Ухвала суду № 124215007, 03.01.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА

03 січня 2025 р.Справа №160/34917/24

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Горбалінський В.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову,-

ВСТАНОВИВ:

31.12.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №0725662417 від 25.11.2024 року про анулювання реєстрації платником єдиного податку шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 30.09.2024 року;

- зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області поновити фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 реєстрацію у якості платника єдиного податку третьої групи з 01.10.2024 року шляхом включення відомостей про Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 до Реєстру платників єдиного податку.

01.01.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла заява Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову, в якій позивач просить:

- зупинити дію рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 25.11.2024 №0725662417 про анулювання реєстрації платником єдиного податку шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 30.09.2024 року, до набрання законної сили рішенням суду по справі.

В обґрунтування вказаної заяви позивач зазначив, що оскільки обсяг доходу ФОП ОСОБА_1 за останніх 12 календарних місяців з врахуванням поданої декларації станом на дату подачі цієї заяви вже перевищує 1 млн. гривень, то у зв`язку з анулюванням реєстрації платника єдиного податку та переходом на загальну систему оподаткування у ФОП ОСОБА_1 виникає обов`язок реєстрації платником ПДВ. Одночасно з цим, у зв`язку з реєстрацією платником ПДВ позивач повинен буде включити у вартість послуг ПДВ, реєструвати податкові накладні та змінити формат розрахункового документа - відображати у ньому обов`язковий реквізит «сума ПДВ». Разом з тим, частина замовників послуг ФОП ОСОБА_1 є юридичними особами, які перебувають на загальній системі оподаткування та є платниками ПДВ. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову може призвести до покладення додаткового тягаря, пов`язаного із здійсненням коригувань та адміністрування і сплати податків у відношенні третіх осіб - замовників послуг ФОП ОСОБА_1 , які є платниками ПДВ та здійснюють діяльність на загальній системі оподаткування. Існує ризик того, що контрагенти позивача можуть відмовитися від замовлення послуг у разі, якщо дізнаються про додатковий тягар, який буде покладений на них у зв`язку з коригуваннями бухгалтерського обліку, пов`язаними із переходом позивача із спрощеної на загальну систему оподаткування та в зворотному порядку. Обов`язок реєстрації платником ПДВ призведе до необхідності збільшення вартості послуг щонайменше на 20% та відповідного внесення змін до існуючих договорів, що може виявитись неможливим у зв`язку з відсутністю відповідного закладеного фінансування. Як наслідок, вказані заклади охорони здоров`я можуть втратити доступ до мережі інтернет, що є неприпустимим з огляду на виконувані такими закладами функції. Тим більше, в період дії воєнного стан. Вказані додаткові зусилля, які ФОП ОСОБА_1 повинен буде докласти у зв`язку із переходом на загальну систему оподаткування через негайну дію оскаржуваного рішення можуть призвести до зупинки господарської діяльності взагалі. Так, через додаткове фінансове навантаження для ведення бухгалтерського обліку, а також постійні поточні потреби ФОП ОСОБА_1 на забезпечення безперебійної роботи мережі в період відсутності електроенергії через постійні обстріли міста (купівля акумуляторів, генераторів, палива, блоків безперебійного живлення, тощо) - існує ризик того, що Позивач не зможе підтримувати діяльність на належному рівні і впродовж тривалого періоду судового розгляду - ресурсів Позивача може не вистачити, що буде мати наслідком зупинку діяльності.

01.01.2025 року Головне управління ДПС у Дніпропетровській області звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із запереченнями на заяву позивача про забезпечення позову.

У вказаних запереченнях відповідач зазначив, що доводи позивача про те, що невжиття заходів щодо зупинення дії оскаржуваного позивачем рішення зумовить настання негативних та незворотних наслідків для його господарської діяльності не підтверджені будь-якими доказами. Не підтвердженими є також доводи позивача, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективність захисту і унеможливити поновлення порушених прав позивача.

Вирішуючи по суті заяву про забезпечення позову, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Частина 1 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України визначає види забезпечення позову, згідно з якою позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Відповідно до роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" від 22.12.2006 року № 9 та постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративним судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ" від 06.03.2008 року № 2, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

З викладеного слідує, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Крім того, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Слід зазначити, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що на час розгляду заяви про забезпечення позову позивачем не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, виходячи з наступного.

Суд зазначає, що обґрунтування необхідності забезпечення позову щодо покладення додаткового тягаря, пов`язаного із здійсненням коригувань та адміністрування і сплати податків у відношенні третіх осіб - замовників послуг ФОП ОСОБА_1 , які є платниками ПДВ та здійснюють діяльність на загальній системі оподаткування, суд вважає необґрунтованим, оскільки фактично вказані процедури визначені Податковим кодексом України та не можуть ставитися в залежність від процедури оскарження позивачем рішенням в судовому порядку.

При цьому сам факт подання позову про визнання протиправним та скасування рішення жодним чином не свідчить про протиправність такого рішення, а тим паче не звільняє позивача, у випадку відсутності підстав для скасування оскаржуваного рішення, для звільнення від здійснення коригувань та адміністрування і сплати податків по відношенню третіх осіб.

Також суд зазначає, що доводи позивача, що існує ризик того, що контрагенти позивача можуть відмовитися від замовлення послуг у разі, якщо дізнаються про додатковий тягар, який буде покладений на них у зв`язку з коригуваннями бухгалтерського обліку, пов`язаними із переходом позивача із спрощеної на загальну систему оподаткування та в зворотному порядку, не підтверджені жодними доказами та мають характеру припущень, про що сам позивач фактично зазначає.

Щодо тверджень позивача, що прийняття оскаржуваного рішення призведе до необхідності збільшення вартості послуг щонайменше на 20% та відповідного внесення змін до існуючих договорів, що може виявитись неможливим у зв`язку з відсутністю відповідного закладеного фінансування та інші доводи щодо неспроможності позивача здійснювати господарську діяльність, суд вважає за необхідне зазначити, що зазначення таких доводів має бути підтверджено доказами, яких, в свою чергу, позивач до суду не надав.

Отже, позивачем не підтверджено існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача.

Таким чином, суд вказує, що позивачем, не зазначено відповідних підстав та не надано належних доказів, які б підтверджували ті обставини, які ним зазначено у заяві про забезпечення позову, які передбачені ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відтак, суд зазначає, що позивачем у своїй заяві про забезпечення позову не доведено існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам і не підтверджено таких обставин належними та допустимими доказами.

Крім того, суд зазначає, що сам факт подання позову не може бути підставою для забезпечення позовної заяви. Водночас, при розгляді заяви про забезпечення позову не вирішується питання про правомірність дій чи бездіяльності відповідача, що є предметом спору. Оцінка діям чи бездіяльності відповідача буде надана під час розгляду справи по суті.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що заява Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.150-154, 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, передбачені ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Горбалінський