сфері правовідносин (обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального). Норма підпункту 82.2.5 пункту 82.2 статі 80 ПК України дозволяє проведення фактичної перевірки, у тому числі на виконання функцій контролюючого органу, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, які в силу приписів статі 16 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального" покладені на відповідача (аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 21.07.2022 у справі №320/1864/21, від 11.05.2022 у справі №540/4141/20, від 12.08.2021 у справі №140/14625/20). Крім того, у справі, що розглядається контролюючим органом зроблено висновок про порушення позивачем вимог законодавства про які зазначено в акті перевірки, саме на підставі даних СОД РРО, що відображає всі дані про проведені розрахункові операції та реквізити фіскального чека. При цьому, позивач не надала жодного належного та допустимого доказу, яким могли бути спростовані висновки податкового органу, що використана контролюючим органом податкова інформація, яка міститься в СОД РРО, зокрема, щодо роздрібної торгівлі алкогольним напоями без наявності ліцензії є відмінною від наявних у позивача електронних розрахункових документах. З огляду на викладене, представник просила в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

ФОП ОСОБА_1 також скористалась правом на та направила через поштового оператора АТ "Укрпошта" додаткові письмові пояснення, які зареєстровані канцелярією суду 04.11.2024.Позивач зауважила, що в постанові Верховного Суду від 23.08.2024 у справі №821/1469/16 вказано, що суди повинні перевірити існування законодавчо визначених підстав для проведення фактичної перевірки, на підставі висновків якої ухвалені спірні у справі податкові повідомлення-рішення, а не лише надати оцінку доводам щодо пред`явлення відповідних документів у визначений законодавством спосіб. Відтак, відповідачем не спростовано, що для проведення фактичної перевірки існують фактичні обставини та передумови, які і визначають підстави для такої. Тому оцінка правомірності проведеної перевірки повинна надаватися з урахуванням достатності змісту наказу для висновків про фактичну підставу проведення відповідної перевірки. Черговий раз виділила, що перевірка РРО за минулий період часу носить характер документальної перевірки, а тому такі дії не можуть вчинятися в межах фактичної перевірки та слугувати підставою для застосування штрафних санкцій. Використання податкової інформації та документів, зокрема, даних СОД РРО за минулі періоди передбачено виключно під час проведення документальних і камеральних перевірок. Відтак, порушення зазначені в акті фактичної перевірки, встановлені не в порядку і не у спосіб, що передбачений законом за минулий період, а не за період у який проводилась фактична перевірка. Отже ,такий акт не може бути підставою для притягнення платника до відповідальності.

Суд, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.

ОСОБА_1 , згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, здійснює підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець, знаходиться на спрощеній системі оподаткування та є платником, зокрема, єдиного податку другої групи, ставка 15% до розміру мінімальної заробітної плати (а.с.16).

Основним видом діяльності позивача є: 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.

Свою підприємницьку діяльність позивач здійснює, зокрема у крамниці, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Посадовими особами Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на підставі наказу від 13.03.2024 №661-п (а.с.8) та направлень від 13.03.2024 №1134 та №1135 (а.с.40,41) проведено фактичну перевірку в крамниці за адресою: АДРЕСА_1 , у якому здійснює господарську діяльність позивач.

За результатом перевірки контролюючим органом складено акт (довідку) фактичної перевірки від 13.03.2024 за №145/09-19-09-01/ НОМЕР_1 (надалі акт перевірки) (а.с.9-12).

Зі змісту вказаного акту слідує, що відповідачем встановлено порушення позивачем вимог cт. 15 Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", а саме: роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності ліцензій в період 22.01.2024 о 15:44 год., зокрема позивачем реалізовано коньяк "Азнаурі" 3-х зірковий 0,1 л по ціні 47 грн (код УКТЗЕД 2208201800) (а.с.9-12,43).

Примірник акта перевірки отримала ФОП ОСОБА_1 (а.с.9-12). У графі 4.1. Зауваження до акта перевірки, вказано: "зауваження буде надано додатково".

