Рішення № 124308502, 09.01.2025, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 січня 2025 року Справа№200/8451/24

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (письмове провадження) адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр-т Соборний, буд 158 6),

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просила суд:

-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №051330003758 від 03.09.2024р. про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву позивача від 27.08.2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, визначивши право на пенсію на пільгових умовах за Списком № 2 при досягненні віку 50 років, відповідно до пункту б статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення, з урахуванням рішення Конституційного суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року, та зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 10.10.1997 по 12.08.1999 у Середній школі №22 м. Оленогірська Мурманської області у якості прибиральниці, з 28.01.2000 по 31.12.2003 у ТДВ Орендне підприємство шахта Ново-Дзержинська у якості машиніста компресорної установки поверхневої, з 01.06.2014 по 31.07.2020 у ТДВ Орендне підприємство шахта ім. Св. Матрони Московської у якості машиніста компресорної установки поверхневої 3 розряду, з 01.01.2022 по 30.03.2024 у ВП Шахта Центральна ДП Торецьквугілля у якості машиніста компресорної установки поверхневої 3 розряду та до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи з 01.02.2000 по 26.08.2014 у ТДВ Орендне підприємство шахта Ново-Дзержинська у якості машиніста компресорної установки поверхневої та з 24.09.2014 по 11.05.2020 у ТДВ Орендне підприємство шахта ім. Св. Матрони Московської у якості машиніста компресорної установки поверхневої 3 розряду.

09 грудня 2024 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

27 грудня 2024 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору в межах первісно заявлених позовних вимог.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначила, що 27.08.2024 року звернулась до Пенсійного фонду України через свій електронний пенсійний кабінет на ВЕБ-порталі ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

Проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №0513300003758 від 03.09.2024 року позивачу відмовлено у призначені пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 у зв`язку з тим, що вона не досягла необхідного пенсійного віку 55 років для набуття права на пенсію та за відсутності пільгового стажу за Списком № 2.

В рішенні відповідач зазначив, що вік позивача на день звернення 51 рік 5 місяці 20 днів, страховий стаж становить 24 роки 4 місяці 18 днів, пільговий стаж роботи не визначено.

До страхового стажу роботи не зараховано період роботи з 28.01.2000 року по 31.12.2003 року, оскільки періоди роботи передують даті заповнення дубліката трудової книжки від 22.04.2013 року НОМЕР_3 , період з 01.06.2014 року по 31.07.2020, з 01.01.2022 по 30.03.2024 оскільки відсутні відомості про сплачені страхові внески в реєстрі застрахованих осіб, та не зараховано період роботи на території російської федерації з 10.10.1997 по 12.08.1999, згідно з записами 8-9 трудової книжки НОМЕР_4 від 08.07.1991, оскільки з 01.01.2023 року росія призупинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, стаж на території даної держави враховується по 31.12.1991 року.

До пільгового стажу не зараховано період з 01.02.2000 по 26.08.2014, з 24.09.2014 по 11.05.2020, згідно пільгових довідок від 14.08.2024 року № 36, виданих ТДВ «Орендне підприємство «Шахта їм. Св. Матрони», оскільки у всіх долучених переліків до наказів про результати проведеної атестації робочих місць за умовами праці не значиться інформація, що проводилась атестація робочого місця по посаді машиніст компресорних установок.

При цьому, відповідач у своєму рішенні при визначені права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 посилається на ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058, відповідно до якого на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на роботах зі шкідливими й важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим КМУ, за результатами атестації робочих місць, після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менш 25 років у жінок, з них не менш 10 років на зазначених роботах та не застосовує норми Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788 від 05.11.1991 року.

Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, у зв`язку із чим звернулась до суду з позовом у цій справі.

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 20490012, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 69057, Запорізька область,місто Запоріжжя,проспект Соборний,будинок 158б, організаційно-правова форма орган державної влади.

Відповідач проти задоволення позову заперечує, та вказує на те, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 051330003758 від 03.09.2024 позивачу відмовлено у призначенні пенсії згідно положень п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058 у зв`язку з відсутністю необхідного страхового та пільгового стажу.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058 на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До страхового стажу не зараховано періоди роботи з 01.06.2014 по 31.07.2020 та з 01.01.2022 по 30.03.2024 згідно записів вищевказаної трудової книжки, оскільки за цей період відсутня сплата страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування дані відсутні.

Обґрунтовуючи свою позицію щодо незарахування означених періодів відповідач покликається на висновки постанови Верховного Суду від 14.02.2023 у справі № 263/9178/17.

Також відповідач зазначив, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 10.10.1997 по 12.08.1999, оскільки з 19.06.2023 для України припинено дію Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, у зв`язку з чим до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території російської федерації по 31.12.1991.

