Рішення № 124257497, 01.03.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2024 рокуСправа №160/34192/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Дяденчука Дмитра, начальника відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області, третя особа: Державна служба України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,-

УСТАНОВИВ:

27.12.2023 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Дяденчука Дмитра, начальника відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області, тертя особа: Державна служба України з безпеки на транспорті, в якій просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову начальника відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Дяденчук Дмитра від 13.12.2023 № 006527 про стягнення з ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17 000грн. за порушення ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт».

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що оскаржувана постанова є незаконною і повинна бути скасована з підстав невідповідності вимогам Законодавства України, оскільки законодавством передбачено вимогу до облаштування повіреним тахографом будь-якого вантажного автомобіля, при цьому, позивач наголошує, що порядок такого облаштування передбачено законодавством лише для осіб, які надають послуги з перевезення (а не здійснюють його для власних потреб, як позивач.

Ухвалою суду від 01.01.2024 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні.

У встановлений судом строк відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, про розгляд справи повідомлений належним чином докази чого наявні в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.

20.11.2023 року посадовими особами відповідача складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 005369. Відповідно до акту під час перевірки виявлено порушення ст. 34 ЗУ «Про автомобільний транспорт» перевізник не забезпечив виконання вимог цього закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення вантажів, а саме: відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа, чим порушив вимоги п. 3.3 наказу МТЗУ № 385 дів 24.06.2010 року. У тому числі порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» ч. 1 абз. 3 перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів визначних ст. 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт», а саме: відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу MERCEDES-BENZ НОМЕР_1 .

Судом також встановлено, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 власником транспортного засобу MERCEDES-BENZ, державний номерний знак НОМЕР_1 , є ОСОБА_1 .

Акт став підставою для винесення постанови від 13.12.2023 року № 006527 про застосування адміністративно-господарського штрафу, згідно з якою позивачу нараховано штраф у сумі 17000,00 грн. за порушення ст. ст. 34, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», п. 3.3. Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 № 385, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 20.10.2010 року за № 946/18241, відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Позивач не погоджується з зазначеною постановою, вважає її протиправною, тому й звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другоїстатті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відносини між автомобільними перевізниками, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюютьсяЗаконом України «Про автомобільний транспорт» від 05 квітня 2001 року №2344-III.

Загальне державне регулювання діяльності автомобільного транспорту здійснює Кабінет Міністрів України відповідно до своїх повноважень.

Відповідно до норм пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103(далі - Положення), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Згідно підпункту 1 пункту 4 Положення основними завданнями Укртрансбезпеки є: реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному транспорті.

Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює контроль за додержанням перевізниками вимог режиму праці та відпочинку, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом (підпункт 19 пункту 5 Положення).

Відтак, саме на Укртрансбезпеку покладені повноваження щодо реалізації державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567затверджено Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами (надалі - Порядок №1567).

Відповідно до абзаців другого, десятого пункту 15 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567, під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання водієм режиму праці та відпочинку.

Пункт 21 вказаного Порядку передбачає, що у разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Відповідні до вимог частин 1, 2статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт»автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Одночасно, суд звертає увагу, що перелік необхідних документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не є вичерпним, оскількистаттею 48 Закону №2344-IIIвизначено, що законодавством можуть бути передбачені інші документи необхідні для внутрішніх перевезень вантажів.

Згідно з приписами абз.2 ч.2ст.49 Закону України «Про автомобільний транспорт»водій транспортного засобу зобов`язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.

Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010р. №340, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.09.2010р. за №811/18106, затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - Положення про робочий час і час відпочинку водіїв), яке встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку.

Згідно з пунктами 1.1, 1.2 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв це Положення розроблено відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, Регламенту (ЄС) №561/2006 Європейського Парламенту та Ради від 15.03.2006 про гармонізацію відповідного соціального законодавства, що регулює відносини в галузі автомобільного транспорту та вносить зміни до Регламентів Ради (ЄЕС) №3821/85 та (ЄС) №2135/98 і скасовує Регламент Ради (ЄЕС) №3820/85, Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР),Кодексу законів про працю УкраїнитаЗаконів України «Про автомобільний транспорт», «;Про дорожній рух». Це Положення встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку.

Пунктом 1.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв, передбачено, що вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.

Згідно з пунктом 6.1 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тон повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.

Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів визначає Інструкція з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженанаказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010р. №385та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 20.10.2010 за №946/18241 (даліІнструкція №385).

Згідно з пунктом 1.3Інструкції №385ця Інструкція поширюється на суб`єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).

Виробники транспортних засобів, перевізники, водії та ПСТ використовують тахографи, тахокарти, картки до цифрових тахографів, тип яких затверджено відповідно до вимог ЄУТР (пункт 3.1 Інструкції).

Згідно з пунктом 3.3Інструкції №385водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв); у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

Відтак, згідно з вимогами пункту 6.1 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв, вантажний автомобіль, яким виконувалися внутрішні перевезення вантажів, в обов`язковому порядку повинен був бути обладнаний діючим та повіреним тахографом, а у водія повинен був бути в наявності протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу.

За санкціями, визначеними в оскаржуваній постанові, а саме: абз.3 ч.1ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт», за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями39і48цьогоЗакону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Аналіз наведених норм також дає підстави для висновку, що за відсутності документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення до фізичних або юридичних осіб, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення вантажів транспортними засобами, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.

Таким чином, відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів несуть саме перевізники.

Так, згідно з частиною першоюстатті 1 Закону №2344-IIIавтомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Відповідно до частини першоїстатті 33 Закону №2344-IIIавтомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

При цьому, відомості щодо перевізника зазначаються в товарно-транспортній накладній, яка надається працівникам Укртрансбезпеки для перевірки, оскільки під час руху основним документом, який надає відомості про автомобільного перевізника і про перевезення вантажу, є товарно-транспортна накладна, яка використовується для внутрішніх перевезень в межах України.

Згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженихНаказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363,товарно-транспортна накладна(ТТН) - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Водночас, аналіз норми статті 1 Закону №2344-III дає підстави вважати, що перевезення на комерційній основі означають надання послуг, а перевезення за власний кошт перевезення для власних потреб.

Разом з цим, статус суб`єкта господарювання зазначається як обов`язковий за змістом статей29,33 Закону України «Про автомобільний транспорт» лише при здійсненні перевезення пасажирів та вантажів на договірних умовах. Адже автомобільним перевізником, що здійснює перевезення пасажирів та вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає відповідну послугу згідно з договором про перевезення, що використовується на законних підставах, і для виконання таких дій необхідно отримання відповідної ліцензії.

За сукупним аналізом вказаних норм закону слід дійти висновку, що автомобільний перевізник це насамперед особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами, а наявність статусу юридичної особи/суб`єкта господарювання необхідно при здійсненні певних видів перевезень.

Та обставина, що певна особа не є фізичною особою-підприємцем, не позбавляє її можливості здійснювати перевезення вантажів.

Таким чином, за змістом приписівстатті 1 Закону№2344-IIIвизначення особи автомобільним перевізником не ставиться у залежність від наявності чи відсутності в особи статусу суб`єкта господарювання, а сама по собі відсутність статусу суб`єкта господарювання не може бути єдиною підставою для звільнення від штрафу, передбаченогостаттею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт»за порушення законодавства про автомобільний транспорт, якщо під час рейдової перевірки посадовими особами Укртрансбезпеки було достовірно встановлено таке порушення.

Згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджениминаказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. №363, перевізник - фізична або юридична особа - суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

Таким чином, характерною ознакою автомобільного перевізника є саме перевезення ним пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами, при цьому обставина отримання/неотримання доходу за таку діяльність не впливає на визначення вказаного поняття.

Водночас, враховуючи підстави позову та доводи позивача у цій справі, суд має з`ясувати чи був позивач в момент указаної перевірки дійсним автомобільним перевізником в розумінніЗакону України «Про автомобільний транспорт».