На підставі акту перевірки, відповідачем винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 27.03.2024 № 007625/0901, якими до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 17 000 грн.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернулася з цим позов до суду.

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступних підстав та мотивів.

У відповідності до статті 244 КАС України, суд вирішуючи питання, яку правову норму належить застосувати до спірних правовідносин та враховуючи період, в якому тривали спірні правовідносини, а також дати застосування фінансових санкцій зазначає, що до правовідносин між сторонами підлягають застосуванню норми права, які діяли в часі на момент їх виникнення.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов`язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (надалі ПК України).

Згідно з п. 61.1 ст. 61 ПК України податковий контроль система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин (підпункт 62.1.3. пункту 62.1 статті 62 Податкового кодексу України).

Контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки (пункт 75.1 статті 75 Податкового кодексу України).

За приписами підпункту 75.1.3. пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

У відповідності до пункту 80.1, підпунктів 80.2.2., 80.2.5. пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Пунктом 81.1 ст. 81 ПК України передбачено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

- службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

При пред`явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.

У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.

Як встановлено судом, фактична перевірка позивача проведена на підставі наказу ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 13.03.2024 за №661-п (а.с.8) та направлень на проведення перевірки від 13.03.2024 за №1134, №1135 (а.с.40,41).

При цьому, у наказі від 13.03.2024 за №661-п та направленнях від 13.03.2024 за №1134, №1135 визначено об`єкт перевірки, мету перевірки, зазначено строк її проведення (період перевірки відповідно до ст. 102 ПК України).

Також, як вбачається із направлень від 13.03.2024 за №1134, №1135, у них зазначено особу, якій пред`являлись накази і направлення на проведення перевірки ( ОСОБА_2 - продавець) та міститься її власноручний підпис, чим підтверджується вручення їй такого наказу і направлень (а.с.40,41). Отже, суд робить висновок, що уповноваженою особою ФОП ОСОБА_1 допущено посадових осіб відповідача до перевірки та жодних заперечень щодо їх допуску не заявлено.

За правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 у справі №816/228/17 у разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

Отже, у питаннях дотримання контролюючими органами процедури проведення перевірки істотне значення має встановлення обставин забезпечення платникам податків можливості реалізувати їх права, передбачені ПК України, а у разі їх порушення - чи могло це істотно вплинути на правильність та обґрунтованість висновків контролюючого органу, здійснених за результатами такої перевірки, на підставі яких прийняті рішення.

У свою чергу, перевірка проведена та щодо її проведення уповноважена особа позивача не заперечувала (відповідно акт недопуску до перевірки не складався) й за наслідками цієї перевірки прийняте рішення про застосування фінансових санкцій, що є предметом оскарження.

Суд зазначає, що згідно з пунктом 86.1 статті 86 Податкового кодексу України, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Відповідно з пунктом 86.5. статті 86 ПК України акт (довідка) про результати фактичних перевірок, визначених статтею 80 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючих органів, які проводили перевірку, реєструється не пізніше наступного робочого дня після закінчення перевірки. Акт (довідка) про результати зазначених перевірок підписується особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та його законними представниками (у разі наявності).

Підписання акта (довідки) таких перевірок особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та/або його представниками та посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, здійснюється за місцем проведення перевірки або у приміщенні контролюючого органу.

В даному випадку фактична перевірка дотримання суб`єктом господарювання порядку виробництва, обігу, зберігання та транспортування підакцизних товарів, здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій та дозвільних документів, вимог законодавства щодо встановлених державою фіксованих цін, граничних цін та граничних рівнів торговельної надбавки (націнки), дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, у спірних відносинах проводилась, як уже зазначено, на підставі наказу ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 13.03.2024 за №661-п та направлень на проведення перевірки від 13.03.2024 за №1134, №1135.

Як підставу, у вказаних направленнях на перевірку та наказі "Про проведення фактичної перевірки", Головним управлінням Державної податкової служби в Івано-Франківській області визначено підпункти 80.2.2., 80.2.5, 80.2.7. пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України.

Разом з цим, позивач вказує на порушення контролюючим органом організації і проведення фактичної перевірки, оскільки, на його думку, не було конкретних підстав (обставин), які зумовили призначення цієї перевірки, з посилання на норми підпункту 80.2.2., 80.2.5, 80.2.7. пункту 80.2 статті 80 ПК України.

Позивачем серед інших доводів щодо протиправності оскарженого податкового повідомлення-рішення також звертається увага суду на незаконні, на його думку, дії податкового органу при організації і проведенні перевірки, що виключає правомірність прийнятих за її результатами податкових повідомлень-рішень. Однак, одночасно позивачем така підстава не визначена як самостійний предмет позову, а саме визнання протиправними та скасування наказу про проведення фактичної перевірки чи визнання дій протиправними.

З цього приводу суд також відхиляє посилання позивача на висновки Верховного Суду у постанові від 26.03.2024 по справі №420/9909/23 про правові наслідки у вигляді скасування наказу про призначення перевірки, оскільки в даному випадку наказ про проведення перевірки не оскаржується позивачем.

Більше того, у цій же постанові Верховний Суд акцентує увагу на наявності істотної різниці у критеріях оцінки правомірності наказу на предмет його підставності та/або оформлення, як наслідок, необхідності відмежування у спорах цієї категорії питання "наявності підстав для проведення перевірки" від питання "достатності відображення підстав для проведення перевірки у наказі" та/або "недоліків в оформленні рішення про проведення перевірки". Підстави для призначення будь-якої перевірки чітко закріплені у нормах ПК України, за наявності яких у контролюючих органів виникає безпосередньо право на проведення перевірки, тоді як відображення цих підстав у наказі про призначення перевірки фактично є формалізацією у письмовій формі права на проведення перевірки, яке вже виникло. Безумовно, формалізація підстави для проведення перевірки у наказі має відповідати вимогам абзацу третього п. 81.1 ст. 81 Податкового кодексу України. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.

У спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього п. 81.1 ст. 81 ПК України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою. У випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Покликання у наказі на пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього п. 81.1 ст. 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки.

Отже, якщо правовою підставою для проведення перевірки є відповідний підпункт п. 80.2 ст. 80 ПК України, який містить лише одну фактичну підставу для цього, то зазначення у наказі лише цього підпункту без розкриття його змісту та деталізації обставин не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним.

Аналіз вказаних норм дає підстави дійти висновку, що підстави проведення фактичної перевірки можуть застосовуватися як в сукупності, так і кожна окремо, серед яких і отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Судом зазначається, що в наказі ГУ ДПС у Івано-Франківській області від 13.03.2024 №661-п не міститься покликання на будь-яку відповідну інформацію та/або лист як на фактичну підставу для проведення відповідної перевірки, однак під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.

Окрім того, у дослідженому випадку, достатньо факту покладення на контролюючий орган здійснення контролю за дотриманням норм законодавства у відповідній сфері правовідносин (виробництво і обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального).

Зазначений висновок узгоджується із правовими позиціями, висловленими в постановах Верховного Суду від 12.08.2021 у справі №140/14625/20, від 10.04.2020 у справі №815/1978/18, від 05.11.2018 у справі №803/988/17, від 20.03.2018 у справі №820/4766/17 і від 22.05.2018 у справі №810/1394/16.

Таким чином, доводи позивача з приводу відсутності юридичних підстав для проведення фактичної перевірки суд вважає безпідставними та не обґрунтованими. Водночас, позицію позивача з приводу того, що в наказі на проведення фактичної перевірки повинно було б бути обов`язково зазначено, крім правової підстави для її проведення, також і обставини, в зв`язку з якими таку підставу застосовано, суд оцінює критично у зв`язку з відсутністю відповідної легітимної вимоги для цього, що виключає обґрунтованість посилань позивача на протиправність проведеної перевірки.

Як свідчать матеріали справи, направлення на перевірку містять належні відомості, передбачені Податковим кодексом України, зокрема, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та дані про суб`єкта (найменування суб`єкта господарювання, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), а також підстави.

