Рішення № 12405985, 15.11.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15.11.10 р.                     Справа № 37/182                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Рассуждай С.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю „Меблевий рай”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 351151794

до Відповідача 1: Дочірнього підприємства „Нафтогазмережі” Національної акціонерної компанії „Нафтобаз України” в особі Запорізької філії Дочірнього підприємства „Нафтобаз України”, м. Запоріжжя, ідентифікаційний код 34821777

до Відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю „ Бумікс”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 34225571

про: стягнення з Відповідача 1 суми основного боргу у розмірі 19499, 00 грн., інфляційних витрат – 1500,08 грн., 3 % річних – 187, 51 грн., а з Відповідача 2 – стягнення суми основного боргу у розмірі – 500, 00грн.

за участю уповноважених представників:

від Позивача – Фісай Р.В. (за довіреністю №2808/10 від 28.08.2010р.);

від Відповідача 1 – не з’явився;

від Відповідача 2 – не з’явився

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України судове засідання відкладалось з 11.10.2010р. на 03.11.2010р., з 03.11.2010р. на 15.11.2010р.

У судовому засіданні 15.11.2010р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Меблевий рай”, м. Донецьк (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Дочірнього підприємства „Нафтогазмережі” Національної акціонерної компанії „Нафтобаз України” в особі Запорізької філії Дочірнього підприємства „Нафтобаз України”, м. Запоріжжя (далі – Відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю „ Бумікс”, м. Донецьк (далі – Відповідач 2) про стягнення з Відповідача 1 суми основного боргу у розмірі 19499, 00 грн., інфляційних витрат – 1500, 08 грн., 3 % річних – 187, 51 грн., а з Відповідача 2 – стягнення суми основного боргу у розмірі – 500, 00грн.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем 1 грошових зобов’язань за договором оренди №02 від 01.04.2010р. з орендної плати за період з квітня по червень 2010р., внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість та виникли підстави для нарахування інфляції та 3% річних, а також – звернення із вимогами до солідарного боржника внаслідок укладеного договору поруки від 12.07.2010р. – до Відповідача 2.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надає договір оренди №02 від 01.04.2010р., договір про надання адвокатських послуг від 02.09.2010р., податкові накладні, акти здавання – приймання послуг оренди меблів, договір поруки від 12.07.2010р., відповідь на претензію, специфікацію.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 526, 553, 554, 625 Цивільного кодексу України.

Позивач на підтвердження своєї позиції надав додаткові документи (а.с.а.с.49-71) для залучення до матеріалів справи, а заявою від 15.11.2010р. (а.с.80), наданою у судовому засіданні, відмовився від позовних вимог до Відповідача 1 в частині інфляційної індексації в сумі 1500,08грн. та 3% річних в сумі 187,51грн.

Відповідач 1 у судові засідання не з’являвся, надав документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с. 74-78), проте своєї позиції по суті заявлених вимог до відома суду не довів, звернувшись із клопотанням у №37/2960 від 29.10.2010р. (а.с. 72) про направлення справи за підсудністю до Господарського суду м. Києва за своїм місцезнаходженням.

Відповідач 2 у судові засідання не з’являвся, але через канцелярію суду надав відзив на позов (а.с. 45), в якому визнав заявлені до нього вимоги у повному обсягу та просив розглянути справу без його участі.

Представник Позивача у судовому засіданні 15.11.2010р. наполягав на задоволені позовних вимог за винятком частини вимог до Відповідача 1, від яких відмовився згідно наданої заяви.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка представників належним чином повідомлених Відповідачів та ненадання ними витребуваних документів у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33 Господарського процесуального кодексу України істотним чином не впливає на таку кваліфікацію та не є перешкодою для вирішення спору у розумінні ст. 77 цього Кодексу з огляду на повноту зібраних документів.

Наразі, забезпечення гарантованого ст. 6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р. розгляду справи впродовж розумного строку та встановлення правової визначеності відносно заявлених вимог не може перебувати у залежності від реалізації Відповідачами своїх процесуальних прав.

Вислухавши у судовому засіданні представника Позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

01.04.2010р. між Товариства з обмеженою відповідальністю „ Меблевий рай”, м. Донецьк (Орендодавець) та Відповідачем 1 (Орендар) в особі Запорізької філії був укладений договір оренди майна №02 (а.с.а.с.12-14), відповідно до умов п.п.1.1, 1.2, 3.1 якого Позивач передає Відповідачу в строкове платне користування майно, перелік якого визначається у специфікації (а.с.28), загальної вартості, яка не повинна перевищувати суму 20000,00грн. разом із ПДВ для використання у господарської діяльності, строком до моменту використання усієї означеної суми.

Згідно умов розділу 4 зазначеного договору на Орендаря покладені грошові зобов’язання із щомісячного перерахування орендної плати незалежно від наслідків своєї господарської діяльності з розрахунку 7550,76грн. за місяць у тому числі ПДВ. Здійснення означених орендних платежів віднесено до обов’язків Орендаря згідно умов п. 5.3.2. договору.

У п. 6.1. сторони встановили відповідальність Орендаря за порушення грошових зобов’язань із здійснення орендних платежів у вигляді пені, сплачуваної за весь період прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченого платежу за кожен день прострочення.

Відповідно до умов п. 2.1 договору оренди 01.04.2010р. орендоване майно, а саме: стіл робочий Б208/209 у кількості 17шт.; тумба Б413 у кількості 15шт.; шафа для документів Б601-Б703 у кількості 15шт.; шафа для одежі М902 у кількості 5шт.; стілець „Ісо” у кількості 30шт., всього було передано 82шт., було передано Відповідачу, про що сторонами складений відповідний акт здавання-приймання від 01.04.2010р. (а.с.27). Означене майно було придбано Орендодавцем згідно видатковою накладної від 22.10.2009р. (а.с.70) у Товариства з обмеженою відповідальністю „BRW”

В перебігу орендних правовідносин за вказаним договором сторонами складалися акти здавання-приймання послуг оренди меблів від 30.04.2010р. на суму 7550,76грн. (а.с.23), від 31.05.2010р. на суму 7550,76грн. (а.с.22) та від 30.06.2010р. на суму 4897,48грн. (а.с.21) – усього 19999грн. Крім того, Відповідачем виписувалися відповідні податкові накладні (а.с.а.с.18-20).

Згідно підписаного сторонами без зауважень акту звірення розрахунків станом на 01.07.2010р. (а.с.69) Відповідач підтверджував наявність заборгованості перед Позивачем згідно означених актів здавання-приймання послуг у сумі 19999грн.

05.08.2010р. Позивач отримав відповідь №264 від 29.07.2010р. голови ліквідаційної комісії Відповідача, який згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.42) на 19.10.2010р. перебуває в стані припинення підприємницької діяльності, з якої (відповіді) вбачається визнання вимог про сплату заборгованості за послуги оренди у розмірі 15101,52грн.

Задля забезпечення виконання Відповідачем 1 (Боржник) його зобов’язань перед Позивачем за вказаним договором оренди 12.07.2010р. між Позивачем (Кредитор) та Відповідачем 2 (Поручитель) був укладений договір поруки (а.с.а.с.24-25), за умовами якого Поручитель зобов’язався перед Кредитором частково у розмірі 500,00грн. (без урахування будь-яких штрафних санкцій) погасити борг, що виник за означеним договором оренди, без урахування будь-яких штрафних санкцій.

За таких обставин Позивач наполягає на задоволені позовних вимог, які, з урахуванням заяви про відмову від частини позовних вимог від 15.11.2010р. (а.с.80), полягають у стягненні з Відповідача 1 заборгованості в сумі 19499грн., а з Відповідача 2 – заборгованості в сумі 500грн.

Відповідач 1 своєї позиції по суті заявлених позовних вимог до відома суду не довів, доказів сплати заборгованості або відсутності відповідного грошового зобов’язання з інших підстав не надав та ухилився від підписання (з зауваженнями або без) акту звіряння розрахунків станом на 02.11.2010р. (а.с.68), складеного і надісланого (а.с.а.с.49-51) Позивачем на виконання вимог суду.

Відповідач 2 у відзиві на позов (а.с. 45) визнав заявлені до нього вимоги у повному обсягу.

Суд розглядає справу в контексті всіх позовних вимог, оскільки їх сумісне висування не суперечить приписам ст. 58 Господарського процесуального кодексу України - вимоги пов’язані наданими доказами та підставами виникнення (порушення зобов’язань за договором оренди), а їх сумісний розгляд не перешкоджає з’ясуванню прав і взаємовідносин сторін та не утруднює вирішення спору, а, навпаки, сприяє дотриманню принципу процесуальної економії, та у повній мірі узгоджується із гарантованим ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 04.11.1950р., ратифікованої Законом України від 17.07.1997р., правом на ефективний судовий захист.

В силу приписів ст.ст. 23 ,84 Господарського процесуального кодексу України з огляду на наявність двох співвідповідачів за розглядуваними вимогами, суд має вирішити питання щодо обґрунтованості вимог до кожного з них.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі відмовитись від частини позовних вимог. Згідно ч.ч. 1,4 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України відмова від частини позовних вимог опосередковується письмовою заявою позивача та є підставою для припинення провадження у справі.

Разом із цим, як встановлено ч. 6 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України суд не приймає відмови від позову, якщо це суперечить законодавству або порушує права та інтереси.

З огляду на наведені процесуальні положення суд зазначає наступне:

- заява від 15.11.2010р. про відмову від частини позовних вимог стосовно стягнення інфляційної індексації та 3% річних з Відповідача 1 здійснена уповноваженою на вчинення такої дії особою – представником за довіреністю №2808/10 від 28.08.2010р. (а.с.81), та у встановленій діючим законодавством формі;

- до прийняття відмову від частини позовних вимог відносно Відповідача 1 суд роз’яснив Позивачу процесуальні наслідки прийняття такої відмови;

- оскільки учасниками розглядуваних правовідносин є лише учасники справи, у суду відсутні підстави припускати порушення прав та інтересів інших осіб внаслідок відмови від визначеної частини позовних вимог. Наразі, за змістом ч. 1 ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов’язку боржників саме кредитор (Позивач у розглядуваному випадку) управнений встановлювати осіб, які мають виконати відповідний обов’язок.

За таких обставин судом не встановлено підстав для не прийняття відмови від позовних вимог про відмову від стягнення 3% річних у розмірі 187,51грн. та інфляційної індексації у розмірі 1500,08грн. з Відповідача 1, що за змістом п. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України є підставою для припинення провадження у справі в частині таких вимог.

Згідно правової позиції Вищого господарського суду України, викладеної в п. 31 Інформаційного листа „Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році” від 18.03.2008 р. N 01-8/164, у розглядуваному випадку питання при припинення провадження в частині позовних вимог та щодо можливості задоволення решти вимог може бути вирішено у єдиному процесуальному документі – рішенні.

Таким чином, суд розглядає спір відносно вимог про стягнення з Відповідача 1 заборгованості в сумі 19499грн., а з Відповідача 2 – заборгованості в сумі 500грн.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає розглядувані вимоги Позивача до Відповідачів такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні Відповідача 1 до виконання грошових зобов’язань за договором оренди із одночасним висуванням вимог до Відповідача 2 як до поручителя відносно певної суми у таких зобов’язаннях.

Враховуючи статус сторін та об’єкту оренди, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами договору оренди № 02 від 01.04.2010р.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Як встановлено ч. 1 ст. 283, ч. 3 ст.285 Господарського кодексу України та ст.ст.759, 762 Цивільного кодексу України за користування майном на умовах оренди орендар (наймач) має сплачувати орендну плату.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем 1 договір оренди № 02 від 01.04.2010р. є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов’язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата вноситься орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов’язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, Відповідач 1 не мав жодних підстав для ухилення від виконання обов’язку із здійснення щомісячних орендних платежів відповідно до умов розділу 4 договору № 02 від 01.04.2010р. за період користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином, тоді як невиконання або неналежне виконання є порушенням зобов’язання у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України.

Оскільки наявність боргу у заявленій Позивачем сумі підтверджується матеріалами справи, Відповідачем всупереч ст.ст. 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України жодними доказами не спростовується суд, дійшов висновку про можливість визнання Орендаря таким, що прострочив виконання відповідних грошового зобов’язання у розміні ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України відносно платежу з орендної плати за період користування майно з квітня по червня 2010р., підтвердженого (користування) підписаними сторонами актами здачі-приймання наданих послуг.

Перевіривши представлений Позивачем розрахунок заявлених вимог (а.с.71), суд дійшов висновку про можливість задоволення вимог щодо стягнення з Відповідача 1 заборгованості в сумі 19499,00грн., задовольняючи позов в цій частині у повному обсягу.

