Рішення № 124260830, 07.01.2025, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 січня 2025 року Чернігів Справа № 620/14570/24

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Лукашової О.Б., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі відповідач1), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі відповідач2), в якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №253450003601 від 24.09.2024;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити та виплатити мені пенсію за віком згідно зі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 17 вересня 2024 року, зарахувавши до мого страхового стажу період навчання з 01.09.1985 по 09.06.1988.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем2 протиправно винесено рішення про відмову в призначенні пенсії, оскільки позивач має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку на 7 років, відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки проживала та навчалася на території зони безумовного (обов`язкового) відселення. Також позивач вказує, що відповідачем 2 протиправно не враховано період проживання та навчання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та не зараховано до страхового стажу період навчання з 01.09.1985 по 09.06.1988, чим порушено її права та законні інтереси.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Ухвалою суду надано термін для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.

Вказану ухвалу суду відповідач 1 отримав 15.11.2024, що підтверджується розпискою в матеріалах справи, однак правом для подання відзиву чи заяви про продовження процесуального строку для подання відзиву у встановлений судом 15-денний строк не скористався.

Водночас, суд зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області, згідно штампу на конверті, подано відзив на позов 30.12.2024 без клопотання про поновлення процесуального строку на його прийняття, як наслідок поданий понад строк відзив не може бути прийнятий судом.

Відповідач 2 подав відзив на позовну заяву з клопотанням про поновлення процесуального строку на подання відзиву. Частиною першою статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Відповідно до частини другої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Враховуючи положення вказаних норм та обставини, наведені в обґрунтування поважності причин пропуску, суд вважає за можливе продовжити процесуальний строк на подання відзиву.

У відзиві відповідач 2 просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та зазначає, що за наслідками розгляду заяви позивачки було встановлено, що її страховий стаж становить 34 роки 09 місяців 06 днів. До страхового стажу позивачки відповідачем-2 не зараховано періоди її навчання з 01.05.1985 по 09.08.1986 згідно запису трудової книжки НОМЕР_1 від 01.08.1988, оскільки у даному записі відсутня дата видачі диплому; з 04.08.1989 по 25.09.1991 згідно запису трудової книжки НОМЕР_1 від 01.08.1988, оскільки даний запис скріплений нечитабельною печаткою, а також відсутня інформація про присвоєння кваліфікації. Також вказує, що не було зараховано періоди роботи/проживання у зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до довідок №451 від 23.11.1992 та №4962 від 23.11.1996 про проживання м. Злинке Брянської області та м. Новозибків Брянської області на території росії, оскільки на вказані документи не були апостильовані.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач є потерпілою від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням (категорія 3) серії НОМЕР_2 від 18.12.1993 (а.с.7).

Відповідно до трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 01.08.1988 в період з 01.09.1985 по 09.06.1988 останній навчався в СПТУ-31, диплом № НОМЕР_3 (а.с. 8).

Згідно зі справкою Злиньківської міської ради народних депутатів від 23.11.1992 №451, копія якої видана головним спеціалістом відділу з питань підтримки пільгових категорій громадян Департаменту соціального захисту населення облдержадміністрації, позивач в період з 26.04.1986 по 09.06.1988 проживала в місті Злинке Брянської області, яке належить до зони відселення (а.с.10).

Відповідно до справки Комітету організації робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС Адміністрації міста Новозибків №4962 від 23.11.1992, копія якої видана головним спеціалістом відділу з питань підтримки пільгових категорій громадян Департаменту соціального захисту населення облдержадміністрації, позивач в період з 01.08.1988 по 16.08.1989 проживала в місті Новозибків Брянської області, яке належиь до зони відселення (а.с.11).

Державним агентством України з управління зоною відчуження листом від 15.10.2024 №03-3536/12-24 на звернення позивача повідомило, що населені пункти Злинка Злинковського району та Новозибків Новозибківського району Брянської області віднесено до зони відселення, що відповідає зоні безумовного (обов`язкового) відселення відповідно до статті 2 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" (а.с.12).

17.09.2024 позивач звернулася до Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачами.

З урахуванням принципу екстериторіальності, заява позивача була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області та рішенням від 24.09.2024 №253450003601 ОСОБА_1 було відмовлено в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідних документів (а.с. 6).

Вказане рішення мотивоване тим, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.05.1985 по 09.08.1986 згідно запису трудової книжки НОМЕР_1 від 01.08.1988, оскільки у даному записі відсутня дата видачі диплому; з 04.08.1989 по 25.09.1991 згідно запису трудової книжки НОМЕР_1 від 01.08.1988, оскільки даний запис скріплений нечитабельною печаткою, а також відсутня інформація про присвоєння кваліфікації. Також не враховано періоди проживання згідно довідки №451 від 23.11.1992 в м.Злинке Брянської області та згідно довідки №4962 від 23.11.1996 в м. Новозибків Брянської області на території Білорусь, оскільки на зазначені документи не надано апостилю. Також зазначено, що Угода між Урядом України та урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення, вчинену 14.12.1995 в м. Києві припинила свою дію для України 23.12.2023.

Вважаючи вказані дії відповідачів протиправними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ) та Законом України від 09.07.2003№1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).

Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону № 1058-ІV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).

У законодавстві, що діяло до 01.01.2004, зокрема, у статті 56 Закону №1788-ХІІ передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-ХІІ, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено: основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Згідно з пунктом 17 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника (пункт 18 Порядку №637).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.