Вищевказані направлення разом із службовими посвідченнями перевіряючих осіб вручені присутній в об`єкті перевірки відповідальній (уповноваженій) особі позивача ОСОБА_2 , продавець, яка своїми підписами на таких направленнях підтвердила вручення (а.с.40-41).

Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність порушень з боку контролюючого органу при здійсненні перевірки позивача та оформленні його результатів.

З приводу правомірності прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 27.03.2024 №007625/0901, якими до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 17 000 грн за порушення вимог статті 15 Закону №265/95-ВР (роздрібна торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності ліцензій), суд зазначає наступне.

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв і тютюнових виробів на території України визначає Закон України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" від 19.12.1995 №481/95-ВР.

Згідно зі статтею 1 Закону №481/95-ВР, ліцензія (спеціальний дозвіл) документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта підприємницької діяльності на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.

Відповідно до частини 14 статті 15 Закону №481/95-ВР, роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами може здійснюватися суб`єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій.

Відповідно до частини 20 статті 15 Закону №481/95-ВР ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади в містах, районах, районах у містах Києві та Севастополі за місцем торгівлі суб`єкта господарювання терміном на один рік і підлягають обов`язковій реєстрації в органі доходів і зборів, а у сільській місцевості - і в органах місцевого самоврядування за місцем торгівлі суб`єкта господарювання.

Як свідчать матеріали справи, відповідні ліцензії не надавались перевіряючим особам при здійсненні фактичної перевірки та такі відсутні у позивача, що підтверджується листом-відповіддю Управління контролю за підакцизними товарами №423/09-19-09-02-09 від 09.09.2024, в якому наголошено, що ФОП ОСОБА_1 не зверталася із заявою щодо видачі ліцензії на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами за період за період 2023-2024 роки та згідно Єдиного державного ліцензійного реєстру впродовж здійснення суб`єктом господарської діяльності такі ліцензії не видавались (а.с.38,39).

Вищенаведене свідчить про те, що ОСОБА_1 , у відповідності до вимог Закону №481/95-ВР, не має право здійснювати роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами.

Більше того, як вірно зазначив представник відповідача, в силу приписів підпункту 291.5.1. пункту 291.5. статті 291 Податкового кодексу України, не можуть бути платниками єдиного податку першої-третьої груп суб`єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи-підприємці), які здійснюють, поряд з іншим, виробництво, експорт, імпорт, продаж підакцизних товарів (крім роздрібного продажу паливно-мастильних матеріалів в ємностях до 20 літрів та діяльності фізичних осіб, пов`язаної з роздрібним продажем пива, сидру, пері (без додання спирту) та столових вин).

В свою чергу, згідно з п. 215.1 ст. 215 ПК України, до підакцизних товарів належать, серед іншого, алкогольні напої, пиво, тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютюну.

Відповідно до ст. 1 Закону № 481/95-ВР, тютюнові вироби сигарети з фільтром або без фільтру, цигарки, сигари, сигарили, а також люльковий, нюхальний, смоктальний, жувальний тютюн, махорка та інші вироби з тютюну чи його замінників для куріння, нюхання, смоктання чи жування.

Отже, фізичні особи-підприємці, які здійснюють продаж підакцизних товарів, зокрема і тютюну, не можуть бути платниками єдиного податку першої-третьої груп, оскільки така діяльність може здійснюватися на загальній системі оподаткування, за умови отримання ліцензії на роздрібну торгівлю тютюновими виробами та реєстрації суб`єкта господарювання платником акцизного податку.

Тобто в даному випадку, позивач, перебуваючи з 01.01.2013 на спрощеній системі оподаткування (II група, ставка 15%) (а.с.46), фактично і не могла отримати ліцензію на здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами.

Поряд з цим, як встановлено судом згідно наявних у матеріалах справи документів, позивачем, всупереч вимогам законодавства, здійснено роздрібну торгівлю алкогольними напоями.

Так, при проведенні фактичної перевіри контролюючим органом здійснено контрольну закупку на загальну суму 10,00 грн, а саме: батончик "Milk Way", що підтверджується фіскальним чеком, який видано контролюючому органу, а також письмовими поясненнями продавця ОСОБА_2 та не заперечується сторонами (а.с.45).

