Постанова № 12404343, 08.11.2010, Донецький окружний адміністративний суд

<Список >

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2010 р. Справа № 2а-20137/10/0570

10 год.30 хвил. справа № 2а-20137/10/0570

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Абдукадирової К.Е.

суддів Буряк І.В.

Череповського Є.В.

при секретарі Окрибелашвілі В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Донбас Пром Оіл”

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень рішень № 0001112341/0 від 30 липня 2010 р., № 0001082341/0 від 30 липня 2010 р., № 0000262200/0 від 30 липня 2010 р.

за участю представників сторін:

від позивача: Мамчур В.В. за дов. 5 січня 2009 року; Андрейкін К.А. за дов. від 5 січня 2009 року

від відповідача: Івашкевич В.Ю. за дов. від 27 серпня 2010 року; Кузьменко Н.Л. за дов. від 6 вересня 2010 року

за участю прокурора: Ноздрьов С.В. за посвідченням

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Донбас Пром Оіл”, звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень рішень:

1) № 0001112341/0 від 30 липня 2010 року, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 4305899 грн., у тому числі 2288904 грн. за основним платежем та 2016995 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями за порушення п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”;

2) № 0001082341/0 від 30 липня 2010 року, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 2965848 грн., у тому числі 1977232 грн. за основним платежем та 988616 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями за порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”;

3) № 0000262200/0 від 30 липня 2010 року, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на загальну суму 32247,42 грн., у тому числі 10749,14 грн. - за основним платежем та 21498,28 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями за порушення п.п. „в” п. 13.1, п. 13.2 ст. 13, п. 16.13 ст. 16 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що спірні податкові повідомлення-рішення не відповідають чинному законодавству України, ґрунтуються на невірному його трактуванні, ґрунтуються на висновках акта перевірки, які суперечать фактичним обставинам справи.

На думку позивача, висновок відповідача про те, що включення у періоді з 1 жовтня 2007 року по 31 грудня 2009 року до валових витрат вартості промислового та автомобільного масла отриманого від ПП «Гордінг Трейд» та ТОВ «Айконд ЛТД» за нікчемним правочином, без необхідних транспортних документів, сертифікатів якості, погодження або сертифікатів виробника не відповідає чинному законодавству, оскільки умовами укладених договорів з вказаними контрагентами не встановлювались зобов'язання щодо перевезення вантажів та по оплаті за перевезення. Предметом договорів є постачання товару. Договори постачання були укладені для реального настання правових наслідків, а саме постачання товару та проведення оплати за поставлений товар виконані належним чином, постачальник поставив мастильні матеріали, а покупець сплатив за них кошти. Первинними документами підтверджується факт виконання зобов'язань з постачання товару покупцю, а саме договором постачання, видатковими накладними, податковими накладними та виписками банку про оплату товару.

Позивача вказує, що посилання в акті перевірки на порушення статті 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” щодо ідентифікації особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, безпідставні тому, що позивачу до укладання договорів постачання були надані копії правовстановлюючих документів контрагентів, копія свідоцтва платника ПДВ, довідки про взяття на облік платника податків.

Крім того, висновок відповідача про відсутність у контрагентів необхідних умов для здійснення господарської діяльності, відсутність основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів не ґрунтуються на належних доказах. Сумнівна інформація надана Лівобережною МДПІ м. Дніпропетровська станом на 6 липня 2010 року, а правочини укладались 1 березня 2009 року та 1 травня 2009 року. Жоден нормативно-правовий акт України не встановлює обмежень щодо укладання правочинів в залежності від кількості працюючих на підприємстві контрагента, наявності або відсутності основних фондів власних або орендованих приміщень для ведення господарської діяльності.

Позивач вказує, що відповідачем не доведено, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення спірних правочинів, а також не підтверджено наявність вини сторін у формі умислу на укладання протиправних угод та прагнення до настання протиправних наслідків.

На думку позивача, відсутність товарно-транспортних накладних та сертифікатів відповідності при оформленні документів, які стосуються договорів постачання із ПП „Гордінг Трейд” та ТОВ „Айконд ЛТД”, не є підставою для визнання зазначених правочинів нікчемними, з огляду на ч. 2 ст. 215 ЦК України, оскільки діюче законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03 серпня 2010 р. у справі № 20/147-10 договір постачання № 01/05/09 від 01 травня 2009 р. визнаний дійсним та законним.

Позивач наголошує на тому, що порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” призвело до заниження податку на додану вартість у сумі 146129 грн., він не припускав тому, що при звірянні податкових накладних, отриманих від ТОВ „Компанія Мега” та реєстрів отриманих та виданих податкових накладних, можна виявити, що жодна податкова накладна згідно реєстру не повторюється та не є розірваною.

Розбіжності між даними додатка № 5 до декларації з податку на прибуток підприємств позивача та ТОВ «Компанія Мега» виникли по результатам невірно зазначених податкових періодів у додатку № 5.

Уточнюючи розрахунки, в яких коригуються лише податкові періоди не тягнуть за собою зміну податкових зобов'язань в більшу чи меншу сторони, а отже, у даному випадку, відсутній факт недоплати податку на додану вартість.