За правовою позицією висловленою Верховним Судом у постанові від06.02.2018 у справі №77/277/17 недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Верховний Суд у постанові від24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії

Право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, на яких покладено обов`язок ведення та обліку трудових книжок працівників та не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Вказана правова позиція також викладена Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 (справа №677/277/17), від 17.07.2018 (справа №220/989/17), від 19.12.2019 (справа №307/541/17), від 30.09.2021 (справа № 300/860/17).

Таким чином, твердження відповідача 2, що періоду навчання з 01.09.1985 по 09.06.1988 не підлягає зарахуванню до трудового стажу позивача, оскільки у трудовій книжці не зазначена дата видачі диплому, суд зазначає, що за вищевикладеним висновком право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, на яких покладено обов`язок ведення та обліку трудових книжок. Крім того, відсутність в трудовій книжці відомостей про дату видачі диплому не спростовує факт навчання позивача у період з 01.09.1985 по 09.06.1988.

Відповідно до частини третьої статті 23 Загальної декларації прав людини, пункту 4 частини першої Європейської соціальної хартії та частин першої, третьої статті 46 Конституції України працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.

А отже, період навчання позивача з 01.09.1985 по 09.06.1988 підлягає зарахуванню до страхового стажу.

Щодо не врахування періодів проживання згідно довідки №451 від 23.11.1992 в м.Злинке Брянської області та згідно довідки №4962 від 23.11.1996 в м. Новозибків Брянської області на території Білорусь, оскільки на зазначені документи не надано апостилю, то суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII (далі Закон №796-XII) визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, встановлено статтею 55 Закону №796-ХІІ. Згідно з частиною третьою цієї статті призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування і цього Закону.

Частиною першою статті 55 Закону №796-ХІІ передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, зменшення віку становить 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років (пункт 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ).

Виходячи із змісту суспільних правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов`язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26.04.1986.

За змістом примітки до абзацу п`ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-XII. Отже, норми спеціального закону - Закону №796-XII застосовуються субсидіарно із нормами загального закону - Закону №1058-ІV, доповнюють і конкретизують їх.

Населені пункти Злинка та Новозибків знаходяться в Брянській області на території російської федерації та віднесені до зони відселення, що відповідає зоні безумовного (обов`язкового) відселення відповідно до статті 2 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи".

23.12.2022 набрав чинності Закон України від 01.12.2022 № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року", відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з Російською Федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року № 140/98-ВР.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення" передбачено вихід України з Угоди від 13.03.92. Крім того, з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді від 13.03.92.

Після зупинення дії Конвенція 1993 року не застосовуватиметься щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у Російській Федерації, незалежно від дати їх видачі, посвідчення.

Офіційні документи, видані компетентними органами Російської Федерації, приймаються на території України виключно за умови легалізації, в даному випадку шляхом проставлення апостилю.

Після зупинення дії Конвенції виникла ситуація, коли громадяни України, які мали документи, видані на території, зокрема, російської федерації, з метою проставлення на таких документах апостилю мали б їхати на територію держави-агресора, зокрема, російської федерації.

Водночас за результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.92, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.

Таким чином, оскільки позивач проживала у вказаних населених пунктах до вказаної дати, суд розглядає справу за нормами законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, у тому числі з урахуванням Угоди.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.92 (далі Угода) пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Статтею 7 Угоди між Урядом України і урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.93 (далі Угода від 14.01.93) встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.92 та двосторонніми угодами в цій галузі.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди від 14.01.93 трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Зі змісту наведених положень Угоди від 14.01.93 суд дійшов висновку, що її положення розповсюджуються також і на питання пов`язані із зарахуванням періодів проживання на території інших держав, оскільки це пов`язано з правом позивача на отримання пенсійного забезпечення.

Крім того, відповідно до статті 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в установленому порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, які входили до складу СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації.

29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка була чинною на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.

Отже, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.92 підлягає врахуванню при врахування періодів проживання позивача в РФ, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.

Відтак припинення участі Російської Федерації в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови у врахуванні довідок про проживання в зоні відселення, оскільки позивач проживав на вказаній території до ухвалення відповідних рішень.

Відтак справка Злиньківської міської ради народних депутатів від 23.11.1992 №451 та справка Комітету організації робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС Адміністрації міста Новозибків №4962 від 23.11.1992, повинні враховуватися при встановленні права на пенсію і її обчисленні.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити та виплатити пенсію за віком згідно зі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 17 вересня 2024 року, суд зазначає, що захист повинен сприяти відновленню порушеного права особи, яка звернулася за таким захистом. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. При встановленні порушення права позивача у спірних правовідносинах суд має вирішити питання про відновлення такого права.

В силу статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Вирішуючи питання щодо належного способу захисту порушеного права позивача, суд враховує правову позицію Вищого адміністративного суду України від 18.04.2017 у справі №739/322/16-а та Верховного Суду, викладену у постанові від 21.05.2020 у справі №233/330/17, згідно якої рішення суду щодо зобов`язання відповідача призначити пенсію позивачу є фактичним втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Статтею 58 Закону №1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати.

Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

А отже, позовні вимоги слід задовольнити шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частинами 1, 3 статті 139 КАСУ при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір у розмірі 605,60 грн.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №253450003601 від 24.09.2024 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати період навчання ОСОБА_1 з 01.09.1985 по 09.06.1988 до страхового стажу та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.09.2024 про призначення пенсії з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 605,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідач1: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 21390940, вул. П`ятницька, 83-а, м. Чернігів, 14000).

Відповідач2: Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр-т Соборний, 158-Б, м. Запоріжжя, 69005, код ЄДРПОУ 20490012).

Повне судове рішення складено 07.01.2025.

Суддя Олена ЛУКАШОВА