Рішення № 124248253, 02.08.2024, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 208/920/24

№ провадження 2/208/629/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

02 серпня 2024 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі: Головуючого, судді Похвалітої С.М., за участю секретаря судового засідання Грищенко О.Л.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

встановив:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, 20 листопада 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНФІНАНС» та відповідачкою був укладений договір позики, у тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0637259936 та отримання кредиту згідно Заявки-анкети на умовах оферти на укладання електронного Договору позики № 000000000005369 від 04.01.2020 року, що акцептована відповідачем 04.01.2020 року шляхом підписання електронним підписом відповідача.

Відповідно до умов договору позики Кредит надається у вигляді відновлюваної кредитної лінії окремими частинами з максимальним лімітом 20000,00 грн., в межах строку дії договору - 36 календарних місяців з дня підписання договору з остаточним терміном повернення кожного траншу кредиту не пізніше строку користування траншем, визначеного сторонами.

Відповідач здійснив дії спрямовані на укладання договору позики шляхом заповнення заявки на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої в подальшому, кредитодавець «ТОВ «Інфінанс») було перераховано грошові кошти.

Підписанням договору позики відповідач підтвердив, що він повністю ознайомився з усіма його вимогами.

Товариство належним чином виконало свої зобов`язання за Договором кредиту, надавши позичальнику кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами договору кредиту, що підтверджується відповідними доказами.

14 липня 2021 року між ТОВ «ІНФІНАНС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» був укладений Договір факторингу № 14-07/21, відповідно до умов якого ТОВ «ІНФІНАНС» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право грошової вимоги до позичальників, в тому числі за договором позики № 0637259936 від 20.11.2019 року, що укладений між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 .

10 січня 2023 року відповідно до договору № 10-01/2023 ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги до позичальників Товариству з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», в тому числі за договором позики № 0637259936 від 20.11.2019 року.

Таким чином, ТОВ «Коллект Центр» наділено правом грошової вимоги до відповідача.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом, о підлягає стягненню з відповідача станом на 09.01.2024 р., враховуючи принципи розумності, співмірності та пропорційності становить 48170,00 грн., з яких: заборгованість за кредитом (тіло кредиту) - 4000,00 грн., заборгованість за відсотками на дату відступлення прав вимоги до ТОВ «Інфінанс» - 44170,00 грн.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав суду заяву, в якій просить суд розглядати справу за відсутністю представника, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечував проти винесення заочного рішення по справі.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, причини не явки до суду не повідомила.

Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Ухвалою суду від 29 лютого 2024 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 20.11.2019 року між ТОВ «ІНФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено Договір надання позики, в тому числі і на уовах фінансового кредиту № 0637259936.

Згідно п.п. 1.1.,1.2.,1.5,1.6,1.7, договору кредиту ТОВ надає клієнту фінансовий кредит в сумі 20000 грн. на 36 місяців. За користування кредитом клієнт сплачує 1,75 % за один календарний день.

Згідно до квитанції за сплату № 45939197 від 04.01.2020 року, зараховано 4000,00 грн. на карту НОМЕР_1 .

14.07.2021 року між ТОВ «Інфінанс» та ТОВ «Вердикт Капітал було укладено договір фаторингу № 14.07.2021, відповідно до якого ТОВ «Інфінанс» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право грошової вимоги до боржників за договорами позики в тому числі за договором позики № 0637259936 від 20.11.2019 року .

10.01.2023 року між ТОВ «Вердикт капітал» та ТОВ «Коллект Центр» було укладено договір факторингу № 10-03/2023/01, відповідно до якого ТОВ «Вердикт капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права грошової вимоги до Договору про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту № 0637259936 від 20.11.2019 року, укладеного між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором не виконала, внаслідок чого станом на 09.01.2024 року у останньої перед позикодавцем утворилась заборгованість у загальному розмірі 77640,00 грн., що складається із заборгованості за тілом кредиту у сумі 4000,00 грн., заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги у сумі 73640,00 грн.

Проте, враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності позивач просить стягнути лише заборгованість за Договором фінансового кредиту № 0637259936 від 20.11.2019 року у сумі 48170,00 грн., з яких заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) 4000,00 грн.; заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги до ТОВ «Інфінанс» - 44170,00 грн.

Згідно з умовами договору позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов`язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором.

При цьому довідками про зарахування коштів, розрахунком заборгованості підтверджується, що відповідач отримав грошові кошти, кредит вчасно не сплачувала, внаслідок чого виникла заборгованість.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі танадати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа (стаття 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис».

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 14 червня 2022року у справі № 757/40395/20.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З матеріалів справи вбачається, що 20 листопада 2019 року між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 укладено електронний договір надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0637259936, який підписаний відповідачем ОСОБА_1 шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. В рамках дії цього договору відповідачці за її заявою було надано кредитні кошти в розмірі 4 000,00 грн зі строком користування 30 днів. Зазначені кошти отримані відповідачкою на вказаний нею у заявці картковий рахунок, однак у тридцятиденний строк встановлений договором не були повернуті позичальником, що підтверджується належними і допустимим доказами та не спростовується відповідачем.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Сторонами погоджено розмір процентів і порядок їх нарахування, який відповідно до розрахунку заборгованості складає 44170,00 грн, що в рази перевищує суму отриману відповідачем у позику 4 000,00 грн.

