Рішення № 124080161, 26.12.2024, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26 грудня 2024 року Справа № 280/7496/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В. розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом - ОСОБА_1

до - Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

до - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (04071, вул. Ярославська, 40, м. Київ-71, код ЄДРПОУ 22933548)

про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

12.08.2024 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі по тексту - відповідач 1) до - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі по тексту - відповідач 2), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 03.07.2024 № 104750008339 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України у Київській області перевести ОСОБА_1 на пенсію державного службовця за віком та здійснити їй нарахування й виплату з 24.06.2024 пенсії державного службовця за віком відповідно до Закону України Про державну службу № 3723-XII у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного у довідках від 27.05.2024 № 1956/29-01.1-11 та № 1957/29-01.1-11, виданих Управлінням соціальної та ветеранської політики Білоцерківської районної державної адміністрації;

- стягнути з відповідача судові витрати;

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 24.06.2024 вона звернулась до відповідача 1 із заявою про переведення з пенсії за віком, обчисленої за нормами Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування на пенсію за віком відповідно до Закону України Про державну службу. Рішенням відповідача 2 від 03.07.2024 №104750008339 позивачу відмовлено у перерахунку пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу", посилаючись на те, що подані документи не відповідають вимогам чинного законодавства. Позивач вважає таку відмову протиправною, а тому звернулася до суду з даним позовом. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою від 16.08.2024 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Київській області подано до суду відзив на позовну заяву. Зазначено, що за результатами розгляду поданих документів встановлено, довідка про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) станом на 27.05.2024 від 27.05.2024 № 1956/29-01.1-11 за останньою займаною посадою державної служби не відповідає вимогам чинного законодавства (видана не на дату звернення), саном на 01.05.2016 є розбіжність посад між трудовою книжкою і вищезазначеною довідкою про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця ( станом на 01.05.2016 у трудовій книжці зазначено спеціаліст І категорії, а у довідці головний спеціаліст) а також не відповідність у назві організації). Просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області подано до суду відзив на позовну заяву. Зазначено, що основним критерієм, за яким визначається можливість зарахування того чи іншого періоду роботи особи на посаді державного службовця до стажу, який дає право на призначення пенсії згідно ст. 37 Закону № 3723, є встановлення за займаною посадою відповідного рангу державного службовця. У відповідності до записів трудової книжки позивача та наданих документів відповідачем-1 було встановлено, що страховий стаж позивача становить 37 років 03 місяці 17 днів. Відповідно до записів трудової книжки (№ 34) позивач лише з 07.03.2006 була призначена на посаду спеціаліста першої категорії відділу грошових виплат і компенсацій управління праці та соціального населення Володарської райдержадміністрації та прийняла присягу державного службовця з присвоєнням 13 рангу державного службовця. Додатково зазначено, що періоди трудової діяльності позивача з 02.06.1986 по 06.03.1987, з 06.03.1987 по 15.06.1992, з 07.05.2004 по 15.04.2005 не підлягають зарахуванню до стажу державної служби, оскільки відповідно до записів трудової книжки у ці періоди її посади не відносились до відповідних категорій посад державних службовців. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 15.03.2024 звернулась до відповідача-1 із заявою про переведення із пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію по віку відповідно до Закону України «Про державну службу».

У відповідності до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (із подальшими змінами та доповненнями) передбачено, що з 01.04.2021 органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунки пенсій в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає пенсіонер.

Враховуючи зазначене, заява позивача від 24.06.2024 про призначення пенсії за віком в порядку екстериторіальності була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області.

Рішенням від 03.07.2024 № 104750008339 відповідачем-2 було відмовлено позивачу у перерахунку пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" в зв`язку з відсутністю підстав.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Згідно із ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 9, частини першої статті 10 вказаного Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV передбачений порядок переведення з одного виду пенсії, передбаченої цим Законом, на інший. Зокрема, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі Закон № 889-VIII), який набрав чинності 01.05.2016.

Статтею 90 Закону № 889-VIII передбачено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

До 01.05.2016 діяло законодавство у сфері державної служби, яке передбачало право державного службовця на призначення пенсії на умовах, визначених статтею 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII (далі - Закон № 3723-VIII).

Згідно з частиною першою статті 37 Закону № 3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до пункту 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII з 01.05.2016 втратив чинність Закон № 3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Пунктом 10 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Також згідно з пунктом 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто, за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Водночас, для осіб, які мають не менш 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, статтею 37 Закону № 3723-ХІІ передбачено додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.

Аналізуючи зазначені вище норми законодавства, суд дійшов висновку, що обов`язковою умовою для збереження в особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону № 3723-ХІІ і розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Такі ж висновки щодо застосування норм права неодноразово висловлювалися Верховним Судом, зокрема, у постановах від 03.07.2018 у справі № 265/3709/17, від 19.03.2019 у справі № 357/1457/17, від 15.08.2019 у справі № 676/6166/17, від 01.04.2020 у справі № 607/9429/17.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.06.2024 позивач звернулась до відповідача із заявою про перехід на інший вид пенсії пенсію державного службовця відповідно до Закону № 889-VIII. На момент звернення із даною заявою вона отримувала пенсію за віком за нормами Закону № 1058-IV.

При цьому судом встановлено, що позивач працювала на посадах, віднесених до посад державних службовців, стаж роботи на державній службі понад 20 років, що підтверджується довідками про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 27.05.2024 за 1956/29-01.1-11 та № 1957/29-01.1-11, виданих Управлінням соціальної та ветеранської політики Білоцерківської районної державної адміністрації.

Таким чином, на дату набрання чинності Законом № 889-VIII (01.05.2016) позивач мала понад 20 років стажу державної служби.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1) затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", відповідно до п. 1.6, 1.7 якого, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Водночас на дату звернення позивача із заявою про переведення із пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону № 1058-IV, на пенсію державного службовця їй виповнилося 59 років, тобто умова щодо віку виконується (60 років), а також загальний страховий стаж 37 років 3 місяців 16 днів, тобто умова щодо наявності відповідного страхового стажу теж виконується.

Отже, позивач має право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ, оскільки вимоги зазначеної статті щодо віку, страхового стажу та стажу державної служби виконані.

Щодо позовної вимоги про визначення розміру пенсії на підставі довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 27.05.2024 № 1956/29-01.1-11 та № 1957/29-01.1-11, виданих Управлінням соціальної та ветеранської політики Білоцерківської районної державної адміністрації, то суд зазначає наступне.

Так, позивач на час звернення за призначенням пенсії не займала посаду державної служби, тому з урахуванням положень ст. 37 Закону № 3723-ХІІ розмір пенсії позивача підлягає обчисленню із заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Суд зауважує, що для призначення пенсії за віком за Законом № 3723-ХІІ особі, яка на час звернення за її призначенням не є державним службовцем, проте відповідає критеріям, визначеним у пункті 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII, використовується розмір заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а не розмір заробітної плати, яку така особа отримувала під час перебування на державній службі.

Отже, пенсія позивача підлягає обчисленню у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного у довідках, виданих Управлінням соціальної та ветеранської політики Білоцерківської районної державної адміністрації від 27.05.2024 № 1956/29-01.1-11 та № 1957/29-01.1-11.

Вказані висновки викладені у постанові Верховного Суду від 27.01.2023 у справі №340/4184/21 та узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постанові від 13.02.2019 у справі № 822/524/18.

Щодо доводів відповідача 2 про періоди роботи з 02.06.1986 по 06.03.1987, з 06.03.1987 по 15.06.1992, з 07.05.2004 по 15.04.2005, суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.04.1994 № 239 Про віднесення посад працівників місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих комітетів і присвоєння їм рангів державних службовців (втратила чинність 27.10.2001), передбачено, що до сьомої категорії посад відносяться посади радників, консультантів, спеціалістів секретаріатів районних, районних у містах Києві та Севастополі Рад народних депутатів; спеціалістів апаратів виконкомів районних у містах, міських Рад міст районного підпорядкування, селищних і сільських Рад народних депутатів та інші прирівняні до них посади.

Пунктом 2 Порядку № 283 передбачено, що до стажу державної служби включається час роботи, зокрема , на посадах керівних працівників і спеціалістів державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР, у тому числі у виконавчих комітетах місцевих Рад депутатів трудящих, Рад народних депутатів, їх управліннях, самостійних відділах, інших структурних підрозділах.

Постановою ЦК Компартії України і Ради Міністрів УРСР від 27.03.1962 Про перебудову управління сільським господарством Української PCP були створені територіальні виробничі колгоспно-радгоспні (радгоспно-колгоспні) управління по керівництву сільськогосподарським виробництвом, які підпорядковувались обласним управлінням і Міністерству виробництва і заготівель сільськогосподарських продуктів.

Згідно з постановою ЦК Компартії України і Ради Міністерств УРСР від 03.04.1965 № 334 Про заходи по поліпшенню керівництва сільським господарством республіки, обласні управління виробництва і заготівель сільськогосподарських продуктів були реорганізовані в обласні управління сільського господарства, а в районах - у районні виробничі управління сільського господарства. Постановою ЦК Компартії України і Ради Міністерств УРСР від 30.01.1970 районні виробничі управління сільського господарства перетворені в управління сільського господарства райвиконкому.

Згідно з пунктами 10, 11 Постанови Ради міністрів Української РСР від 11.07.1983 № 299 Про порядок створення, реорганізації і ліквідації підприємств, об`єднань, організацій і установ республіканського та місцевого підпорядкування реорганізація підприємств, об`єднань, організацій і установ провадиться в порядку, встановленому для створення відповідних підприємств, об`єднань, організацій і установ. Ліквідація підприємств, об`єднань, організацій і установ повадиться тими органами, за рішенням яких вони створені.

Постановою від 10.12.1985 № 429 "Про подальше удосконалення управління агропромисловим комплексом УРСР" було визначено, що Державний агропромисловий комітет УРСР, агропромислові комітети областей, районні агропромислові об`єднання, підвідомчі їм радгоспи, підприємства, установи, організації та колгоспи утворюють систему Держагропрому УРСР і входять до єдиної системи Держагропрому СРСР. Державний агропромисловий комітет Української PCP являється центральним органом державного управління агропромисловим комплексом республіки.

В абзаці 3 пункту 3 цієї постанови зазначено, що слід забезпечити відповідну перебудову районних агропромислових об`єднань передбачивши їх організаційне укріплення як єдиних органів територіального управління господарствами, організаціями та підприємствами, що входять в агропромисловий комплекс. У зв`язку з цим визнати необхідним ліквідувати обласні та районні управління сільського господарства.

Постановою Ради Міністрів УРСР від 16.10.1989 № 253 Про вдосконалення управління в агропромисловому комплексі республіки було передбачено удосконалення функцій, форм і методів роботи створених на демократичній основі госпрозрахункових агропромислових об`єднань, всемірне поширення нових організаційних форм агропромислової інтеграції та кооперування - агропромислових об`єднань, агрокомбінатів, агрофірм, виробничих об`єднань, асоціацій та інших формувань, створюваних на добровільній основі. Агропромислове формування здійснює свою діяльність відповідно до положення, яке затверджується його вищим органом управління - зборами (конференцією) уповноважених представників підприємств і організацій, що входять до складу цього формування. Утворення замість існуючих агропромислових комітетів областей виборних органів господарського самоуправління - рад агропромислових формувань областей.

Згідно з Законом України Про перелік міністерств та інші центральні органи державного управління Української PCP від 13.05.1991 та постановою Кабінету Міністрів УРСР Про порядок реалізації Закону України Про перелік міністерств та інші центральні органи державного управління Української PCP від 24.05.1991 № 12 створено Міністерство сільського господарства і продовольства та відповідні обласні і районні управління сільського господарства.

Пунктом 4 Постанови Верховної Ради України Про порядок введення в дію Закону України Про Представника Президента України від 05.03.1992 встановлено, що місцева державна адміністрація в областях, містах Києві і Севастополі, районах, районах міст Києва і Севастополя формується на базі виконавчих комітетів відповідних Рад народних депутатів, їх відділів і управлінь. Після створення місцевої державної адміністрації діяльність виконавчих комітетів цих Рад припиняється. Їх майно, а також майно, що належить до комунальної власності області, міст Києва і Севастополя, району, району міст Києва і Севастополя, за рішенням Ради народних депутатів передається в управління відповідної місцевої державної адміністрації.

Відповідно до відомостей трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 позивач працювала на посадах:

з 02.06.1986 по 06.03.1987 - працювала на посаді старшого інженера Відділу капітального будівництва РАПО;

з 06.03.1987 по 15.06.1992 - працювала на посаді інспектора Державного архітектурно- будівельного контролю - Виконавчого комітету Володарської районної Ради народних депутатів;

з 07.05.2004 по 15.04.2005 працювала на посаді провідного економіста по кредитуванню Володарського відділення Ощадного банку.

Також слід врахувати, що 01.04.2013 Управління праці та соціального захисту населення Володарської райдержадміністрації перейменовано на Управління соціального захисту населення Володарської райдержадміністрації.

Таким чином, у спірний період Володарське районне агропромислове об`єднання було місцевим органом державного управління центрального органу державного управління СРСР.

Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області, відмовляючи позивачу в зарахуванні до стажу роботи періодів роботи з 02.01.1986 по 31.12.1991 діяло не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, визначені чинним законодавством, тобто діяло протиправно.

Правова позиція щодо зарахування періоду роботи в районному агропромисловому об`єднанні до стажу державної служби була неодноразово викладена й у постановах Верховного Суду України від 16.12.2021 у справі № 538/804/17, від 17.05.2021 у справі № 607/5615/17, від 18.12.2018 у справі № 1805/2а-255/11.

Отже, судом встановлено, що позивачем дотримано усіх умов та є всі підстави для переведення її на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" з урахуванням довідок від 27.05.2024 № 1956/29-01.1-11 та № 1957/29-01.1-11, виданих Управлінням соціальної та ветеранської політики Білоцерківської районної державної адміністрації про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця.

Таким чином, відповідач-2 протиправно відмовив позивачу у переведенні з пенсії, призначеної відповідно до Закону № 1058-ІV на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, з урахуванням довідок від 27.05.2024 № 1956/29-01.1-11 та № 1957/29-01.1-11, виданих Управлінням соціальної та ветеранської політики Білоцерківської районної державної адміністрації про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця.

З огляду на встановлені у справі обставини, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 03.07.2024 № 104750008339.

Щодо обраного позивачем способу відновлення свого порушеного права зобов`язального характеру, суд зазначає.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом справ.

Тобто, за змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

Призначення та виплата пенсії відноситься виключно до функцій органів Пенсійного фонду України.

Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Отже вищевказані позовні вимоги є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому не підлягають задоволенню.

Водночас, оскільки відповідачем ГУ ПФУ в Київській області не вчинені належні та достатні дії в межах наданих законом повноважень для повного та об`єктивного розгляду заяви позивача, то суд, обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивача, керуючись положеннями частини 2 статті 9 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати ГУ ПФУ в Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.06.2024 про перехід на пенсію за іншим законом з урахуванням висновків суду.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Щодо стягнення з відповідача судових витрат, а саме витрат на правову допомогу суд зазначає про таке.

Відповідно до частини 1 статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Отже, розмір понесених витрат на правничу допомогу адвоката визначається на підставі доказів, підтверджуючих понесені стороною витрати та доказів, що підтверджують відповідність цих витрат фактично виконаній адвокатом роботи.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 19.09.2019 по справі № 810/2760/17.

В підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати до матеріалів справи розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Аналогічний висновок висловив Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2018 року у справі № 569/17904/17.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи не надано жодних документів.

При цьому, позивач зазначає, що підтвердження фактичних витрат на професійну правову допомогу буде надано суду пізніше, однак позовна заява не містить жодних посилань на неможливість подання доказів понесених позивачем витрат на правничу допомогу до ухвалення рішення суду, як і не містить заяви про те, що такі докази будуть надані позивачем після ухвалення рішення суду в порядку ч. 7 ст. 139 КАС України.

Суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу.

Крім того, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають присудженню витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн.

Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 158 Б, код ЄДРПОУ 20490012) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (04071, вул. Ярославська, 40, м. Київ-71, код ЄДРПОУ 22933548) про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 03.07.2024 № 104750008339 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.06.2024 про перехід на пенсію за іншим законом з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 26 грудня 2024 року.

Суддя Р.В. Сацький