Водночас, згідно електронних копій розрахункових документів РРО з ФН 3001040410 та відомостей з системи обліку даних реєстраторів розрахункових операцій контролюючим органом встановлено реалізацію позивачем в період 22.01.2024 алкогольних напоїв, а саме: коньяк Азнаурі 3 * 0,1 л на суму 47,00 грн (а.с.43).

Щодо доводів позивача про те, що отримання даних РРО/ПРРО ДПС України не може бути належним доказом, то з цього приводу слід зазначити таке.

Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, для формування та реалізації єдиної державної податкової політики (пункт 74.3 статті 74 ПК України).

Положеннями статті 83 ПК України встановлено, що для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки, надані відповідно до статті 84 цього Кодексу та інших законів України; судові рішення; податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи; мультимедійна інформація (фото-, відео-, звукозапис), отримана (виготовлена) контролюючими органами.

У справі що розглядається, контролюючим органом зроблено висновок про порушення позивачем вищенаведених вимог законодавства, про які зазначено в акті перевірки, саме на підставі даних СОД РРО.

В контексті оцінки як доказ відомостей СОД РРО врахованих при винесенні оскаржуваного ППР, суд застосовує положення абзаців 3, 4, 5 пункту 1.2 Порядку №1057, у відповідності до яких:

- національна система масових електронних платежів (НСМЕП) - банківська багатоемітентна платіжна система масових платежів, у якій розрахунки за товари та послуги, видача готівкових грошей та інші операції здійснюються за допомогою платіжних смарт-карток за технологією, розробленою НБУ;

- система зберігання і збору даних РРО (СЗЗД РРО) - загальнодержавна система, призначена для збору даних РРО та передачі цих даних до системи обліку даних РРО в ДПС за технологією зберігання і збору даних РРО для Державної податкової служби України;

- система обліку даних РРО (СОД РРО) - інформаційна система, призначена для збору, зберігання, використання даних реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій (у тому числі електронних копій розрахункових документів та фіскальних звітних чеків, створених реєстраторами розрахункових операцій і програмними реєстраторами розрахункових операцій), перевірки справжності та достовірності розрахункових документів.

В силу правового регулювання підпункту 14.1.562.пункту 14.1 статті 14 ПК України взаємодії між платниками податків та державними, у тому числі контролюючими, органами з питань реалізації прав та обов`язків, визначених цим Кодексом та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, та нормативно-правовими актами, прийнятими на підставі та на виконання цього Кодексу та інших законів, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, реалізується, серед іншого, через - інші засоби, бази даних, реєстри, що ведуться в електронному вигляді, інформаційні, телекомунікаційні, інформаційно-телекомунікаційні системи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

Згідно підпункту 193.1.3. пункту 193 статті 19 ПК України державні податкові інспекції формують та ведуть, поряд з іншим, реєстри, ведення яких покладено законодавством на контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1. пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу.

Із приписів підпункту 41.1.1. пункту 41.1 статті 41 ПК України слідує, що контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

Підпунктом 83.1.2. пункту 83.1. ПК України визначено, що для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків, поряд з іншим, є податкова інформація.

Податкова інформація, як слідує із підпункту 14.1.171. пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовується у значенні, визначеному Законом України "Про інформацію" від 02.10.1992 за №2657-ХІІ (надалі, також - Закон №2657-ХІІ).

Зокрема, статтею 10 коментованого Закону №2657-ХІІ визначено, що податкова інформація відноситься до видів інформації, які розрізняються за видами.

Податкова інформація - сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб`єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України (частина 1 статті 16 Закону №2657-ХІІ).

Приписами пункту 74.1 ПК України визначено, що податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, зберігається в базах даних Інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем (надалі по тексту також Інформаційні системи) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

Інформаційні системи і засоби їх забезпечення, розроблені, виготовлені або придбані центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, є державною власністю.

