Рішення № 12406224, 17.11.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 15/38517.11.10 За позовом          Науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Техелектросервіс"

до                    Дочірнього підприємства відкритого акціонерного товариства "Київхліб" "Хлібінжиніринг"

про                    стягнення 7455,74грн.

Суддя Хоменко М.Г.

Представники:

від позивача - Шевчук О.Ю.

від відповідача - не з’явилися

У судовому засіданні 17.11.2010 за згодою присутніх представників сторін (позивача) судом

оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі відповідно до положень ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Науково-виробниче товариство з обмеженою відповідальністю "Техелектросервіс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Дочірнього підприємства відкритого акціонерного товариства "Київхліб" "Хлібінжиніринг" 7455,74грн заборгованості.

Позовну заяву 05.11.2010 року прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 15/385.

У судовому засіданні 17.11.2010 позивач надав уточнені позовні вимоги, відповідно до яких просить суд стягнути з відповідача 7 455,74грн.-основного боргу та 56,12грн-витратів на підготовку документів.

Відповідач у судове засідання не з’явився, хоча належним чином був повідомлений про день та час розгляду справи, відзив на позов не надав, поважних причин неявки в судове засідання не повідомив.

Особи, які беруть участь у розгляді справи, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (див. Роз'яснення Президії ВАСУ від 18.09.97р. № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, які мають значення для вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Науково-виробниче товариство з обмеженою відповідальністю "Техелектросервіс" (далі-Позивач) виконало роботи для Дочірнього підприємства відкритого акціонерного товариства "Київхліб" "Хлібінжиніринг" (далі-Відповідач) з перемотування електродвигунів, про що свідчать Акти виконаних робіт №69 та №80 від 31.03.2010 на загальну суму 7755,74грн.(відповідно до рахунків фактури №69 від 10.02.2010 на суму 3034,75грн та №80 від 16.02.2010 на суму 4720,99грн(належним чином засвідчені копії наявнї у матеріалах справи)).

В порушення своїх зобов"язань Відповідач частково розрахувався за виконані роботи у розмірі 300,00грн.

Таким чином, станом на на день розгляду справи сума основного боргу Відповідача-склала 7455,74грн.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов‘язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов‘язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку, що Відповідачем було порушено положення ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України.

У відповідності із п. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 219 Господарського кодексу України встановлено, що за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

Таким чином, станом на день вирішення спору основна заборгованість Відповідача перед Позивачем становить 7455,74 грн., що підтверджується актом звірки розрахунків за станом на 12.11.2010, підписаного обома сторонами, і підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов‘язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов‘язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов‘язання.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не надано доказів, що підтверджують відсутність його вини у порушенні зобов‘язання.

Враховуючи викладене вище, а також те, що Відповідачем не оспорино ціну позову, позовні вимоги визнаються такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

За таких обставин, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 7455,74грн. основного боргу, визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню судом.

Що стосується витрат, понесених на підготовку документів до суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 р. N 02-5/78 судовими витратами є пов"язані з розглядом справи в господарському суді витрати, якіскладаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов"язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, сплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаціно-технічне забезпеченн судового процесу таінших витрат, пов"язаних з розглядом справи. До інших витрат у розумінні статті 44 Госопдарського процесуального кодексу відоносяться, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (ст 30ГПК).

          Враховуючи викладене, суд вважає, що витрати Позивача не відносяться до судових витрат , в зв’язку з чим не підлягають задоволенню.

Що стосується заяви Позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові коши Відповідача, суд виходить із наступного.

Відповідно до ст. 66 ГПК України Господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Розглянувши у судовому засідання заяву позивача про забезпечення позову та наявні документи по справі, вважає заяву позивача необгрунтовною та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки ним всупереч вимогам ст. 66 ГПК України не надано до суду доказів того, що невжиття запобіжних заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складються з державного мита, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процессу та інших витрат, пов"язаних із розглядом справи.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій Відповідача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України на останнього покладаються витрати по сплаті державного мита в сумі 102,00грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в повному обсязі.

Виходячи з наведеного та керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610,611,614, Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 32, 33, 44,49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Техелектросервіс" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства відкритого акціонерного товариства "Київхліб" "Хлібінжиніринг" (04080, м.Київ, вул. Турівська,36, код ЄДРПОУ 00376366, р/р 26001001011251 в ПАТ КБ "Хрещатик" м. Києва, МФО 300670), а у випадку відсутності коштів з будь-яких інших рахунків, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Техелектросервіс" (03118, м. Київ, вул. Криворізька,24, код ЄДРПОУ 21649070, р/р 26004301755 в АК "Промисловий інвестиційний банк", МФО 300012) 7 455(сім тисяч чотириста п"ятдесят п"ять)грн. 74 коп. - основного боргу, 102(сто дві)грн. 00 коп.- витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Відмовити Науково-виробничому товариству з обмеженою відповідальністю "Техелектросервіс" в накладенні арешту на грошові кошти Дочірнього підприємства відкритого акціонерного товариства "Київхліб" "Хлібінжиніринг".

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його складення.

Суддя                                                                                           Хоменко М.Г.

Дата складення рішення: 18.11.2010