Слід звернути увагу, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не змогла ефективно здійснити свої права бути поінформованою про дійсні умови кредитування ТОВ «Інфінанс», які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. Договір містить зрозумілий розрахунок лише щодо першого базового періоду. А тому на думку суду, укладення ОСОБА_1 договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.

Таким чином, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013року № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3, ч.3 ст. 509 та ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).

Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами в розмірі 44170,00 грн. не є співрозмірною сумі кредиту у 4 000,00 грн. за договором № 0637259936, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що необхідно зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру отриманих відповідачем кредитних коштів.

На підставі вищевикладеного, суд вважає за можливе стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованості за договором позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0637259936 від 20 листопада 2019 року заборгованості за відсотками на дату відступлення права вимоги у розмірі 4 000,00грн.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, які в цій справі складаються із судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд виходить з наступного.

За положеннями частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною десятою статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Приймаючи до уваги висновок суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «Коллект Центр» підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подачу позову в розмірі 502,89 грн (8 000,00 / 48 170,00 х 3 028,00 = 502,89).

Судом встановлено, що у позовній заяві ТОВ «Коллект Центр» зазначало, що товариство понесло у зв`язку із пред`явленням даного позову судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13 000,00грн, які просило стягнути з відповідача.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

До суду позивач надав: копію договору про надання правової допомоги № 02-01/2023 від 02 січня 2023 року, укладений між ТОВ «Коллект Центр» та Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» на підставі звернення клієнта, оформленої у вигляді заявки на надання юридичної допомоги; заявку надання юридичної допомоги № 534 від 02 січня 2024 року від адвокатського об`єднання по супроводу примусового стягнення з ОСОБА_1 заборгованості; витяг з акту № 2 про надання юридичної допомоги від 08 січня 2024 року, відповідно до якого адвокатське об`єднання надало, а позивач прийняв правову допомогу щодо боржника ОСОБА_1 у вигляді надання усної консультації з вивчення документів 3 000,00грн (2 год.), складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду 10 000,00грн (5 год.); платіжна інструкція № 0406030000 від 10 січня 2024 року про перерахування ТОВ «Коллект Центр» на рахунок АО «Лігал Ассістанс» 51 000,00грн за договором про надання правничої допомоги від 02 січня 2023 року.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020року у справі № 755/9215/15-ц).

Так, відповідно до положень частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат може не тільки за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката, а і за власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою-п`ятою та дев`ятою статті 141 ЦПК України, не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Аналогічна позиція відображена в пункті 119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9,00 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, зокрема, постановами Верховного Суду від 23 грудня 2021року у справі № 923/560/17, від 10 листопада 2021року у справі № 329/766/18, від 01 вересня 2021року у справі № 178/1522/18.

Тому виходячи із положень частини третьої статті 141 ЦПК України, враховуючи співмірність складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатським об`єднанням роботи, критерію необхідності та значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, суд вважає, що зазначені ТОВ «Коллект Центр» витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 13 000,00 грн. є завищеними.

Зокрема, суд звертає увагу, що справа стосується стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 48 170,00 грн, тобто у справі незначної складності, з огляду на ціну позову, а тому, підготовка документів для звернення до суду у рамках даної справи в суді першої інстанції не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи.

З огляду на викладене, а також часткове задоволення позову, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог ТОВ «Коллект Центр» про стягнення з ОСОБА_1 понесених позивачем під час подачі позову витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи характер виконаної адвокатами робіт, її доцільність, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на користь позивача 3 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час подачі позову.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 626, 628, 633, 634, 638, 639, 1049, 1054 ЦК України, ст. ст. 7, 19, 141, 175, 268, 272, 273, 274, 280-289, 354, 355 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (місцезнаходження: 01133, м.Київ, вул.Мечнікова, буд.3, оф.306, код ЄДРПОУ 44276926) заборгованість за Договором надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №0637259936 від 20.11.2019 р. в сумі 8 000 (вісім тисяч) грн. 00 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом (за тілом кредиту) - 4 000 (чотири тисячі) грн. 00 коп.; заборгованості за відсотками на дату відступлення права вимоги - 4 000 (чотири тисячі) грн. 00 коп..

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (місцезнаходження: 01133, м.Київ, вул. Мечнікова, буд.3, оф.306, код ЄДРПОУ 44276926) судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 502 (п`ятсот дві) грн. 89 коп. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп.

В іншій частині позовних вимог, відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції, тобто до Дніпровського Апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості сторін:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», ЄДРПОУ 44276926, місцезнаходження: м.Київ, вул.Мечнікова, буд.3, оф.306.

відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя Похваліта С. М.