Рішення № 124284197, 08.01.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 січня 2025 року № 640/6695/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі по тексту також відповідач, Адміністрація Держприкордонслужби), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Адміністрації Державної прикордонної служби України від 21.01.2021 № 16;

- зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2020 року відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що 10.08.2020 йому встановлено ІІ групу інвалідності (довічно) внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини. Проте, спірним рішенням позивачу відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з тим, що заявнику групу інвалідності змінено понад дворічний термін.

Позивач стверджує про невірне трактування відповідачем положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі по тексту також Закон №2011-ХІІ), оскільки підстави для відмови, застосовані у спірному рішенні, є застосовними до військовослужбовців, яким після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності.

Позивач наголосив на виникненні у нього права на отримання одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю ІІ групи з моменту її встановлення - з 10.08.2020.

Також позивач зауважив, що можливість виплати одноразової грошової допомоги одній і тій же особі (родичам загиблого) не суперечить природі цієї допомоги як одноразової, оскільки Закон №2011-ХІІ не містить обмежень щодо її виплати внаслідок настання нового соціального ризику вищого ступеня.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.03.2021 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив про безпідставність доводів позивача, оскільки згідно довідки до акта МСЕК від 11.05.2016 позивачу первинно було встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювань, пов`язаних з проходженням військової служби, та виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 130 500,00 грн згідно з рішенням від 05.09.2016 №155. За наслідками повторного звернення позивача спірним рішенням йому було відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки позивач у 2016 році звернувся до МСЕК вперше, а у 2020 році - повторно, і між зверненнями пройшов дворічний термін, який передбачений законодавством та є умовою для виплати одноразової грошової допомоги.

Відповідач також зазначає на необґрунтованості доводів позивача щодо зміни причини інвалідності, оскільки у такому випадку також є застосовним встановлений положеннями Закону №2011-ХІІ дворічний термін звернення після первинного встановлення інвалідності.

Відповідач наголосив на тому, що як первинне, так і повторне встановлення позивачу ІІ групи інвалідності пов`язане з одним і тим же захворюванням, за яке позивач вже отримав одноразову грошову допомогу у 2016 році.

Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

13 грудня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» №2825-IX, статтею 1 якого встановлено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва.

Пунктом 1 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

14 грудня 2022 року вказаний Закон був опублікований в газеті «Голос України» №254 та набрав чинності 15.12.2022.

22 червня 2023 року на адресу Київського окружного адміністративного суду від Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли матеріали адміністративної справи та за результатом автоматизованого розподілу були передані на розгляд судді Дудіну С.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.06.2023 адміністративну справу прийнято до провадження для її розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

у с т а н о в и в:

ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією паспорта громадянина України НОМЕР_1 , виданого Іванівським РВ УМВС України в Одеській області.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 02.04.2016 №119-ос солдата ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас та виключено зі всіх видів забезпечення.

Довідкою до акта МСЕК серії 10 ААВ від 11.05.2016 підтверджується встановлення позивачу під час проходження первинного огляду другої групи інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з проходженням військової служби (інвалідність встановлена до 01.06.2017, дата чергового переогляду - 05.05.2017).

Рішенням Держприкордонслужби від 05.09.2016 №155 позивачу призначено ОГД, передбачену статтею 16 Закону №2011-ХІІ згідно з підпунктом 2 пункту 6 Порядку призначенні і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаний та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, у розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб в сумі 130 500,00 грн.

Довідкою до акта МСЕК серія 12 ААБ №730175 від 10.08.2020 підтверджується встановлення позивачу за наслідками повторного огляду 2 групи інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним із захистом Батьківщини (безстроково).

Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04.02.2021 №11/М-120/591 на заяву позивача від 17.08.2020 щодо виплати одноразової грошової допомоги повідомлено, що рішенням Адміністрації Держприкордонслужби України від 21.01.2021 №16 позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону №2011-ХІІ у зв`язку з відсутністю правових підстав для виплати. Підставою для відмови вказано звернення до МСЕК вперше у 2016 році, а вдруге (повторно) - в 2020 році, і між даними зверненнями пройшов дворічний термін.

Суд констатує відсутність в матеріалах справи копії означеного рішення Адміністрації Держприкордонслужби України від 21.01.2021 №16 та зазначає, що відповідачем подано до суду заяву про неможливість виконання ухвали суду в частині надання спірного рішення, оскільки оригінал цього рішення разом з документами направлено до ІНФОРМАЦІЯ_1 листом від 26.01.2021 №116-1422/0/6-21.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.07.2024 від ІНФОРМАЦІЯ_1 витребувано, зокрема, копію рішення від 21.01.2021 №16.

Заявою про виконання ухвали суду від 15.07.2024 ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомлено про знищення документації прикордонного загону задля унеможливлення заволодіння нею окупаційними військами. На підтвердження означеного до заяви долучено копію 1 сторінки протоколу №44/1 засідання комісії з питань роботи із службовою інформацією НОМЕР_2 прикордонного загону від 24.02.2022 з першою та останньою сторінками акта про термінове знищення документів відділення контролю та документального забезпечення штабу НОМЕР_2 прикордонного загону від 24.02.2022, де зазначено, що знищенню підлягає усього 3688 найменувань.

Водночас, оскільки зазначені у листі ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04.02.2021 №11/М-120/591 підстави відмови позивачу у виплаті ОГД не є спірними, визнаються сторонами у позовній заяві та відзиві, відповідно до положень частини першої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягає доказуванню.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цього рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі по тексту також Закон № 2232-XII), виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з частиною першої статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Пунктом 4 частини другої статті 16 Закону № 2011-XIІ передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Підпунктом «б» пункту 1 статті 16-2 Закону №2011-XIІ передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст) визначає Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (далі по тексту також Порядок №975).

Згідно з пунктом 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Відповідно до пункту 8 Порядку №975 якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

У разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.

Згідно із пунктом четвертим статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ, яка набрала чинності з 01.01.2014, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Надалі, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII (який набрав чинності з 01.01.2017) пункт четвертий статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ доповнено абзацом другим, яким передбачено: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».

Змістовно абзац другий частини четвертої статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється.

Обидві ці норми (абзац перший та другий пункту четвертого статті 16-3 № 2011-ХІІ) передбачають обмеження строку, протягом якого зміна групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, дворічним строком.

Дворічний строк обчислюється з часу первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності.

Таким чином, у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.08.2024 у справі №240/35207/21.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2020 у справі №240/10153/19 відступив від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 (справа №295/3091/17), від 21.06.2018 (справа №760/11440/17), та дійшов такого висновку про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII:

«(1) право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв`язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду;

(2) передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01 січня 2014 року;

(3) зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01 січня 2014 року чи після)».

Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.12.2020 у справі №1.380.2019.006957 зазначив про таке:

«… пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII передбачено вирішення питання виплати ОГД шляхом її виплати з урахуванням раніше виплаченої суми тим особам, яким раніше уже було встановлено факт ушкодження здоров`я і які раніше уже таку допомогу отримували.

Одночасно, цією нормою також передбачено обмеження такої виплати строком у два роки з часу попереднього встановлення факту ушкодження здоров`я.

Проте, ті особи, стан здоров`я яких погіршиться після спливу двох років з часу первинного встановлення факту ушкодження здоров`я, втрачають право на виплату ОГД, в тому числі з врахуванням раніше виплаченої суми.

Дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, а наслідок, який спричинило ушкодження здоров`я після дворічного строку, відповідно до рішення МСЕК (встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має. Дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров`я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання.

Такий підхід (застосування дворічного строку) має на меті гарантування принципу правової визначеності для особи та запобігання можливих помилок з боку суб`єктів (органів МСЕК), які встановлюють причинно-наслідковий зв`язок між отриманою травмою або захворюванням та ступенем зумовленого ними погіршення стану здоров`я, визначивши, що лише протягом дворічного проміжку часу це можливо встановити достовірно».

Водночас, Верховний Суд у справі №1.380.2019.006957 констатував, що держава, незалежно від завершення цього дворічного строку, зберігає для такої особи всі інші, окрім права на отримання ОГД, гарантії права на соціальний захист, гарантованого, зокрема, частиною п`ятою статті 17 (держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей) та статтею 46 Конституції України (Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними), які деталізовані в низці Законів України та підзаконних нормативно-правових актах.

Як вже зазначалося судом, у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.

Саме вказані норми стали підставою для відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, як інваліду другої групи.

Суд вважає за доцільне наголосити на тому, що визначена у частині четвертій статті 16-3 Закону № 2011-XII заборона щодо виплати одноразової грошової допомоги, може мати місце лише у разі спливу дворічного строку саме після первинного встановлення інвалідності чи втрати працездатності через одне й те ж ушкодження здоров`я, а не внаслідок різних.

Вказаний висновок відповідає позиціям Верховного Суду, висловленим у постановах від 19.09.2022 по справі № 240/8578/20 та від 26.04.2023 по справі № 520/12925/2020, від 22.08.2024 по справі №240/35207/21.

Судом встановлено, що відповідно до Витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень та травм у колишнього військовослужбовця (Протокол №18 від 23.07.2020) захворювання колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2., який згідно представлених облікових і медичних документів проходив військову службу за мобілізацією з 28.03.2015 по 02.04.2016, в тому числі приймав участь в бойових діях у складі сил АТО з 12.07.2015 по 02.04.2016, які встановлені 26.02.2016, на підставі діючого законодавства в частині причинного зв`язку встановлюється: «ІХС. Великовогнищевий постінфарктний (Q-інфаркт міокарда задньо-діафрагмальної області лівого шлуночка 21.11.2015) кардіосклероз. Залишкові явища після коронарного стентування (11.01.2016) у вигляді наявності стента правої коронаційної артерії. Гіпертонічна хвороба І стадії. СН І ст. Стеатогепатит з незначним порушенням функцій», захворювання, ТАК, пов`язані із захистом Батьківщини.

Означеним протоколом скасовано постанову госпітальної ВЛК КГ ДПСУ м. Одеса від 26.02.2016 №62/251 в частині причинного зв`язку (визнано такою, що втратила чинність).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачу як у 2016, так і в 2020 році встановлено ІІ групу інвалідності зі зміною причини інвалідності з «захворювання, пов`язане з проходженням військової служби» на «захворювання, пов`язане із захистом Батьківщини» через одне(і) й те(і) ж ушкодження.

При цьому, з дати первинного встановлення інвалідності і до дати зміни причини інвалідності пройшло понад 2 роки, що свідчить про відсутність підстав для прийняття відповідачем рішення про призначення позивачу ОГД у межах спірних відносин.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.