Стосовно встановленого порушення Закону України „Про податок на додану вартість”, яке призвело до заниження податку на додану вартість у сумі 21 грн. за січень 2010 року, позивач зазначає, що цей період не входить до перевіряємого періоду

В свою чергу, роботи, виконані за договором № П.015.09 від 30 червня 2009 року, укладеного з ЗАТ „Уральський інжиніринговий центр”, не відносяться до „інших доходів”, а навпаки відносяться до виняткових випадків, встановлених підпунктом й) пункту 13.1 ст. 13 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, а саме: доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів (робіт, послуг), переданих (виконаних, наданих) резиденту від такого нерезидента (постійного представництва). Тому висновок у акті перевірки щодо не утримання та не перерахування до бюджету податку на доходи нерезидентів з джерелом їх походження з України при виконання контракту № П.015.09 від 30 червня 2009 року із ЗАТ„Уральський інжиніринговий центр” в сумі 10749,14 грн. не відповідає чинному законодавству України.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги у повному обсязі, просили їх задовольнити.

Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, надавши письмові заперечення в яких зазначає, що документів, які підтверджують відвантаження контрагентами позивача ПП „Гордінг Трейд”, ТОВ „Айконд ЛТД” товару, транспортування, та отримання його за умовами догорів поставки № 3 від 01 березня 2009 року, № 01/05/09 від 01 травня 2009 року, які свідчать про транспортування продукції та доводять факт здійснення зазначених господарських операцій, позивачем надано не було.

Відповідач вказує, що позивач, сформувавши валові витрати, не довів факт їх отримання, і як наслідок і факт здійснення зазначених господарських операцій, тому віднесення до складу валових витрат суми 2288904 грн. вважається безпідставним.

Відповідач наголошує та тому, що хоча позивачем і надано до перевірки податкові накладні на підтвердження виникнення у нього права на податковий кредит, але сам факт здійснення господарських операцій з вищезазначеними контрагентами документально не підтверджено, тому віднесення до складу податкового кредиту суми 1831124 грн. є безпідставним.

З метою встановлення фактичних взаємовідносин з ПП „Гордінг Трейд”, ТОВ „Айконд ЛТД” відповідачем було направлено запит на проведення зустрічної перевірки до Лівобережної МДПІ м. Дніпропетровська, від якої отримана інформація проте, що вказані підприємства не знаходяться за юридичними адресами, у них відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні трудові ресурси (чисельність працюючих 1 особа), основні фонди, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, тощо. Тобто, позивач придбав промислові та автомобільні масла у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва.

Таким чином, операції із придбання та реалізації товару між зазначеними підприємствами та позивачем не мають реального товарного характеру, направлені на штучне формування податкового кредиту та вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. Таким чином, правочини, укладені позивачем є нікчемними.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 3 серпня 2010 року, на думку відповідача, не може свідчити про реальне здійснення операцій та не звільняє учасників цієї операції від складання первинних документів, у тому числі тих, які свідчать про транспортування товару, оскільки наведеним рішенням встановлено, що зміст договору поставки містить всі істотні умови для договорів поставки, тому позовні вимоги є необґрунтованими.

Також відповідач вказує, що позивачем від ТОВ „Компанія „Мега” отримані податкові накладні від 12 лютого 2008 року № 104 на загальну суму 510941,96 грн., у тому числі податок на додану вартість 85156,99 грн. та від 18 лютого 2008 року № 122 на загальну суму 387317,42 грн., у тому числі податок на додану вартість 64552,4 грн. Наведені податкові накладні включені до податкового кредиту за березень 2008 року.

В подальшому 13 жовтня 2008 року позивачем подано уточнюючий розрахунок до додатку № 5 податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2008 року. Сума податкового кредиту з податку на додану вартість за вказаними податковими накладними включена до податкового кредиту лютого 2008 року. 24 лютого 2009 року позивач надав уточнюючий розрахунок до додатку № 5 податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2008 року, яким з податкового кредиту лютого 2008 року було знято частину суми сплаченого податку на додану вартість та включено, зокрема, до податкового кредиту на додану вартість березня 2008 року суму 83293,16, що відповідає частині суми податкової накладної № 104 від 12 лютого 2008 року. До податкового кредиту з податку на додану вартість квітня 2008 року включено, зокрема, частину суми податкового кредиту за податковою накладною № 122 від 18 лютого 2008 року 62836,16 грн. Вказані дії є порушенням п.п 7.4.1, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, внаслідок чого позивачем завищено податковий кредит березня, квітня 2008 року.

Заниження податку на додану вартість в сумі 21 грн. у січні 2010 року відображено в акті перевірки, але не включено до складу податкового повідомлення-рішення № 0001082341/0 від 30 липня 2010 року.

Також позивачем (замовник) укладено договір № П.01.09 від 30 червня 2009 року з ЗАТ „Уральський інжиніринговий центр”, Росія, (виконавець), згідно з умовами якого, метою робіт по проведенню технічного аудиту є виконання робіт по обстеженню технічного стану гідравлічного обладнання ВАТ „Єнакіївський металургійний завод”. Оплату здійснено на рахунок нерезидента ЗАТ „Уральський інжиніринговий центр” в сумі 71660,93 грн.

Відповідач вказує, що згідно з п.п. „в” п. 13.1 ст. 13 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” за вказаним договором нерезидентом отримані доходи із джерелом походження з України від послуги типу „інжиніринг”, а тому позивач повинен був утримати податок з таких доходів за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Відповідно до Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, затвердженого постановою КМ України від 6 травня 2001 р. № 470, ЗАТ „Уральський інжиніринговий центр” мало право надати, але надало позивачу довідку, яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір, яка є підставою для звільнення від оподаткування доходів, отриманих за договором № П.01.09 від 30 червня 2009 року.

Відповідач наголошує, що твердження позивача про те, що надані послуги не підпадають під поняття „інжиніринг” є безпідставними.

На підставі викладеного, представники відповідача просили у задоволенні позову відмовити.

Прокурор, який повідомив суд листом від 26жовтня10 про вступ у розгляд вказаної справи, заперечував проти задоволення позовних вимог через їх безпідставність.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, прокурора дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Донбас Пром Оіл”, є юридичною особою, ідентифікаційний код 33320092, зареєстрований Виконавчим комітетом Донецької міської ради 3 грудня 2004 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 303067 (арк. справи 155, том 1).

Відповідачем проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 1 жовтня 2007 року по 31 грудня 2009 року, за результатами якої складений акт від 14 липня 2010 року № 3269/23-1/33320092 (далі акт перевірки) (арк. справи 15-93, том 1).

Під час проведення перевірки відповідачем було встановлено порушення позивачем п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, а саме завищення валових витрат за період з 1 жовтня 2007 року по 31 грудня 2009 року в сумі 9155619 грн., у тому числі 1 квартал 2006 року 1000000 грн., 1 півріччя 2009 року 2337316 грн., 9 місяців 2009 року 4097563 грн., 2009 рік 9155619 грн.

Податковий орган дійшов висновку, що позивачем були укладені нікчемні правочини з ПП „Гордінг Трейд” (договір № 3 від 1 березня 2009 року) та ТОВ „Айконд ЛТД” (договір № 01/05/09 від 1 травня 2009 р.). Вказану обставину відповідач обґрунтовує тим, що вказані договори суперечать цивільному законодавству, зокрема статті 228 ЦК України, а тому не можуть бути спрямовані на реальне настання правових наслідків. На підтвердження своєї позиції посилається на те, що до перевірки не надано сертифікатів якості промислового та автомобільного масла, транспортних і вантажних документів.

Згідно з актом перевірки позивачем не надано документів, оформлених відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", які зокрема, підтверджують факт отримання промислового автомобільного масла від ПП „Гордінг Трейд” та ТОВ „Айконд ЛТД”.

Згідно з інформацією, що надана листом Лівобережною МДПІ м. Дніпропетровська від 6 липня 2010 року № 22296/7/23-309-175 (арк. справи 215, том 1), ПП „Гордінг Трейд” за місцезнаходженням відсутнє, що підтверджується актом № 4803/23-3/36294558 від 22 червня 2010 року. Також Лівобережна МДПІ м. Дніпропетровська повідомила, що у ПП „Гордінг Трейд” чисельність працюючих складає одну особу, основні засоби, власні складські, торгівельні, виробничі та інші приміщення для ведення господарської діяльності відсутні.

Відповідно до інформації, що надана листами Лівобережною МДПІ м. Дніпропетровська від 6 липня 2010 року № 22297/7/23-309-175 (арк. справи 213, том 1) та №22429/7/23-5-602 (арк. справи 214, том 1) ТОВ „Айконд ЛТД” за місцезнаходженням відсутнє, що підтверджується актом № 4802/23-3/36294537 від 22 червня 2010 року. Також Лівобережна МДПІ м. Дніпропетровська повідомила, що у ТОВ „Айконд ЛТД” чисельність працюючих складає одну особу (сумісник), основні засоби, власні складські, торгівельні, виробничі та інші приміщення для ведення господарської діяльності відсутні.

Таким чином, на момент укладення угод з ПП „Гордінг Трейд” та ТОВ „Айконд ЛТД” та в період їх дії у них відсутні необхідні умови для здійснення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби.

Укладені угоди не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а мали за мету несплату існуючих податкових зобовязань позивача.

Внаслідок перелічених порушень встановлено заниження податкових зобовязань з податку на прибуток підприємств за період з 1 жовтня 2007 року по 31 грудня 2009 року в сумі 2288904 грн.

Під час проведення перевірки відповідачем було виявлено порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, а саме завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 1жовтня 2007 року по 31грудня 2009 року в сумі 1977253 грн., у тому числі за березень 2008 року 83293 грн., за червень 2008 року 62836 грн., за березень 2009 року 200000 грн., червень 2009 року 84630 грн., за липень 2009 року 182833 грн., за вересень 2009 року 352050 грн., за жовтень 2009 року 66667 грн., за листопад 2009 року - 83333 грн., за грудень 2009 року 861611 грн.

Податковий орган дійшов висновку, що позивачем на порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4 Закону України „Про податок на додану вартість” включено до податкового кредиту з податку на додану вартість промислового та автомобільного масла, отриманого від ПП „Гордінг Трейд” та ТОВ „Айконд ЛТД” за нікчемними угодами в сумі 1831124 грн. Враховуючи те, що є угоди з ПП „Гордінг Трейд” договір № 3 від 1 березня 2009 року та ТОВ „Айконд ЛТД” договір № 01/05/09 від 1 травня 2009 року є нікчемними, то позивач не мав права формувати податковий кредит за такими угодами.

При проведенні аналізу податкової звітності ПП „Гордінг Трейд” та ТОВ „Айконд ЛТД” згідно деталізованої інформації по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України та додатку № 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість станом на момент проведення перевірки встановлено, що ПП „Гордінг Трейд” та ТОВ „Айконд ЛТД” задекларували податковий кредит від ТОВ „ЛМ”. 22 лютого 2010 року господарським судом Донецької області порушено справу № 5/30Б про банкрутство ТОВ „ЛМ”, постановою від 1 березня 2010 року боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру.

Відповідачем прийнято наказ № 302 від 26 березня 2010 року про проведення позапланової виїзної перевірки ТОВ „ЛМ”. Встановлено, що ТОВ „ЛМ” за місцезнаходженням відсутнє, про що складено акт № 580/23-3/21972658 від 29 березня 2010 року (арк. справи 51 том 1).

Податковий орган вказує, що у ТОВ „ЛМ” відсутні необхідні умови для здійснення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби. Підприємство не декларувало податкові зобовязання та не сплачувало податки у відповідних розмірах.

23 березня 2010 року СВ Ленінського РВ ДМУ ГУ МВС України в Донецькій області за матеріалами ВПМ ДПІ у Ленінському районі м. Донецька порушена кримінальна справа № 07-626 за ч. 1 ст. 358 КК України.

Таким чином, відповідач вказує, що позивачем внаслідок укладення нікчемних правочинів завищено податковий кредит з податку на додану вартість на 1831124 грн.

Актом перевірки визначено, що позивачем на порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” завищено податковий кредит з податку на додану вартість в сумі 146129 грн., у тому числі у березні 2008 року 83293 грн., у червні 62836 грн. внаслідок часткового перенесення податкового кредиту по одній і тій же самій податковій накладній в інший податковий період.

В лютому 2008 року позивачем отримано податкові накладні від ТОВ „Компанія „Мега”: від 12 лютого 2008 року № 104 на загальну суму 510941,96 грн., у тому числі податок на додану вартість 85156,99 грн.; від 18 лютого 2008 року № 122 на загальну суму 387314,42 грн., у тому числі податок на додану вартість 64552,40 грн. Позивачем частково віднесено до податкового кредиту з податку на додану вартість у лютому 2008 року суму в розмірі 3421 грн. за податковими накладними від 12 лютого 2008 року № 104 на суму 1863,83 грн.; від 18 лютого 2008 року № 122 на суму 1557,32 грн.

Решту суми податкового кредиту з податку на додану вартість за вказаними податковими накладними позивачем віднесено до податкового кредиту березня та червня 2008 року, а саме березня 2008 року суму 83293 грн. по податковій накладній від 12 лютого 2008 року № 104; червня 2008 року суму 62836 грн. по податковій накладній від 18 лютого 2008 року № 122.

Внаслідок перелічених порушень встановлено заниження податкових зобовязань з податку на додану вартість за період з 1 жовтня 2007 року по 31 грудня 2009 року в сумі 1977253 грн.

Перевіркою встановлено заниження податку на додану вартість за січень 2010 року у звязку з тим, що позивач у періоді, який перевіряється мав залишок відємного значення в сумі 21 грн., який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, фактично залишок з урахуванням встановленого порушення використано у січні 2010 року. Вказана сума не врахована відповідачем при прийнятті оскаржуваємого податкового повідомлення-рішення № 0001082341/0 від 30 липня 2010 р.

Під час проведення перевірки відповідачем було встановлено порушення п.п. „в” п. 13.1, п. 13.2 ст. 13, п. 16, 13 ст. 16 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” внаслідок чого занижено податок з доходу нерезидента в сумі 10749,14 грн. Наведене порушення допущено у 3 кварталі 2009 року в сумі 10749,14 грн.

Податковий орган дійшов висновку, що позивач здійснив виплату на користь ЗАТ „Уральській інжиніринговий центр” (Росія) у 3 кварталі 2009 року в сумі 71660,93 грн. за роботи, які підпадають під визначення інжиніринг, яке наведене у п. 1.36 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, але із вказаної суми позивачем не утримано та не перераховано до бюджету податок з доходів нерезидентів в сумі 10749,14 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняті податкового повідомлення рішення № 0001112341/0 від 30 липня 2010 р., яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 4305899 грн., у тому числі 2288904 грн. за основним платежем та 2016995 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями за порушення п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” (арк. справи 12, том 1), № 0001082341/0 від 30 липня 2010 р., яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 2965848 грн., у тому числі 1977232 грн. за основним платежем та 988616 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями за порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” (арк. справи 13 том 1), № 0000262200/0 від 30 липня 2010 року, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на загальну суму 32247,42 грн., у тому числі 10749,14 грн. - за основним платежем та 21498,28 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями за порушення п.п. „в” п. 13.1, п. 13.2 ст. 13, п. 16, 13 ст. 16 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” (арк. справи 14 том 1).

Предметом доказування в цій справі в частині правомірності прийняття відповідачем податкового повідомленнярішення № 0001112341/0 від 30 липня 2010 року є доведення обставини укладення позивачем нікчемних правочинів з ПП „Гордінг Трейд” та ТОВ „Айконд ЛТД” внаслідок чого порушено п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

Спір в цій частині виник через висновки податкового органу про те, що правочини з ПП „Гордінг Трейд” та ТОВ „Айконд ЛТД” не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

1 березня 2009 року позивачем (покупець) з ПП „Гординг Трейд” (постачальник) був укладений договір поставки № 3, за яким постачальник зобовязується поставити, а покупець прийняти та оплатити промислові та автомобільні масла на умовах передбачених договором (арк. справи 124-124, том 1). Згідно з п. 2.4 вказаного договору транспортні витрати включаються до вартості товару. Відповідно до п. 2.5 договору постачальник гарантує якість поставляємого товару. З товаром, що поставляється, надаються наступні товаросупровідні документи: товарна накладна, податкова накладна.

1 травня 2009 року позивачем (покупець) з ТОВ „Айконд ЛТД” (постачальник) був укладений договір поставки № 01/05/09, за яким постачальник зобовязується поставити, а покупець прийняти та оплатити промислові та автомобільні масла на умовах передбачених договором (арк. справи 126-127, том 1). Згідно з пунктом 2.4 вказаного договору транспортні витрати включаються до вартості товару. Відповідно до пункту 2.5 договору постачальники гарантує якість поставляємого товару. З товаром, що поставляється, надаються наступні товаросупровідні документи: товарна накладна, податкова накладна.

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання є:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Частиною 4 статті 55 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.

Статтею 80 Цивільного кодексу України визначено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно з частиною 4 статті 87 Цивільного кодексу України юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Відповідно до частини 2 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Статтею 1 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” визначено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр) - автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Судом досліджено довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо ПП „Гордінг Трейд” та ТОВ „Айконд ЛТД”. З довідок вбачається, що ПП „Гордінг Трейд” (арк. справи 179-180, том 1), ТОВ „Айконд ЛТД” (арк. справи 178, том 1) під час укладення та виконання спірних договорів були зареєстровані як юридичні особи.

Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців”, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Таким чином, судом встановлено, що постачальники позивача ПП „Гордінг Трейд” та ТОВ „Айконд ЛТД” на час здійснення господарських операцій були юридичними особами, а як наслідок мали право здійснювати господарську діяльність.

Пунктом 1.32 статті 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Виходячи із юридичного змісту пунктом 5.1 та пунктом 1.32 статті 1 Закону України оподаткування прибутку підприємств” основною умовою для віднесення до складу валових витрат є подальше використання таких товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до абзацу 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Законом не передбачено виключного переліку первинних розрахункових документів, які є необхідними для включення певних витрат до валових витрат підприємства. Отже, в кожному конкретному випадку слід зясовувати, перелік документів є достатні для встановлення реального змісту господарської операції та правильність її такої операції у податковому обліку платника податків. До документів, які засвідчують факт придбання товару, робіт, послуг, чинне законодавством висуває лише одну умову вони повинні засвідчувати фактичне отримання товару або результатів робіт, послуг.

В свою чергу, пунктом 5.11 статті 11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” передбачено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно з статтею 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 р. № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 цього ж Закону метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Обставина виконання умов договору поставки № 3 від 1 березня 2009 року, укладеного з ПП „Гординг Трейд”, підтверджується належним чином оформленими накладними, специфікаціями (арк. справи 18-31, том 2), податковими накладними (арк. справи 32-38, том 2), випискою з банківського рахунку (арк. справи 39-40, том 2).

Обставина виконання умов договору поставки № 01/05/09 від 1 травня 2009 року, укладеного з ТОВ „Айконд ЛТД”, підтверджується належним чином оформленими накладними, специфікаціями (арк.. справи 43-62, том 2), податковими накладними ( арк. справи 63-72, том 2), виписками з банківського рахунку (арк. справи 74-84, том 2)

Суд приходить до висновку, що перелічені докази є належними доказами в розумінні частини 4 статті 70 КАС України при підтвердженні обставини реальності правочинів, укладених з ПП „Гординг Трейд” та ТОВ „Айконд ЛТД”.

Суд бере до уваги, що з листа ВПМ ДПІ в Ленінському районі м. Донецька від 27 серпня 2010 року № 34624/10/26-013-9 вбачається, що відносно посадових осіб позивача в порушенні кримінальної справи за статтею 212 КК України відмовлено на підставі пункту 2 статті 6 КПК України, тобто за відсутністю складу злочину (арк. справи 88, том 2).

Стосовно посилань відповідача на листи Лівобережної МДПІ м. Дніпропетровська суд, враховуючи частину 4 статті 70, частину 2 статті 71 КАС України, вважає, що листи не можуть спростувати обставину реальності виконання умов догорів поставки тому, що вона підтверджена належними доказами.

Щодо доводів відповідача щодо необхідності наявності товарно-транспортних накладних у спірних правовідносинах, суд виходить з того, що відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29 грудня 1995 року № 488/346 затверджені типові форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля, зокрема «Товарно-транспортна накладна», ф. N 1-ТН.

Пунктом 1 Указу Президента України від 3 жовтня 1992 року № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» встановлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

В свою чергу, наведений наказ не було у встановленому порядку зареєстровано в Міністерстві юстиції України.

Інструкція про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи, затверджена наказом Міністерства статистики України, Міністерства транспорту України від 7 серпня 1996 року № 228/253, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 28 серпня 1996 р. за N 483/15, якою було передбачено, що товарно-транспортна накладна - типова форма N 1-ТН є документом суворої звітності, згідно з висновком Міністерства юстиції України від 15 травня 2006 року № 10/68 рішення про державну реєстрацію вказаного наказу скасовано та 31 травня 2006 року наказ виключено з Державного реєстру нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади.

Також наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 22 травня 2006 року № 493 були внесені зміни до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 і зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568, а саме п. 11.2 Правил виключено, яким було передбачено, що товарно-транспортні накладні і дорожні листи вантажного автомобіля належать до документів суворої звітності, які виготовляються друкарським способом з обліковою серією та номером. Форма і порядок заповнення цих документів Замовником і Перевізником визначаються відповідними нормативними актами.

Відповідно до частини 1 статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Суд враховує, що умовами договорів поставки позивач не зобовязаний здійснювати перевезення товару, а транспортні витрати включаються до вартості товару, з товаром, що поставляється, надаються лише товарна накладна та податкова накладна.

З огляду на наведені обставини, а також доводи відповідача стосовно необхідності наявності не тільки товарно-транспортних накладних, а також сертифікатів відповідності при підтверджені права на включення відповідних сум до валових витрат, проаналізувавши докази, що наявні в справі, умови договорів поставки, суд приходить до висновку, що їх відсутність не впливає на формування валових витрат за спірними господарськими операціями. Наявність цих документів не повязано з датою збільшення валових витрат, яка за правилами ведення податкового обліку визначена п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" або датою списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку днем їх видачі з каси платника податку, або датою оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) датою фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг). Про порушення позивачем даної норми відповідач у висновках акту перевірки не зазначає і, як було встановлено, факт оплати коштів за отриманий товар є доведеним та не заперечується відповідачем.

Стосовно посилань позивача на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2010 р. по справі № 20/147-10, яким позивачу відмовлено у задоволенні позову до ТОВ „Айконд ЛТД” про визнання недійсним правочину (арк. справи 128-129, том 1), та по справі 39/192-10, яким позивачу відмовлено у задоволенні позову до ПП „Гордінг Трейд” про визнання недійсним правочину (арк. справи 43-44 том 3). Вказані судові рішення набули чинності, що підтверджується листами господарського суду Дніпропетровської області (арк. справи 2-3, том 2, арк. справи 42, том 3).

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Разом з тим, преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. Адже преюдиціальні факти це явища дійсності, істинність яких вже було встановлено у рішенні, що виключає необхідність їх повторного зясування, тоді як юридична оцінка фактів це оціночне судження, зроблене судом в процесі співставлення факту з нормою права, яка регулює відповідну сферу правовідносин.

Проаналізувавши вищевказані рішення суду у господарських справ, враховуючи зміст частини 1 статті 72 КАС України, суд приходить до висновку, що ними встановлені обставини, які не потребують доказування в цій адміністративній справі відносно позивача, а саме обставина укладення договорів та відповідність їх змісту вимогам чинного законодавства.

В свою чергу, обставина реального здійснення господарських операцій та правильність їх відображення в податковому обліку доведена в цій адміністративній справі на підставі досліджених доказів.

Суд бере до уваги, що відповідачем при обґрунтуванні обставини нікчемності правочинів порушені вимоги п.п. 2.3.4 п. 2.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року № 327, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за N 925/11205. Згідно з вказаним підпунктом цього порядку не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, "приховування об'єкта оподаткування", "розкрадання", "привласнення", "описка" тощо).

Відповідно до частин 1,2,4 статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з частинами 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Посилання відповідача на нікчемність правочинів, тобто їх укладення без наміру створення цивільно-правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема, права на формування валових витрат та податкового кредиту, не знайшли свого підтвердження.

Відповідачем не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобовязання, мали умисел на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угодипокупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обовязку здійснювати контроль за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника.

Таким чином, висновок відповідача про порушення позивачем п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, внаслідок чого позивачем занижено податкове зобовязання з податку на прибуток підприємств в сумі 2288904 грн. є неправомірним.

Предметом доказування щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення рішення № 0001082341/0 від 30 липня 2010 року, є доведення обставини укладення позивачем нікчемних правочинів з ПП „Гордінг Трейд” та ТОВ „Айконд ЛТД” внаслідок чого порушено п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”. Також підлягає доказування обставина наявності порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з ТОВ „Компанія „Мега”.

Спір в цій частині виник через висновки податкового органу про те, що правочини з ПП „Гордінг Трейд” та ТОВ „Айконд ЛТД” не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, та порушення позивачем правил податкового обліку в частині формування податкового кредиту з податку на додану вартість в березні, червні 2008 року.

1 березня 2009 року позивачем (покупець) з ПП „Гординг Трейд” (постачальник) був укладений договір поставки № 3, за яким постачальник зобовязується поставити, а покупець прийняти та оплатити промислові та автомобільні масла на умовах передбачених договором (арк. справи 124-125, том 1). 1 травня 2009 року позивачем (покупець) з ТОВ „Айконд ЛТД” (постачальник) був укладений договір поставки № 01/05/09, за яким постачальник зобовязується поставити, а покупець прийняти та оплатити промислові та автомобільні масла на умовах передбачених договором (арк. справи 126-127, том 1).

Відповідно до п.п. 7.4.1. п.7.4 Закону України „Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Таким чином, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

Згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 Закону України „Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Суд враховує, що наявність податкових накладних є обовязковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Від встановлення цієї обставин залежить оцінка податкових накладних як правової підстави для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

ПП „Гордінг Трейд” знаходиться на податковому обліку у Лівобережній МДПІ, що підтверджується довідкою про взяття на облік платника податків (арк. справи 137, том 1), є платником податку на додану вартість згідно з свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100197518, індивідуальний податковий номер 362945504649, дата видачі свідоцтва 11 лютого 2009 року (арк. справи 136, том 1).

ТОВ „Айконд ЛТД” знаходиться на податковому обліку у Лівобережній МДПІ, що підтверджується довідкою про взяття на облік платника податків (арк. справи 144, том 1), є платником податку на додану вартість згідно з свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100197543, індивідуальний податковий номер 362945304642, дата видачі свідоцтва 11 лютого 2009 року (арк. справи 143, том 1).

ПП „Гордінг Трейд” та ТОВ „Айконд ЛТД” як постачальниками складені податкові накладні (арк. справи 32-38, 63-72 том 2), та первинні документи, що підтверджують обставину здійснення господарських операцій накладні, специфікації (арк. справи 18-31, 43-62, том 2), позивачем здійснена оплата за отримані товари, що підтверджується виписками з банківського рахунку (арк. справи 39-40,73-84, том 2)

На підставі досліджених первинних документів судом встановлена обставина реальності здійснених господарських операцій з ПП «Гордінг Трейд» та ТОВ «Айконд ЛТД» по придбанню товарів в межах господарської діяльності.

З огляду на реальний характер операцій, за наслідками виконання яких позивачем було сформовано оспорюваний податковий кредит, порушення контрагентами позивача правил здійснення податкової дисципліни та господарської діяльності не може бути підставою для позбавлення платника (позивача у справі) права на отримання права на податковий кредит з податку на додану вартість за умови відсутності доказів недобросовісності такого платника.

Судом не приймаються до уваги посилання відповідача на інформацію щодо контрагента постачальників позивача ТОВ „ЛМ”, відносно якого порушено справу про банкрутство та СВ Ленінського РВ ДМУ ГУ МВС України в Донецькій області порушена кримінальна справа № 07-30326 за частиною 1 статті 358 КК України, оскільки відповідачем з огляду на принцип персональної відповідальності платника не доведено обставини порушення саме позивачем вимог чинного законодавства. Сама по собі несплата податку продавцем в разі фактичного здійснення господарської операції не є підставою для зменшення податкового кредиту покупця, який відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену разом із ціною товару.

Положення Закону України „Про податок на додану вартість” не ставлять в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими субєктами господарювання.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з такими постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобовязань може слугувати підставою для

висновку щодо порушення платником податків правил оподаткування.

В свою чергу, відповідачем не доведені обставини щодо наявності в діях позивача ознак таких дій на підставі належних доказів.

Позивачем отримано податкові накладні від ТОВ „Компанія „Мега”: від 12лютого 2008 року № 104 на загальну суму 510941,96 грн., у тому числі податок на додану вартість 85156,99 грн. (арк. справи 229, том 1), від 18.02.2008 р. № 122 на загальну суму 387314,42 грн., у тому числі податок на додану вартість 64552,40 грн. (арк. справи 230, том 1).

Вказані податкові накладні включені до реєстру отриманих та виданих податкових накладних за березень 2008 року (арк. справи 184, том 2). Сума податкового кредиту з податку на додану вартість за вказаними податковими накладними включена до податкового кредиту в податковій декларації з податку на додану вартість за березень 2008 року (арк. справи 179-183, том 2).

13 жовтня 2008 року позивачем поданий уточнюючий розрахунок податкових зобовязань з податку на додану вартість у звязку з виправленням самостійно виявлених помилок до додатку 5 за березень (арк. справи 236-238, том 1), за яким з податкового кредиту з податку на додану вартість березня 2008 року виключені суми податкового кредиту, зокрема, за податковими накладними від 12 лютого 2008 року № 104 та 18 лютого 2008 року № 122, які включені до податкового кредиту з податку на додану вартість за лютий 2008 року. Вказана обставина підтверджується також поясненнями позивача (арк. справи 158, том 2).

24 лютого 2009 року позивачем поданий уточнюючий розрахунок податкових зобовязань з податку на додану вартість у звязку з виправленням самостійно виявлених помилок до додатку 5 податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2008 року (арк. справи 239-240, том 1), за яким позивач виключив з податкового кредиту лютого 2008 року виключив суму 280860,59 грн., яку включив до податкового кредиту березня 2008 року 83293,16 грн., що відповідає частині податкової накладної від 12 лютого 2008 року № 104. До податкового кредиту квітня 2008 року віднесено частину суми податку на додану вартість в розмірі 62836,16 грн. за податковою накладною № 122 від 18 лютого 2008 року. Вказана обставина підтверджується також поясненнями позивача (арк. справи 159-161, том 2).

Відповідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

При цьому, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлений випадок позбавлення права на податковий кредит з податку на додану вартість, а саме відсутність підтвердження такого права податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами відповідно до статті 7.2.6 цього Закону).

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаної норми закону, лише відсутність податкової накладної безспірно позбавляє платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість. І тільки у разі не підтвердження на момент перевірки податкового кредиту податковими накладними платник податку може бути притягнутий до відповідальності.

В свою чергу, п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" закріплено правило першої події при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість.

Згідно з п.п. 7.5.1 п. п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідач наполягає, що порушення правила першої події має наслідком позбавлення позивача права на податковий кредит з податку на додану вартість у березні, червні 2008 року. Але позиція відповідача спростовується тим, що вказане положення закону визначає дату виникнення права на податковий кредит, а не підставу для такого права.

Враховуючи факт отримання податкових накладних від ТОВ «Компанія «Мега», у позивача виникло право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

З огляду на те, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку, перенесення частин сум сплаченого податку на додану вартість до інших податкових періодів не може позбавити права позивача на податковий кредит.

Дії відповідача по позбавленню позивача на податковий кредит не відповідають п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, а тому підстав для позбавлення права на податковий кредит немає.

Таким чином, висновок відповідача про завищення суми податкового кредиту в березні, червні 2008 року в сумі 146129 грн. є неправомірним.

Предметом доказування щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення рішення № 0000262200/0 від 30 липня 2010 року є доведення обставини поширення визначення „інжиніринг”, що закріплено в п. 1.36 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” на роботи, що були виконанні ЗАТ „Уральський інжиніринговий центр” (Росія) за договором на технічний аудит від 30 червня 2009 року № П.015.09.

Згідно з п. 1.32 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до п. 1.36 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” інжиніринг надання послуг (виконання робіт) зі складання технічних завдань, проведення наукових досліджень, складання проектних пропозицій, проведення техніко-економічних обстежень та інженерно-розвідувальних робіт з будівництва об'єктів, розробка технічної документації, проектування та конструкторське опрацювання об'єктів техніки і технології, консультації та авторський нагляд під час монтажних та пусконалагоджувальних робіт, а також консультації економічного, фінансового або іншого характеру, пов'язані з такими послугами (роботами).

Згідно з п. 13.1 ст. 13 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

П.п. „в” п. 13.1 ст. 13 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” закріплено, що для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти роялті, фрахту та доходи від послуг типу "інжиніринг".

Відповідно до п. 13.2 ст. 13 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3-13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Таким чином, визначальним фактором, що обумовлює обовязок резидента утримати податок з доходів з джерелом його походження з України, є умова виплати доходів, перелік яких закріплений п. 13.1 ст. 13 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, отриманих за результатами господарської діяльності. При цьому невідємними ознаками господарської діяльності в розумінні п. 1.32 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” є регулярність, постійність та суттєвість.

30 червня 2009 року позивачем (замовник) укладений договір з ЗАТ „Уральський інжиніринговий центр” № П.015.09 про технічний аудит обладнання (далі договір) (арк. справи 18-25, том 3). Згідно з п. 1.1 договору виконавець в порядку та на умовах, передбачених договором, зобовязується за завданням замовника виконати на свій ризик роботу з проведення технічного аудиту по визначенню стану гідравлічного обладнання, а замовник зобовязується прийняти та оплатити виконану виконавцем роботу. Відповідно до п. 1.7 договору метою роботи з проведення технічного аудиту є виконання роботи (додаток № 1) з обстеження технічного стану гідравлічного обладнання (додаток № 2), визначення технічних та організаційних заходів, для створення сервісного центру з обслуговування гідравлічного обладнання ВАТ „Єнакіївський металургійний завод”

Позивачем та ЗАТ „Уральський інжиніринговий центр” складено акт № 220 від 20 серпня 2009 року здачі-приймання виконаних робіт за договором № П.015.09 від 30 червня 2009 р. (арк. справи 26, том 3).

ЗАТ „Уральський інжиніринговий центр” складено рахунок-фактуру № 220 від 2 вересня 2009 р., вартість робіт складає 283200 російських рублів. Позивачем здійснена оплата за виконанні роботи, що підтверджується виписками з банківського рахунку в сумі 283200 російських рублів (арк. справи 28-29, том 3).

Проаналізувавши роботи, виконання яких передбачено додатком № 1 до договору (арк. справи 28-29, том 3), суд приходить до висновку, що вказані роботи не відповідають ознакам інжинірингу, встановленим п. 1.36 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

В свою чергу, відповідно до п.п. „й” п. 13.1 ст. 13 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” закріплено, що для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти інші доходи від здійснення нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, за винятком доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів (робіт, послуг), переданих (виконаних, наданих) резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг з міжнародного зв'язку чи міжнародного інформаційного забезпечення.

З огляду на наведене, у спірних правовідносинах має місце здійснення оплати позивачем як компенсація вартості виконаної роботи нерезидентом, яка не містить ознак інжинірингу, і не є доходом від здійснення господарської діяльності, яка відповідно до п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» повинна бути регулярною, постійною та суттєвою.

Доводи відповідача щодо необхідності для звільнення від оподаткування надання довідки, яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір, спростовуються тим, що Порядок звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, затверджений постановою КМ України від 6 травня 2001 року № 470, визначає процедуру звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, які набрали чинності в установленому порядку, та відшкодування (повернення) сум податку, надміру сплачених на території України. В свою чергу, у спірних відносинах виплата доходу із джерелом походження з України не мала місця.

Таким чином, висновок відповідача про порушення позивачем п.п. „в” п. 13.1, п. 13.2 ст. 13, п. 16.13 ст. 16 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” внаслідок чого не утримано та не перераховано до бюджету податок з доходів нерезидента є неправомірним.

Відповідно до п. 17.1 статті 17 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” штрафні санкції у розмірах, визначених цією статтею, накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

У звязку з тим, що позивачем не було порушено вимог податкового законодавства в частині формування валових витрат, податкового кредиту з податку на додану вартість та утримання податку з доходів нерезидентів з джерелом їх походження з України застосування до нього штрафних санкцій є неправомірним.

Суд враховує, що вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.

На підставі викладеного, оспорювані податкові підлягають визнанню недійсними.

Відповідно до ст.94 КАСУ якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбас Пром Оіл» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень рішень № 0001112341/0 від 30 липня 2010 року, № 0001082341/0 від 30 липня 2010 року, № 0000262200/0 від 30 липня 2010 року задовольнити повністю.

Визнання недійсними та скасувати податкові повідомлення рішення № 0001112341/0 від 30 липня 2010 року, № 0001082341/0 від 30 липня 2010 року, № 0000262200/0 від 30 липня 2010 року.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбас Пром Оіл» судові витрати в розмірі 3 (три) грн. 40 (сорок) коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 8 листопада 2010 року. Постанова у повному обсязі складена 12 листопада 2010 року.

У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постановою за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною 4 статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Головуючий суддя Абдукадирова К.Е.

Судді Череповський Є.В. Буряк І. В.