До пільгового стажу не зараховано період з 01.02.2000 по 26.08.2014, з 24.09.2014 по 11.05.2020 згідно пільгових довідок від 14.08.2024 № 36, виданих ТДВ Орендне підприємство ШАХТА ІМЕНІ СВЯТОЇ МОТРОНИ, оскільки у всіх долучених переліках до наказів про результати проведеної атестації робочих місць за умовами праці не значиться інформація, що проводилась атестація робочого місця по посаді «машиніст компресорних установок». До електронної справи не долучено інших документів, які б підтверджували проведення атестації робочих місць за умовами праці за вищезазначену професію. В описовій частині вищезазначених довідок не вказано характер виконуваних робіт, а зазначена професія не відповідає професіям, які вказані в Постановах КМУ від 16.01.2003 № 36 та від 24.06.2019 № 461 Про затвердження списків, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Вищезазначений пільговий стаж можливо врахувати за результатами перевірки.

Водночас, позивач станом на дату звернення з питання призначення пенсії за віком на пільгових умовах в порядку, визначеному Законом № 1058, не досягла необхідного пенсійного віку 55 років (вік позивачки 51 років 5 місяців 20 днів), тому відсутні законні підстави для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, передбаченої п. 2 ч. 2 ст. 114 цього Закону.

Відповідач також зазначає, що Верховним Судом визначено, що до категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення КСУ № 1-р/2020, і які, відповідно, мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788 після 23.01.2020 (дата набрання законної сили Рішенням Конституційного Суду України № 1- р/2020), належать особи, які працювали до 01.04.2015, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону № 1788, у редакції, яка діяла до 01.04.2015, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до пенсійного органу за призначенням пенсії.

Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає, що в даному випадку відсутня колізія законодавства, оскільки межі застосування положень закону № 1788 є визначеними. У зв`язку з тим, що станом на вказану дату позивач не мала достатнього пільгового стажу, підстави для призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону № 1788 відсутні.

Дослідивши наявні в матеріалах адміністративної справи документи, суд встановив наступне.

Згідно паспорту громадянина України НОМЕР_1 , позивачу виповнилось 50 років 08 березня 2023 року.

Із заявою про призначення пенсії позивач звернулась до органів ПФУ 27 серпня 2024 року, що підтверджено сторонами.

Згідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 051330003758 від 03.09.2024 року про відмову в призначенні пенсії позивачу зазначено: дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 27.08.2024; вік заявниці на дату звернення становить 51 рік 5 місяців 20 днів; згідно долучених до справи документів страховий стаж особи становить 24 роки 4 місяці 18 днів; за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи згідно дублікату трудової книжки від 22.04.2013 НОМЕР_3 : з 28.01.2000 по 31.12.2003, оскільки періоди роботи передують даті заповнення дублікату трудової книжки 22.04.2013; до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 01.06.2014 по 31.07.2020, 01.01.2022 по 30.03.2024, згідно записів вищевказаної трудової книжки, оскільки за цей період відсутня сплата страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового соціального страхування індивідуальних відомостей про застраховану особу; до страхового стажу не враховано період роботи на території російської федерації з 10.10.1997 по 12.08.1999, згідно записів трудової книжки від 08.07.1991 НОМЕР_5 , оскільки з 19.06.2023 року для України припинено дію Угоди про прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, у зв`язку з чим, стаж роботи зараховується по 31.12.1991.

Згідно означеного рішення, пільговий стаж особи за Списком №2 не значиться: до пільгового стажу не зараховано період з 01.02.2000 по 26.08.2014, з 24.09.2014 по 11.05.2020, згідно пільгових довідок від 14.08.2024 №36, виданих ТДВ "Орендне підприємство "ШАХТА ІМЕНІ СВЯТОЇ МАТТОНИ", оскільки у всіх долучених переліків до наказів, про результати проведеної атестації робочих місць за умовами праці не значиться інформація, що проводилась атестація робочого місця по посаді машиніст компресорних установок.

Згідно записів трудової книжки НОМЕР_6 №№ 8-9, з 10.10.1997 по 12.08.1999 позивач працювала прибиральницею службових приміщень в середній школі № 22 м. Оленогірська Мурманської області рф.

Згідно записів дублікату трудової книжки НОМЕР_3 (дата заповнення 07.03.2013):

- №№ 1-3, з 28.01.2000 по 26.08.2014 позивач працювала машиністом компресорної установки поверхні в ТДВ «Орендне підприємство шахта імені Матрони Московської»;

- №№ 4-5, з 24.09.2014 по 31.12.2020 позивач працювала машиністом компресорної установки 3 розряду в ТДВ «Орендне підприємство шахта імені Матрони Московської»;

- №№ 6-7, з 11.08.2020 по теперішній час позивач працювала машиністом компресорних устаткувань поверхні 3-4 розряду в ДП «Торецьквугілля» ВП «Шахта «Центральна».

