Рішення № 124201754, 02.01.2025, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

02.01.2025 р. справа №520/33743/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)до Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації), третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби у Харківській обалстіпровизнання протиправною бездіяльності суб"єкта владних повноважень, спонукання суб"єкта владних повноважень до вчинення конкретного управлінського волевиявлення, стягнення коштів з казначейського рахунку суб"єкта владних повноважень в установі Державної казначейської служби України, -встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови у нарахуванні ОСОБА_1 інфляційних збитків та 3% річних від простроченої суми заборгованості за судовими рішеннями Харківського кружного адміністративного суду № 520/16613/21 та 520/20155/23; 2) зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести нарахування інфляційних збитків та 3% річних від простроченої суми виплат грошової заборгованості за пенсійною справою № 100 18622 ОСОБА_1 ; 3) стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання цих коштів з його казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 , інфляційні збитки у сумі 85418,03 грн. та 3-х % річних від простроченої суми у 26.190,50 грн.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що вчинення органом публічної адміністрації протиправного управлінського волевиявлення у вигляді бездіяльності з приводу невиплати боргу за рішеннями суду зумовлює виникнення підстав для примусового спонукання суб"єкта владних повноважень до нарахування на суми боргу 3 відсотків річних та інфляційних збитків у порядку ст.625 Цивільного кодексу України та стягнення цих сум з казначейського рахунку тероргану Пенсійного фонду України, відкритого у системі органів Державної казначейської служби України.

Відповідач із поданим позовом не погодився, надавши відзив, де наполягав на відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст.625 Цивільного кодексу України та на добровільному виконанні рішень судів у межах фізично доступних фінансових ресурсів.

Третя особа була завчасно та належно сповіщена судом про розгляд справи, але письмового процесуального документу із власною правовою позицією по суті спору до суду не подала.

Суд не вбачає перешкод у вирішенні спору по суті, адже наявні у справі докази повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин.

Суд, вивчивши доводи усіх наявних у справі документів учасників спору, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.10.2021р. у справі №520/16613/21 визнана протиправною відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022 м. Харків майдан Свободи,5 Держпром, 3 під`їзд 2-й поверх ЄДРПОУ 14099344) у проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії з 01.12.2019; Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022 м. Харків майдан Свободи, 5 Держпром, 3 під`їзд 2-й поверх ЄДРПОУ 14099344) провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.12.2019, з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премій, відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону №2262-ХІ1, статті 9 Закону 2011-ХІІ та з врахуванням положень Постанови КМУ № 988, згідно оновленої довідки від 15.07.2021 № 33/41-2001.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.02.2023р. у справі №520/20155/23 визнана протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області щодо не нарахування з 01.02.2022 року доплати до пенсії ОСОБА_1 у розмірі 2000 грн, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 р № 713«Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», після перерахування пенсії за судовим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.10.21 по справі № 520/16613/21; Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області нарахувати та виплачувати з 01.02.2022 щомісячну доплату ОСОБА_1 у розмірі 2000 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 р № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб».

У відзиві на позов суб"єктом владних повноважень у порядку ч.1 ст.78 КАС України визнані обставини того, що борг минулих звітних календарних місяців за рішенням суду у справі №520/16613/21 за період 01.12.2019р.-28.02.2022р. складає - 103.185,56грн. (а саме: 4.414,28грн. щомісяця за період 01.12.2019р.-30.06.2021р. та 2.414,28грн. щомісяця за період 01.07.2021р.-28.02.2022р.).

Відтак, сума боргу з пенсії за рішенням суду у справі №520/16613/21 у загальному розмірі - 103.185,56грн. виникла не станом на 01.12.2019р., а станом на 28.02.2022р. і структурно складається із низки щомісячних платежів, кожен з яких трансформується у борг виключно за подією минування останнього календарного дня того календарного місяця, у якому суб"єкту владних повноважень належало провести відповідний грошовий платіж.

