Рішення № 124257503, 22.11.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2024 рокуСправа №160/11872/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Департамента адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

08.05.2024 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, в якому просить:

- визнати протиправними дії Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні 22.04.2024 року реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_1 з одночасним зняттям із зареєстрованого місця проживання АДРЕСА_2 ;

- зобов`язати Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради здійснити ОСОБА_1 з 22.04.2024 року реєстрацію місця проживання за адресою АДРЕСА_1 з одночасним зняттям із зареєстрованого місця проживання АДРЕСА_2 .

В обгрунтування позовних вимог позивач вказує, що відмова відповідача у перереєстрації місця проживання позивача є протиправною та такою, що не відповідає вимогам законодавства. Позивачем з посиланням на постанову ВС від 17.10.2018 року по справі №750/12117/16-а наголошено, що забороняється вимагати для реєстрації місця проживання (перебування) подання особою відомостей та/або документів, не передбачених Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні». Відповідно до ордеру №1607 від 05.03.1994 року позивач разом із сім`єю має право на зайняття жилого приміщення. Висновок відповідача про недійсність ордеру стала єдиною підставою для відмови позивачу у здійсненні реєстрації її місця проживання, при цьому висновок про недійсність ордеру є помилковим з огляду на те, що зазначений строк передбачає строк на вселення у житлове приміщення, однак не визначає дійсність чи недійсність ордеру в цілому. Крім того, ордер недійсним не визнавався, а також не оспорювався, доказів протилежного немає. Тож, позивачем на виконання Порядку доведено та надано відповідні докази, зокрема ордер, що підтверджують її право на проживання у квартирі.

Ухвалою від 13.05.2024 ркоу позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою від 03.06.2024 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/11872/24 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Правом на подання відзиву відповідач не скористався, про розгляд справи повідомлений належним чином, що підтверджується Довідками про доставку електронного листа, що наявні у матеріалах справи.

Ухвалою від 02.08.2024 року витребувано у Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради належним чином оформлений результат (рішення, лист тощо) розгляду заяви ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 22.04.2024 року. Зобов`язано Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради надати суду завірені належним чином документи у 10-денний строк з дня отримання ухвали суду. Зупинено провадження в адміністративній справі № 160/11872/24 до отримання витребуваних доказів судом від Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради.

Ухвалою від 19.11.2024 року поновлено провадження по справі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.

У матеріалах справи наявний Ордер №1607 від 05.03.1994 року, який виданий ОСОБА_1 з сім`єю із 4 осіб на право заняття в порядку обміну житлового приміщення житловою площею 19,2 кв.м., яке складається із 1 кімнати у квартирі ізольованій за адресу: АДРЕСА_1 . Підстава: протокол засідання комісії по обміну житлових приміщень №9 від 02.03.1994 року. Ордер дійсним протягом 30 днів, а при міжміському обміні жилими приміщеннями 60 днів.

22.04.2024 року позивач звернулась до відповідача з заявою про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

До заяви за вхідним №02.3-23/5 від 22.04.2024 року долучено копію паспорта, копію ідентифікаційного коду, копію ордера №1607 від 05.03.1994 року.

Вважаючи протиправною відмову відповідача щодо здійснення реєстрації місця проживання з одночасним зняттям із зареєстрованого місця проживання.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст. 2 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» надано дефініції наступних понять:

житло - житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, в якому особа постійно або тимчасово проживає;

орган реєстрації - виконавчий орган сільської, селищної або міської ради, який на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради, забезпечує формування та ведення реєстру територіальної громади, облік задекларованого місця проживання/зміну місця проживання особи;

реєстраційна дія - внесення органом реєстрації до реєстру територіальної громади відомостей про зареєстроване місце проживання (перебування), зняте з реєстрації місце проживання, задеклароване місце проживання/виключення з реєстру територіальної громади інформації про задеклароване місце проживання, скасування реєстрації місця проживання/зняття з реєстрації місця проживання (перебування)/задекларованого місця проживання/зміненого місця проживання (перебування) з подальшою передачею таких відомостей до відомчої інформаційної системи. Реєстраційна дія є завершеною після отримання органом реєстрації підтвердження про внесення відповідної інформації до відомчої інформаційної системи;

реєстрація місця проживання (перебування) особи - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 року №265 затверджено Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування), який визначає механізм здійснення декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування), а також встановлює форми необхідних для цього документів (далі Порядок №265).

Декларування/реєстрація місця проживання (перебування), зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), зміна місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування) особи здійснюється органом реєстрації, на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради (п. 3 Порядку №265).

Згідно з п. 5 Порядку №265 громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, які на законних підставах постійно або тимчасово проживають на території України, зобов`язані протягом 30 календарних днів після зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання та прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати/зареєструвати його. Іноземець чи особа без громадянства, які отримали довідку про звернення за захистом в Україні, можуть зареєструвати місце свого перебування в Україні.

Батьки або інші законні представники зобов`язані задекларувати/зареєструвати місце проживання (перебування) новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.

У разі коли особа, місце проживання якої задекларовано/зареєстровано, декларує або реєструє нове місце проживання з одночасним зняттям з попереднього місця проживання (перебування), заява про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання не подається. При цьому внесення змін до реєстру територіальної громади за попереднім місцем проживання здійснюється на підставі повідомлення органу реєстрації про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи із зазначенням дати зняття з місця проживання (додаток 1).

У разі коли реєстрація місця проживання здійснюється одночасно із зняттям з попереднього місця проживання (перебування), окрема заява про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання не подається (п. 30 Порядку №265).

Пунктом 35 Порядку №265 регламентовано, що для реєстрації місця проживання (перебування) особа або її законний представник (представник), уповноважена особа житла або уповноважена особа спеціалізованої соціальної установи, закладу для бездомних осіб, іншого надавача соціальних послуг з проживанням подає:

1) заяву за формою згідно з додатками 2, 3 і 8;

2) паспортний документ особи або довідку про звернення за захистом в Україні (для осіб, які реєструють місце перебування);

3) свідоцтво про народження (для дітей віком до 14 років), крім іноземців та осіб без громадянства, або документ про реєстрацію народження, виданий компетентним органом іноземної держави і легалізований у встановленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

4) довідку про реєстрацію особи громадянином України (у разі здійснення вперше реєстрації місця проживання дитини віком до 14 років, у свідоцтві про народження якої зазначено, що батьки або один із батьків є іноземцем чи особою без громадянства);

5) документи, що підтверджують:

право на проживання (перебування) в житлі, зокрема свідоцтво про право власності, ордер, договір оренди (найму, піднайму), договір найму житла у гуртожитку (для студентів), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші підтверджуючі документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, наймача та членів його сім`ї, уповноваженої особи житла (зазначені документи та згода не вимагаються під час реєстрації місця проживання (перебування) малолітніх та неповнолітніх дітей за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або законних представників (представників), або одного з них;

право на перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, іншого надавача соціальних послуг з проживанням (довідка про прийняття на обслуговування в спеціалізованій соціальній установі, іншого надавача соціальних послуг з проживанням за формою згідно з додатком 4, копія посвідчення про взяття на облік бездомної особи, форма якого затверджується Мінсоцполітики (для осіб, які перебувають на обліку у таких установах або закладах);

6) відомості або документ, що підтверджує сплату адміністративного збору (не подається у разі здійснення реєстрації місця перебування);

7) військово-обліковий документ (для громадян України, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

Посадова особа органу реєстрації в день звернення особи або її законного представника (представника) чи в день отримання документів від центру надання адміністративних послуг або представника спеціалізованої соціальної установи, закладу соціального обслуговування та соціального захисту або даних від органу соціального захисту населення зокрема приймає рішення про реєстрацію місця проживання (перебування) або про відмову у реєстрації місця проживання (перебування) особи (п. 46 Порядку №265).

Рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових та службових осіб з питань свободи пересування, вільного вибору місця проживання можуть бути оскаржені в установленому законом порядку (ст. 14 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»).

Дослідивши матеріали даної справи судом встановлено, що позивач 22.04.2024 року звернулась до відповідача із заявою про реєстрацію місця проживання (перебування) з одночасним зняттям із задекларованого / зареєстрованого місця проживання (перебування). Дана заява була прийнята відповідачем, про що свідчить відтиск на заяві, вх. №02.3-23/5 від 22.04.2024 року.

При цьому, 18.11.2024 року на адресу суду надійшов лист від відповідача, в якому зазначено про надання до суду результатів розгляду заяви ОСОБА_1 від 22.04.2024 року. Однак, з долучених до даної заяви додатків не вбачається наявність рішення, яке прийняте внаслідок розгляду заяви позивача від 22.04.2024 року.

Суд зазначає, що судовому захисту підлягає лише порушене право, захист непорушених прав не узгоджується із завданням та принципами адміністративного судочинства.

При вирішенні спору суд зобов`язаний надати оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також суд зобов`язаний визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відповідний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 15.05.2024 року у справі №160/14647/22.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного способу захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для відмови у задоволенні позову.

Водночас, згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 року кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, ефективний засіб правого захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 21.03.2019 року у справі №817/498/17 наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

При цьому, відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зі змісту вказаної норми встановлено, що суд при розгляді справи обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.

Вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, при цьому вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.

Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму від 18.12.2009 року №14 "Про судове рішення" роз`яснив, що вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивача неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

Враховуючи позицію Верховного суду України та керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вбачає підстави для виходу за межі позовних вимог виключно з метою ефективного захисту прав позивача.

Так, оскільки матеріалами справи підтверджено факт звернення позивача з відповідною заявою та бездіяльність відповідача щодо розгляду цієї заяви, суд з метою ефективного захисту прав позивача вбачає підстави для визнання протиправної бездіяльності щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви позивача від 22.04.2024 року та зобов`язати відповідача прийняти вмотивоване рішення за результатами розгляду заяви позивача від 22.04.2024 року.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для частково задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат у вигляді судового збору здійснюється у відповідності до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 22.04.2024 року.

Зобов`язати Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради прийняти вмотивоване рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 22.04.2024 року .

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради судові витрати з оплати судового збору у розмірі 605,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко