Рішення № 124061305, 13.12.2024, Зіньківський районний суд Полтавської області

Справа № 530/1368/23

2/530/57/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

13.12.2024 року Зіньківський районнийсуд Полтавськоїобласті вскладі:головуючого -судді ДолжкоС.Р.,секретаря ТараненкоТ.І., представника позивача за довіреністю Ревягіної С.І., представника відповідача адвоката Яресько Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Зіньків цивільну справу за позовом

Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи "Полтавагаз", місце знаходження: м. Полтава, вул.Козака,2А, Полтавської області до ОСОБА_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 про стягнення вартості необлікованого об"єму природного газу,-

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України - кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Полтавагаз", звернулося до Зіньківського районного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 про стягнення вартості необлікованого об"єму природного газу в сумі 297435,37 грн. та судовий збір.

Ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 11.10.2023 року відкрито провадження в цивільній справі позовного провадження.

У судовому засіданні представник позивача Ревягіна С.І. позов підтримала в повному обсязі та просила його задовольнити.

У судове засідання відповідач ОСОБА_1 не з`явився, з`явилася його представник адвокат Яресько Н.В. позовні вимоги не визнала. Просила відмовити по позовних вимогах посилаючись на відзив, який приєднано до матеріалів справи.

З відзиву вбачається, що відповідач ОСОБА_1 позовні вимоги не визнав та просить відмовити позивачу акціонерному товариству «Оператор газорозподільної системи "Полтавагаз", місце знаходження: м. Полтава, вул.Козака,2А, Полтавської області в задоволенні позовних вимог про стягнення вартості необлікованого (донарахованого) об"єму природного газу. Посилаючись на те, що 09.06.2023 року на територію його приватного домогосподарства агресивно вдерлись представники установи акціонерному товариству «Оператор газорозподільної системи "Полтавагаз" за його відсутності та незважаючи на заперечення дружини розкопали клумбу та почали говорити, що на глибині в трубі по якій йде постачання газу мається отвір діаметром 10 м. На їх заперечення і нарікання на ганебну поведінку представники Полтавагаз викликали поліцію, але під час проведення розкопки у дворі працівники поліції були відсутні, свідків ніхто не опитував і їх присутність не була зафіксована. В самому акті не зазначено де, на якій відстані від будинку, на якій глибині був знайдений отвір, жодних схем за підписом сторонніх осіб не надано, відеофіксація не велася з початку, а зафіксована була сама труба коли її вже розкопали і яким чином цей отвір з`явився в трубі, можливо працівники які проводили розкопки зробили цей отвір. ОСОБА_1 зазначив, що він став власником даного житлового будинку в 2002 році і в цьому році був розроблений проект газопостачання будинку, жодних змін в проектну документацію з тих часів не вносили, установа позивача не укладала договір на постачання газу і відсутня також відмова від укладення такого договору. 09.06.2023 року в акті зазначив, що не погоджується з діями установи позивача. 13.06.2023 року направив скаргу да дії представників установи позивача, яка проігнорована. З 2012 року ОСОБА_1 не користується газом для опалення будинку, позивачем не надано обгрунтованого розрахунку об`єму газу з урахуванням норм, які сплачувались по будинку ,жодних експертиз по стану труби в якій зроблено отвір про період коли міг виникнути отвір до матеріалів справи не додано, оскільки він протиправних дій щодо позивача не вчиняв ,його права не порушував, а тому вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають ( а.с.30-34).

Суд, заслухавши думку учасників справи, зачитавши позовну заяву та дослідивши наявні матеріали справи, приходить до висновку.

Суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно дост.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»,ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розглядйого справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (AlimentariaSandersS.A. v. Spain).

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервалу часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Відповідно до вимогст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами,які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна зі сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК України- кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно дост. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідност. 10-13 ЦПК України- суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законами України. Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обовязковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов"язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов"язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов"язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов"язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об"єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз"яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов"язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов"язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов"язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України,встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов"язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов"язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов"язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов"язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов"язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об"єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 Про судове рішення у цивільній справі, - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

У ст. 8 Конституції України зазначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

В судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_1 є побутовим споживачем послуг з розподілу природного газу (присвоєний персональний ЕІС-код 56ХМ26С100037768), які надаються AT Полтавагаз (оператор ГРМ) по об`єкту, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 . Правовідносини між споживачем та оператором ГРМ врегульовані Законом України Про ринок природного газу, Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2494, Правилами безпеки систем газопостачання України, що затверджені наказом Міністерства вугільної енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 року № 285.