Згідно Індивідуальних відомостей про застраховану особу (Форма ОК-5), з 01.06.2014 року по 31.07.2020 року та з 01.01.2022 по 30.03.2024 відомості про нарахування та сплату страхових внесків роботодавцем позивача відсутні, за період з 01.01.2020 по 31.03.2020 відсутні відомості про нарахування заробітної плати. При цьому, страховий стаж позивача за період з травня 2011 по жовтень 2012 включно, з червня 2015 по травень 2020 року обліковано за кодом підстави для обліку спецстажу ЗПЗ013Б1.

Відповідно до п. 1 Додатку 3 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України від 09.09.2013 № 454 (далі Порядок №454): під кодом ЗПЗ013Б1 обліковується спеціальний стаж працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Згідно довідки ТДВ «Орендне підприємство шахта імені Матрони Московської», позивач працювала поний робочий день на підприємстві з 24.09.2014 по 11.05.2020 року за професією машиніст компресорних установок, що передбачена Списком № 2, розділ ХХХІІІ, підрозділ код КП 36182252, постанова КМУ № 461 від 24.06.2016 року; з 14.12.2019 року по 31.12.2019 позивач перебувала у відпустці без збереження заробітної плати, з 01.01.2020 року по 31.03.2020 року позивач перебувала у відпустці за власним бажанням; підстави для видачі довідки: особиста картка № 3010, особистий рахунок № 3010, форма «Т-13», наказ про атестацію робочих місць № 19-ОТ від 11.05.2015.

Згідно довідки ТДВ «Орендне підприємство шахта імені Матрони Московської» № 36 від 14.08.2024, позивач працювала поний робочий день на підприємстві з 01.02.2000 по 26.08.2014 року за професією машиніст компресорних установок, що передбачена Списком № 2, розділ ХХХІІІ, підрозділ п. 33 код КП 36182252, постанова КМУ № 36 від 16.01.2003 року; з 06.02.2009 року по 10.02.2009, 22.03.2009 по 23.03.2009 позивач перебувала у відпустці без збереження заробітної плати, з 07.04.2009 року по 08.04.2009 року позивач перебувала у відпустці за власним бажанням; підстави для видачі довідки: особиста картка № 2080, особистий рахунок № 2080, форма «Т-13», накази про атестацію робочих місць № 591 від 06.09.1999, № 114-ОТ від 20.05.2005, № 85-О від 19.05.2010, № 19-ОТ від 11.05.2015.

Також позивачем надано до суду копії зазначених у довідках наказів про атестацію робочих місць за умовами праці.

Відтак, спірним питанням у цій справі є достатність віку позивача для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, зарахування низки періодів до страхового та пільгового стажу, а також наявність підстав для застосування приписів п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23 січня 2020 року та висновків рішення Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 360/3611/20.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, факт відмови в призначенні пенсії позивачу на пільгових умовах за Списком № 2 через недосягнення віку та відсутністю необхідного страхового та пільгового стажу для призначення пенсії, підтверджено відповідачем та доказами, наявними в матеріалах справи, тому встановлені обставини спірних правовідносин не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.

Згідно ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно достатті 19 Конституції України,органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно преамбули Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (надалі Закон № 1058-IV), цей Закон, розроблений відповідно доКонституції УкраїнитаОснов законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій […].

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 1058-IV, законодавство про пенсійне забезпечення базується наКонституції України, складається зОснов законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України"Про недержавне пенсійне забезпечення","Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи","Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Частиною ст. 9 Закону № 1058-IV, відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються виплати: […] у тому числі, пенсія за віком; […].

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

Щодо наявності підстав для зарахування до страхового стажу періоду роботи позивача з 10.10.1997 року по 12.08.1999 року суд зазначає наступне.

Згідно ст. 4 Закону №1058-IV, законодавство про пенсійне забезпечення базується наКонституції України, складається зОснов законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України"Про недержавне пенсійне забезпечення","Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи","Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Відповідно до ст. 24-1 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.

У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

Відповідно до ст.1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення (далі Угода від 13 березня 1992 року), яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Статтею 3 Угоди від 13 березня 1992 року визначено, що усі витрати, пов`язані із здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.

Стаття 6 Угоди від 13 березня 1992 року визначає, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.

Відповідно до ст. 8 Угоди від 13 березня 1992 року, органи, що здійснюють пенсійне забезпечення в державах - учасницях Угоди, співпрацюють між собою у порядку, який визначається угодою між їхнім центральними органами.

Статтею 11 Угоди від 13 березня 1992 року визначено, що необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Слід урахувати, що Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 29.11.2022 № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення», якою передбачено вихід України з Угоди від 13.03.1992.

За результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України 19 червня 2023 року.

Разом з тим, ч. 2 ст. 13 Угоди від 13 березня 1992 року встановлює, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Постановою від 29.11.2022 № 1328 Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 року №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 року № 376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка вчинена 13.03.1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.

Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковане у Офіційному віснику України 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.

Відповідно до ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відтак, з урахуванням статті 13 Угоди, не зважаючи на вихід України з цього міжнародного договору, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

З урахуванням викладеного суд констатує, що на час трудової діяльності позивача у спірні періоди Угода була чинною, а тому її положення протиправно не були застосовані відповідачем та, як наслідок, не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи з 10.10.1997 року по 12.08.1999 року.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18 листопада 2024 року у справі № 340/4436/23.

Поряд із цим, у постанові від 17 вересня 2024 року у справі №580/3576/22 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність інформації про припинення виплати пенсії на території держав-учасниць Угоди не може бути підставою для відмови у призначенні, поновленні виплати пенсії за новим місцем проживання пенсіонера.

Щодо незарахування періоду роботи з 28.01.2000 по 31.12.2003 до страхового стажу позивача через те, що дати записів передують даті заповнення дублікату трудової книжки 22.04.2013 року суд зазначає наступне.

Спільним Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України N 58 від 29.07.93 р. затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція № 58), яка була чинною на час внесення до трудової книжки позивача запису № 10.

Відповідно до п.п. 1.1., 1.5. Інструкції № 58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. N 301 (301-93-п) "Про трудові книжки працівників", цією Інструкцією та іншими актами законодавства.

Відповідно до п.п. 5.1.-5.3 Інструкція № 58, особа, яка загубила трудову книжку (вкладиш до неї), зобов`язана негайно заявити про це власнику або уповноваженому ним органу за місцем останньої роботи. Не пізніше 15 днів після заяви, а у разі ускладнення в інші строки власник або уповноважений ним орган видає працівнику іншу трудову книжку або вкладиш до неї (нових зразків) з написом "Дублікат" в правому верхньому кутку першої сторінки.

Дублікат трудової книжки або вкладиш до неї заповнюється за загальними правилами.

У розділи "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження" і "Відомості про заохочення" при заповненні дубліката вносяться записи про роботу, а також про нагородження і заохочення за місцем останньої роботи на підставі раніше виданих наказів (розпоряджень).

Якщо працівник до влаштування на це підприємство вже працював, то при заповненні дубліката трудової книжки в розділ "Відомості про роботу" у графу 3 спочатку вноситься запис про загальний стаж його роботи до влаштування на це підприємство, який підтверджується документами.

Загальний стаж роботи записується сумарно, тобто зазначається загальна кількість років, місяців, днів роботи без уточнення, на якому підприємстві, в які періоди часу і на яких посадах працював у минулому власник трудової книжки.

Після цього загальний стаж, підтверджений належно оформленими документами, записується по окремих періодах роботи в такому порядку: у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу; у графі 3 пишеться найменування підприємства, де працював працівник, а також цех (відділ) і посада (робота), на яку було прийнято працівника. Запис у дублікаті трудової книжки відомостей про роботу за сумісництвом та за суміщенням професій провадиться за бажанням працівника.

Якщо з поданих документів видно, що працівник переводився на іншу постійну роботу на тому ж самому підприємстві, то про це робиться відповідний запис.

Після цього у графі 2 записується дата звільнення, а у графі 3 - причина звільнення, якщо у поданому працівником документі є такі дані.

У тому разі, коли документи не містять повністю зазначених вище даних про роботу у минулому, в дублікат трудової книжки вносяться тільки ті дані, що є у документах

У графі 4 зазначаються найменування, дата і номер документа, на підставі якого проведено відповідні записи у дублікаті.

Документи, що підтверджують стаж роботи, повертаються їх власнику.

Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний сприяти працівникові в одержанні документів, які підтверджують стаж його роботи, що передував влаштуванню на це підприємство.

Виходячи із системного аналізу викладених норм є логічним, що дати записів у дублікаті трудової книжки передують поточній даті заповнення дублікату, зокрема, у разі якщо на момент втрати (пошкодження тощо) первинної трудової книжки особа вже набула певний трудовий стаж (у тому числі на іншому підприємстві), натомість позиція відповідача з цього питання суперечить логіці.

Суд також наголошує, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов`язані вести облік трудового стажу працівників і відповідно забезпечувати зберігання цих даних.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 307/541/17 року, який виклав у постанові від 19.12.2019 року.

