Рішення № 124284202, 08.01.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 січня 2025 року № 320/16791/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (далі по тексту також відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною другою статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50% місячного грошового забезпечення з врахуванням щомісячної додаткової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у разі з військової служби.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що під час проходження служби щомісячно отримував додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (далі по тексту також - Постанова № 889).

Позивач стверджує, що ознаки щомісячної додаткової грошової винагороди, визначені Постановою №889, відповідають ознакам додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, які мають щомісячний та постійний характер. Оскільки останні 24 місяці перед звільненням додаткова грошова винагорода, на підставі Постанови №889, нараховувалась і виплачувалась позивачу щомісяця, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.

Проте, відповідачем протиправно відмовлено позивачу у нарахування та виплаті одноразової грошової допомоги без врахування у складі грошового забезпечення, з якого вона обраховувалась, додаткової грошової винагороди. Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з позовом у цій справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.06.2023 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення ухвали про відкриття провадження у справі рекомендованою кореспонденцією, яка не була вручена адресату у зв`язку із закінченням встановленого терміну зберігання.

Відповідно до положень частини шостої статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України днем вручення судового рішення є, зокрема: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

у с т а н о в и в:

Наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 29.06.2017 №187 позивача, звільненого наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 (по особовому складу) від 29.06.2017 №173-рс у відставку за пунктом «б» (за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку) частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з 29.06.2017 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Означеним наказом позивачу встановлено до виплати одноразову грошову допомогу по звільненню у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно до наданого грошового атестату серії НОМЕР_5 позивача у розділі 4 «Щомісячні додаткові види грошового забезпечення» зазначено щомісячне додаткове грошове забезпечення у розмірі 2956,84 грн.

Листом ВЧ НОМЕР_1 від 15.02.2023 №667 на адвокатський запит представника позивача про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги у разі звільнення з включенням щомісячної додаткової грошової винагороди позивачу повідомлено, що ОГД при звільненні нараховується в розмірі місячного грошового забезпечення, в яке включаються: оклад за штатною посадою, оклад за військовим званням і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення) згідно з пунктами 38.1, 38.2 та 38.6 розділу ХХХVІІІ наказу МОУ №260 від 11.06.2008. Повідомлено, що в «Інструкції №959 від 15.11.2010 року про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди» прописано, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення (п.8).

Не погоджуючись з правомірністю відмови відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу одноразової грошової допомоги з врахуванням щомісячної додаткової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, яка передбачена Постановою №889, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі по тексту також - Закон № 2232-XII).

Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону № 2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 40 Закону № 2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Частиною першою четвертою статті 9 Закону №2011-ХІІ визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення військовослужбовців входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення виплачується в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та має забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування ЗС України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону № 2011-ХІІ в редакції, що діяла на момент звільнення позивача, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (далі - Постанова № 889) установлено щомісячну додаткову грошову винагороду.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивача звільнено з військової служби у відставку за пунктом «б» (за станом здоров`я) відповідно до частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

В наказі від 29.06.2017 №187 зазначено про виплату позивачу одноразової грошової допомоги по звільненню у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно до наданого грошового атестату серії НОМЕР_5 позивача у розділі 4 «Щомісячні додаткові види грошового забезпечення» зазначено щомісячне додаткове грошове забезпечення у розмірі 2956,84 грн.

Однак, додаткову грошову винагороду до складу грошового забезпечення, з якого обчислено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби, позивачу не включено.

Позиція відповідача щодо відмови від включення додаткової грошової винагороди до складу грошового забезпечення, з якого обчислено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби позивачу, ґрунтується на нормах Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 №260 (далі - Інструкція № 260), а саме, відповідно до пункту 38.1 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Військовослужбовцям, які звільняються з підстав, зазначених у пунктах 38.1 та 38.2 цієї Інструкції, до їх місячного грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога, включаються:

звільненим з посад, на які вони були призначені, - оклад за штатною посадою, оклад за військовим званням і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення);

які на день звільнення з військової служби перебували в розпорядженні відповідних командирів (начальників) та тим, які до дня звільнення з військової служби були звільнені від посад (у тому числі у зв`язку зі скороченням штатних посад), - посадовий оклад, оклад за військовим званням на день звільнення з військової служби, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), що отримували військовослужбовці за останніми штатними посадами відповідно до законодавства України.

Аналогічні норми щодо невключення винагород до складу грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби, містила також Інструкція про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 15.11.2010 № 595, що виданий на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців збройних сил, Державної прикордонної служби та внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій». У подальшому тотожне регулювання цього питання запроваджено з прийняттям Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України 24.10.2016 № 550 (далі - Інструкція № 550).

Ураховуючи наведене, на думку відповідача, винагорода, яка передбачена Постановою №889, має тимчасовий характер, оскільки виплата такої винагороди не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Тобто, застосовуючи положення Інструкції як спеціального нормативно-правового акта, що визначає структуру і склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні, відповідач не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку і розміру гарантій особам, які проходять військову службу.

Разом з тим, частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-ХІІ Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом, не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.

З урахуванням означеного суд дійшов висновку, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягають саме положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.

Суд зауважує, що судова практика суду касаційної інстанції стосовно цього питання тривалий час була непослідовною.

Розбіжність підходів до вирішення спорів на кшталт того, який є в цій справі, полягала в тому, чи вважати щомісячну додаткову грошову винагороду, яку отримував військовослужбовець відповідно до Постанови № 889, складовою грошового забезпечення, яке є базою для розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні (виплату якої передбачено частиною другою статті 15 Закону № 2011-ХІІ).

Суд враховує, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17. Приймаючи постанову від 06.02.2019 у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків:

«…Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.».

Кабінетом Міністрів України як вищим органом у системі органів виконавчої влади прийнято постанову від 22.09.2010 №889, якою було установлено щомісячну додаткову грошову винагороду.

Як слідує зі змісту подальших змін до цієї постанови, перелік військовослужбовців та інших осіб, яким відповідно до пункту 1 цієї постанови встановлювалася винагорода, розширено.

Зі змісту Постанови № 889 слідує, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та мала постійний характер.

Віднесення зазначеної винагороди до щомісячних видів грошового забезпечення підтверджено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 по справі № 522/2738/17.

Також, суд звертає увагу, що питання віднесення щомісячної додаткової грошової винагороди до щомісячних видів грошового забезпечення було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 825/997/17.

Приймаючи постанову від 10.11.2021 у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: «…Встановлення підзаконним нормативно правовим актом порядку та умов виплати щомісячної додаткової грошової винагороди не може звужувати чи заперечувати права на отримання такої винагороди, встановленого актом вищої юридичної сили.

Ієрархічні колізії нормативно-правових актів долаються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу.

Враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, застосуванню підлягають норми Закону № 2011-ХІІ та постанови № 889, а не інструкцій № 595 та 550.

Нормами Закону № 2011-ХІІ також встановлено право військовослужбовців на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

З наведених вище мотивів до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми Інструкції № 260 в частині обмеження включення до грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога, щомісячної додаткової грошової винагороди.

Відтак щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом України в постановах від 04.11.2014 у справі № 21-473а14, від 03.03.2015 у справі № 21-32а15 та від 19.05.2015 у справі № 21-466а15».

Правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 10.11.2021 у справі №825/997/17, згодом врахував Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постановах від 19.01.2022 у справі № 520/15971/2020, від 07.02.2022 у справі №240/3926/20, від 25.01.2023 у справі № 160/8707/21.

З метою повного та всебічного з`ясування обставин справи, ухвалою суду від 19.06.2023 було витребувано від відповідача, зокрема довідку про нараховану та виплачену позивачу щомісячну додаткову винагороду.

Проте, відповідач вимоги ухвал суду не виконав витребувані докази суду не надав та про причини їх ненадання суду не повідомив. Наведене, у свою чергу, позбавляє суд можливість перевірити заявлені позивачем доводи про отримання ним на постійній основі щомісячної додаткової грошової винагороди.

Натомість Кодекс адміністративного судочинства України закріплює відповідні наслідки такої бездіяльності суб`єкта владних повноважень у вигляді невиконання без поважних причин вимог суду про надання доказів.

Так, згідно з частиною дев`ятою статті 80 КАС України у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Керуючись вказаною нормою та приймаючи до уваги неподання відповідачем без поважних причин доказів, витребуваних судом ухвали від 19.06.2023, суд вважає за можливе визнати підтвердженими ті обставини, на які посилається позивачем у своїй позовній заяві, а саме, про отримання ним на постійній основі щомісячної додаткової грошової винагороди.

Враховуючи викладене, оскільки протягом останніх 24 місяців перед звільненням з військової служби на підставі Постанови № 889 додаткова грошова винагорода нараховувалась та виплачувалась позивачу щомісяця, що підтверджується грошовим атестатом, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.

Отже, зазначена щомісячна додаткова грошова винагорода є складовою місячного грошового забезпечення позивача та повинна включатися до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, оскільки відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, тобто мають постійний (систематичний) характер.

Таким чином, виходячи з аналізу матеріалів справи та норм права, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не враховано у складі грошового забезпечення позивача, з якого нараховується одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби, щомісячної додаткової грошової винагороди, а тому підлягають задоволенню позовні вимоги у цій частині.

Крім того, захист порушених прав позивача також потребує зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, виходячи з розрахунку 50% грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням в складі його грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби, щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, з урахуванням проведеної виплати, що не є втручанням у дискрецію суб`єкта владних повноважень через відсутність у відповідача права адміністративного розсуду.

Так, відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Враховуючи, що означена одноразова грошова допомога, на виплату якої позивач має право у повному обсязі, була нарахована та виплачена без включення до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразової грошової допомоги, щомісячної додаткової грошової винагороди, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача як суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення щодо здійснення такого перерахунку та виплати одноразової грошової допомоги.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Таким чином, позов слід задовольнити повністю.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1073,60 грн, що підтверджується квитанцією від 24.05.2023 №2ХСК-4Р55-26МА-Н3А9.

Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1073,60 грн, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - ВЧ НОМЕР_1 .

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, виходячи з розрахунку 50% грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням в складі його грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби, щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», з урахуванням проведеної виплати.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три грн 60 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (ідентифікаційний код НОМЕР_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.