Відповідно до п.33 ст.1 Закону України Про ринок природного газу визначено, що ринок природного газу це- сукупність правовідносин, що виникають у процесі купівлі- продажу постачання природного газу, а також надання послуг, з його транспортування, розподілу, зберігання (закачування, відбору) послуг установки LNG.

Розподіл природного газу- господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню пов`язана з переміщенням природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки споживачам, але що не включає постачання природного газу ( п.35 ст.1 Закону).

Суб`єкт ринку природного газу оператор газотранспортної системи, оператор газорозподільної системи, оператор газосховища, оператор установки LNG, замовник, оптовий продавець, оптовий покупець , постачальник , споживач (пункт 39 ст.1 Закону).

AT Полтавагаз здійснює діяльність з розподілу природного газу та діє у відповідності Кодексу газових систем, затвердженого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30 вересня 2015 року № 2494.

09.06.2023 року повноважними представниками Оператора ГРМ за місцем проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , виявлено несанкціонований газопровід, а саме несанкціонований відбір природного газу шляхом врізки в газопровід - ввід діаметром 32 мм, просвердлено отвір діаметром 10 мм нарізана різьба та вкручена глушка, яка вільно відкручується, що свідчить про відбір природного газу поза ЗВТ.

Засідання комісії було призначено на 10 год 00 хв. 13.06.2023 про що в акті виявлені порушення було зроблено відповідну відмітку та повідомлено ОСОБА_1 ..

13.06.2023 року на засіданні комісії з розгляду актів про порушення, внаслідок яких здійснюється перерахунок (донарахування) об`ємів природного газу та зміни їх режиму нарахування споживачу (несанкціонованому споживачу) Оператора ГМ був розглянутий акт про порушення № 42 від 09.06.2023 року відносно побутового споживача ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , та прийнято рішення про задоволення акту.

13.06.2023 року відповідно до вимог пунктів 11,12 глави 5 розділу ХІ Кодексу газорозподільних систем за результатами розгляду акта про порушення № 42 від 09.06.2023 року споживачу виконано акт-розрахунок від 13.06.2023 року № 25/23/3 необлікованого (донарахованого) об`єму природного газу 14921,35 м. куб за цінами закупівлі, за період з 10.06.2021 оку по 09.06.2023 року в розмірі 297435,37 грн..

Вартість необлікованого (донарахованого) об`єму природного газу пред`явлено до сплати споживачеві ОСОБА_1 окремим платіжним рахунком № 0000000227 від 13.06.2023 року, який 16.06.2023 року був направлений споживачу цінним листом з описом вкладення.

Враховуючи вищевикладене позивач звернувся з позовом до суду в якому просив стягнути з ОСОБА_1 297435,37 грн. вартість необлікованого (донарахованого) об`єму природного газу та судовий збір.

Вислухавши пояснення представника позивача, відповідача та його представника та дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

AT Полтавагаз, як оператор ГРМ, виконує функції розподілу природного газу, забезпечення комерційного обліку природного газу, формування добових, декадних, місячних, квартальних та річних показників фактичного об`єму та обсягу передачі (розподілу, споживання) природного газу тощо, а також здійснює комерційний облік природного газу в газорозподільній системі. В своїй діяльності AT Полтавагаз керуєтьсяЗаконом України «Про ринок газу», Кодексом газорозподільних систем, затвердженимпостановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2494.

Як зазначено вище, порушення ОСОБА_1 вимог Кодексу за доводами позовної заяви полягає у несанкціонованому відборі нею природного газу через несанкціонований газопровід.

Взаємовідносини між оператором газорозподільних систем та іншими суб`єктами на ринку природного газу (в тому числі й споживачами) визначені Кодексом газорозподільних систем, що затверджений ПКМУ № 2494 від 30.09.2015 (даліКодекс або Кодекс ГРС).

Підпунктом 4 пункту 1 глави 9 розділу Х Кодексу ГРС передбачено право оператора ГРС здійснювати з дотриманням вимог цього Кодексу перевірку щодо відсутності несанкціонованого газопроводу.

Підпунктом 6 пункту 7 глави 9 розділу Х Кодексу ГРС передбачено, що у разі виявлення під час перевірки або контрольного огляду ознак порушень Кодексу, представник газопостачальної організації на місці перевірки складає у порядку, визначеному цим Кодексом, акт про порушення, зокрема про наявність несанкціонованого газопроводу.

Згідно з підпунктом 2 пункту 1 глави 2 розділу ХІ Кодексу наявність несанкціонованого газопроводу належить до порушень споживача, які кваліфікуються як несанкціонований відбір природного газу (крадіжка газу) та внаслідок яких щодо них здійснюється нарахування необлікованих об`ємів (обсягів) природного газу.

За приписами пункту 4 Глави 1 Розділу І Кодексу ГРС несанкціонований газопровід - самовільно під`єднаний газопровід (газовий відвід, штуцер, патрубок), у тому числі без наявного підключеного газового обладнання,фізично з`єднаний, зокрема вварений, врізаний,з газорозподільною системою або газовою мережею внутрішнього газопостачання, витрата (споживання) природного газу через який не обліковується комерційним вузлом обліку (лічильником газу).

Відповідно до пункту 1 глави 3 розділу ХІ Кодексу ГРС у разі виявлення постачальником газу несанкціонованого газопроводу, розрахунок об`єму необлікованого природного газу здійснюється за граничними об`ємами споживання природного газу населенням (додаток 15 цього Кодексу) з урахуванням усіх газових приладів і пристроїв споживача (фізичної особи) за період з дня останнього контрольного зняття показань лічильника (контрольного огляду вузла обліку або його перевірки) до дня виявлення порушення (але не більше ніж за 6 місяців) та з урахуванням строку на його усунення.

Відповідно до п. 7 гл. 3 розділу VI Кодексу газорозподільних систем, фактом приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір розподілу природного газу, зокрема повернення підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка Оператора ГРМ та/або документально підтверджене споживання природного газу.

Як було встановлено в судовому засіданні та підтверджується наявними матеріалами справи ОСОБА_1 не є побутовим споживачем послуг з газопостачання за адресою: АДРЕСА_1 , які надає AT Полтавагаз, між позивачем та відповідачем не було укладено типовий договір договору розподілу природного газу (для побутового споживача), а тому між сторонами відсутні договірні відносини з приводу розподілу та споживання природного газу.

Побутовий споживач - це фізична особа, яка придбаває природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підогріву води та опалення своїх житлових приміщень, що не виключає професійну та комерційну діяльність (п. 5 Правил постачання природного газу, затвердженихпостановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2496).

Відповідно до п. 2 гл. 9 розд. 9 Кодексу ГРС перевірка комерційного ВОГ, а також контрольний огляд вузла обліку здійснюються у будь-який час доби та у присутності споживача (суміжного суб`єкта природного газу) або його представника, крім випадків, передбачених цим розділом.

Згідно п. 1 глави 5 розділу XI Кодекс газорозподільних систем, у разі виявлення у споживача або несанкціонованого споживача порушень, визначених у главі 2 цього розділу, на місці їх виявлення представником Оператора ГРМ складається акт про порушення за формою, наведеною в додатку 16 до цього Кодексу.

З наданого позивачем акту про порушення № 42 від 09.06.2023 р., який засвідчений підписами представників оператора ГРМ Шкурет В.М., ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та споживачем ОСОБА_1 вбачається встановлення представниками AT Полтавагаз, за адресою: Полтавська область, Полтавський район, с м т Опішня, вулиця Прогонянська,9, порушення Кодексу газороподільних систем, а саме п.п. 3 п. 1 гл. 2 розділу ХІ, як зафіксовано в акті «несанкціонований відбір природного газу шляхом врізки в газопроводі вводі діаметром 32 мм просвердлено отвір діаметром 10 мм, порізана різьба та вкручена глушка ,яка вільно відкручується , що свідчить про відбір природного газу поза ЗВТ. Було вказано, що до акту про порушення додається: відеозйомка.

Відповідно до ч.2ст.13 Закону України «Про ринок природного газу»споживач зобов`язаний, зокрема: укласти договір про постачання природного газу; забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів; не допускати несанкціонованого відбору природного газу; 4) забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених представників оператора газотранспортної системи, оператора газорозподільної системи до вузлів обліку природного газу та з метою встановлення вузлів обліку газу; припиняти (обмежувати) споживання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів.

У разі порушення або невиконання своїх обов`язків споживач несе відповідальність згідно із законом (ч.3ст. 13Закону України «Про ринок природного газу»).

Так, відповідно до пункту 4 Глави 1 Розділу І Кодексу газорозподільних систем, несанкціоноване втручання в роботу газорозподільної системи - це втручання в роботу газорозподільної системи, в тому числі, шляхом несанкціонованого відновлення газоспоживання, несанкціонованого втручання в роботу ЗВТ та/або під`єднання несанкціонованого газопроводу, внаслідок чого порушується нормальний режим роботи ГРМ та/або здійснюється необліковане (обліковане частково чи з порушенням законодавства) використання природного газу.

Несанкціонований відбір природного газу - відбір (споживання) природного газу з газорозподільної системи з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, цьогоКодексу.

Несанкціонований газопровід - самовільно під`єднаний газопровід (газовий відвід, штуцер, патрубок), у тому числі без наявного підключеного газового обладнання, фізично з`єднаний, зокрема вварений, врізаний, з газорозподільною системою або газовою мережею внутрішнього газопостачання, витрата (споживання) природного газу через який не обліковується комерційним вузлом обліку (лічильником газу);

Несанкціонований споживач - фізична, юридична особа або фізична особа - підприємець, яка без укладання договору розподілу природного газу з оператором газорозподільної системи або на об`єкті, який не підключений до ГРМ в установленому порядку, здійснює несанкціонований відбір природного газу.

Підпунктом 5 пункту 1 глави 9 розділу Х Кодексу передбачено, що суміжні суб`єкти ринку природного газу, зокрема, Оператор ГРМ та споживач, під час введення в експлуатацію або протягом експлуатації комерційного ВОГ та його складових, у тому числі, в разі позаштатної ситуації чи виникнення спірних питань щодо результатів вимірювань об`єму природного газу, мають право здійснювати з дотриманням вимог цьогоКодексуперевірку комерційного ВОГ та його складових щодо перевірки стану підвідного газопроводу, зокрема, способу прокладання та відсутності можливості відбору газу поза вузлом обліку, в тому числі, шляхом обстеження газопроводів приладовим методом на предмет відсутності підключень до підземних та надземних підвідних, розподільчих та транзитних газових мереж поза комерційним ВОГ, візуального обстеження способів монтажу і обв`язки газового та газорегулюючого обладнання.

Підпунктом 6 пункту 7 глави 9 розділу Х Кодексу передбачено, що у разі виявлення під час перевірки комерційного ВОГ чи його складових або контрольного огляду вузла обліку ознак нижченаведених порушень представник Оператора ГРМ на місці перевірки складає у порядку, визначеному цим Кодексом, акт про порушення, зокрема про наявність несанкціонованого газопроводу.

Згідно з підпунктом 2 пункту 1 глави 2 розділу ХІ Кодексу до порушень споживача та несанкціонованого споживача, які кваліфікуються як несанкціонований відбір природного газу з ГРМ (крадіжка газу) та внаслідок яких щодо них здійснюється нарахування необлікованих об`ємів (обсягів) природного газу, належить наявність несанкціонованого газопроводу.

Пунктами 1, 2, 3, 5, 7, 8, 11 глави 5 розділу ХІ Кодексу передбачено, що у разі виявлення у споживача або несанкціонованого споживача порушень, визначених у главі 2 цього розділу, на місці їх виявлення представником Оператора ГРМ складається акт про порушення за формою, наведеною в додатку 20 до цьогоКодексу.

Акт про порушення після пред`явлення представником Оператора ГРМ службового посвідчення складається в присутності споживача/несанкціонованого споживача та/або незаінтересованої особи (представника власника/користувача, на території чи об`єкті якого сталося порушення, або органу місцевого самоврядування) за умови посвідчення його особи та засвідчується їх особистими підписами. У разі якщо комерційний вузол обліку, на якому сталося порушення, знаходиться на території (в приміщенні) Оператора ГРМ, останній повинен завчасно попередити споживача про час і місце складання акту про порушення.

Акт про порушення складається в двох примірниках, один з яких залишається у споживача (несанкціонованого споживача), який має право внести до акту про порушення свої зауваження та заперечення.

Представник Оператора ГРМ перед складанням акту про порушення зобов`язаний повідомити споживача (несанкціонованого споживача) про його право внести зауваження та заперечення до акту про порушення, викласти мотиви своєї відмови від його підписання або підписати його без зауважень.

Споживач (несанкціонований споживач) та представники Оператора ГРМ під час виявлення порушення та складання акту про порушення мають право здійснювати фото- та відеозйомку для фіксації виявленого порушення чи інших дій та фактів, про що зазначається в акті про порушення.

На дату складання акту про порушення представник Оператора ГРМ забезпечує усунення виявленого порушення, про що в акті про порушення робиться відповідний запис. У разі неможливості усунути порушення на дату складання акту про порушення (відсутні відповідні засоби чи повноваження) представник Оператора ГРМ робить відповідний запис в акті про порушення та надалі забезпечує контроль за усуненням порушення, що підтверджується окремо складеним актом про усунення порушення.

Під час складання акту про порушення, акту про усунення порушення, акту про припинення/відновлення газопостачання тощо представниками Оператора ГРМ обов`язково фіксуються та зазначаються у вищезазначених актах показання лічильника газу (ЗВТ), за винятком випадків відмови у доступі до об`єкта споживача, де розташований лічильник газу (ЗВТ).

Акт про порушення має бути розглянутим комісією з розгляду актів про порушення Оператора ГРМ, яка визначає його правомірність та приймає щодо них відповідне рішення. Засідання комісії з розгляду акта про порушення має бути проведено Оператором ГРМ не пізніше двомісячного строку з дня складання акта про порушення (крім випадку очікування результатів експертизи ЗВТ, яка проводиться суб`єктами судово-експертної діяльності, діяльність яких регулюєтьсяЗаконом України «Про судову експертизу»).

За результатами розгляду акту про порушення на засіданні комісії може бути прийнято рішення про його задоволення (повністю або частково), або необхідність додаткового обстеження чи перевірки, або додаткових пояснень тощо, або скасування акту про порушення.

При задоволенні комісією акту про порушення складається акт-розрахунок необлікованого (донарахованого) об`єму та обсягу природного газу і його вартості.

Відповідно до п.1 гл.3 роз. ХІ Кодексу у разі виявлення Оператором ГРМ несанкціонованого газопроводу або несанкціонованого втручання в роботу лічильника газу розрахунок об`єму необлікованого природного газу здійснюється за граничними об`ємами споживання природного газу населенням (додаток 19 цього Кодексу) з урахуванням усіх газових приладів і пристроїв споживача (фізичної особи) за період з дня останнього контрольного зняття показань лічильника (контрольного огляду вузла обліку або його перевірки) до дня виявлення порушення (але не більше ніж за 6 місяців) та з урахуванням строку на його усунення.

Якщо несанкціонований газопровід проведений шляхом прихованих заходів або фізичною особою, яка є несанкціонованим споживачем, початок періоду, за який визначається об`єм необлікованого природного газу, визначається з дня набуття споживачем (фізичною особою) права власності/користування на житлові (підсобні) приміщення, але не більше двох років, що передували дню виявлення порушення.

Якщо несанкціоноване втручання в роботу лічильника газу здійснено шляхом прихованих заходів, початок періоду, за який визначається об`єм необлікованого природного газу, визначається з дня встановлення лічильника газу та/або пломби, які виявились пошкодженими (їх встановлення повинно підтверджуватися відповідним актом про їх встановлення), але не більше 12 місяців.

Як зазначено в розділі 1 Кодексу ГРС, несанкціонований газопровід це самовільно під`єднаний газопровід (газовий відвід, штуцер, патрубок), у тому числі без наявного підключеного газового обладнання, фізично з`єднаний, зокрема вварений, врізаний, з газорозподільною системою або газовою мережею внутрішнього газопостачання, витрата (споживання) природного газу, через який не обліковується комерційним вузлом обліку (лічильником газу).

Відповідно до п.п. 5 п. 7.4 розділу VІІ Типового договору розподілу природного газу, затвердженогопостановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2494 від 30.09.2015 року, споживач зобов`язаний не допускати несанкціонованого відбору природного газу.

Відповідно до п.п.6 п.1, п.2 пар.7 розділу VI Кодексу газорозподільних систем, Оператор ГРМ в установленому законодавством порядку має право припинити/обмежити газопостачання на об`єкт споживача (у тому числі побутового споживача) з дотриманням ПБСГ та нормативних документів, що визначають порядок обмеження/припинення природного газу, у таких випадках: несанкціонований відбір природного газу або втручання в роботу ЗВТ чи ГРМ. Споживач зобов`язаний допустити представників Оператора ГРМ на власні об`єкти та не протидіяти їм при здійсненні заходів з припинення (обмеження) розподілу природного газу. При отриманні від Оператора ГРМ письмової вимоги про самостійне обмеження або припинення споживання (відбору) природного газу споживач зобов`язаний виконати вимогу Оператора ГРМ та самостійно обмежити або припинити споживання (відбір) природного газу.

Кодекс газорозподільних систем врегульовує взаємовідносини оператора газорозподільних систем із суб`єктами ринку природного газу, а також визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газорозподільних систем, зокрема умови забезпечення надійної і безпечної експлуатації газорозподільних систем та гарантованого рівня розподілу (переміщення) природного газу до/від суміжних суб`єктів ринку природного газу відповідної якості.

Право оператора газорозподільних мереж припиняти газопостачання у випадках, встановлених законодавством, передбачено Кодексом газорозподільних систем та «Правилами безпеки систем газопостачання», затверджениминаказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України № 285 від 15.05.2015 року. Главою 7 розділу І Кодексу ГРС регламентовано порядок обмеження та припинення розподілу природного газу споживачам.

Зокрема, пунктом 1 глави 7 розділу VI Кодексу ГРС встановлено вичерпний перелік таких підстав.

До них відносяться: несвоєчасна та/або неповна оплата послуг згідно з умовами договору розподілу природного газу (1); отримання від оператора ГТС повідомлення про припинення розподілу природного газу споживачу у випадках: відсутності споживача в Реєстрі споживачів будь-якого постачальника у відповідному розрахунковому періоді; відсутності підтвердженої номінації у діючого постачальника на обсяги транспортування природного газу для потреб споживача (2); подання споживачем або його постачальником (який уклав з Оператором ГРМ договір на виконання робіт, пов`язаних з припиненням/обмеженням газопостачання споживачам) письмової заяви про припинення газопостачання (3); відмова споживача від встановлення лічильника газу, що здійснюється за ініціативи та за кошти Оператора ГРМ, з урахуваннямЗакону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу»(4); розірвання договору розподілу природного газу (5); несанкціонований відбір природного газу або втручання в роботу ЗВТ чи ГРМ (6); несанкціоноване відновлення газоспоживання (7); визнання в установленому порядку аварійним станом газорозподільної системи та/або ліквідація наслідків аварій, спричинених надзвичайними ситуаціями техногенного, природного бо екологічного характеру, та проведення ремонтно-відновлювальних робіт (8); наявність заборгованості за несанкціонований відбір природного газу з ГРМ (9); необґрунтована відмова від підписання акту наданих послуг та/або акту приймання-передачі природного газу (норма застосовується по об`єкту споживача, що не є побутовим) (10); відмова представникам Оператора ГРМ в доступі на об`єкти або земельну ділянку споживача, де розташована газорозподільна система та/або газове обладнання, та/або комерційний вузол обліку газу, для здійснення контролю відповідності встановленого газоспоживаючого обладнання проектній документації, обстеження газових мереж до ВОГ та/або газоспоживаючого обладнання (11); в інших випадках, передбачених законодавством (12).

Згідно до положеньст. 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимогЦК України.

Відповідно до ч.1,2ст.1166 ЦК Українимайнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.

Статтею 22 ЦК Українивстановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Як зазначено позивачем, під час перевірки цілісності вузла газу за адресою відповідача, представниками АТ «Полтавагаз» було виявлено та зафіксовано актом № 42 наявність несанкціонованого газопроводу, а саме: виявлено «несанкціонований відбір природного газу шляхом врізки в газопроводі вводі діаметром 32 мм просвердлено отвір діаметром 10 мм, порізана різьба та вкручена глушка ,яка вільно відкручується , що свідчить про відбір природного газу поза ЗВТ, однак суд не може погодитися з ґрунтовністю означених дій, виходячи з наступного.

В судовому засіданні не оспорювалося сторонами, що вкручена заглушка мала ізоляційну стрічку, яка мала колір приблизно такий самий як і на іншій частині труби, що не давало вільного доступу до даної заглушки, не знявши із неї ізоляційної стрічки, не пошкодивши ізоляцію, та не відкопавши трубу в землі. Сторони також не надали доказів того, що земля в районі так називаємої заглуши мала не цілісність або ознаки проведення земляних робіт .

Несанкціонований відбір природного газу, який в силу наведеного правила Кодексу газорозподільних систем може бути передумовою для припинення газопостачання, за змістом наведених в п. 4 глави 1 розділу І Кодексу газорозподільних систем термінів це відбір (споживання) природного газу з газорозподільної системи з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема цьогоКодексу.

У відповідності до п. 1 ч. 1 глави 2 розділу ХІ Кодексу до порушень споживача, які кваліфікуються як несанкціонований відбір природного газу з ГРМ та внаслідок яких здійснюється нарахування необлікованих об`ємів природного газу, відноситься наявність несанкціонованого газопроводу.

У відповідності до зазначених в п. 4 глави 1 розділу І Кодексу газорозподільних систем термінів несанкціонований газопровід самовільно під`єднаний газопровід (газовий відвід, штуцер, патрубок), у тому числі без наявного підключення газового обладнання, фізично з`єднаний, зокрема, вварений, врізаний, з газорозподільною системою або газовою мережею внутрішнього газопостачання, витрата (споживання) природного газу через який не обліковується комерційним вузлом обліку (лічильником газу).

В судовому засіданні не знайшли підтвердження доводи позивача про те, що ОСОБА_1 є побутовим споживачем послуг з розподілу природного газу за адресою: АДРЕСА_1 . Крім цього у судовому засіданні ОСОБА_1 підтвердив, що коли до даного господарства прийшли працівники Полтавагаз його не було вдома і не звернувши на заперечення дружини почали проводити розкопку клумби, на огляд даного господарства дозвіл не надавала. Тому суду не зрозуміло на підставі чого ( яких документі чи дозволу) представники Чутівського УЕГС Полтавагаз проводили огляд господарства, проводили розкопку грунту на якому росли багаторічні насадження.

Як зазначено в ст. 13 КПК України - не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьої цієї статті (ч.1 ст.233 КПК України). Зі змісту ст.234 КПК України вбачається, що обшук є слідчою дією, що являє собою процесуальне примусове обстеження приміщень, місцевості, окремих осіб з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуто у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб. Обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді.

Враховуючи вищевикладене ухвала слідчого судді в зазначених працівників на огляд господарства була відсутня, дозволу на огляд власник не надав, доказів того, що наявне кримінальне провадження про порушення ОСОБА_1 прав АТ ОГС Полтавагаз не надано, тобто своїми незаконними діями представниками Чутівського УЕГС Полтавагаз в супереч ст.47 Конституції України порушено право на житло ОСОБА_1 .

Згідно ст. 30 Конституції України та ст.13 КПК України, не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до змісту ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до ст.8 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. В цьому контексті слід відмітити, що у п.43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клас та інші проти Німеччини» Європейський суд з прав людини зазначив, що втручання не порушуватиме ст.8 Конвенції, якщо воно було здійснено «згідно із законом»; при цьому, аби не було порушення даної статті Конвенції, втручання повинно відбуватися «згідно із законом», мати легітимну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві для досягнення цієї мети (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кривіцька та Кривіцький проти України», п.42; «Сілвер та інші проти Сполученого Королівства», п.84; «Кузнецов проти України», п.134; «Шалімов проти України», п.84; «Петра проти Румунії», п.36). Крім цього, у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (п.43 рішення) Європейський суд з прав людини наголосив, що вислів «згідно із законом» не тільки передбачає дотримання національного права, а й стосується якості цього права, вимагаючи, щоб воно не суперечило принципу верховенства права. У пункті 49 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Волохи проти України» зазначено, що верховенство права ґрунтується на тому, що втручання органів виконавчої влади в права осіб має підлягати ефективному контролю, який зазвичай здійснюється судовим органом як останньою інстанцією, оскільки судовий контроль дає найбільші гарантії незалежності, безсторонності та здійснення належного провадження.

З переглянутого у судовому засідання відео зафіксованого під час складання акту про порушення №42 від 09.06.2023 року вбачається ,що акт було складено за відсутності свідків правопорушення ,не було роз`яснено ОСОБА_1 його прав та обов`язків ,не надана можливість надати йому пояснення, тобто позовні вимоги в даній справі грутуються виключно на припущеннях, суд розцінює дії працівників AT Полтавагаз щодо складення акта про порушення № 42 від 09.06.2023 року та донарахування ОСОБА_1 за необлікований об`єм природного газу незаконними.

Крім цього, суд дослідивши в сукупності надані сторонами докази, вважає, що відсутні беззаперечні докази того, що відповідач є споживачем послуг з розподілу природного газу за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки, з наданих суду документів не можливо встановити, що ОСОБА_1 має відношення до зазначеного господарства та є його власником. У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Представником позивача не надано суду належних та допустимих доказів, що відповідач здійснював несанкціоновану врізку та що він отримував, через дану врізку газ, тобто використовував.

Таким чином, аналізуючи надані сторонами наявні докази та даючи їм правову оцінку, враховуючи встановлені судом і наведені вище обставини, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що в судовому засіданні не доведено, що відповідачем здійснювалось споживання природного газу через самовільно під`єднаний газопровід, що виключає відповідальність відповідача передбачену безпосередньо пункту 1 глави 3 розділу ХІ Кодексу ГРС, а тому в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Відповідно до частин першої - третьої статті 12, частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.3 ст.175 ЦПК України позовна заява повинна містити: найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

З наведених норм права вбачається, що позивач у позові повинен зазначити зміст позовних вимог, обставини, якими він обгрунтовує ці вимоги, а також правові підстави позову.

Відповідно до ст.83 ЦПК України, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.

Суд вирішує спір у межах заявлених позивачем вимог, а саме виходячи зі змісту заявлених вимог та обставин, якими їх обгрунтовує позивач; при цьому користуючись принципом " суд знає закони", при вирішені спору суд може застосувати до спірних правовідносин інші норми права, ніж ті, які зазначив позивач, як правову підставу позову. Разом з тим, суд вирішує спір, виходячи з тих обставин, якими позивач обгрунтовує свої позовні вимоги, та не повинен відшукувати та досліджувати всі інші можливі обставини для задоволення позову, про які не заявляв позивач.

У Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248 наголошено, що визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Відповідно до ч. 1ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ч.ч. 1, 2ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 1ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частиною першоюстатті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК Українипередбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п. 6постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Аналізуючи всі доводи учасників справи, суд приймає до уваги висновки, викладені в рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.

При вирішенні даного спору, суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Виходячи з викладеного суд надав правову оцінку виключно визначальним позиціям сторін у даній справі, а не абсолютно усім доводам. При цьому, суд вважає, що це не впливає на обґрунтованість даного судового рішення, а також не свідчить про неповноту дослідження судом обставин справи та доводів сторін.

Суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача, оскільки в судовому засіданні не встановлено неправомірність дій відповідача, а тому відсутній причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та шкодою, про яку зазначає позивач.

Аналізуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Згідно ч.1ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з тим, що в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі, то судовий збір не підлягає відшкодуванню.

Суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства ухвалюючи рішення на основі повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні та керуючись ст. ст. 1,2,4,7, 8,12,13,19, 30, 228-229, 258, 263-268, 354 ЦПК України, типовим договором розподілу природного газу, затвердженогопостановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2494 від 30.09.2015 року, ЗУ "Про судовий збір", суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи "Полтавагаз", місце знаходження: м.Полтава, вул.Козака,2А, Полтавської області до ОСОБА_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 про стягнення вартості необлікованого об"єму природного газу відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за на слідками апеляційного перегляду.

Написано власноручно.

Повний текст рішення виготовлено 23 грудня 2024 року.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області С.Р. Должко