Поряд з цим, у постанові Верховного Суд від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 суд касаційної інстанції підтримав висновок, згідно якого, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, в свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення, неналежний порядок ведення та заповнення будь-якої документації з вини підприємства.

Щодо незарахування до страхового стажу періодів роботи позивача з 01.06.2014 року по 31.07.2020, 01.01.2022 по 30.03.2024 року суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання ст. 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» затвердив Порядок № 637.

Згідно п. 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 11 Закону №1058-IV встановлено, що загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають: громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у тому числі які є резидентами Дія Сіті, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об`єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за гіг-контрактами, іншими договорами цивільно-правового характеру; […].

Згідно з ч. 6ст. 20 Закону № 1058-IVвстановлено, що страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Пунктом 1 ч. 2ст. 6 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»передбачено, що платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідност. 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цьогоЗаконунараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цимЗаконом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно дост. 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Аналіз наведених приписів законодавства свідчить про те, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесківзакономпокладено на страхувальника, та вказані внески підлягають сплаті незалежно від його фінансового стану.

Несвоєчасне виконання роботодавцем обов`язку по своєчасній сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України фактично позбавило позивача соціальної захищеності, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Особа не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування пенсійним органом до страхового стажу особи при призначенні пенсії періоду її роботи, відносно яких відсутні відомості про сплату страхових внесків.

Вказаний висновок суду узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 27 березня 2018 року у справі № 208/6680/16-а, від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 1 листопада 2018 року у справі № 199/1852/15-а, від 30 липня 2019 року у справі № 373/2265/16-а.

Водночас, як вже було визначено судом, відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону №1058-IV, персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.

Персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування є складовою частиною Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, порядок ведення якого встановлюєтьсяЗаконом України"Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Приписами ч. 2 ст. 21 Закону №1058-IV передбачено, що на кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки.

Унікальний номер електронної облікової картки формується автоматично шляхом додавання одиниці до останнього наявного унікального номера електронної облікової картки. Порядок та строки впровадження унікальних номерів електронних облікових карток застрахованих осіб, порядок ведення персональних електронних облікових карток визначаються Пенсійним фондом.

Згідно п. 2 ч. 3 ст. 21 Закону №1058-IV, персональна електронна облікова картка застрахованої особи повинна містити такі відомості в частині персональної електронної облікової картки, яка відображає страховий стаж, заробітну плату (дохід, грошове забезпечення), розмір сплачених страхових внесків та інші відомості, необхідні для обчислення та призначення страхових виплат:

-код згідно з ЄДРПОУ або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки та офіційно повідомили про це відповідний податковий орган і мають відмітку в паспорті) страхувальника (платника);

-рік, за який внесено відомості; розмір страхового внеску за відповідний місяць;

сума сплачених страхових внесків за відповідний місяць;

-страховий стаж;

-кількість відпрацьованих застрахованою особою календарних днів (годин) за відповідний місяць;

-ознака особливих умов праці, що дають право на пільги в системі пенсійного забезпечення;

-сума заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), з якої сплачено страхові внески за відповідний місяць.

Згідно ч. 5 ст. 21 Закону №1058-IV, персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.

Проаналізувавши викладені норми, суд дійшов висновку, що систему персоніфікованого обліку запроваджено Законом №1058-IV, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, отже трудова книжка є основним документом, що підтверджує страховий стаж до цієї дати, після цієї дати страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог Закону №1058-IV за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Таким чином, спірний період роботи має бути підтвердженим Індивідуальними відомостями про застраховану особу (Форма ОК-5).

За загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків,за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судому постановах від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 20.03.2019 у справі № 688/947/17 та від 30.09.2019 у справі №414/736/17.

Водночас, Верховний Суд у постанові від 20 квітня 2022 року у справі №638/7217/16-а дійшов висновку, що у разі відсутності індивідуальних відомостей про позивача за спірний період, він не підлягає зарахуванню до страхового стажу.

Згідно Індивідуальних відомостей про застраховану особу (Форма ОК-5), з 01.06.2014 року по 31.07.2020 року та з 01.01.2022 по 30.03.2024 відомості про нарахування та сплату страхових внесків роботодавцем позивача відсутні, проте наявні відомості про нарахування заробітної плати, за період з 01.01.2020 по 31.03.2020 відсутні відомості про нарахування заробітної плати.

Відтак, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не враховано до страхового стажу позивача періоди роботи з 01.06.2014 року по 31.12.2019 року, з 01.04.2020 року по 31.07.2020 року та з 01.01.2022 по 30.03.2024.

