Рішення № 124096202, 13.12.2024, Ружинський районний суд Житомирської області

Справа № 291/1761/22

Провадження №2/291/35/24

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

13 грудня 2024 року селище Ружин

Ружинський районний суд Житомирської області в складі:

головуючої - судді Митюк О.В.,

секретаря судових засідань - Кащук Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Ружин цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , представник позивача ОСОБА_4

до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС»

про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого,-

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2022 року представник позивачів звернулися до суду з позовом до відповідача в якому просив стягнути з відповідача Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на користь ОСОБА_5 , 39000,00 грн. страхового відшкодування моральної шкоди заподіяної позивачу внаслідок смерті сина; 182000,00 грн. страхового відшкодування пов`язаного із втратою позивачем годувальника в особі сина; 66300,00 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають сплаті позивачем. На користь ОСОБА_1 39000,00 грн. страхового відшкодування моральної шкоди заподіяної позивачу внаслідок смерті сина; 11700,00 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають сплаті позивачем. Свої позовні вимоги позивачі обґрунтували тим, що 24.01.2022 року, близько 08 год. 13 хв., на 34 км. автодороги Київ-Одеса, в межах Васильківського району Київської області, водій ОСОБА_6 , керуючи автомобілем не впорався з керуванням, виїхав праворуч на асфальтове узбіччя, де здійснив зіткнення з задньою гостиною напівпричепа "FRUEHAUF", реєстраційний номер Туреччини НОМЕР_1 , тягач «MERCEDES", реєстраційний номер Туреччини НОМЕР_2 , під керуванням водія громадянина Туреччини ОСОБА_7 , який зупинився на узбіччі о 08 год. 08 хв. та пішов на АЗС. Внаслідок ДТП загинули водій ОСОБА_6 , пасажири автомобіля "DAEWOO LANOS", реєстраційний номер НОМЕР_3 : ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

За фактом ДТП слідчим управлінням Головного управління Національної поліції в Київській області матеріали про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 286 КК України внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022110000000022.

Станом на сьогодні досудове розслідування у кримінальному провадженні №12022110000000022, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. З ст. 286 КК України, триває, та здійснюється Головним управлінням Національної поліції в Київської області.

В результаті вищевказаного ДТП та наслідків від нього, батькові загиблого, ОСОБА_5 , та матері загиблого, ОСОБА_1 було завдано шкоди, у зв`язку з чим виникло право на її відшкодування за рахунок відповідача.

Станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки "DAEWOO LANOS", реєстраційний номер НОМЕР_3 , була застрахована у відповідача, відповідно до договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АТ 1642525, що підтверджується витягом з Централізованої бази даних МТСБУ.

Станом на момент ДТП, до складу сім`ї загиблого ОСОБА_10 входили:батько та мати. Щодо дружини та дітей потерпілого, то останній не був одруженим та відповідно дітей не мав

Отже, особами, які мають право на отримання страхового відшкодування моральної шкоди у зв`язку із смертю ОСОБА_10 , є позивачі, батьки загиблого

На день настання страхового випадку, статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік " встановлено у 2022 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 6500,00 грн.

З урахуванням викладеного загальний розмір страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, становить 78000,00 грн. (65000,00*12 = 78000,00 грн.).

Отже, розмір страхового відшкодування моральної шкоди, що належить Позивачам становить по 39000,00 грн. кожному який визначається шляхом поділу загального розміру страхового відшкодування моральної шкоди на двох осіб (78000,00/2=39000,00 грн.).

Крім того Позивач-1, ОСОБА_5 є батьком загиблого в ДТП ОСОБА_10 . Згідно довідки до акту огляду МСЕК №12AAB004969 від 10.12.2020 року, Позивач-1, ОСОБА_5 є інвалідом І-Б групи з 10.12.2020 року та потребує постійної сторонньої допомоги. Тобто. Позивач-1 на момент ДТП був непрацездатним.

Таким чином, Позивач є особою, який має право на відшкодування шкоди у зв`язку із загибеллю сина, оскільки на день його смерті був на його утриманні та мав право на одержання від нього утримання.