Стосовно вимог Позивача до Відповідач 2 позиція суду полягає у наступному.

В силу укладеного між Позивачем та Відповідачем 2 договору поруки, останній набув статусу поручителя за зобов’язаннями Відповідача 1 перед Позивачем за договором оренди, що цілком відповідає приписам ст.ст. 546, 547, 553 Цивільного кодексу України.

При цьому, з огляду на п. 2.1, 3.1. та 4.1. договору поруки, забезпечення Відповідача 2 розповсюджується лише на заборгованість в сумі 500грн., що узгоджується із ч. 2 ст.554 Цивільного кодексу України.

В силу ч. 1 ст. 554 Цивільного кодексу України за відсутністю спеціального застереження статус Відповідача 2 як поручителя зумовлює його солідарну із Відповідачем 1 відповідальність за розглядуваними в межах цієї справи вимогами Позивача у відповідній частині (у розмірі 500грн.), проте згідно ч. 1 ст. 543 цього Кодексу кредитор управнений самостійно обирати з числа солідарних боржників особу, від якої вимагається виконання відповідного обов’язку.

З урахуванням викладеного, з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів наявності підстав, передбачених ст.559 Цивільного кодексу України для припинення поруки, суд, беручи до уваги визнання Відповідачем 2 позовних вимог щодо нього, яке (визнання) за змістом ч. 5 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України є самостійною підставою для задоволення позовних вимог, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог до Відповідача 2.

Суд відмовляє у задоволені клопотання Відповідача 1 про передачу справи за підсудністю до Господарського суду м. Києва, оскільки у разі висування вимог до декількох Відповідачів територіальна підсудність розгляду справи визначається за вибором Позивача в порядку ч. 3 ст. 15 Господарського кодексу України – за місцезнаходженням одного з Відповідачів (у даному випадку – Відповідача 2, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців – а.с.41), а не згідно із ч. 2 ст. 15 цього Кодексу як вважає заявник клопотання. Отже, підстави для застосування ст. 17 Господарського процесуального кодексу України в даному випадку відсутні.

У відповідності до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу розподіляються стягуються між Відповідачами і стягуються на користь Позивача пропорційно сумі задоволених до кожного вимог з урахуванням відмови від частини вимог.

При цьому суд відмовляє у задоволені клопотання про компенсації у якості судових витрат оплати послуг адвоката в сумі 3500грн., оскільки до матеріалів справи не було надано доказів здійснення такого платежу, наявності у згаданої у договорі про надання юридичної допомоги від 02.09.2010р. особи – Тимашева С.І. статусу адвоката та здійснення ним дій, передбачених таким договором, відносно розглядуваної справи.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1,4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 75, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Припинити провадження у справі в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Меблевий рай”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 351151794) до Дочірнього підприємства „Нафтогазмережі” Національної акціонерної компанії „Нафтобаз України” в особі Запорізької філії Дочірнього підприємства „Нафтобаз України”, м. Запоріжжя (ідентифікаційний код 34821777) про стягнення суми інфляційних витрат – 1500,08 грн., 3 % річних – 187, 51 грн.

2. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Меблевий рай”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 351151794) до Дочірнього підприємства „Нафтогазмережі” Національної акціонерної компанії „Нафтобаз України” в особі Запорізької філії Дочірнього підприємства „Нафтобаз України”, м. Запоріжжя (ідентифікаційний код 34821777) та Товариства з обмеженою відповідальністю „Бумікс”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 34225571) про стягнення з Відповідача 1 суми основного боргу у розмірі 19499, 00 грн., а з Відповідача 2 – стягнення суми основного боргу у розмірі – 500, 00грн. задовольнити у повному обсягу.

3. Стягнути з Дочірнього підприємства „Нафтогазмережі” Національної акціонерної компанії „Нафтобаз України” в особі Запорізької філії Дочірнього підприємства „Нафтобаз України”, м. Запоріжжя (ідентифікаційний код 34821777) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Меблевий рай”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 351151794) заборгованість у сумі 19499, 00 грн. та судові витрати зі сплати державного мита в сумі 194,99грн. і послуг з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 118грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Бумікс”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 34225571) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Меблевий рай”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 351151794) заборгованість у сумі 500,00грн. та судові витрати зі сплати державного мита в сумі 5грн. і послуг з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 118грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 15.11.2010р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 19.11.2010р.

Суддя