Щодо зарахування до пільгового стажу за Списком № 2 періодів роботи позивача з 01.02.2000 по 26.08.2014 та з 24.09.2014 по 11.05.2020 у ТДВ «Орендне підприємство «Шахта ім. Св. Матрони Московської» у якості машиніста компресорної установки поверхневої, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України 18.11.2005 N 383 (далі Наказ №383), під повним робочим днем слід уважати виконання робіт в умовах, передбачених Списками (36-2003-п), не менше 80 відсотків робочого часу, установленого для працівників даного виробництва, професії чи посади, з урахуванням підготовчих, допоміжних, поточних ремонтних робіт, пов`язаних з виконанням своїх трудових обов`язків.

Згідно п. 10. Наказу №383, для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 N 637.

Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання ст. 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» затвердив Порядок № 637.

Згідно п. 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

В п. 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до приписів п. 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Виходячи з наведених норм Порядку №637, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.

Комплексний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 у справі №446/656/17, від 21.05.2020 у справі №550/927/17.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що коли йдеться про підтвердження роботи в особливо шкідливих і шкідливих умовах праці за Списками №№ 1 та 2, уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників не є необхідними, якщо відповідний стаж підтверджується відомостями, зазначеними у трудовій книжці.

Такий висновок суду кореспондує позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній в постанові від 20.01.2021 року по справі №311/2865/13-а.

Дослідивши записи трудової книжки, а також уточнюючі довідки, витяги з наказів про атестацію робочих місць за умовами праці, надані позивачем, суд висновує наступне.

Згідно записів трудової книжки, позивач працював за професією машиніст компресорних установок (устаткування) поверхні у спірні періоди.

Професія «машиністи компресорних установок, зайняті під час роботи із шкідливими речовинами не нижче 3 класу небезпеки», «машиністи технологічних компресорів, зайняті обслуговуванням газових компресорів (крім повітряних)» віднесені до Списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 р. N 36, п. 33 розділу XXXIII «ЗАГАЛЬНІ ПРОФЕСІЇ», на який покликається роботодавець у пільговій довідці.

Професія «машиністи технологічних компресорів, зайняті обслуговуванням газових компресорів (крім повітряних)» віднесені до Списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 р. № 461, розділ XXXIII «ЗАГАЛЬНІ ПРОФЕСІЇ», на який покликається роботодавець у пільговій довідці.

Поряд із цим, слід урахувати, що згідно Індивідуальних відомостей про застраховану особу (Форма ОК-5), страховий стаж позивача за період з травня 2011 по жовтень 2012 включно, з червня 2015 по травень 2020 року обліковано за кодом підстави для обліку спецстажу ЗПЗ013Б1, за яким, відповідно до п. 1 Додатку 3 до Порядку №454, обліковується спеціальний стаж працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Щодо доводів відповідача відносно відсутності професії позивача у наказах про атестацію робочих місць, суд звертає увагу відповідача, що означена професія атестована наказом № 19-ОТ від 11.05.2015, який позивачем надавався та на який міститься покликання у пільгових довідках.

Водночас, згідно пункту 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.92 № 442 (442-92-п) (далі -Порядок проведення атестації робочих місць), атестація робочих місць за умовами праці (далі - атестація) проводиться в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років.

Результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

У разі підтвердження цього права за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.97 впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць (442-92-п), до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками (36-2003-п), тобто період роботи із шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.

Велика Палата Верховного суду в постанові від 19.02.2020 року по справі № 520/15025/16-а дійшла висновку, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту б статті 13 Закону № 1788-XII.

При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.

Ураховуючи викладене, навіть не проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Щодо періодів перебування позивача у відпустках без збереження заробітної плати, посилання на які містяться в уточнюючих довідках, суд зазначає наступне.

В листі Міністерства соціальної політики України від 08.02.2016 р. № 713/039/161-16 надано роз`яснення в якому зазначено, що відповідно до статті 34 Кодексу законів про працю України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

Час простою та періоди відпусток без збереження заробітної плати, якщо вони були пов`язані з виробничою необхідністю, працівникам, які працюють в шкідливих і важких умовах праці, можуть бути зараховані до пільгового стажу, але не більше 1 місяця в календарному році.

У постанові від 19.03.2019 у справі № 295/8979/16-а Верховний Суд, між іншим, зазначив, що час простою та періоди відпусток без збереження заробітної плати, якщо вони були пов`язані з виробничою необхідністю, працівникам, які працюють у шкідливих і важких умовах праці, можуть бути зараховані до пільгового стажу, але не більше одного місяця в календарному році.

