Рішення № 124117881, 12.12.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2024 року Справа № 160/25229/24 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі

головуючого суддіНіколайчук С.В. за участі секретаря судового засіданняЕмріх Ю.П. за участі: представника позивача представника відповідача Єремчук К.А. Рак Т.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління БЕБ у м. Києві (03150, м. Київ, вул. Німецька, 1/32, код ЄДРПОУ 45075262) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

18 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління БЕБ у м. Києві, у якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління БЕБ у м. Києві щодо ненарахування та невиплати при звільненні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 15 календарних років служби;

- зобов`язати Територіальне управління БЕБ у м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 15 календарних років служби;

- визнати протиправними дії Територіального управління БЕБ у м. Києві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані ним у 2023 році календарні дні щорічної основної оплачуваної відпустки та щорічної додаткової відпустки, а саме: за 8 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки та 3 календарні дні щорічної додаткової відпустки;

- зобов`язати Територіальне управління БЕБ у м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані ним у 2023 році календарні дні щорічної основної оплачуваної відпустки та щорічної додаткової відпустки, а саме: за 8 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки та 3 календарні дні щорічної додаткової відпустки.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він проходив службу в Територіальному управлінні БЕБ у м. Києві, та наказом Територіального управління БЕБ у м. Києві № 151-к/ДСК від 18.07.2024 був звільнений зі служби в Бюро економічної безпеки України 23.07.2024. Позивач зазначає, що при звільненні мав право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 15 календарних років служби, а також грошової компенсації за невикористані ним у 2023 році календарні дні щорічної основної оплачуваної відпустки та щорічної додаткової відпустки. Однак, у виплаті вищевказаних коштів позивачу було відмовлено. Позивач вважає, що бездіяльність посадових осіб Територіального управління БЕБ у м. Києві щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, в частині невиплати одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 15 календарних років служби, а також грошової компенсації за невикористані ним у 2023 році календарні дні щорічної основної оплачуваної відпустки та щорічної додаткової відпустки є протиправною, у зв`язку із чим звернувся до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою від 23 вересня 2024 року суд відкрив в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

04 жовтня 2024 року представник відповідача надала до суду заяву про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, яка обґрунтована тим, що дана справа є практикоформуючою для Територіального управління БЕБ у м. Києві, оскільки на сьогодні відсутні будь-які судові рішення з порушених позивачем питань за участі Територіального управління БЕБ у м. Києві, тому прийняття участі у справі у відкритих судових засіданнях в загальному позовному провадженні має виняткове значення для Територіального управління БЕБ у м. Києві.

Ухвалою від 08 жовтня 2024 року суд вищевказану заяву представника відповідача задовольнив та ухвалив подальший розгляд адміністративної справи № 160/25229/24 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління БЕБ у м. Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії здійснювати за правилами загального позовного провадження.

03 жовтня 2024 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, яким відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, так як відсутні правові підстави виплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 15 календарних років служби, а також грошової компенсації за невикористані ним у 2023 році календарні дні щорічної основної оплачуваної відпустки та щорічної додаткової відпустки. Також у наданому відзиві відповідачем зазначено, що, на їхню думку, позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення при звільненні за власним бажанням з органів внутрішніх справ та податкової міліції, де на момент звільнення його календарна вислуга склала більше 10 повних календарних років служби. Водночас наголошено, що Територіальне управління БЕБ у м. Києві не може відповідати за дії інших установ, у наслідок яких відбулось порушення прав позивача на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, не може нести тягар відповідальності за недотримання органом податкової міліції Державної податкової служби України вимог законодавства в частині здійснення відповідних виплат позивачу.

08 жовтня 2024 року позивач подав відповідь на відзив, в якій виклав аргументи проти заперечень відповідача на позовну заяву.

11 жовтня 2024 року відповідач надав заперечення, в яких зазначив про відсутність факту бездіяльності Територіального управління БЕБ у м. Києві щодо невиплати позивачу при звільненні одноразової грошової допомоги та компенсації за невикористані ним у 2023 році календарні дні щорічної основної оплачуваної відпустки та щорічної додаткової відпустки.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , проходив службу в Територіальному управлінні БЕБ у м. Києві, та наказом Територіального управління БЕБ у м. Києві № 151-к/ДСК від 18.07.2024 був звільнений зі служби в Бюро економічної безпеки України 23.07.2024. У вищевказаному наказі, окрім іншого, зазначено, що станом на 23.07.2024 вислуга років позивача у календарному обчисленні складає 15 років 11 місяців 01 день, а також зазначено про виплату грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 2024 рік.

