Рішення № 124094984, 22.11.2024, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/9825/24

Провадження № 2/204/3822/24 р.

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2024 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючої судді Самсонової В.В.

за участю секретаря Зайченко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Виробниче об`єднання південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» про стягнення заборгованості по заробітній платі,-

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2024 року позивач звернувся до суду з даною позовною заявою, в якій просив стягнути з Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М.Макарова» на його користь заборгованість з заробітної плати, що невиплачена у розмірі 278 897,36 грн., та середній заробіток за затримку при звільненні з 09 вересня 2024 року по день розгляд справи. В обґрунтування своїх позовних вимог вказав на те, що перебував у трудових відносинах з Державним підприємством «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М.Макарова», що підтверджується записами у трудовій книжці. Згідно довідки, яка була надана позивачу за місцем роботи, починаючи з жовтня 2021 року по вересень 2024 року була нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 278897,36 грн.

Представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити в задоволенні позовної заяви. Крім того, вказує, що причиною несвоєчасної виплати є факт наявності обставин, що істотно ускладнюють своєчасну виплату грошових коштів, а саме той факт, що Державне підприємство «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» перебувало та перебуває і зараз в тяжкому економічному стані, що спричинено фінансовою кризою в країні, розірвання контрактів з Російською Федерацією, які складали питому вагу в загальній кількості, великі фінансові збитки. Звертають увагу, що на протязі 2019-2023 рр. та на даний час підприємство працює в одноденному режимі роботи, що підтверджується наказом по підприємству про режим роботи. З 28.02.2022 року і до 01.09.2023 року підприємство знаходилось на простої, що підтверджується відповідними наказами. З січня 2023 року підприємство працює в одноденному режимі роботи. Вказує, що строки, в які позивач міг звернутися до суду про вирішення трудового спору пройшли, оскільки позивач був звільнений з 09.09.2024 року, вимоги про розрахунок при звільненні на підприємстві не надав.

В судове засідання позивач та його представник не з`явилися, про час та місце судового засідання були повідомленні належним чином, раніше представник надав до суду заяву відповідно до якої просив розглянути справу без їх участі та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню по наступним підставам.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді заступника начальника цеху з випробувань №97 на Державному підприємстві «Виробниче об`єднання південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова», що підтверджується копією трудової книжки.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Нормами же ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Аналогічні положення має ч. 1 ст. 115 Кодексу законів про працю України.

Разом з тим, починаючи з жовтня 2021 року відповідач не виплачує позивачу нараховану йому заробітну плату, яка за період жовтень 2021 року по вересень 2024 року складає 279347,00 грн., що підтверджується довідкою відповідача про заборгованість з виплати заробітної плати перед працівником.

У пункті 6 (абз.5) постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» судам роз`яснено, що, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Вказані вище висновки Верховного Суду України повністю узгоджуються з п.171.1 ст. 171 Податкового кодексу України, згідно якого особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

За таких обставин, з урахуванням всього вищевказаного, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд вважає необхідним стягнути з Державного підприємства «Виробниче об`єднання «Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» на користь позивача нараховану, але невиплачену заробітну плату у розмірі 278897,36 грн. (розмір заробітної плати вказаний з урахування вже утриманого податку з доходів й інших обов`язкових платежів), в межах заявлених позовних вимог.

При цьому, відповідно до п. 2 ч. 1ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

За таких обставин, суд вважає необхідним допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Щодо позовних вимог про стягнення з ДП «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» середнього заробітку за несвоєчасну виплату заробітної плати суд зазначає наступне.

Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Водночас, середній заробіток за час затримки розрахунків при звільнення це відновлення роботодавцем за порушення норм трудового законодавства, яка розраховується у відповідності до пункту першого розділу першого Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19).

Так, приписами ч. ч. 1, 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Конституційний суду України у своєму рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень КЗпП України зазначив, що положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст. ст. 116, 117, 2371 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Відповідно до вимог ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимули суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист пре установленого строку.

Згідно з вимогами ч. ч. 3,4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, застосування якої заявлено стороною у спорі та є підставою для відмови у позові.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачу видано повідомлення про належні йому виплати при звільненні з підприємства 09.09.2024 року при цьому з позовною заявою, зокрема, про стягнення середнього заробітку за несвоєчасну виплату заробітної плати, останній звернувся до суду 07 жовтня 2024 року, тобто у визначений ст. 233 КЗпП України строк, таким чином доводи представники відповідача про пропущення позивачем строку на звернення із вказаною вимогою до суду є необґрунтованими та такими, що спростовані матеріалами справи.

Слід констатувати, що дійсно, позивач має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 10 вересня 2024 року, тобто з дня, наступного за днем звільнення.

Разом з цим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ внесені зміни, зокрема, у частину першу статті 117 КЗпП України, яку викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.».

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування (п. 1 Прикінцевих та перехідних положень), опубліковано 18 липня 2022 року в газеті «Голос України» № 147.

Тобто, починаючи з 19 липня 2022 року у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Таким чином, обов`язок роботодавця виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», а починаючи з 10 вересня 2024 року період, за який з роботодавця може бути стягнутий середній заробіток за час затримки розрахунку.

Відповідно до пункту 8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Згідно з довідкою № 97/95 від 11 листопада 2024 року, наданої відповідачем, середньоденна заробітна плата позивача на підприємстві відповідача складає 509,70 грн.

Отже, середньоденна заробітна плата позивача становить 509 гривні 70 копійки.

Оскільки позивачем не був здійснений розрахунок середньої заробітної плати, суд вважає за можливе здійснити вказаний розрахунок самостійно наступним чином : 509,70 гривень (середньоденна заробітна плата позивача) * на 53 днів = 27014,10 гривень. Саме ця сума підлягає стягненню на користь позивача з відповідача, як середній заробіток на час затримки розрахунку.

У зв`язку з викладеним, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 27014,10 гривень, а отже позовні вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до частин 1,2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211,20 грн. (в порядку ч. ч. 1-2ст. 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції на момент звернення до суду з даним позовом).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 115, 117, 233, 235 КЗпП України, ст. ст.1,21,24 Закону України «Про оплату праці», ст.ст.12,13,76-82,89,229,247,258-259,263-265,273,352,354-355,416,430 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державного підприємства «Виробниче об`єднання південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» про стягнення заборгованості по заробітній платі - задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівельний завод ім. О.М. Макарова» на користь ОСОБА_1 нараховану, але невиплачену заробітну плату у розмірі 278 897,36 грн. (сума з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів), середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 27014,10 грн.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівельний завод ім. О.М. Макарова» на користь ОСОБА_1 нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Стягнути з Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівельний завод ім. О.М. Макарова» в дохід держави судовий збір в сумі 1211,20 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, суд вважає необхідним зазначити у резолютивній частині рішення наступні дані:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Державне підприємство «Виробниче об`єднання Південний машинобудівельний завод ім. О.М. Макарова», ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 14308368, місцезнаходження: 49008, м. Дніпро, вул. Криворізька, 1.

Суддя В.В. Самсонова