Водночас, у випадку недостатності наданих позивачем документів, або необхідності надання додаткових документів відповідач мав скористатись своїм правом на витребування таких документів у роботодавця позивача відповідно до приписів ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV, чи запропонувати позивачу надати такі документи відповідно до п. 4.2. розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1, чого відповідачем зроблено не було.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції викладеній у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року №227/516/17, від 18.11.2022 у справі № 560/3734/22.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем неправомірно не зараховано до пільгового стажу позивача за Списком № 2 періоди роботи з 01.02.2000 по 26.08.2014 та з 24.09.2014 по 11.05.2020, за виключенням періодів з 14.12.2019 року по 31.12.2019, з 06.02.2009 року по 10.02.2009, 22.03.2009 по 23.03.2009, наявність підстав для зарахування яких підлягає встановленню відповідачем та питання щодо неврахування яких вирішено передчасно, а також за виключенням періодів з 01.01.2020 року по 31.03.2020 року та з 07.04.2009 року по 08.04.2009 року, коли позивач перебувала у відпустці за власним бажанням, які зарахуванню до пільгового стажу не підлягають.

Статтею 26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років.

Згідно п. 2 РозділуXVПрикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування",пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цьогоЗаконув разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченогоЗаконом України "Про пенсійне забезпечення".

Преамбулою Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змінЗаконом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VІІІ) встановлено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

09 липня 2003 року було прийнято Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV) та 03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було прийнято Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, яким Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» доповнено розділом XIV-І, який передусім, у контексті предмету спору, містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:

2) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року N 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).

У пункті 3.1 рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018). Відповідно до змістустатті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.

В пункті 4.4. мотивувальної частиниРішення від 23 січня 2020 року№ 1-р/2020 Конституційний Суд Українидійшов висновку, що стаття13, частина друга статті14, пункти «б»-«г» статті54 Закону № 1788зі змінами, внесенимиЗаконом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першійстатті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частині Рішення КСУ № 1-р/2020 зазначені положення втрачають чинність з дняухвалення цього Рішення, тобто з 23 січня 2020 року.

Відповідно до приписів п. 2 ч. 2 ст. 114 Закон № 1058-IV, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Тобто, приписи п. 2 ч. 2 ст. 114 Закон № 1058-IV встановлюють збільшені показники віку та страхового стажу в порівнянні з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змінЗаконом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Вирішуючи спір відносно встановлення правових норм, які підлягають застосуванню при визначенні наявності у позивача права на призначення пенсії на пільгових умовах, суд керуючись приписами ч. 5 ст. 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, викладені в рішенні Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду у зразковій справі №360/3611/20 від 21.04.2021 року, яке набрало законної сили за наслідками апеляційного перегляду Великою Палатою Верховного Суду 03 листопада 2021 року.

В зазначеному рішенні колегія суддів дійшла висновку, що до категорії осіб, на яких поширюється діяРішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, і відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннямиЗакону № 1788-ХІІпісля 23.01.2020 (набрання чинності Рішення КСУ № 1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначенийстаттею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»в редакції, яка діяла до 01.04.2015, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.

Крім того, колегія суддів зазначила, що «частиною першоюстатті 58 Закону № 1058-IVвизначено, що Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом, соціальні та інші виплати, передбачені законодавством України, та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду. Пенсійний фонд є самоврядною неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність на підставі статуту, який затверджується його правлінням.

Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через утворені в установленому порядку територіальні органи - Управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об`єднані управління (далі - управління Фонду), на які відповідно до Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління (затверджене Постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2), покладається, зокрема: призначення (здійснення перерахунку) і виплата пенсії, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інших виплат відповідно до законодавства.

Отже, відповідно до покладених завдань і функцій Пенсійний фонд України та його територіальні органи є суб`єктами владних повноважень у сфері загальнообов`язкового пенсійного забезпечення.

Відповідно до статті 6 Основного закону державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

У контексті вимог статей 6, 8, 22, 46, 151-2 Конституції України, рішення Конституційного Суду України у справі № 1-р/2020 щодо порушень частини першої статті 8 Конституції України внаслідок підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи мають враховуватись всіма суб`єктами владних повноважень».

Згідно відомостей дублікату трудової книжки позивача, станом на 01.04.2015 року позивач працювала за професією, яка віднесена до Списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого Постановою КМУ від 16 січня 2003 р. N 36.

Відтак, матеріалами адміністративної справи підтверджено, що позивач до 01.04.2015 працювала на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», та досягла віку, визначеного цією статтею, а також має страховий стаж понад 20 років на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.

