Єдиний державний реєстр судових рішень
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 грудня 2024 року м. Київ № 320/25933/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві,
Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області
провизнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №262540011265 від 15.03.2023 про відмову в призначенні пенсії позивачу;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати позивачу періоди роботи з 01.09.1986 року по 21.08.1989 рік в Київському автотранспортному підприємстві 13001, з 09.12.1992 року по 09.09.1993 рік в Комунальному госпорозрахунково-культурному центрі «Парк Пушкіна», з 20.09.1993 року по 25.08.1997 рік в ПП «Парк», з 10.03.1998 року по 11.01.1999 рік в ТОВ «Ексімінвест-Україна» до загального страхового стажу;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві призначити та виплатити пенсію за віком позивачу з дня виникнення права на її призначення, а саме з 21.02.2023 року.
В обґрунтування позовних вимог вказує на протиправність дій пенсійного органу, що полягає у безпідставному неврахуванні до страхового стажу окремих періодів роботи згідно з даними трудової книжки під час вирішення питання про призначення пенсії, що призвело до відмови позивачу у призначенні пенсії.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.09.2023 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та витребувано від відповідача докази по справі.
Від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві надійшов відзив на позовну заяву. В обґрунтування заперечень вказано, що згідно наданих документів долучених до заяви про призначення пенсії про страховий стаж, встановлено, що позивач не набув достатньо стажу для призначення йому пенсії за віком. Відтак, позивачу правомірно було відмовлено в призначенні пенсії за віком.
Відповідач-Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області відзиву на позовну заяву до суду не подав, про причини неподання не повідомив.
Позивач до суду подав відповідь на відзив, у якому підтримав доводи позовної заяви та просив задовольнити позов в повному обсязі.
Розглянувши адміністративну справу, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , 07.03.2023 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою про призначення йому пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування».
До заяви про призначення пенсії позивач надав оригінали всіх необхідних документів. а саме: паспорт, реєстраційний номер облікової картки платника податків, грудову книжку. довідку про проходження строкової військової служби.
Однак, Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві листом №2600-0208-8/51832 від 21.03.2023 повідомив позивача, що до страхового стажу не зараховано періоди, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 08.09.1980:
- з 01.09.1986 по 21.08.1989, оскільки запис про звільнення не засвідчено печаткою підприємства;
- з 09.12.1992 по 09.09.1993, оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою, по відтиску якої неможливо визначити назву підприємства:
- з 20.09.1993 по 25.08.1997, з 10.03.1998 по 11.01.1999, оскільки відсутні назви підприємств у записах про прийняття на роботу.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколанській області позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв?язку з відсутністю необхідного страхового стажу 30 років.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувсяі до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058) розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 8 Закону №1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Пунктом 1 частини першої статті 9 Закону №1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються, зокрема, пенсія за віком.
Згідно із частиною другою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
За правилами частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII (далі Закон №1788) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У свою чергу, порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з абзацу 1 пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів.
Як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
На момент внесення записів у спірний період діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція №162).
Відповідно до абзацу першого пункту 1.1. Інструкції № 162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно з абзацами першим, другим, четвертим пункту 2.2. Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Відповідно до пункту 2.3. Інструкції №162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938 року) записується « 1984.05.01», в трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.; « 05.01.1984». Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.5. Інструкції № 162).
Відповідно до абзаців першого-третього пункту 2.13. Інструкції №162 у графі 3 розділу «Відомості про роботу» у виді заголовка пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 пишеться: «Прийнятий або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво» із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади і присвоєного розряду.
Згідно з абзацами першим-другим пункту 2.26. Інструкції №162 запис про звільнення в трудовій книжці працівника здійснюється з дотриманням наступних правил: в графі 1 ставиться порядковий номер запису; в графі 2 - дата звільнення; в графі 3 -причина звільнення; в графі 4 зазначається, на підставі чого внесений запис, - наказ (розпорядження), його дата та номер. Днем звільнення вважається останній робочий день.
При звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи в даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (абзац перший пункту 4.1. Інструкції №162).
Аналогічні за змістом положення містить також Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.
Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Як встановлено судом, спірні правовідносини у даній справі виникли у зв`язку з не зарахуванням органом пенсійного фонду до страхового стажу позивача періоди його роботи, а саме:
- з 01.09.1986 по 21.08.1989, оскільки запис про звільнення не засвідчено печаткою підприємства;
- з 09.12.1992 по 09.09.1993, оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою, по відтиску якої неможливо визначити назву підприємства:
- з 20.09.1993 по 25.08.1997, з 10.03.1998 по 11.01.1999, оскільки відсутні назви підприємств у записах про прийняття на роботу.
Відповідно до записів трудової книжки Позивача (серія НОМЕР_2 ) у спірні періоди, невраховані відповідачем до загального стажу, позивач працював:
1) 01.09.1986 - прийнятий на роботу водієм 2го класу в Київське АТП 09101 (наказ №245квід 01.09.1986р.);
21.08.1989 - звільнений з роботи за власним бажанням (наказ №194к від 21.08.1989р);
2) 09.12.1992 - прийнятий на роботу заступником директора по експлуатації комунального госпрозрахунково-культурного центру «Парк Пушкіна» (наказ №2-К від 09.12.1992р.);
31.01.1995 - звільнений за власним бажанням (наказ №30-К від 31.03.1993р.);
3) 20.09.1993 - прийнятий водієм 2го класу в ПП «Парк» (наказ №14 від 20.09.1993р):
31.03.1997 - звільнений за власним бажанням (наказ №2 від 25.08.1997р.):
4) 10.03.1998 - прийнятий водієм-механіком 2го класу у ТОВ «Ексімінвест-Україна» (наказ №07-98 від 10.03.1998р.);
11.01.1999 - звільнений за власним бажанням (наказ №34-98 від 11.01.1999р.).
Слід зазначити, шо відсутність печатки при звільненні, нечіткий відтиск печатки при звільненні, відсутність назв підприємств у записах про прийняття на роботу, є формальними неточностями у документах, оскільки факт роботи Позивача в Київському АТП 09101, у Комунальному госпрозрахунково-культурному центрі «Парк Пушкіна», у ПП «Парк», у ТОВ «Ексімінвест-Україна» підтверджується датами про прийняття і звільнення з роботи, а також печатками підприємств і підписом відповідальних осіб при звільненні, а за загальним правилом, формальні неточності не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду щодо неврахування спірного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Тому невизнання відповідачем даних періодів роботи порушує право позивача на соціальний захист та отримання пенсії відповідно до чинного законодавства України.
Аналогічна нозиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17 і рішенні Донецького окружного адміністративного суду від 25 червня 2020 року у справі №200/5107/20-а.
Також, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 по справі №490/12392/16-а звернув увагу, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
У постанові від 06.03.2018 по справі №754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Крім того суд зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів на підприємстві, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.
Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.
Така правова позиція Верховного Суду відповідно до вимог частини п`ятої статті 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
За вказаних обставин, суд вважає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області неправомірно відмовлено позивачу у зарахуванні періоду роботи з 01.09.1986 року по 21.08.1989 рік в Київському автотранспортному підприємстві 13001, з 09.12.1992 року по 09.09.1993 рік в Комунальному госпорозрахунково-культурному центрі «Парк Пушкіна», з 20.09.1993 року по 25.08.1997 рік в ПП «Парк», з 10.03.1998 року по 11.01.1999 рік в ТОВ «Ексімінвест-Україна» до страхового стажу позивача.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить висновку, що стаж роботи позивача з 01.09.1986 року по 21.08.1989 рік, з 09.12.1992 року по 09.09.1993 рік, з 20.09.1993 року по 25.08.1997 рік, з 10.03.1998 року по 11.01.1999 рік підтверджується відповідними записами у трудовій книжці позивача, що є достатнім для зарахування цих періодів роботи до страхового стажу останнього.
У відповідності до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Крім того, згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Як роз`яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму №14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення", вихід за межі позовних вимог це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:
- лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;
- повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач; повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;
- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
Як вбачається з позовної заяви, позивач просить визнати протиправну бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо відмови в призначенні пенсії за віком.
Разом з цим враховуючи те, що протиправні дії відображені у прийнятому рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, а саме №262540011265 від 15.03.2023 про відмову позивачу у призначенні пенсії, суд вважає за необхідне визнати протиправним і скасувати вказане рішення.
Також з огляду на те, що судом встановлено протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо не зарахування періоду роботи позивача до страхового стажу, суд вважає за необхідне також задовольнити позовні вимоги в цій частині та зарахувати вказані періоди до страхового стажу позивача, а також зобов`язати ГУ ПФУ в Миколаївській області повторно розглянути заяву позивача, з урахуванням висновків суду.
Таким чином позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Під час звернення з даним позовом до суду позивач сплатив судовий збір в розмірі 2147,20 грн, що підтверджується відомостями квитанції наявної в матеріалах справи.
Відтак, враховуючи задоволення позову, суд дійшов висновку, що сума судового збору в розмірі 2147,20 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №262540011265 від 15.03.2023 про відмову в призначенні ОСОБА_1 .
3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи з 01.09.1986 року по 21.08.1989 рік в Київському автотранспортному підприємстві 13001, з 09.12.1992 року по 09.09.1993 рік в Комунальному госпорозрахунково-культурному центрі «Парк Пушкіна», з 20.09.1993 року по 25.08.1997 рік в ПП «Парк», з 10.03.1998 року по 11.01.1999 рік в ТОВ «Ексімінвест-Україна» до загального страхового стажу.
4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні.
5. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
6. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області за рахунок бюджетних асигнувань (ідентифікаційний код: 13844159, місцезнаходження: 54020, м. Миколаїв, вул. Морехідна, буд. 1) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у розмірі 2147 (дві тисячі сто сорок сім) грн 20 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.
Судове рішення № 124080261, Київський окружний адміністративний суд було прийнято 26.12.2024. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 320/25933/23. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: