Рішення № 124080586, 26.12.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2024 року справа №320/28034/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо незарахування ОСОБА_1 періодів роботи 10.11.1994 по 03.04.2000 року та з 16.01.2001 по 25.12.2012, до стажу роботи у подвійному розмірі;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи з 10.11.1994 по 03.04.2000 року та з 16.01.2001 по 25.12.2012, до стажу роботи у подвійному розмірі та перерахувати пенсію з 06.03.2024.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на думку позивача, відповідач здійснив протиправні дії, які полягають у відмові у призначенні пенсії та зарахуванні позивачу періодів роботи з 10.11.1994 по 03.04.2000 року та з 16.01.2001 по 25.12.2012 до стажу роботи у подвійному розмірі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 320/28034/24 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.08.2024 відкрито провадження в адміністративній справі №320/28034/24 та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами

В матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач заперечує проти вимог позову у повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

06.03.2024 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області із заявою про зарахування періоду роботи в подвійному розмірі.

21.03.2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області відмовило позивачу в зарахуванні періоду роботи з 10.11.1994 по 03.04.2000 та з 16.01.2001 по 25.12.2012 у подвійному розмірі. В якості підстав відмови зазначено, що періоди роботи з 10.11.1994 по 03.04.2000 на посаді лаборанта-бактеріолога бактеріологічної лабораторії в Бориспільській райсанепідемстанції та з 16.01.2001 по 25.12.2012 на посаді лаборанта паразитолога в Переяслав-Хмельницький районній санепідемстанції враховані в одинарному розмірі, оскільки вищезазначені установи не відносяться до інфекційних закладів охорони здоров`я, передбачених ст. 60 Закону №1788-ХІІ (для кратного обчислення страхового стажу).

Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що суперечать чинному законодавству України, у зв`язку з чим звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує наступне.

Частиною 1 статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За змістом пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, визначено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV; тут та надалі у чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції).

Статтею 24 Закону №1058-IV встановлено, зокрема, наступне: страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Нормативно-правовим актом, який регулював надання трудових і соціальних пенсій всім непрацездатним громадянам України, до набрання чинності Законом №1058-IV, є Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон N 1788-XII; тут та надалі в чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції).

Відповідно до статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

З аналізу наведених норм можна зробити висновок, що з 01.01.2004 законодавцем запроваджено поняття «страховий стаж», для отримання якого обов`язковою умовою є сплата страхових внесків; трудовий стаж, набутий до 01.01.2004, прирівнюється до страхового.

Згідно статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Розділом ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок № 22-1) визначено перелік документів, необхідних для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший.

Згідно з підпунктом 2 пункту 2.1 розділу II Порядок №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу).

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з ст. 114 Закону України №1058, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також довідки, виписки з наказів, особові рахунки, відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, що містять відомості про періоди роботи.

Згідно з п. 20 Порядку №637, у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлених для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5).

У довідці має бути зазначено: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видано зазначену довідку.

Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за №110, затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція №58).

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Судом встановлено, що згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 , позивач працювала з 10.11.1994 по 03.04.2000 на посаді лаборанта-бактеріолога бактеріологічної лабораторії в Бориспільській райсанепідемстанції, а також з 16.01.2001 по 25.12.2012 на посаді лаборанта-паразитолога в Переяслав-Хмельницькій районній санепідемстанції.

Відповідно до п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

У таких довідках має бути зазначено:

періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу;

професію або посаду;

характер виконуваної роботи;

розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи;

первинні документи, на підставі яких видана довідка.

Згідно з п. 3 зазначеного Порядку, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються такі документи:

довідки;

виписки з наказів;

особові рахунки і відомості про видачу заробітної плати;

посвідчення;

характеристики;

письмові трудові договори та угоди з відмітками про їх виконання;

інші документи, що містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, уточнююча довідка підприємства, установи чи організації необхідна лише у двох випадках:

За відсутності трудової книжки як такої.

За відсутності в ній записів, що визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з довідкою Бориспільської районної філії Державної установи «Київський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» від 06.06.2023 №01.01-04/938, Позивачка дійсно працювала в період із 10.11.1994 року (наказ №100/к від 10.11.1994 року) до 03.04.2000 року (наказ №38/к від 03.04.2000 року) на посаді лаборанта-бактеріолога бактеріологічної лабораторії Бориспільської райсанепідемстанції. Протягом цього часу вона працювала з матеріалами, інфікованими або потенційно інфікованими збудниками інфекційних хвороб, що дає право на обчислення стажу роботи у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України №1788-XII від 05.11.1991 року «Про пенсійне забезпечення» та роз`яснення Міністерства охорони здоров`я України від 27.01.2010 року №0503-18-54/973 .

Також, відповідно до довідки Бориспільської районної філії Державної установи «Київський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» від 06.06.2023 №01.01-04/939, Позивачка працювала на посаді лаборанта-паразитолога в Переяслав-Хмельницькій районній санепідемстанції з 16.01.2001 року (наказ №7 від 16.01.2001 року, §1) до 25.12.2012 року. Її було звільнено у зв`язку з ліквідацією Переяславського закладу (наказ №61-0 від 25.12.2012 року).

Згідно з постановою Верховної Ради України від 17.07.2020 року №807-IX «Про утворення та ліквідацію районів», Переяславська міська територіальна громада увійшла до складу Бориспільського району та наразі обслуговується Бориспільською районною філією Державної установи «Київський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України.

Закон «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлює, що інфекційні хвороби - розлади здоров`я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення;

небезпечні інфекційні хвороби - інфекційні хвороби, що характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров`я в окремих хворих і становлять небезпеку для їх життя та здоров`я;

особливо небезпечні інфекційні хвороби - інфекційні хвороби (у тому числі карантинні: чума, холера, жовта гарячка), що характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров`я у значної кількості хворих, високим рівнем смертності, швидким поширенням цих хвороб серед населення;

джерело збудника інфекційної хвороби (далі - джерело інфекції) - людина або тварина, заражені збудниками інфекційної хвороби.

Наказом МОЗ №133 затверджено Перелік особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб.

Відповідно до Закону «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», основними напрямами діяльності державної санітарно-епідеміологічної служби є:

здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду;

визначення пріоритетних заходів у профілактиці захворювань, а також у охороні здоров`я населення від шкідливого впливу на нього факторів навколишнього середовища;

вивчення, оцінка і прогнозування показників здоров`я населення залежно від стану середовища життєдіяльності людини, встановлення факторів навколишнього середовища, що шкідливо впливають на здоров`я населення;

підготовка пропозицій щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, запобігання занесенню та поширенню особливо небезпечних (у тому числі карантинних) та небезпечних інфекційних хвороб;

проведення санітарно-епідеміологічних розслідувань захворювань, спричинених інфекційними хворобами, масовими неінфекційними захворюваннями, отруєнь та радіаційних уражень людей і здійснення контролю за усуненням їх причин та умов виникнення і поширення;

державний облік інфекційних і професійних захворювань та отруєнь;

видача висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи щодо об`єктів поводження з відходами;

встановлення санітарно-гігієнічних вимог до продукції, що виробляється з відходів, та видача гігієнічного сертифіката на неї;

методичне забезпечення та здійснення контролю під час визначення рівня небезпечності відходів.

Згідно з роз`ясненням Міністерства охорони здоров`я України від 27.01.2010 №05.03-18-54/973, бактеріологічні лабораторії закладів державної санітарно-епідеміологічної служби повністю прирівнюються до інфекційних відділень. Обчислення стажу роботи в подвійному розмірі для працівників цих лабораторій відповідає чинному законодавству України.

Працівники бактеріологічних лабораторій закладів охорони здоров`я всіх рівнів, у межах своїх посадових обов`язків, постійно працюють із матеріалами, потенційно інфікованими збудниками інфекційних хвороб, а також із живими збудниками таких хвороб. Це передбачено їхніми кваліфікаційними характеристиками, викладеними у довіднику кваліфікаційних характеристик професій працівників системи охорони здоров`я, затвердженому наказом МОЗ України від 29.03.2002 №117.

Інструкція про санітарно-епідеміологічний режим і охорону праці персоналу інфекційних лікарень (відділень), затверджена наказом МОЗ СРСР №916 від 4 серпня 1983 року, яка діє на території України відповідно до вказівки МОЗ України №165 від 28 травня 1996 року, поширюється на головних лікарів, персонал інфекційних лікарень та відділень, а також на працівників санітарно-епідеміологічних і дезінфекційних станцій. Ця інструкція містить ідентичні вимоги та норми щодо режиму й охорони праці для працівників інфекційних лікарень, бактеріологічних і вірусологічних лабораторій інфекційних лікарень, а також бактеріологічних лабораторій, що обслуговують інфекційні відділення лікарень.

У зв`язку з вищевказаним, суд дійшов висновку, що робота позивача була пов`язана з дослідженнями особливо небезпечних інфекцій та збудників інфекційних захворювань, що дозволяє прирівняти її діяльність до роботи в інфекційних закладах, адже Бактеріологічна лабораторія Бориспільської райсанепідемстанції та Переяслав-Хмельницька районна санепідемстанція, де працювала позивач, є інфекційними закладами, які належать до установ охорони здоров`я, зазначених у статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Робота в таких закладах дає право на пільги з обчислення стажу роботи у подвійному розмірі.

Верховний Суд України у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі №485/103/17 дійшов аналогічної правової позиції щодо необхідності зарахування стажу роботи в подвійному розмірі для перерахунку пенсії за віком.

Беручи до уваги зібрані та досліджені докази в їх сукупності, а також враховуючи вимоги статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи з 10.11.1994 по 03.04.2000 року та з 16.01.2001 по 25.12.2012, до стажу роботи у подвійному розмірі та перерахувати пенсію з 06.03.2024.

Поряд з цим, суд зазначає, що відповідно до ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З системного аналізу вказаних норм ст.245 КАС України можна дійти висновку, що суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача прийняти рішення на користь позивача.

Тобто, такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 969,00 грн.

Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 969,00 грн., підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, яким було прийнято оскаржуване рішення - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.

Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо незарахування ОСОБА_1 періодів роботи 10.11.1994 по 03.04.2000 року та з 16.01.2001 по 25.12.2012, до стажу роботи у подвійному розмірі.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи з 10.11.1994 по 03.04.2000 року та з 16.01.2001 по 25.12.2012, до стажу роботи у подвійному розмірі та перерахувати пенсію з 06.03.2024.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 969,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України Київській області (вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська область, 08500, код ЄДРПОУ 22933548).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Парненко В.С.