Водночас, матеріалами адміністративної справи підтверджено, що відповідачем при зверненні позивача за призначенням пенсії до пільгового стажу за Списком № 2 протиправно не було зараховано періоди роботи позивача з 01.02.2000 по 05.02.2009 року, з 11.02.2009 по 21.03.2009, з 24.03.2009 по 26.08.2014, з 24.09.2014 по 13.12.2019, з 01.01.2020 по 11.05.2020, загальна тривалість яких становить 20 років 01 місяць 10 днів, отже станом на момент звернення позивача за призначенням пенсії позивач досягла 50-річного віку та мала достатньо страхового та пільгового стажу за Списком №2.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно та безпідставно не застосовано до спірних правовідносин приписи пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII до редакції Закону України від 2 березня 2015 року № 213-VIII.

Статтею 19 Конституції Українипередбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцієюта законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин 2статті 77 Кодексу адміністративного судочинства Українив адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відсутність будь-яких слушних обґрунтувань позиції відповідача щодо правомірності оскаржуваного рішення.

Підсумовуючи аналіз правомірності рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах в контексті приписів ст. 2 КАС України, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення прийнято без урахування усіх обставин, що мали значення для прийняття рішення, без дотримання принципу пропорційності та дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення, отже спірне рішення відповідача не є таким, що прийнято з врахуванням принципів добросовісності та розсудливості.

З огляду на означене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо визнання протиправним рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту свого порушеного шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача та призначити пенсію, суд зазначає наступне.

Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 дійшов висновку, згідно якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

В постанові від 22.09.2022 року у справі № 380/12913/21 Верховний Суд сформулював визначення «ефективного правосуддя» та зазначив, що комплексний аналіз приписів КАС Українидає суду підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Зазначені висновки також відповідають позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16 та від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а.

Водночас у постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював висновок, згідно якого у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йомузакономправо на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єкт звернення дотримав усіх визначенихзакономумов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, а також те, що підчас розгляду адміністративного спору судом встановлено дотримання позивачем необхідних умов для призначення пенсії за віком на пільгових умовах щодо віку, страхового та пільгового стажу за Списком №2, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову шляхом: визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 051330003758 від 03.09.2024р. про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з урахуванням висновків суду викладених у рішенні суду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.08.2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, відповідно до п. «б» статті 13 Закону України 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» в редакції, чинній до внесення змінЗаконом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 10.10.1997 по 12.08.1999 у Середній школі №22 м. Оленогірська Мурманської області, з 28.01.2000 по 31.12.2003 у ТДВ Орендне підприємство шахта Ново-Дзержинська, з 01.06.2014 року по 31.12.2019 року, з 01.04.2020 року по 31.07.2020 року у ТДВ «Орендне підприємство «Шахта ім. Св. Матрони Московської», з 01.01.2022 по 30.03.2024 у ВП Шахта Центральна ДП Торецьквугілля, із зарахуванням до пільгового стажу за Списком №2 періодів роботи з 01.02.2000 по 05.02.2009 року, з 11.02.2009 по 21.03.2009, з 24.03.2009 по 26.08.2014, з 24.09.2014 по 13.12.2019, з 01.01.2020 по 11.05.2020, та призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

Розподіляючи судові витрати зі сплати судового збору суд виходить з такого.

Згідно квитанції № 0.0.4035127485.1 від 28.11.2024 року позивачем за подання позову сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Згідно ч.ч. 3, 8 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Ураховуючи викладене, суд стягує судовий збір у розмірі 1211,20 грн з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.

Керуючись Конституцією України, Законом № 1788-ХІІ, Законом № 1058-IV та Кодексом адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (ЄДРПОУ 20490012, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 69057, Запорізька область,місто Запоріжжя,проспект Соборний,будинок 158б), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 051330003758 від 03.09.2024р. про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з урахуванням висновків суду викладених у рішенні суду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.08.2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, відповідно до п. «б» статті 13 Закону України 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» в редакції, чинній до внесення змінЗаконом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 10.10.1997 по 12.08.1999 у Середній школі №22 м. Оленогірська Мурманської області, з 28.01.2000 по 31.12.2003 у ТДВ Орендне підприємство шахта Ново-Дзержинська, з 01.06.2014 року по 31.12.2019 року, з 01.04.2020 року по 31.07.2020 року у ТДВ «Орендне підприємство «Шахта ім. Св. Матрони Московської», з 01.01.2022 по 30.03.2024 у ВП Шахта Центральна ДП Торецьквугілля, із зарахуванням до пільгового стажу за Списком №2 періодів роботи з 01.02.2000 по 05.02.2009 року, з 11.02.2009 по 21.03.2009, з 24.03.2009 по 26.08.2014, з 24.09.2014 по 13.12.2019, з 01.01.2020 по 11.05.2020, та призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211 (Одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Повний текст рішення складено та підписано 09 січня 2025 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.М. Кониченко