Система захисту податкової інформації, що зберігається в базах даних Інформаційних систем, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

Внесення інформації до баз даних Інформаційних систем та її опрацювання здійснюються контролюючим органом, визначеним підпунктом 41.1.1. пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, а також контролюючим органом, визначеним підпунктом 41.1.2. пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, в порядку інформаційної взаємодії відповідно до пункту 41.2 статті 41 цього Кодексу.

Перелік Інформаційних систем визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, для формування та реалізації єдиної державної податкової політики (пункт 74.3 статті 74 ПК України).

Зважаючи на таке правове регулювання спірних правовідносин суд вважає за доцільним застосувати висновки, сформовані Верховним Судом у постанові від 09.09.2024 у справі №280/6832/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/121641267), за змістом яких:

"…91. Аналіз наведених норм податкового законодавства свідчить про те, що використання податковим органом під час проведення фактичної перевірки отриманої податкової інформації, яка надходить від платників податків, через бази даних інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем, зокрема інформація: про фінансово-господарські операції платників податків; про застосування реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій, у тому числі щодо електронних копій розрахункових документів та фіскальних звітних чеків, поданих до контролюючих органів через інформаційну систему СОД РРО, у вигляді електронного розрахункового (фіскального) документа (чека, звіту), є такою, що може використовуватися контролюючими органами, як податкова інформація під час проведення фактичних перевірок платників податків.

92. При цьому використання такої інформації є належною реалізацією контролюючим органом податкового контролю, як необхідний комплекс заходів, що забезпечує формування та реалізацію державної фінансової політики, щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій та може бути самостійною підставою для висновків під час проведення фактичної перевірки.

93. Виходячи з наведеного колегія суддів вважає, що відповідач в межах цієї справи під час проведення фактичної перевірки, мав правову можливість використовувати податкову інформацію яка міститься в СОД РРО, зокрема щодо перевірки наявності (відсутності) цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої, інформація та дані якої є фактичним відображенням (дублюванням) розрахункових операцій проведених позивачем у відповідний перевіряємий період…".

Аналогічні висновки містяться в Постанові Верховного Суду від 25.09.2024 у справі №280/6829/23.

Таким чином, відомості із СОД РРО є належними доказами, на підставі яких суд може встановити обставину реалізації і підтвердити склад податкового правопорушення.

Слід зазначити, що дані РРО, а саме: фіскальні чеки (з усіма реквізитами), що внесені у бази даних системи обліку даних РРО у такому вигляді, в якому дані сформовані в РРО, є цілісними та незмінними, а тому суд відхиляє довід позивача про недоведеність факту реалізації алкогольного напою без наявної відповідної ліцензії.

Враховуючи встановлені обставини справи та подані докази, суд дійшов висновку, що відповідачем належними та достатніми доказами доведено факт торгівлі позивачем алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності ліцензій.

Натомість, позивачем не надано жодного належного доказу та не наведено жодного обґрунтування стосовно спростування реалізації алкогольних напоїв та тютюнових виробів без відповідних ліцензій.

Відповідно до вимог ст. 17 Закону №481/95-ВР, за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, спиртовими дистилятами, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, пальним та зберігання пального, тютюнової сировини посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством. До суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі, зокрема роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, без наявності ліцензій (крім випадків, передбачених цим Законом), 200 відсотків вартості отриманої партії товару, але не менше 17 000 грн.

Враховуючи те, що контролюючим органом встановлено реалізацію 22.01.2024 алкогольних напоїв на загальну суму 47,00 грн без наявності ліцензії, то відповідно, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для притягнення позивача до відповідальності згідно вимог ст. 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального", внаслідок чого відповідачем правомірно накладено штраф на ФОП ОСОБА_1 у розмірі 17 000 грн згідно спірного податкового повідомлення-рішення.

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З огляду на викладене, з урахуванням наведених законодавчих норм та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідача є правомірним, що у свою чергу свідчить про відсутність підстав для його скасування.

За встановлених в ході розгляду справи обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України судом не вирішується.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Позивачу та відповідачу рішення надіслати через підсистему "Електронний суд".

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 );

відповідач Головне управління ДПС в Івано-Франківській області (вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018).

Суддя Главач І.А.