Також у відзиві на позов суб"єктом владних повноважень у порядку ч.1 ст.78 КАС України визнані обставини того, що борг минулих звітних календарних місяців за рішенням суду у справі №520/20155/23 за період 01.02.2022р.-30.04.2024р. складає - 54.000,00грн. (а саме: 2.000,00грн. щомісяця за період 01.02.2022р.-30.04.2024р.).

Відтак, сума боргу з пенсії за рішенням суду у справі №520/20155/23 у загальному розмірі - 54.000,00грн. виникла не станом на 01.02.2022р., а станом на 30.04.2024р. і структурно складається із низки щомісячних платежів, кожен з яких трансформується у борг виключно за подією минування останнього календарного дня того календарного місяця, у якому суб"єкту владних повноважень належало провести відповідний грошовий платіж.

Доказів звернення заявника до суб"єкта владних повноважень з приводу нарахування на суму боргу з пенсії за рішеннями суду 3 відсотків річних та інфляційних збитків (втрат) матеріали справи не містять.

Стверджуючи про існування публічного обов"язку суб`єкта владних повноважень нарахувати на суму боргу з пенсії за рішеннями суду 3 відсотки річних та інфляційні збитки (втрати) і вчинення суб"єктом владних повноважень управлінського волевиявлення у формі бездіяльності з приводу відмови у виконанні цього обов"язку, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Право громадян України на соціальний захист проголошено ст.46 Конституції України, конкретизовано п.6 ч.1 ст.92 Конституції України і з 01.01.2004р. деталізовано нормами, насамперед, Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".

У силу дії бланкетної норми ст.4 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" умови, норми та порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, а також осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських та членів їхніх сімей встановлюються Законом України від 09.04.1992р. №2662-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі за текстом - Закон України №2662-ХІІ).

Отже, приписи Закону України №2662-ХІІ є спеціальною нормою права стосовно відносин за участю заявника та запроваджують дві окремі, самостійні і незалежні одна від одної процедури, за якими відбувається обчислення розміру пенсії громадянина, а саме: 1) за ст.43 Закону України №2662-ХІІ - у випадку призначення пенсії вперше та 2) за ст.63 Закону України №2662-ХІІ - у випадку збільшення розміру вже призначеної пенсії за подією збільшення розміру оплати праці працівника на аналогічній (прирівняній) посаді.

При цьому, у процедурі за ст.43 Закону України №2662-ХІІ базовою розрахунковою величиною для обчислення пенсії є виплати (як винагорода за працю), одержані особисто особою-пенсіонером під час проходження служби (тобто складові елементи структури власного грошового забезпечення).

Натомість, у процедурі за ст.63 Закону України №2662-ХІІ базовою розрахунковою величиною для обчислення нового розміру раніше вже призначеної пенсії є реально отримані (а не уявно можливі до нарахування) виплати (як винагорода за працю) третьої сторонньої особи - діючого публічного службовця за рівнозначною посадою (або тією ж самою, або прирівняною).

Положення ч.18 ст.43 Закону України №2662-ХІІ цього правила не змінюють, адже присвячені регламентуванню випадку, коли з події призначення пенсії вперше та обчислення розміру вперше призначеної пенсії і до події виплати вперше призначеної пенсії настала подія збільшення поточної винагороди за службу відносно іншого діючого публічного службовця, на що однозначно показує застосування законодавцем ознаки - "невідкладно", котра взагалі не використовується у процедурі за ст.63 Закону України №2662-ХІІ.

До того ж і у силу правового висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019р. по зразковій справі №240/5401/18 процедури призначення пенсії (ст.43 Закону України №2262-XII) та перерахунку пенсії (ст.63 Закону України №2262-XII) є різними як за змістом, так і за механізмом проведення.

Як то указано у ст.61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно з п.22 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Суд відзначає, що порушення суб"єктом владних повноважень строків виплати пенсії громадянина містить склад і подію діяння, котрі зумовлюються настання майнової відповідальності.

Згідно з ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, запроваджені ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України заходи є мірою саме майнової відповідальності.

Разом із тим, згідно з ч.2 ст.55 Закону України №2262-XII нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Згідно з ч.2 ст.46 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Суд відмічає, що запроваджені ч.2 ст.55 Закону України №2262-XII та ч.2 ст.46 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" заходи також є мірою майнової відповідальності, механізм реалізації якої передбачений нормами Закону України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати".

Так, за визначенням ст.2 Закону України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

За правилами ст.3 Закону України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно з ст.4 Закону України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З наведеного вище слідує, що як положення ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, так і положення ч.2 ст.55 Закону України №2262-XII, ч.2 ст.46 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у кореспонденції із нормами Закону України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" запроваджують рівнозначні та однакові за правовою природою міри майнової відповідальності за вчинення одного і того ж діяння - порушення суб"єктом владних повноважень строку проведення грошового платежу з виплати пенсії.

Відтак, у силу приписів ст.61 Конституції України положення наведених норм закону не можуть застосовуватись одночасно, а пріоритет у застосуванні належить віддати положенням ч.2 ст.55 Закону України №2262-XII, ч.2 ст.46 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Закону України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" як спеціальним нормам права у сфері пенсійного забезпечення.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України.

За змістом ч.2 ст.77 КАС України відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) за критеріями дотримання: компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб`єктом владних повноважень.

Проте, сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21 стандарти доказування обставин спору та приписи ч.4 ст.9, ст.ст.72-76, ч.1 ст.77, ч.3 ст.242, ч.4 ст.242 КАС України засвідчують, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною судом виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зміст цієї норми процесуального закону було розтлумачено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов`язків, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

Суд відмічає, що у межах спірних правовідносин суб"єкт владних повноважень у контексті застосування ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України та ч.2 ст.55 Закону України №2262-XII, ч.2 ст.46 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Закону України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" не вчиняв жодних управлінських волевиявлень у формі бездіяльності взагалі, позаяк у межах спірних правовідносин жодних платежів з виплати боргу (що є обов`язковою передумовою виникнення відповідного обов`язку за змістом Закону України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати") не проводив та жодних звернень від зацікавлених осіб (що є обов`язковою передумовою виникнення відповідного обов`язку за змістом ч.2 ст.625 КАС України) не отримував, що беззаперечно засвідчує відсутність події, з якою закон пов"язує виникнення обов"язку реалізувати відповідне управлінське волевиявлення.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб"єкт владних повноважень не має публічних обов"язків за ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, а момент виникнення публічних обов`язків за ч.2 ст.55 Закону України №2262-XII, ч.2 ст.46 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Законом України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" не настав у часі через відсутність події виплати боргу з пенсії за рішенням суду.

Відтак, суд не знаходить підстав для примусового спонукання суб"єкта владних повноважень до виконання у спірних правовідносинах приписів ч.2 ст.625 КАС України, позаяк міри майнової відповідальності за вчинення протиправного діяння з приводу порушення строку проведення грошового платежу з виплати пенсії передбачені саме ч.2 ст.55 Закону України №2262-XII, ч.2 ст.46 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Законом України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" як спеціальними норами права у сфері пенсійного забезпечення.

Одночасне застосування приписів ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України та приписів ч.2 ст.55 Закону України №2262-XII, ч.2 ст.46 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Закону України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" за вчинення одного і того ж діяння суб"єкта владних повноважень (порушення строку проведення грошового платежу з виплати пенсії) призводить до подвійного притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, правомірність чого явно та очевидно виключена ст.61 Конституції України.

При розв`язанні спору, суд зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), вичерпно реалізував усі діючі механізми з"ясування об`єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам та нормам закону, котрі здатні вплинути на правильне вирішення спору; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; повно та детально виклав власні висновки та міркування як з приводу тлумачення належних норм права, так і з приводу усіх слушних доводів поданих учасниками спору процесуальних документів.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Співвідносно до обсягу заявлених вимог та результату вирішення спору, присудженню на користь заявника за рахунок суб`єкта власних повноважень підлягає 50% сплаченої суми судового збору.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-244, 246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко