Рішення № 124162861, 27.12.2024, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

27 грудня 2024 року м. ПолтаваСправа №440/11797/24

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі - ГУПФ України в Полтавській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (надалі - ГУПФ України в Закарпатській області), у якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення ГУПФ України в Закарпатській області від 10.09.2024 №164150004568 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування";

зобов`язати ГУПФ України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 згідно трудової книжки від 29.02.1980 періоди роботи з 17.07.1979 по 07.08.1979 та з 01.08.1983 по 31.03.1993, періоди навчання з 01.09.1979 по 14.12.1982 на підставі диплома № НОМЕР_1 та з 01.09.1977 по 01.09.1979 на підставі свідоцтва №348, а також повторно розглянути заяву від 03.09.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"

зобов`язати відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 03.09.2024.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що позивачу виповнилось 60 років, а сукупний стаж його роботи дає право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". На думку позивача, пенсійний орган безпідставно відмовив у зарахуванні до його стажу, що враховуються при призначенні та обчисленні пенсії, окремих періодів роботи, оскільки трудовий стаж підтверджено записами у трудовій книжці.

2. Позиція відповідачів.

Представник ГУПФ України в Полтавській області у відзиві на позовну заяву просила відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю, оскільки його заява від 03.09.2024 про призначення пенсії за віком за принципом екстериторіальності розглянута ГУПФ України в Закарпатській області /а.с. 25-28/.

Представник ГУПФ України в Закарпатській області у наданому до суду відзиві на позов просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю /а.с. 50-51/. Свою позицію мотивував посиланням на те, що спірне рішення вважає обґрунтованим та правомірним, оскільки на підставі наданих позивачем разом із заявою про призначення пенсії документів підтверджено страховий стаж тривалістю 6 років 6 місяців 19 днів, що недостатньо для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком.

3. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 08.10.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у цій справі, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників (у порядку письмового провадження).

За приписами пункту 2 частини першої статті 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.

Обставини справи

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином російської федерації та має посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 , що видана йому УГІРФО УМВС України в Полтавській області 14.11.2011 безстроково /а.с. 7/.

03.09.2024 позивач звернувся до пенсійного органу за місцем проживання із заявою про призначення пенсії за віком /а.с. 30-31/. Разом із заявою надав пенсійному органу: трудову книжку, документи про навчання, архівну довідку /а.с. 32-42/.

Рішенням ГУПФ України в Закарпатській області від 10.09.2024 №164150004568 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з огляду на відсутність у позивача необхідного страхового стажу /а.с. 45/.

При цьому пенсійний орган визначив, що підтверджений документально страховий стаж ОСОБА_1 загалом становить 6 років 6 місяців 19 днів, тоді як необхідний страховий стаж - не менше 28 років.

До страхового стажу не зараховані:

період роботи з 17.07.1979 по 07.08.1979 на підставі трудової книжки б/н від 29.02.1980, оскільки відсутня дата наказу про прийняття на роботу,

період роботи з 01.08.1983 по 31.03.1993, оскільки між датою звільнення та датою наказу про звільнення наявна розбіжність,

період з 01.03.1993 по 20.01.1997 на підставі вкладиша НОМЕР_3 від 24.04.1993, оскільки відсутній наказ про звільнення (частково зараховано на підставі уточнюючої довідки від 28.08.2024 №01-28/186; період 1993-1994 років потребує зустрічної перевірки, оскільки довідка містить скорочення ПІБ, що не допускається),

періоди роботи на території російської федерації з 07.02.1997 по 09.07.1999, з 09.07.1999 по 19.03.2002, з 20.03.2002 по 28.04.2012, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992,

період навчання на підставі диплома №60/90, оскільки не зрозумілим є період початку та закінчення навчання,

період навчання на підставі свідоцтва №348, оскільки відсутня інформація про початок навчання.

Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач оскаржив його до суду.

Норми права, якими урегульовані спірні відносини

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

За змістом пункту 1 частини першої статті 8 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон №1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

У силу пункту 1 частини першої статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком.

Частиною першою статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування /частина друга статті 24 Закону №1058-IV/.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: (...) з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.

За змістом частини другої згаданої статті, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: (...) з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.

У силу абзацу другого частини четвертої статті 26 Закону №1058-IV наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

Статтею 44 Закону №1058-IV передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Згідно з частиною першою статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (надалі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до пункту "д" частини третьої Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 2 Порядку №637 визначено, що у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За змістом пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

У силу частини другої статті 4 Закону №1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Згідно абзаців другого, третього статті 6 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Статтею 7 названої Угоди визначено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.

Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.

Оцінка судом обставин справи

Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У цій справі предметом спору є правомірність рішення пенсійного органу про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV.

Виходячи з приписів частини другої статті 2 КАС України, суд перевіряє відповідність цього рішення критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, а саме - чи прийнято таке рішення: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд враховує, що на дату звернення ОСОБА_1 із заявою від 03.09.2024 про призначення пенсії за віком йому виповнилось повних 63 роки.

Виходячи з наведених вище приписів частини другої статті 26 Закону №1058-IV для призначення пенсії за віком позивач повинен мати страховий стаж тривалістю від 21 до 31 року.

Пенсійний орган за заявою позивача про призначення пенсії за віком обчислив його страховий стаж тривалістю 6 років 6 місяців 19 днів /а.с. 44/ та дійшов висновку, що цього стажу недостатньо для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком.

При цьому відповідач при обчисленні страхового стажу позивача не врахував окремі періоди, а саме:

період роботи з 17.07.1979 по 07.08.1979 на підставі трудової книжки б/н від 29.02.1980, оскільки відсутня дата наказу про прийняття на роботу,

період роботи з 01.08.1983 по 31.03.1993, оскільки між датою звільнення та датою наказу про звільнення наявна розбіжність,

період з 01.03.1993 по 20.01.1997 на підставі вкладиша НОМЕР_3 від 24.04.1993, оскільки відсутній наказ про звільнення (частково зараховано на підставі уточнюючої довідки від 28.08.2024 №01-28/186; період 1993-1994 років потребує зустрічної перевірки, оскільки довідка містить скорочення ПІБ, що не допускається),

періоди роботи на території російської федерації з 07.02.1997 по 09.07.1999, з 09.07.1999 по 19.03.2002, з 20.03.2002 по 28.04.2012, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992,

період навчання на підставі диплома №60/90, оскільки не зрозумілим є період початку та закінчення навчання,

період навчання на підставі свідоцтва №348, оскільки відсутня інформація про початок навчання.

Оцінюючи доводи пенсійного органу щодо підстав неврахування окремих періодів при обчисленні страхового стажу позивача, суд виходить з такого.

Суд враховує, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи. Проте окремі недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Такий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 28.02.2018 у справі №428/7863/17 та враховується судом на підставі частини п`ятої статті 242 КАС України.

Позивач разом із заявою про призначення пенсії надав пенсійному органу трудову книжку від 29.02.1980 №б/н, у якій наявні записи від 17.07.1979 №3 про прийняття на роботу та від 07.08.1979 №4 про звільнення з роботи у зв`язку з вступом на навчання /а.с. 35, зі звороту/.

Також позивач надав пенсійному органу вкладиш до трудової книжки від 03.02.1983 /а.с. 38/, у якому містяться записи №№ 18-25 про прийняття позивача на роботу, переведення (призначення) та звільнення з роботи.

А у вкладиші до трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_3 містяться записи від 01.03.1993 про прийняття в члени колгоспу та від 20.01.1997 №2 про звільнення /а.с. 39/.

Також на сторінці 13 вкладки до трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_3 містяться записи про виконання позивачем норми трудоднів у 1993-1996 роках /а.с. 42/.

За змістом пункту 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Отже, з вищенаведених норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.

3 огляду на зазначене, слід дійти висновку, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 у справі №654/890/17.

Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

У постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 Верховний Суд зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Отож відсутність у вищезазначених трудових книжках ОСОБА_1 окремих відомостей (як-то: дати наказу про прийняття на роботу, дати та номера наказу про звільнення з роботи), а також розбіжності між датою звільнення та датою наказу про звільнення, самі по собі не є визначеною законом підставою для відмови у зарахуванні періодів роботи позивача до страхового стажу.

Таким чином, періоди роботи позивача з 17.07.1979 по 07.08.1979, з 01.08.1983 по 31.03.1993, з 01.03.1993 по 20.01.1997 безпідставно не враховані пенсійним органом під час обчислення страхового стажу ОСОБА_1 .

Щодо врахування до страхового стажу періодів навчання, суд становив такі обставини.

Разом із заявою про призначення пенсії позивач надав пенсійному органу свідоцтво від 22.07.1979 №348 про завершення повного курсу навчання за спеціальністю судновий механік-дизеліст до 300 к.с.

ГУПФ України в Закарпатській області не враховано період навчання у Находкінській морехідній школі технічного флоту на підставі зазначеного свідоцтва, оскільки в ньому не зазначена дата початку навчання.

Однак, суд враховує, що у трудовій книжці позивача від 29.02.1980 містяться записи №№ 1, 2 про навчання в Находкінській моршколі техфлоту у період з 01.09.1977 по 01.09.1979 /а.с. 35, зі звороту/.

Тож надані позивачем документи у своїй сукупності підтверджували як факт навчання позивача, так і його (навчання) період.

Також позивач до заяви про призначення пенсії додав диплом від 20.06.1990 №60/90 про присвоєння йому звання капітана другого розряду ДВС /а.с. 33/, у якому зазначено, що його видано на підставі диплому 106/83 від 21.02.1983 на звання механіка 3 розряду ДВС.

Трудова книжка ОСОБА_1 від 29.02.1980 містить записи №№ 5-16 про прийняття на роботу та звільнення з роботи у Сахалінському морському пароплавстві (у т.ч., у зв`язку зі вступом на навчання та закінчення плавпрактики) /а.с. 36-37, у т.ч. зі звороту/.

На підставі записів трудової книжки від 29.02.1980 №№ 5-16 ОСОБА_1 зараховано до страхового стажу періоди роботи: з 08.04.1980 по 10.06.1980, з 01.09.1980 по 20.06.1981, з 23.06.1981 по 11.11.1981, з 05.01.1982 по 02.06.1982, з 01.06.1982 по 23.07.1982, з 07.10.1982 по 09.12.1982 /а.с. 44/.

У поданій до суду позовній заяві позивач наполягав на врахуванні до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1979 по 14.12.1982 на підставі диплома № НОМЕР_1 .

Суд враховує, що трудова книжка ОСОБА_1 від 29.02.1980 містить запис б/н від 31.08.1979 про зарахування курсантом Сахалінського мор. училища на судномеханічне відділення (підстава - наказ від 31.08.1979 №353) та запис від 14.12.1982 №17 про закінчення судномеханічного відділення Сахалінського мор. училища (підстава - наказ від 14.12.1982 №542) /а.с. 35, зі звороту; а.с. 37/.

За наведених обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування періоду навчання позивача з 01.09.1979 по 14.12.1982 до страхового стажу (з урахуванням вже врахованого стажу трудової діяльності в ці періоди).

Щодо врахування до страхового стажу позивача періодів роботи на території російської федерації з 07.02.1997 по 09.07.1999, з 09.07.1999 по 19.03.2002, з 20.03.2002 по 28.04.2012, суд виходить з таких міркувань.

Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього срср за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.

Відмовляючи позивачу у зарахуванні згаданих періодів роботи до стажу відповідач послався виключно на припинення участі російської федерації з 01.01.2023 в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Однак суд визнає такі доводи пенсійного органу неприйнятними, адже у силу пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Тож припинення участі російської федерації в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.

А тому стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць згаданої Угоди до 01.01.2023, враховується при встановленні права на пенсію та її обчисленні.

Суд звертає увагу на те, що пенсійний орган, аналізуючи надані особою документи, перш за все має виходити з їх змісту, а не лише суто з форми, адже органи Пенсійного фонду, переслідуючи в цілому законну мету попередження зловживання громадянами своїми правами та запобігання необґрунтованому призначенню пенсії, при виконанні своїх повноважень повинні діяти обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно, як це передбачено частиною другою статті 2 КАС України, з тим, щоб не створювати штучних і необґрунтованих перешкод для реалізації особами їх прав.

Суд зауважує, що факт роботи позивача на території російської федерації з 07.02.1997 по 09.07.1999, з 09.07.1999 по 19.03.2002, з 20.03.2002 по 14.03.2004, з 15.03.2004 по 05.10.2005, з 01.03.2006 по 11.12.2008, з 12.01.2009 по 18.11.2011, з 21.11.2011 по 28.04.2012 підтверджений записами у вкладці до трудової книжки від 14.04.1993 серії НОМЕР_3 /а.с. 39-42/.

Зазначені документи були надані позивачем разом із заявою від 03.09.2024 та розглянуті пенсійним органом.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

У постанові Верховного Суду від 28.11.2022 у справі №826/6029/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого у контексті вимог частини другої статті 2 КАС України нормативне обґрунтування прийнятого рішення та його співвідношення з фактичними обставинами не є формальною вимогою, оскільки суд має перевірити чи діяв суб`єкт владних повноважень, у тому числі (…) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень; принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

У постанові Верховного Суду від 12.09.2023 у справі №420/14943/21 зазначено, що критеріями обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень є: 1) логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення; 2) пов`язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять правову основу такого рішення; 3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих документів, інших доказів), врахування яких є обов`язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення; 4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи; 5) відсутність немотивованих висновків та висновків, які не ґрунтуються на нормах права.

Суд також враховує, що суб`єкт владних повноважень у рішенні про відмову у задоволенні певного прохання особи, як-то про призначення пенсії, має наводити всі без винятку підстави для такої відмови.

Повертаючись до обставин цієї справи, суд повторює, що відмова у зарахуванні до стажу роботи позивача періодів його роботи на території російської федерації з посиланням на припинення участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 є безпідставною, оскільки у силу пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Отож періоди роботи позивача на території російської федерації з 07.02.1997 по 09.07.1999, з 09.07.1999 по 19.03.2002, з 20.03.2002 по 14.03.2004, з 15.03.2004 по 05.10.2005, з 01.03.2006 по 11.12.2008, з 12.01.2009 по 18.11.2011, з 21.11.2011 по 28.04.2012 мають бути зараховані до його стажу на підставі вкладки до трудової книжки від 14.04.1993 серії НОМЕР_3 .

Наведене вище у своїй сукупності є підставою для висновку про неправомірність рішення ГУПФ України ГУПФ України в Закарпатській області від 10.09.2024 №164150004568, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком, а тому таке рішення належить визнати протиправним та скасувати, а позов в цій частині - задовольнити.

Обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивача, суд виходить з таких міркувань.

У силу статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Абзацами 5, 6, та 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту", ухваленої на 114-й сесії 12.05.2004, передбачено, що, відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов`язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі; крім обов`язку впровадити такі ефективні засоби правового захисту у світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини, на держави покладається загальний обов`язок розв`язувати проблеми, що лежать в основі виявлених порушень; саме держави-члени повинні забезпечити ефективність таких національних засобів як з правової, так і практичної точок зору, і щоб їх застосування могло привести до вирішення скарги по суті та належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).

Зі змісту пункту 49 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Єфименко проти України" можливо дійти висновку про те, що не розглядається у якості ефективного засіб захисту, який: "є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується".

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

А відповідно до частин першої, другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Отже невід`ємною частиною конституційного права на судовий захист є можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог щодо поновлення яких встановлена у належній судовій процедурі та формалізована у судовому рішенні, що забезпечено конкретними гарантіями, які б дозволяли реалізувати його в повному об`ємі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За обставин цієї справи суд, зважаючи на відсутність достатніх підстав для відмови у зарахуванні до стажу роботи позивача, що дає право на пенсію, періодів навчання з 01.09.1977 по 01.09.1979 та з 01.09.1979 по 14.12.1982, а також періодів роботи з 17.07.1979 по 07.08.1979, з 01.08.1983 по 31.03.1993, з 07.02.1997 по 09.07.1999, з 09.07.1999 по 19.03.2002, з 20.03.2002 по 14.03.2004, з 15.03.2004 по 05.10.2005, з 01.03.2006 по 11.12.2008, з 12.01.2009 по 18.11.2011, з 21.11.2011 по 28.04.2012, вважає за необхідне зобов`язати ГУПФ України в Закарпатській області зарахувати зазначені періоди до стажу роботи ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за віком.

Також суд враховує, що позивачу на дату звернення із заявою від 03.09.2024 про призначення пенсії за віком виповнилось повних 63 роки.

З урахуванням висновку суду про зарахування до стажу роботи позивача вищезгаданих періодів, загальний стаж роботи ОСОБА_1 , що дає право на пенсію за віком, становитиме більше 21 року, що у силу частини другої статті 26 Закону №1058-IV є достатнім для призначення йому пенсії за віком.

При цьому суд враховує, що за висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 24.12.2019 у справі №823/59/17, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. А втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішення не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

У цій справі пенсійний орган не уповноважений на встановлення умов для призначення особі пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, натомість такі умови визначені законом, а при їх досягненні особа має право на відповідний вид соціального захисту.

Оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви ОСОБА_1 від 03.09.2024 про призначення пенсії за віком на підставі приписів пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, визначено ГУПФ України в Закарпатській області, то саме останній має завершити процедуру призначення позивачу пенсії за віком.

У силу пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Згідно з пунктом 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

За змістом пункту 1.8 названого Порядку, днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Позивачу 63 роки виповнилось 13.03.2024, а із заявою про призначення пенсії він звернувся 03.09.2024.

З урахуванням наведеного, позивач має право на призначення пенсії за віком з 03.09.2024.

За вищевикладених обставин, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне зобов`язати ГУПФ України в Закарпатській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до частини другої статті 26 Закону №1058-IV.

Обраний судом у конкретному випадку спосіб захисту порушеного права ОСОБА_1 відповідає завданням адміністративного судочинства, вимогам справедливості й забезпечить ефективне поновлення позивача в правах.

Зважаючи на встановлені у ході судового розгляду фактичні обставини справи та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково з одночасним виходом за межі позовних вимог задля ефективного захисту порушених прав позивача.

Розподіл судових витрат

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що зарахований до спеціального фонду Державного бюджету /а.с. 19, 20/.

Інші судові витрати у справі відсутні.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Разом з цим, як визначено частиною восьмою цієї статті, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

А відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Оскільки передумовою для виникнення цього спору є протиправне рішення ГУПФ України в Закарпатській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком та спір носив немайновий характер, суд вважає за необхідне стягнути судові витрати позивача зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вийти за межі позовних вимог.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 10.09.2024 №164150004568 про відмову в призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , що дає право на пенсію за віком, періоди навчання з 01.09.1977 по 01.09.1979 та з 01.09.1979 по 14.12.1982, а також періоди роботи з 17.07.1979 по 07.08.1979, з 01.08.1983 по 31.03.1993, з 07.02.1997 по 09.07.1999, з 09.07.1999 по 19.03.2002, з 20.03.2002 по 14.03.2004, з 15.03.2004 по 05.10.2005, з 01.03.2006 по 11.12.2008, з 12.01.2009 по 18.11.2011, з 21.11.2011 по 28.04.2012, та призначити ОСОБА_1 з 03.09.2024 пенсію за віком відповідно до частини другої статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).

Позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ; АДРЕСА_1 ).

Відповідачі:

1) Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 13967927; вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавська область, 36000);

2) Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 20453063; пл. Народна, 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008).

Рішення набирає законної сили у порядку та строки, визначені статтями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

СуддяОлександр КУКОБА