Отже, мінімально гарантований розмір страхового відшкодування пов`язаного із втратою Позивачами годувальника становить 234000.00 грн.(6500,00*36-234'000,00 грн.).

Позивач ОСОБА_1 та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити. В подальшому в судове засідання не з`явилися, подали до суду заяви про проведення судового засідання у їх відсутність.

Позивачі, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити, в подальшому подала заяви про підтримання позовних вимог та розгляд справи у їх відсутність.

Відповідач в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про розгляд справи. Подав відзив на позов. В якому просив в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши усні пояснення учасників судового процесу, свідків, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що позивачі, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 є батьками, ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що стверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 виданим 07.08.2019 року Виконавчим комітетом Вільнопільської сільської ради Ружинського району Житомирської області (а.с.40).

24.01.2022 року, близько 08 год. 13 хв., на 34 км. автодороги Київ-Одеса, в межах Васильківського району Київської області, водій ОСОБА_6 , керуючи автомобілем не впорався з керуванням, виїхав праворуч на асфальтове узбіччя, де здійснив зіткнення з задньою гостиною напівпричепа "FRUEHAUF", реєстраційний номер Туреччини НОМЕР_1 , тягач «MERCEDES", реєстраційний номер Туреччини НОМЕР_2 , під керуванням водія громадянина Туреччини ОСОБА_7 , який зупинився на узбіччі о 08 год. 08 хв. та пішов на АЗС. Внаслідок ДТП загинули водій ОСОБА_6 , пасажири автомобіля "DAEWOO LANOS", реєстраційний номер НОМЕР_3 : ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 виданим 28.01.2022 року Бердичівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Бердичівському районі Житомирської області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький), та лікарським свідоцтвом про смерть №044 виданим 25.01.2023 року Комунальним закладом Київської обласної ради «Київське обласне бюро судово-медичної експертизи» (а.с.36-37).

За фактом ДТП слідчим управлінням Головного управління Національної поліції в Київській області матеріали про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 286 КК України внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022110000000022 (а.с.34).

Постановою від 29 червня 2022 року прокурора відділу Київської обласної прокуратури Онуфрієнко А.О. кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022110000000022 від 24 січня 2022 року, за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого частиною третьою ст.286 КК України закрито на підставі п.5 ч.1 ст.284 КПК України у зв`язку зі смертю підозрюваного (а.с.209-217).

Відповідно до ч. 2, 5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, шо шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

«Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього бузи неправомірними, між ними і шкодою с безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини» (п.4 Постанови Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01.03.2013 Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки).

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних врегульовано Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961 -IV від 01.07.2004р. (далі - Закон №1961-1V).

Згідно пункту 21.1. статті 21 Закону №1961 -IV, в редакції чинній на дату ДТП: «З урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування».

Станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки "DAEWOO LANOS", реєстраційний номер НОМЕР_3 , була застрахована у Відповідача, відповідно до договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АТ 1642525, що підтверджується витягом з Централізованої бази даних МТСБУ (а.с.59).

Пунктом 1.3. статті 1 Закону №1961-IV, в редакції чинній на дату ДТП, визначено, що:Потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров`ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу».

Відповідно до частини 1 статті 35 Закону №1961 -IV, в редакції чинній на дату ДТП: «Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування. протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування».

Право на звернення до суду закріплено у Конституції України і на час звернення позивача із позовом відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширювалася на всі правовідносини, що виникали у державі.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Законом може бути визначений обов`язковий судовий порядок врегулювання спору.

Тобто, з набранням чинності змін до Конституції України від 02 червня 2016 року, можливість звернення до суду пов`язується з дотриманням позивачем досудового порядку врегулювання спору, якщо такий порядок визначений законом як обов`язковий.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлене актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату).

До сфери обов`язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність часників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом № 1961-IV.

Згідно зі статтею 6 Закону №1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на тримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього закону, МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35).

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону №1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

Відповідно до пунктів 37.1.1, 37.1.4 статті 37 Закону №1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: зокрема неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

При цьому зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV строк є присічним і поновленню не підлягає.

Із аналізу наведених норм спеціального Закону № 1961-IV можна зробити висновок, що заяви для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у статті 37 Закону №1961-IV, їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

Тому саме трьох річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.

Разом з тим у Законі №1961-IV прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок -врегулювання спору. Не зазначено про обов`язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов`язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.

Тому у контексті вказаних обставин справи можна зробити висновок, що у Законі №1961-IV не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.

У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 Закону № 1961-IV, та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування.

Такого висновку прийшла Велика Палата Верховного Суду у справі №465/4287/15 (провадження №14-406цс19, постанова від 11 грудня 2019 року).

З урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду та користуючись своїм конституційним правом, Позивачами не вживалось жодного досудового врегулювання, а навпаки прийнято рішення про звернення безпосередньо до суду з позовом про стягнення страхового відшкодування зі страхової компанії.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, смерть потерпілого настала на місці дорожньо-транспортної пригоди та була прямим причинним наслідком цієї пригоди.

Відповідно до частини 1 статті 1187 Цивільного кодексу України: «Джерелом, підвищеної безпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб».

«Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим, об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку» (ч. 2 ст. 1187 ЦКУ).

Згідно ч. 5 статті 1187 цього Кодексу особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до роз`яснень пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених у пункті 8 його постанові від 01 березня 2013 р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», судам роз`яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у особи, що її завдала, за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Матеріалами кримінального провадження, та постановою про закриття кримінального провадження було встановлено, що шкоду потерпілому було завдано саме джерелом підвищеної небезпеки, а не внаслідок непереборної сили чи умислу потерпілого.

«Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела, а завдана ним шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної особи, у тому числі якщо шкоду завданої здоров`ю особи» (постанови Верховного Суду у справах: №751/8121/17 від 14 січня 2019 року; №500/2095/15-ц від 10 січня 2019 року; №757/59802/16-ц від 05 грудня 2018 року; №126/1439/17 від 01 лютого 2018 року; №357/6237/ 19-ц від 01 вересня 2020 року, від 05 червня 2019 року у справі №466/4412/15-ц провадження № 61-37654св18); від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18); від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18); від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-3321 св 18) та від 26 квітня 2022 року у справі № 184/1461/20-ц (провадження № 61-14226св21); від 21 липня 2022 року у справі №752/13375/19 (провадження №61-3047св21); від 06 липня 2022 року у справі №442/3107/21 (провадження №61 -20886 св 21).

Отже, з вищевикладеного випливає, що саме володільці джерела підвищеної небезпеки можуть бути відповідальними за шкоду завдану ними в розумінні ст. 1166, 1187 ЦКУ, а не пішоходи чи пасажири, які несуть відповідальність виключно у разі завдання ними умисної шкоди.

Згідно зі ст. ст. 636, 979, 985, 988, 992 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Страхувальник має право укласти із страховиком договір на користь третьої особи, якій страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату у разі досягнення нею певного віку або настання іншого страхового випадку.

Страховик зобов`язаний: 1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування; 2) протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові; 3) у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Страхова виплата за договором особистого страхування здійснюється незалежно від сум, що виплачуються за державним соціальним страхуванням, соціальним забезпеченням, а також від відшкодування шкоди.

У разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів, визначена спеціальним Законом країни «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

У ст.3 цього Закону визначено, що метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.

Згідно зі ст.6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожнього-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, наслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, а шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Частиною першою статті 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст.23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов`язана зі смертю потерпілого.

Звертаючись до Страховика з позовною заявою Позивачі посилаються на ту обставину, що в результаті ДТП їх син отримав тілесні ушкодження від яких помер.

Відповідно до ст.35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Відповідно до п.35.2 вказаної статті до заяви додаються:а) паспорт громадянина, а в разі його відсутності інший документ, яким відповідно до законодавства України може посвідчуватися особа заявника, якщо заявником є фізична особа; б) документ, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування (довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину), у разі якщо заявник не є потерпілим або його законним представником; в) довідка про присвоєння одержувачу коштів ідентифікаційного номера платника податку (за умови його присвоєння), якщо заявником є фізична особа; г) документ, що підтверджує право власності на пошкоджене майно на день скоєння дорожньо-транспортної пригоди - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, заподіяної майну; г) свідоцтво про смерть потерпілого - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого; д) документи, що підтверджують витрати на поховання потерпілого, - у разі вимоги заявника про відшкодування затрат на поховання потерпілого; е) документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати, годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв`язку із смертю годувальника; є) відомості про банківські реквізити заявника (за наявності).

З матеріалів справи вбачається, що Позивач звертаючись до Відповідача з позовною заявою надав перелік документів, відповідно до п.35.2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до пунктів 36.1, 36.2 ст.36 вказаного вище Закону страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, означених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обгрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване вішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати:).

Якщо дорожньо-транспортна пригода розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили.

Згідно з абз. 5 пункту 36.2. ст.36 вказаного Закону протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення страховик (МТСБУ) зобов`язаний направити заявнику письмове повідомлення про прийняте рішення.

Пунктом 27.3. Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Станом на момент ДТП, до складу сім`ї загиблого ОСОБА_10 входили: батько ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження Потерпілого; матір ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження Потерпілого. Щодо дружини та дітей Потерпілого, то останній не був одруженим та відповідно дітей не мав. Отже, особами, які мають право на отримання страхового відшкодування моральної шкоди у зв`язку із смертю ОСОБА_10 , є позивачі.

На день настання страхового випадку, статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" встановлено у 2022 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 6500,00 грн. З урахуванням викладеного загальний розмір страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, становить 78000,00 грн. (65000,00*12 = 78000,00 грн.).

Отже, розмір страхового відшкодування моральної шкоди, що належить Позивачам становить по 39000,00 грн. кожному який визначається шляхом поділу загального розміру страхового відшкодування моральної шкоди на двох осіб (7'000,00/2=39000,00 грн.).

Відповідно ДО статті 22 Закону №1961-IV, в редакції чинній на дату ДТП: «У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров 'ю, майну третьої особи».

Згідно п.23.1 ст.23 Закону України №1961-IV, шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, серед іншого, є шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Відповідно до пункту 27.1 статті 27 Закону України №1961-IV, страхове відшкодування регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.

Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених, законом на день настання страхового випадку (п.27.2 ст.27 Закону №1961-IV).

Тобто зазначеною нормою Закону №1961-IV, встановлений мінімально гарантований розмір страхового відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника.

Відповідно до п, 25 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від .03.2013 року страхове відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого в дорожньо-транспортній пригоді, а також особам, яким завдано шкоди смертю годувальника, та витрати на поховання, якщо смерть потерпілого настала в результаті страхового випадку, здійснюються в порядку, передбаченому параграфом 2 глави 82 ЦК та розділом III Закону № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності часників наземних транспортних засобів.

Згідно ч.1ст.1200 Цивільного кодексу України: «У разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: 1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); 2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; 3) інвалідам - на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, до досягнення ними чотирнадцяти років; 5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п`яти років після його смерті».

Отже, до осіб, що мають право на відшкодування шкоди, завданою смертю годувальника, слід віднести:

непрацездатних осіб, які були на утриманні;

непрацездатних осіб, які мали на день смерті потерпілого право на одержання від нього утримання.

Як уже встановлено судом, Позивач-1, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є батьком загиблого в ДТП ОСОБА_10 .

Згідно довідки до акту огляду МСЕК №12AAB004969 від 10.12.2020 року, ОСОБА_5 є інвалідом І-Б групи з 10.12.2020 року та потребує постійної сторонньої допомоги. Тобто. Позивач-1 на момент ДТП був непрацездатним.

Підпунктом є) пункту 35.2 статті 35 Закону України від 01.07.2004 №1961-IV передбачено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування, до якої додає документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди календарний рік, розміри пенсій, надані утриманням внаслідок втрати годувальника. - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв`язку із смертю годувальника.

Отже, аналіз наведеного положення закону дає підстави для висновку, що для отримання відшкодування по втраті годувальника необхідна наявність однієї з двох умов, а саме:

1) або підтвердження перебування на утриманні потерпілого;

2) або наявність в утриманця на день смерті годувальника права на одержання від нього утримання.

На підтвердження наявності у Позивача-1 на день смерті сина права на одержання від нього утримання, Позивачем надано суду наступні докази:

-акт про засвідчення факту потреби та факту перебування на утриманні, згідно якого Позивач-1 потребував утримання та перебував на утриманні у свого сина, ОСОБА_10 (а.с.45);

-довідку виконавчого комітету Ружинської селищної ради Житомирської області від 27.01.2022 року №9, згідно якої батько ОСОБА_5 був на утриманні свого сина ОСОБА_10 (а.с.46);

-довідку до акту огляду МСЕК серії 12 ААВ №004969 від 10.12.2020 року, згідно якої ОСОБА_5 вперше встановлено І-Б групу інвалідності з 10.12.2020 року та він потребує постійної сторонньої допомоги (а.с.47-48);

-індивідуальну програму реабілітації інваліда №21 від 10.12.2020 року, згідно якої ОСОБА_5 має III ступінь обмежень до самообслуговування, до пересування, до трудової діяльності, а також потребує сторонньої допомоги (а.с.49-50);

-довідку КНП "Обласна клінічна лікарня ім. О.Ф.Горбачевського" від 15.12.2020 року, згідно якої ОСОБА_5 дійсно проходить лікування методом програмного гемодіалізу в філії відділення гемодіалізу в м. Бердичеві два дні на тиждень у вівторок та п`ятницю (а.с.51-52);

-довідку про розмір пенсії у листопаді 2022 року, згідно якої позивач отримав у листопаді 2022 року пенсію в розмірі 3409,31 грн.(а.с.53);

-свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_6 , згідно якого ОСОБА_10 мав у власності автомобіль RENAULT MEGANE. Вказаний доказ свідчить про те, що потерпілий мав доходи та фізично допомагав батькові у пересуванні і відвідуванні медичних закладів охорони здоров`я (а.с.54-55).

Той факт що ОСОБА_5 перебував на утриманні у свого сина ОСОБА_10 , та потребував постійної сторонньої допомоги підтвердили в судовому засіданні допитанні свідки - ОСОБА_11 , ОСОБА_1 ..

Крім цього, діючою правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13 березня 2019 року у справі справа №643/207/16-ц (провадження №61-33638св18), передбачено, що підпунктом «є» пункту 35.2 статті 35 Закону не встановлено чіткого переліку документів на підтвердження факту перебування особи на утриманні потерпілого, а тому необхідно дійти висновку, що такими документами можуть бути, в тому числі, надана довідка житлово-експлуатаційної організації з місця проживання (реєстрації) або довідка органу місцевого самоврядування про перебування на утриманні чи про спільне проживання із заявником.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц (провадження -2386 сво19) під час встановлення того, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.

Отже, в розумінні вищенаведеної норми ЦК України, Позивач є особою, який, за життя свого сина був на його утриманні та мав право на утримання.

Пунктом 27.2. статті 27 Закону України №1961-IV від 01.07.2004: "Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу країни, кожній особі, яка мас право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат v місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

На день настання страхового випадку, статтею 8 Закону України " Про Державний бюджет країни на 2022 рік " встановлено у 2022 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 6500.00 грн.

Отже, мінімально гарантований розмір страхового відшкодування пов`язаного із втратою Позивачем -1 годувальника становить 234000.00 грн. (6500,00*36-234000,00 грн.).

Відповідно до п.27.5 ст.27 Закону України №1961 -IV, відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.

Відповідно до п.1 Розпорядження Нацкомфінпослуг від 09.04.2019 №538 "Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів з питань обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", на дату ДТП розміри страхових сум і договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю потерпілих, було встановлено у розмірі 260000.00 гривень на одного потерпілого.

По данному страховому випадку, загальна сума страхового відшкодування, яка заявляється Позивачами, становить 312000,00 грн., що перевищує 260000,00 грн. страхової суми. В такому разі, страхове відшкодування, яке належить для виплати Позивачам становить 260000,00 грн..

Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_7 , виданого 05.06.2023 року Ружинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Бердичівському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (а.с.153).

13.05.2024 року до суду надійшла заява позивача ОСОБА_1 про залучення правонаступників: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є дітьми покійного ОСОБА_5 та які на день смерті останнього були зареєстровані та проживали разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 13.05.2024 року було залучено, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ( АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ( АДРЕСА_2 ) до участі у справі № 291/1761/22 як правонаступників померлого ОСОБА_5 .

Частиною 1 статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частиною 1, 2 статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Статтею 1219 ЦК України передбачені права та обов`язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Згідно з ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Спеціальним законом, який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема на військовій службі, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Згідно з ч. 1 ст. 61 Закону № 2262-ХІІ, яка врегульовує питання виплати пенсії та допомоги в разі смерті пенсіонера, суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.

Частинами 2 та 3 ст. 61 Закону №2262-ХІІ визначено, що при зверненні кількох членів сім`ї належна їм сума пенсії ділиться між ними порівну. Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.

Положення ч. 3 ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та статті 61 Закону №2262-ХІІ також узгоджується зі змістом статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Крім того, зміст вказаних норм узгоджується із положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в частині першій статті 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Отже, положення частин 2, 3 статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та статті 61 Закону № 2262-ХІІ, який визначає спеціальний правовий режим грошових коштів у вигляді пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Приміром, недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім`ї за умови, якщо саме ці суб`єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості - переходить у спадщину, яку члени сім`ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати як спадщину.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 23.09.2020 у справі № 428/6685/19, від 30.01.2024 у справі № 420/8604/21.

Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14.02.2022 у справі № 243/13575/19 зазначив, що «тлумачення статті 1227 ЦК України доводить, що:

- цією правовою нормою встановлено сингулярне правонаступництво членів сім`ї спадкодавця на отримання належних йому та не отриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Указані суми включаються до складу спадщини лише у разі відсутності у спадкодавця членів сім`ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум. Специфіка правонаступництва прав на отримання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат обґрунтовується необхідністю: а) створення умов для охорони майнових інтересів членів сім`ї спадкодавця в разі, коли вони не є його спадкоємцями; б) забезпечення можливості реалізації права на одержання членами сім`ї спадкодавця належних йому грошових коштів без дотримання передбаченої ЦК України процедури оформлення спадщини;

- право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім`ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту - смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно, щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом, з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім`ї - спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (стаття 1224 ЦК України), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов`язкової частки (стаття 1241 ЦК України), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК України). Відповідно, при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом;

- право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов`язана з його суб`єктивним правом (зокрема право на страхові виплати). Саме тому у членів сім`ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК України, за яких члени сім`ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат, та випадки, за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати».

На підставі вищевикладеного, суд, вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача, Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на користь правонаступників померлого ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 39000,00 грн. страхового відшкодування моральної шкоди заподіяної позивачу внаслідок смерті сина; 182000,00 грн. страхового відшкодування пов`язаного із втратою позивачем годувальника в особі сина; 66300,00 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу, задоволенню не підлягають, так як дані страхові виплати не входять до спадкового майна ОСОБА_5 .

З огляду на викладене суд задовольняє позовні вимоги частково.

Керуючись ст.ст.11-13,76-81,141,258,259,263-265,268,354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , представник позивача ОСОБА_4 до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого- задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (код ЄДРПОУ - 30115243) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_8 ) страхове відшкодування моральної шкоди у розмірі 39000 (Тридцять дев`ять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (код ЄДРПОУ - 30115243) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_8 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 (Шість тисяч) гривень 00 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Повний текст рішення виготовлено 20.12.2024 року.

Сторони по справі:

позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_8 , жителька: АДРЕСА_2 ;

позивач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_9 , житель: АДРЕСА_2 ;

позивач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_10 , жителька: АДРЕСА_2 ;

відповідач: Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС», Проспект Перемоги, буд.65, м.Київ, 03062, ЄДРПОУ 30115243.

Суддя Ружинського районного суду

Житомирської області О. В. Митюк