Рішення № 124080142, 25.12.2024, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2024 року Справа № 280/10806/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст і підстави позовних вимог.

До Запорізького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі відповідач), у якій позивач просить суд:

1) визнати протиправними дії відповідача по неврахування до загального та страхового стажу позивача періодів його роботи в радгоспі «Степний» з 18.08.1992 по 21.06.1993 (Запис у трудовій книжці № 9) та (з 01.11.2020 по 28.02.2022, з 01.08.2022 по 31.08.2022 (17 місяців) виключені під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2;

2) зобов`язати відповідача зарахувати до загального та страхового стажу позивача періоди його роботи в радгоспі «Степний» з 18.08.1992 по 21.06.1993 (Запис у трудовій книжці № 9) та (з 01.11.2020 по 28.02.2022, з 01.08.2022 по 31.08.2022 (17 місяців) виключені під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2;

3) зобов`язати відповідача перерахувати та виплатити позивачу пенсію за віком на підставі ч. 2 ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державнепенсійне страхування», призначену з 22.01.2024 року, з дати призначення пенсії, та з урахуванням раніше виплачених сум.

Позовна заява та додатки до неї сформовані в підсистемі «Електронний суд» та подані у формі електронного документа представником позивача адвокатом Трифонова А.В., який діє на підставі ордеру серії АР №1201401 від 21.11.2024.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що після спливу двох місяців після призначення пенсії за віком позивач помітив, що йому виплачується пенсія у зменшеному розмірі. Звернувшись до відповідача з метою отримання роз`яснень, позивач отримав розрахунок, відповідно до якого до його загального та страхового стажу не зараховано період роботи в радгоспі «Степний» з 18.08.1992 по 21.06.1993, а також 17 місяців ковідних з 01.11.2020 по 28.02.2022, з 01.08.2022 по 31.08.2022. Надалі позивач звернувся до відповідача із заявою про здійснення перерахунку пенсії, проте отримав відмову з огляду на наступне. Для підтвердження відповідного стажу роботи у радгоспі пенсійний орган вимагав уточнюючу довідку. Щодо незарахування періодів роботи з 01.11.2020 по 28.02.2022, з 01.08.2022 по 31.08.2022, то з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 відповідач повідомив про виключення 61 місяця з найменшими коефіцієнтами заробітку (оптимізація заробітку). Позивач вважає, що період роботи у радгоспі підтверджується записами у трудовій книжці, що є достатнім для зарахування спірного періоду до страхового стажу. Стосовно проведення оптимізації позивач вказує, що саме у виключений період він отримував найбільший дохід у вигляді грошового забезпечення військовослужбовця, при цьому згоди на виключення спірних періодів він не надавав. Просить позов задовольнити.

ІІ. Виклад позицій інших учасників справи.

02.12.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначає, що позивачем подана заява про перерахунок пенсії подана не за формою, встановленою Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1. Тобто, рішення за заявою позивача не виносилось, натомість заява була розглянута в порядку, встановленому Законом України від 02.10.1996 «Про звернення громадян». Відтак, відповідач вважає, що не розглядав відповідну заяву по суті та не приймав жодного рішення щодо перерахунку пенсії, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Стосовно незарахування періоду роботи позивача з 01.11.2020 по 28.02.2022, з 01.08.2022 по 31.08.2022 відповідач зазначає, що у лютому 2024 року позивачу виплачено суму в розмірі 10192,16 грн., яка складалася з основного розміру пенсії за лютий 2024 року в розмірі 7706,27 та доплати з дати призначення пенсії за січень 2024 року в розмірі 2485,89 грн. Проте після надходження даних згідно пункту 4.3 Порядку № 22-1 пенсію було перераховано з дати призначення пенсії, з урахуванням стажу 36 років 05 місяців 28 днів (стаж зараховано по 31.12.2023) та яка становить 8719,23 грн. Таким чином, відповідачем було проведено перерахунок пенсії позивача відповідно до вимог законодавства. З урахуванням абзацу 3 частини 1 статті 40 Закону № 1058 із загальної кількості місяців заробітної плати виключено (оптимізовано) 61 місяць з найменшими коефіцієнтами заробітку, у тому числі періоди страхового стажу під час карантину (з 01.11.2020 по 28.02.2022, з 01.08.2022 по 31.08.2022 (17 місяців)). Стосовно незарахування періоду роботи позивача з 18.08.1992 по 20.06.1993 відповідач зазначає, що при розгляді наданих документів виявлено, що у трудовій книжці позивача міститься виправлення у даті прийняття на роботу, тому для зарахування необхідно надати уточнюючу довідку про період роботи видану, на підставі первинних документів відповідно до Порядку № 637. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

III. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 25.11.2024 суд відкрив провадження у справі, призначив її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у відповідності до положень статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України); витребував у Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області належним чином засвідчену копію пенсійної справи ОСОБА_1 .

IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

На підставі особистої заяви позивачу, ОСОБА_1 , з 22.01.2024 була призначена пенсія за віком як учаснику бойових дій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 10.07.1984 щодо спірного періоду наявні наступні записи щодо періоду діяльності у радгоспі «Степной» Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області:

18.08.1992 прийнятий у радгосп у якості майстра будівельної ділянки (наказ № 93-п від 14.08.92);

21.06.1993 переведений головним енергетиком радгоспу (наказ № 78-п від 21.06.93);

05.06.1999 звільнений за власним бажанням (наказ № 23-п від 05.06.99).

Відповідно до розрахунку врахованого заробітку при нарахуванні пенсії проведено оптимізацію заробітку за наступні періоди: з 01.01.2002 по 31.01.2006, з 01.11.2020 по 28.02.2022, з 01.08.2022 по 31.08.2022, з 01.07.2023 по 31.07.2023.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 18.10.2024 № 18225-18162/Т-02/8-0800/24 позивачу роз`яснено, що перевіркою обставин звернення встановлено, що пенсію призначено з 22.01.2024 року в розмірі 7706,27 грн, з урахуванням стажу 36 років 02 місяці 28 днів (стаж зараховано по 30.09.2023). В лютому 2024 року виплачено суму в розмірі 10192,16 грн, яка складалася з основного розміру пенсії за лютий 2024 року в розмірі 7706,27 та доплати з дати призначення пенсії за січень 2024 року в розмірі 2485,89 грн. Після надходження даних згідно пункту 4.3 Порядку 22-1 пенсію було перераховано з дати призначення пенсії, з урахуванням стажу 36 років 05 місяців 28 днів (ста зараховано по 31.12.2023) та яка становить 8719,23 грн. У березні було виплачено основний розмір пенсії за березень 2024 в розмірі 8719,23 грн та доплату за січень-лютий 2024 року в сумі 1339,72 грн. До страхового стажу не зараховано період роботи з 18.08.1992 по 20.06.1993 згідно трудової книжки від 10.07.1984 НОМЕР_1 , оскільки виправлена дата прийняття, стаж зараховано з дати переведення з 21.06.1993. Для зарахування необхідно надати уточнюючу довідку про період роботи видану, на підставі первинних документів відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 року «Про затвердження порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній». Відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 40 Закону 1058 за вибором особи, яка звернулася за пенсією, з періоду, за який враховується заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії, виключається період до 60 календарних місяців страхового стажу підряд за умови, що зазначений період становить не більше ніж 10 відсотків тривалості страхового стажу, врахованого в одинарному розмірі. Додатково за бажанням особи можуть бути виключені періоди страхового стажу під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з місяця запровадження карантину у 2020 році та шести календарних місяців після його завершення. Таким чином, із загальної кількості місяців заробітної плати виключено (оптимізовано) 61 місяць з найменшими коефіцієнтами заробітку, у тому числі періоди страхового стажу під час карантину (з 01.11.2020 по 28.02.2022, з 01.08.2022 по 31.08.2022 (17 місяців)).

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо неврахування до загального та страхового стажу відповідного періоду роботи та періодів, виключених під час карантину, позивач звернувся до суду з цим позовом.

V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України встановлено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV).

За змістом частин першої, другої статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком.

Визначення поняття страхового стажу та періоди, з яких складається страховий стаж, наводить стаття 24 Закону № 1058-IV. Згідно із абзацом першим частини першої статті 24 Закону № 1058 страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Абзацом першим частини другої цієї ж статті визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв (частина перша статті 40 Закону № 1058-IV).

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.04.2014 № 13-1) затверджено подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який визначає, зокрема перелік документів, необхідних для призначення пенсії.

За змістом положень пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).

Особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, передбачені Порядком підтвердження наявного трудового стажу, а за періоди роботи після 01 січня 2004 року додатково надається інформація, отримана органами, що призначають пенсію, від відповідних фондів держав-учасниць міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення (в довільній формі) про сплату страхових внесків.

Статтею 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначеної норми закону постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Згідно з абзацами першим, другим пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Абзацом першим пункту 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм вказує, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. У разі її відсутності, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема, довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 у справі № 577/2688/17, від 31.03.2020 у справі № 446/656/17, від 21.05.2020 у справі № 550/927/17, від 18.11.2022 у справі № 560/3734/22.

Суд встановив, що на підставі особистої заяви ОСОБА_1 з 22.01.2024 була призначена пенсія за віком як учаснику бойових дій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», проте пенсійним органом враховано період роботи діяльності у радгоспі «Степной» Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області з 18.08.1992 по 05.06.1999 не у повному обсязі, а лише з 21.06.1993 (дати переведення) по 05.06.1999, оскільки у трудовій книжці позивача від 10.07.1984 НОМЕР_1 міститься виправлення у даті прийняття на роботу (запис №9).

Суд зазначає, що на момент внесення записів до трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 №252, зі змінами, внесеними постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.1990 №412 (далі - Інструкція № 162), та Інструкція про ведення трудових книжок, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110 (далі - Інструкція № 58), які містять аналогічні положення про те, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 162, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.

У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.

Згідно з пунктом 2.3. Інструкції № 162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація підприємства за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.5 Інструкції № 162).

Відповідно до пункту 2.8 Інструкції № 162 виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на підставі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.

Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.

Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 по справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18).

У постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (провадження №К/9901/110/17) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист.

Отже, з наведеного слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.

Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення її трудової книжки.

З огляду на викладене, суд констатує, що відповідач не зарахував період діяльності у радгоспі «Степной» Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області у повному обсязі (без зарахування періоду з 18.08.1992 по 21.06.1993), пославшись на формальні неточності у записах трудової книжки, а саме виправлення у даті прийняття на роботу (запис №9). Дійсно, такий запис у частині зазначення дати (числа місяця) виконаний неохайно, однак достатньою мірою розбірливо для однозначного розуміння змісту написаного та виключення інших варіантів розуміння. Позивач не може і не повинен нести відповідальність за заповнення трудової книжки, оскільки відповідні записи у трудову книжку вносилися відповідальним працівником підприємства, де працював позивач майстром будівельної ділянки (у радгоспі «Степной» Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області).

Слід підкреслити, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть мати підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу.

Право особи на гарантоване Конституцією і законами України пенсійне забезпечення не може ставитись в залежність від дотримання відповідальною особою Інструкції про порядок ведення трудових книжок та належне зберігання архівної документації, оскільки трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Тобто, у розрізі цієї справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 28.08.2018 у справі № 175/4336/16-а, від 25.09.2018 у справі № 242/65/17, від 27.02.2019 у справі № 423/3544/16-а та від 11.07.2019 у справі №242/1484/17, від 31.03.2020 у справі № 127/16245/17.

Суд зауважує, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, це поняття охоплює як «існуюче майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (п.74 рішення ЄСПЛ від 2 березня 2005 року «MALTZAN and Others v. Germany»). ЄСПЛ робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту та формується позиція для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом», вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону.

Відтак статтю 1 зазначеного Протоколу №1 слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей.

Тобто, в зазначених рішеннях ЄСПЛ установив, що наявність «правомірних (законних) очікувань» є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу умовою наявності «правомірних очікувань» у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави. Інакше кажучи, «правомірні (законні) очікування» - очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, хто є носіями відповідного права.

Таким чином, бувши офіційно працевлаштованою та маючи відповідні записи у трудовій книжці, позивач мала правомірні очікування, що набувши достатнього пенсійного віку та необхідного страхового стажу, їй буде призначено пенсію за віком з урахуванням усіх періодів її роботи.

Суд наголошує, що реалізовуючи обов`язок держави щодо забезпечення реалізації права особи на соціальний захист, територіальний орган пенсійного фонду, в межах наданих йому повноважень та відповідно до чинного законодавства, повинен сприяти такій особі у реалізації права на призначення їй пенсії, зокрема, шляхом перевірки правильності оформлення заяви, відповідності викладених у ній відомостей, змісту і належності оформлення, а у випадку їх невідповідності - роз`яснити такій особі її права, а також надати строк для усунення виявлених недоліків. Також у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих позивачем документів, відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності, а також зобов`язаний письмово повідомляти заявника про надання додаткових документів.

Проте відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про дії спрямовані на проведення перевірки відповідності змісту трудової книжки, а саме первинним документам, які підтверджують характер виконуваної роботи, підприємства, на яких працювала позивач, для призначення пенсії.

Отже, якщо поданих позивачем документів для зарахування до страхового стажу спірних періодів було недостатньо, орган Пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини, повідомити позивача про те, які документи необхідно подати додатково, натомість за обставинами справи відповідачем жодних дій вчинено не було, поклавши весь тягар відповідальності на позивача.

На переконання суду, недоліки оформлення трудової книжки відповідачем виявлені правильно, але вони не можуть вважатися достатньою і самостійною підставою для відмови позивачеві у зарахуванні спірного періоду роботи до його загального страхового стажу на підставі трудової книжки, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем із порушенням встановленого порядку, відсутня.

Таким чином, відповідач протиправно не зарахував позивачу до стажу спірний період діяльності у радгоспі «Степной» Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області з 18.08.1992 по 21.06.1993, внаслідок чого позивач з моменту призначення пенсії (22.01.2024) отримував пенсійне забезпечення не у належному розмірі.

При цьому суд не приймає доводи відповідача про недотримання позивачем Порядку № 22-1 щодо звернення із заявою про перерахунок пенсії, оскільки ним був дотриманий порядок звернення при призначенні йому пенсії та усі документи на підтвердження страхового стажу (зокрема, трудова книжка) вже надавались, проте пенсійний орган з формальних підстав не зарахував спірний період роботи, через що права позивача у частині незарахування відповідного періоду були порушені вже з моменту призначення йому пенсії, а не при отриманні листа від 18.10.2024 № 18225-18162/Т-02/8-0800/24.

Щодо позовних вимог у частині зарахування раніше виключених пенсійним органом періодів роботи з 01.11.2020 по 28.02.2022, з 01.08.2022 по 31.08.2022 (17 місяців) під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 слід зазначити наступне.

Виходячи з приписів норм статті 40 Закону №1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата за всі періоди страхового стажу з липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж, починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також може враховуватися заробітна плата за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року.

Суд зазначає, що нарахована заробітна плата кожної людини враховується для пенсії через індивідуальний коефіцієнт зарплати. Він визначається за кожен місяць періоду, за який враховується заробітна плата для обчислення пенсії, шляхом співвідношення суми заробітної плати застрахованої особи та середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, за один і той же місяць.

При цьому законодавцем передбачено можливість виключення із періоду, за який враховується зарплата для обчислення пенсії, місяців із невигідним заробітком (низькими коефіцієнтами). Таке виключення називають оптимізацією заробітку. У результаті оптимізації збільшується зарплата, з якої обчислюється пенсія і, як результат, збільшується розмір пенсії.

Порядок оптимізації заробітної плати для обчислення пенсії визначено статтею 40 Закону №1058-IV, абзацом третім якого передбачено, що за вибором особи, яка звернулася за призначенням пенсії, з періоду, за який враховується заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії, виключаються періоди до 60 календарних місяців страхового стажу, з урахуванням будь-яких періодів незалежно від перерв, що включаються до страхового стажу згідно з абзацом третім частини першої статті 24 цього Закону, та будь-якого періоду страхового стажу підряд за умови, що зазначені періоди в сумі складають не більш як 10 відсотків тривалості страхового стажу, врахованого в одинарному розмірі. Додатково за бажанням особи можуть бути виключені періоди строкової військової служби, навчання, догляду за особою з інвалідністю I групи або дитиною з інвалідністю віком до 18 років, за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, за період з 1 липня 2000 року до 1 січня 2005 року, а також періоди, коли особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню відповідно до пунктів 7, 8, 9 і 14 статті 11 цього Закону та періоди страхового стажу під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з місяця запровадження карантину у 2020 році та шести календарних місяців після його завершення, періоди страхового стажу під час воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з місяця введення воєнного стану та протягом трьох календарних місяців після його припинення або скасування. У всіх випадках, крім випадку, передбаченого абзацом другим цієї частини, період, за який враховується заробітна плата, не може бути меншим, ніж 60 календарних місяців.

Отже, зі змісту вказаної норми статті 40 Закону № 1058 слідує, що існує два випадки, за яких можливе виключення місяців страхового стажу при обчислені розміру пенсії:

1) основний випадок, при якому виключаються періоди до 60 календарних місяців страхового стажу, з урахуванням будь-яких періодів незалежно від перерв, що включаються до страхового стажу згідно з абзацом третім частини першої статті 24 цього Закону, та будь-якого періоду страхового стажу підряд за умови, що зазначені періоди в сумі складають не більш як 10 відсотків тривалості страхового стажу, врахованого в одинарному розмірі;

2) додатковий випадок, при якому можуть бути виключені періоди страхового стажу, набуття якого пов`язане з певними обставинами, зокрема, набуття страхового стажу під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з місяця запровадження карантину у 2020 році та шести календарних місяців після його завершення.

Суд зауважує, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2» на всій території України з 12 березня 2020 року установлено карантин, який у подальшому неодноразово продовжувався. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин.

Позивач стверджує, що пенсійним органом протиправно без його бажання були виключені періоди страхового стажу з 01.11.2020 по 28.02.2022, з 01.08.2022 по 31.08.2022 (17 місяців), що підпадають під застосування до таких положень норми абзацу третього статті 40 Закону № 1058 про проведення додаткової оптимізації заробітку за бажанням особи.

Відповідно до наданого відповідачем розрахунку врахованого заробітку при призначенні позивачу пенсії відповідно до норм статті 40 Закону №1058-IV була здійснена оптимізація заробітку для обчислення пенсії:

у межах 10% тривалості страхового стажу за оптимізацією були виключені 43 місяці;

додатково (понад 10% тривалості страхового стажу) за оптимізацією були виключені 18 місяців, а саме періоди: з 01.01.2002 по 31.01.2006, з 01.11.2020 по 28.02.2022, з 01.08.2022 по 31.08.2022, з 01.07.2023 по 31.07.2023.

Тобто, за наявними у матеріалах пенсійної справи позивача йому була проведення оптимізація заробітку для обчислення пенсії за вказаним вище основним випадком. При цьому індивідуальний коефіцієнт для обчислення пенсії, який прямо впливає на її розмір, до оптимізації становив 1,38675, а після збільшився до 1,63335.

За встановленими судом обставинами справи позивач просить врахувати при нарахуванні йому пенсії раніше виключені відповідачем періоди при проведенні оптимізації, яка не підпадає під випадок проведення додаткової за бажанням особи оптимізації (виключення періоду страхового стажу, набуття якого припало на період карантину).

Разом з тим, врахування (включення) до обчислення пенсії позивача раніше виключених періодів є неможливим з огляду на наступне.

Аналіз норми абзацу першого частини першої статті 40 Закону №1058-IV свідчить про те, що законодавець імперативно встановив, що для обчислення пенсії має враховуватися заробітна плата (дохід), отримана після 01 липня 2000 року протягом усього періоду страхового стажу особи без будь-яких виключень.

Єдиний виняток із цього правила встановлювався в абзаці 3 ч. 1 ст. 40 Закону № 1058-ІV, який передбачав допустимість за вибором особи, яка звернулася за призначенням пенсії, виключення з періоду, за який враховується заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії, періодів до 60 календарних місяців страхового стажу, з урахуванням будь-яких періодів незалежно від перерв, що включаються до страхового стажу згідно з абзацом 3 ч. 1 ст. 24 цього Закону, та будь-якого періоду страхового стажу підряд за умови, що зазначені періоди в сумі складають не більш як 10 відсотків тривалості страхового стажу, врахованого в одинарному розмірі.

Водночас закріплена у наведеній нормі можливість оптимізації заробітку стосується призначення пенсій, і не може бути застосована при перерахунку вже призначеної пенсії. Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 18.07.2018 по справі № 461/4328/16-а, від 19.03.2021 у справі № 345/3150/16-а, що враховується судом, відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України.

Отже, суд зазначає, що закріплена у наведеній нормі можливість оптимізації заробітку стосується призначення пенсій, і не може бути застосована при перерахунку вже призначеної пенсії. Тобто, її проведення здійснюється відповідачем у визначений законодавцем термін і такий порядок не може бути змінений за бажанням особи. Оптимізація заробітку у будь-якому разі сприяє підвищенню коефіцієнта заробітку і, як наслідок, розміру пенсії, тому при оптимізації пенсійної виплати, коефіцієнт заробітку не може бути знижений, оскільки це суперечить реформуванню та веде до зниження пенсійних виплат.

У справі, що розглядається, первинне призначення пенсії позивачці відбулося з 22.01.2024 та оптимізацію проведено при призначенні пенсії, з виключенням пенсійним органом періодів, за який враховується зарплата для обчислення пенсії, місяців із невигідним заробітком (низькими коефіцієнтами).

Суд зауважує, що особа має право при призначенні пенсії самостійно визначити період страхового стажу, що виключається із періоду, за який враховується заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії.

Разом з тим, судом не встановлено, що при призначенні пенсії позивач у встановленому порядку із необхідними документами звертався до відповідача з вимогою виключити відповідний період страхового стажу. Так само позивачем не доведено, що відповідач при здійсненні оптимізації обчислення пенсії позивача взяв більш невигідні для нього періоди, натомість судом встановлено підвищення індивідуального коефіцієнту для обчислення пенсії після проведення оптимізації.

Таким чином, не здійснюючи позивачу перерахунок пенсії на вказаних ним умовах, відповідач діяв правомірно та у відповідності до вимог чинного законодавства.

Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

VI. Висновки суду.

Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

VII. Розподіл судових витрат.

Оскільки відповідно до положень Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, в силу вимог статті 139 КАС України, судові витрати не підлягають стягненню..

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо обчислення розміру пенсії ОСОБА_1 без зарахування до страхового стажу періоду його роботи з 18.08.1992 по 21.06.1993 у радгоспі «Степной» Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10.07.1984.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи з 18.08.1992 по 21.06.1993 у радгоспі «Степной» Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10.07.1984, у зв`язку з чим здійснити з 22.01.2024 перерахунок та виплату пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін:

Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, місцезнаходження: пр.Соборний, буд.158-Б, м.Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 25.12.2024.

Суддя К.В.Мінаєва