При звільненні зі служби позивачу не було виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні за 15 повних календарних років служби та грошове забезпечення за невикористану відпустку за 2023 рік.

06.08.2024 ОСОБА_1 звернувся із заявою до Територіального управління БЕБ у м. Києві про надання йому розрахунку одноразової грошової допомоги за 15 повних календарних років служби та здійснення безпосередньої виплати відповідної допомоги.

Листом № 23.24/10.1/2/10015-24 від 02.09.2024 Територіальне управління БЕБ у м. Києві повідомило позивача про відсутність, на їх думку, правових підстав для надання розрахунку та виплати одноразової грошової допомоги.

Також 08.08.2024 ОСОБА_1 звернувся із заявою до Територіального управління БЕБ у м. Києві про надання йому розрахунку невикористаних основної та додаткової відпусток за 2023 рік, а також здійснення нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки за 2023 рік під час проходження служби в Територіальному управлінні БЕБ у м. Києві.

Листом № 23.24/10.1/2/9929-24 від 30.08.2024 Територіальне управління БЕБ у м. Києві повідомило позивача про відсутність підстав для нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні відпустки у 2023 році.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з виплати індексації грошового забезпечення, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

В частині вимог про здійснення нарахування та виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 15 календарних років служби суд зазначає про таке.

Частина друга статті 19 Конституції України зобов`язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною другою статті 30 Закону № 1150-ІХ особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та інших законів України з урахуванням положень. встановлених цим Законом.

Відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 1150-ІХ пенсійне забезпечення осіб, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII).

Частиною другою статті 9 Закону № 2262-ХІІ передбачено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Аналогічне положення закріплено в абзаці четвертому пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб» (далі -Постанова КМ України № 393), за змістом якого військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, особам начальницького складу Національного антикорупційного бюро, особам із спеціальними званнями Бюро економічної безпеки, які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови (абзац восьмий пункту 10 Постанови КМ України № 393). Системний аналіз наведених положень Закону № 2262-ХІІ дає підстави для висновку, що частина друга статті 9 цього Закону встановлює дві підстави для виплати одноразової грошової допомоги зазначеним у ній особам, зокрема, це особи, які мають право на пенсію та звільнені зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини за наявності вислуги років 10 років і більше.

Воднораз, частиною третьою статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачено вичерпний перелік підстав для невиплати вищезазначеної одноразової грошової допомоги, згідно якого, права на виплату одноразової грошової допомоги позбавляються особи рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деякі інші особи, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за службовою невідповідністю, у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем чи у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією.

Згідно із частиною четвертою статті 9 Закону № 2262-ХІІ виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Національним антикорупційним бюро України, Службою судової охорони, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.

Відповідно до частини шостої статті 9 Закону № 2262-ХІІ особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, у разі повторного їх звільнення зі служби одноразова грошова допомога, передбачена цією статтею, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.

Згідну з абзацом 8 пункту 10 Постанови № 393 строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови.

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 згідно наказу від 18.07.2024 № 151-к/ДСК має календарну вислугу років 15 років 11 місяців 01 день. вказане відповідач не заперечує.

При попередньому звільненні із органів податкової міліції Державної фіскальної служби України позивач грошову допомогу не отримував. Цей факт підтверджено представником позивача у судовому засіданні, а також обізнаність зі вказаною обставиною підтверджено представником відповідача.

Водночас в матеріалах справи міститься постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.12.2013 у справі № 804/3649/13-а, в рамках якої розглядалось питання набуття/ненабуття права ОСОБА_1 на отримання грошової допомоги на момент звільнення останнього із органів податкової міліції Державної фіскальної служби України. Так, відповідно до вказаної постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.12.2013, ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позовних вимог до ДПС України в Дніпропетровській області ( про виплату грошової допомоги при звільненні у зв`язку з ненабуттям позивачем права на отримання відповідної допомоги. В подальшому дане рішення суду було переглянуте судами апеляційної та касаційної інстанції, за результатами чого Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом винесено ухвалу від 31.07.2014 та Вищим адміністративним судом винесено ухвалу 22.01.2015 відповідно. Вказаними ухвалами судів апеляційної та касаційної інстанції постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.12.2013 у справі № 804/3649/13-а залишено без змін, та, відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень України, остання набрала законної сили 31.07.2014.

Таким чином, на цей час існує рішення суду, яке набрало законної сили, та яким зокрема встановлено факт відсутності підстав для виплати ОСОБА_1 грошової допомоги при попередньому звільненні з органів податкової міліції Державної фіскальної служби України.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи вищевказані обставини у сукупності, обґрунтованим є висновок, що позивач не набув права на отримання одноразової грошової допомоги при попередньому звільненні зі служби, а тому є особою, виняток для яких встановлено положеннями статті 9 Закону № 2262-ХІІ та пункту 10 Порядку № 393, тобто має право на таку виплату при повторному спірному звільненні.

Вищенаведене доводить, що будучи звільненим із Бюро економічної безпеки України за власним бажанням ОСОБА_1 набув права на отримання одноразової правової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням 15 років календарної вислуги років служби відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Однак, відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу при звільненні одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 15 календарні років служби.

Стосовно позиції представника відповідача відносно того, що Територіальне управління БЕБ у м. Києві не може відповідати за дії інших установ та нести тягар відповідальності за недотримання органом податкової міліції Державної податкової служби України вимог законодавства в частині здійснення відповідних виплат позивачу, то суд вважає за необхідне зауважити, що питання відповідальності щодо виплати одноразової грошової допомоги при повторному звільненні осіб зі служби окремо врегулювано чинним законодавством України та жодним чином не пов`язано з предметом спору в цій справі, а виконання норми закону не може трактуватись відповідачем як тягар.

З урахуванням викладеного, суд зробив висновок про обґрунтованість позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльність Територіального управління БЕБ у м. Києві щодо ненарахування та невиплати при звільненні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 15 календарних років служби, та зобов`язання Територіального управління БЕБ у м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 15 календарних років служби.

В частині вимог про здійснення нарахування та виплатити ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані ним у 2023 році календарні дні щорічної основної оплачуваної відпустки та щорічної додаткової відпустки, а саме: за 8 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки та 3 календарні дні щорічної додаткової відпустки, суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Закон України від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки працівників, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно зі статтею 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); відпустка при народженні дитини (стаття 19-1 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР).

Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

При цьому варто відзначити, що станом на момент виникнення спірних правовідносин та ухвалення цього рішення в Україні діє правовий режим воєнного стану.

Особливості організації трудових відносин в умовах цього стану визначено Законом України від 15 березня 2022 року №2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Положеннями абзацу четвертого частини першої статті 12 вказаного закону встановлено, що у разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки».

Закон України від 28.01.2021 № 1150-IX «Про Бюро економічної безпеки України» (далі - Закон №1150-IX) визначає правові основи організації та діяльності Бюро економічної безпеки України.

Відповідно до статті 1 Закону №1150-IX Бюро економічної безпеки України є центральним органом виконавчої влади, на який покладаються завдання щодо протидії правопорушенням, що посягають на функціонування економіки держави. Правову основу діяльності Бюро економічної безпеки України становлять Конституція України, міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цей Закон та інші закони України, а також прийняті відповідно до них нормативно-правові акти.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону №1150-IX до працівників Бюро економічної безпеки України належать особи, які є гласними і негласними штатними працівниками, з числа осіб, які мають спеціальні звання, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір з Бюро економічної безпеки України.

Відповідно до частини другої статті 19 Закону №1150-IX служба в Бюро економічної безпеки України є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Бюро економічної безпеки України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

За змістом положень частин четвертої, п`ятої статті 19 Закону №1150-IX трудові відносини працівників Бюро економічної безпеки України регулюються цим Законом, законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами. Порядок проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону №1150-IX Держава забезпечує соціальний захист працівників Бюро економічної безпеки України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства. Особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.

Аналізуючи викладене, слід відзначити, що Закон №1150-IX не визначає умови надання, тривалість та порядок виплати компенсації у разі невикористання днів щорічних основних та додаткових відпусток особами, які мають спеціальні звання БЕБ, а натомість передбачає, що такі особи користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.

Отже, до правовідносин, пов`язаних з соціальним захистом осіб, які мають спеціальні звання БЕБ, застосуванню підлягають відповідні норми Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII).

Розділ ІХ Закону №580-VIII визначає соціальний захист поліцейських, а враховуючи положення частини другої статті 30 Закону №1150-IX - також соціальний захист осіб, які мають спеціальні звання БЕБ.

Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

Відповідно до частин восьмої, дев`ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2023 року №1333 затверджено Положення про проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України (далі - Положення №1333), яке визначає порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Бюро економічної безпеки України, їх права та обов`язки.

Відповідно до пунктів 59, 60 Положення №1333 особам, які мають спеціальні звання БЕБ, надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Положенням. Додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток надаються відповідно до законодавства про відпустки.).

Згідно з пунктом 61 Положення №1333 тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки осіб, які мають спеціальні звання БЕБ, становить 30 календарних днів. Під час визначення тривалості щорічної основної відпустки, що надається особам, які мають спеціальні звання БЕБ, святкові та неробочі дні не враховуються.

Відповідно пункту 63 Положення №1333 щорічна основна відпустка надається протягом календарного року.

Пунктом 67 Положення №1333 встановлено, що за не використану в році звільнення відпустку особі, яка має спеціальне звання БЕБ, яка звільняється з БЕБ, виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Аналіз наведених норм права дозволяє зробити наступні висновки.

Право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися особам рядового і начальницького складу Бюро економічної безпеки України, в силу положень частини другої статті 30 Закону №1150-IX визначені у статті 92 Закону № 580-VIII, аналіз якої дозволяє зробити висновок, що особам рядового і начальницького складу Бюро економічної безпеки України можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII, згідно з якими поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Подібні норми містить Положення №1333, відповідно до пункту 70 якого відкликання особи, яка має спеціальне звання БЕБ, із щорічної основної відпустки керівником, який її надав, допускається лише у разі службової необхідності. Невикористана частина щорічної основної відпустки за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог законодавства про відпустки.

Таким чином, законом не виключаються випадки, коли особою, яка має спеціальне звання БЕБ, відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення особи, яка має спеціальне звання БЕБ, права на відпустку, яке вона уже отримала в попередньому календарному році. Водночас надано право невикористану частину щорічної основної відпустки переносити на інший період з додержанням вимог законодавства про відпустки.

Звідси, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, особа, яка має спеціальне звання БЕБ, має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з особою, яка має спеціальне звання БЕБ, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

З огляду на відсутність правового регулювання спірного у цій справі питання нормами Закону № 580-VIII, який в силу положень частини другої статті 19 Закону №794-VIII поширюється на осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань у частині соціальних гарантій, і Положенням № 1333 при вирішенні цього спору, який стосується питання виплати компенсації невикористаної частини відпустки таким особам за минулі роки підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону № 504/96-ВР.

Як уже зазначено вище, відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, у випадку звільнення осіб, що мають спеціальні звання БЕБ, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Подібна правова позиція, яка стосується питання виплати компенсації невикористаної частини відпустки поліцейським за минулі роки, викладена у постановах Верховного Суду від 04 лютого 2021 року у справі №160/5393/19, від 31 березня 2021 року у справі №320/3843/20 та від 19.01.2021 року у справі №160/10875/19, які суд враховує в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України.

Зважаючи на викладене, суд критично оцінює доводи відповідача про те, що як стосовно поліцейських, так і стосовно осіб, що мають спеціальні звання БЕБ, які користуються соціальними гарантіями, передбаченими для поліцейських, законодавство передбачає можливість виплати компенсації за невикористану виключно у році звільнення відпустку.

Як слідує зі змісту відповіді від 30.08.2024 №23.24/10.1/2/9929-24, складеної Територіальним управлінням БЕБ у м. Києві на звернення позивача, невикористана ОСОБА_1 частина щорічної основної оплачуваної відпустки за 2023 рік становить - 8 календарних днів, а щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2023 рік - 3 календарні дні.

Відтак при звільненні зі служби в БЕБ позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористані у 2023 році 8 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки та 3 календарні дні щорічної додаткової відпустки, а тому відповідач протиправно не виплатив позивачеві таку компенсацію при звільненні.

За таких обставин справи, суд зробив висновок про обґрунтованість позовної вимоги щодо зобов`язання Територіального управлінням БЕБ у м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані ним у 2023 році календарні дні щорічної основної оплачуваної відпустки та щорічної додаткової відпустки, а саме: за 8 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки та 3 календарні дні щорічної додаткової відпустки.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд зробив висновок, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується. Інших витрат, пов`язаних із розглядом справи позивачем не заявлялося.

Керуючись статтями 2, 77, 78, 241-246, 255 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління БЕБ у м. Києві (03150, м. Київ, вул. Німецька, 1/32, код ЄДРПОУ 45075262) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління БЕБ у м. Києві щодо ненарахування та невиплати при звільненні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 15 календарних років служби.

Зобов`язати Територіальне управління БЕБ у м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 15 календарних років служби.

Визнати протиправними дії Територіального управління БЕБ у м. Києві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані ним у 2023 році календарні дні щорічної основної оплачуваної відпустки та щорічної додаткової відпустки, а саме: за 8 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки та 3 календарні дні щорічної додаткової відпустки;

Зобов`язати Територіальне управління БЕБ у м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані ним у 2023 році календарні дні щорічної основної оплачуваної відпустки та щорічної додаткової відпустки, а саме: за 8 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки та 3 календарні дні щорічної додаткової відпустки.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 27 грудня 2024 року.

Суддя С.В. Ніколайчук