Суд враховує, що Верховний Суд вже сформував правовий висновок у подібних правовідносинах щодо застосування положень статті 48 Закону №2344-IIIв контексті реалізації повноважень Укртрансбезпеки щодо притягнення суб`єктів господарської діяльності до адміністративної відповідальності, який викладено у постановах від 06 вересня 2023 року справі № 120/5064/22, від 16 серпня 2023 року у справі № 160/12371/22, від 19 жовтня 2023 року у справі № 640/27759/21.

Так, Верховний Суд, проаналізувавши наведені положення законодавства у постанові від 19 жовтня 2023 року у справі №640/27759/21 зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

Верховний Суд зауважив, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

Натомість, нові докази, які подають заінтересовані особи, зокрема до суду, який розглядає відповідний спір, після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальностімають оцінюватися, на думку Верховного Суду, із розумною критикою та ізчітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатностітаких нових доказів, а також їх взаємозв`язку із документами, які були надані контролюючому органу в момент перевірки.

За висновком Верховного Суду у справі № 640/27759/21 тільки такий підхід забезпечить дотримання принципу належного виконання учасниками спірних правовідносин вимог законодавства, яке регулює перевезення пасажирів та вантажів, та реалізацію принципу правової визначеності у спорах щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника компетентним органом, який контролює дотримання державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.

У постанові від 22 лютого 2023 року у справі №240/22448/20 Верховний Суд зауважував на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбаченастаттею 60 Закону №2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж.

При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися).

Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом у постановах від 23 серпня 2023 року у справі № 600/1407/22-а та від 12 жовтня 2023 року у справі № 280/3520/22.

Як слідує з матеріалів справи, актом перевірки від 05.10.2023р. №004374 встановлено порушенняст.34 Закону №2344-IIIу зв`язку із тим, що перевізник не забезпечив виконання вимог цьогоЗаконута інших законодавчих актів України у сфері перевезення вантажів, а саме: відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа, чим порушено вимоги п.3.3Інструкції №385, відповідальність за яке передбачена вимогами абз.3 ч.1ст.60 Закону №2344-III(перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначенихст.48 Закону №2344-III, а саме: відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу).

При цьому матеріали справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт не містять доказів, за яких відповідач дійшов висновку, що перевізником був саме позивач ОСОБА_1 , як то товарно-транспортна накладна тощо.

Також ОСОБА_1 не є суб`єктом господарювання (фізичною особою-підприємцем), господарська діяльність якого б була пов`язана із здійсненням перевезень автомобільним транспортом, що могло б вказувати на його причетність до такого перевезення.

Судом встановлено, що, хоча ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 і є власником транспортного засобу марки Mercedes-Benz, державний номерний знак НОМЕР_1 , перевірку якого було проведено, проте, в день такої перевірки безпосередньо ОСОБА_1 цим транспортним засобом не керував, а водієм був ОСОБА_2 .

Той факт, що саме ОСОБА_2 керував цим транспортним засобом у день перевірки зафіксовано актом перевірки та визнається сторонами.

Водночас, жодних доказів того, що в день перевірки перевезення вантажу здійснювалося саме позивачем матеріали справи не містять.

Відповідач, визначаючи перевізником саме позивача, фактично виходив лише з того, що саме ОСОБА_1 є власником транспортного засобу, яким здійснювалося перевезення вантажу та щодо якого було проведено перевірку.

Однак, як вказано вище, за сталою позицією Верховного Суду, відповідальністьза порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбаченастаттею 60 Закону №2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж, при цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб, адже такі дані не завжди можуть збігатися.

Відтак, беззаперечні підстави вважати, що саме позивач був перевізником у цьому випадку відсутні.

Таким чином, на переконання суду, відповідачем у даному випадку не здійснено належного установлення автомобільного перевізника і, як наслідок, необґрунтовано визначено у якості такої особи саме позивача та, відповідно, безпідставно застосовано до останнього адміністративно-господарський штраф.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позову.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. 2, 5, 14, 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Дяденчука Дмитра, начальника відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Воскресенська, 24), тертя особа: Державна служба України з безпеки на транспорті (03150, м. Київ, вул. Антоновича, буд. 51, код ЄДРПОУ 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову начальника відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Дяденчук Дмитра від 13.12.2023 № 006527 про стягнення з ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17 000грн. за порушення ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1073,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко