Рішення № 124010590, 18.12.2024, Чигиринський районний суд Черкаської області

Справа № 331/2854/24

Провадження № 2/708/387/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року м. Чигирин

Чигиринський районний суд Черкаської області одноособово у складі головуючого судді Попельнюха А.О. розглянув у приміщенні Чигиринського районного суду Черкаської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр»до ОСОБА_1 про стягненнязаборгованості закредитним договором та

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Коллект центр»через свогопредставника за посадоюМостовенка О.І. звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту в сумі 47331,00 грн. На обґрунтування поданого позову позивач зазначив, що 01.03.2021 між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання фінансових послуг № 2106051878539 «Стандартний».

На виконання умов укладеного договору ОСОБА_1 були перераховані грошові кошти на рахунок у розмірі 4700,00 грн строком на 1 рік зі сплатою відсотків відповідно до умов укладеного договору.

01.12.2021 між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ «Вердикт капітал» був укладений договір факторингу № 1-12, відповідно до умов якого ТОВ «Служба миттєвого кредитування» відступило ТОВ «Вердикт капітал» право вимоги до позичальників, в тому числі за договором про надання фінансових послуг № 2106051878539 від 01.03.2021, укладеному між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 .

У подальшому, ТОВ «Вердикт капітал» відступило право вимоги до позичальників ТОВ «Коллект центр» відповідно до укладеного договору відступлення права вимоги № 10-01/2023, в тому числі за договором про надання фінансових послуг № 2106051878539 від 01.03.2021, укладеному між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 .

Станом на 30.11.2021 (дата що передувала відступленню права вимоги від ТОВ «Служба миттєвого кредитування» до ТОВ «Вердикт капітал») загальна заборгованість за договором становила 90195,92 грн, з яких заборгованість за кредитом (тіло кредиту) складала 4700,00 грн, а заборгованість за процентами 85495,92 грн.

Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу № 1-12 від 01.12.2021, ТОВ «Вердикт капітал» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 35663,12 грн, з яких 4700,00 грн сума заборгованості за кредитом; 30963,12 грн сума заборгованості за нарахованими процентами за користування кредитом.

ТОВ «Вердикт капітал» набуло право вимоги щодо сплати кредиту та процентів за користування лише в частині нарахованих процентів за період до 30.11.2021 в розмірі 30963,12 грн. Право вимоги за нарахованими процентами за користування кредитом в розмірі 54532,80 грн не перейшло до ТОВ «Вердикт капітал».

Відповідно до реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги, що укладений між ТОВ «Вердикт капітал»та ТОВ «Коллект центр», позивач набув право грошової вимоги до відповідача в сумі 68098,93 грн, яка складається з 4698,80 грн заборгованості за кредитом, 30964,32 грн заборгованості за нарахованими процентами за користування кредитом станом на 30.11.2021, право вимоги за якими перейшло до ТОВ «Вердикт капітал», а також 32453,81 грн заборгованості за нарахованими відповідно до умов договору процентами за користування кредитом за період з 01.12.2021 до 28.02.2022. ТОВ «Коллект центр» після набуття права вимоги за договором, нарахування процентів не здійснювало.

Загальний розмір заборгованості по поверненню грошових коштів та сплаті процентів за користування кредитом, пені, комісії, та інфляційних витрат, що підлягає стягненню з позичальника відповідно до розрахунку заборгованості станом на день звернення до суду становить 68098,93 грн, з яких заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) 4698,80 грн, заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги 63400,13 грн.

Проте, ураховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності позивач просить суд стягнути заборгованість в розмірі 47331,00 грн, яка складається із заборгованості за кредитом (тіло кредиту) в сумі 4698,80 грн та заборгованості за відсотками в сумі 42632,20 грн, а також відшкодувати понесені судові витрати у вигляді витрат по сплаті судового збору в сумі 3028,00 грн та витрат на правничу допомогу у сумі 13 000,00 грн.

Ухвалою Чигиринського районного суду Черкаської області від 05.06.2024 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Заочним рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 02.07.2024 позов задоволено у повному обсязі.

За наслідками розгляду заяви про перегляд заочного рішення ухвалою суду від 13.08.2024 заочне рішення скасовано, справа призначена до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою Чигиринського районного суду Черкаської області від 01.10.2024 задоволено клопотання представниці позивача за посадою ОСОБА_2 та витребувані додаткові докази.

Через несвоєчасне надання витребуваних судом доказів розгляд справи неодноразово відкладався.

Після отримання витребуваних судом доказів вони були приєднані до матеріалів справи.

У визначений судом день та час розгляду справи учасники не з`явились.

Позивач ТОВ «Коллект центр» у позовній заяві зазначив клопотання про розгляд справи у відсутність представника позивача.

Відповідач ОСОБА_1 та його представниці адвокати Войтович Л. В., Гарманчук О. Р. у судове засідання не з`явилися. Суду надали відзив на позов, а також заяву з проханням проводити розгляд справи у відсутність відповідача та його представниць.

У поданому суду відзиві (Т. 1 а.с. 213 236) представниця відповідача ОСОБА_1 адвокат Войтович Л. В. зазначила, що кредитний договір укладено 01.03.2021 строком на 16 днів, відповідно право вимоги повернення боргу виникло у кредитора з 17.03.2021, натомість позовна заява про стягнення боргу з ОСОБА_1 подана до суду 07.05.2024, тобто поза межами визначеного строку позовної давності. Пропуск строку позовної давності є окремою підставою для відмови у позові.

Факт укладення кредитного договору між ОСОБА_1 та ТОВ «Служба миттєвого кредитування» не підтверджено позивачем. Зокрема позивачем не надано доказів, що електронні документи створювались у визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» порядку та підписувались електронним підписом одноразовим ідентифікатором уповноваженою на те особою (з можливістю ідентифікувати підписантів договору).

Нараховані позивачем відсотки є кабальними, тому заборгованість за ними не повинна нараховуватися. Встановлений розмір процентів перевищує розумну межу відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, є явно завищеним, не відповідає вимогам п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» і засадам справедливості, добросовісності, розумності, як наслідок свідчить про непропорційність великої суми компенсації у разі невиконання позивачем зобов`язань за цим договором. Сума визначеної умовами договору компенсації становить понад п`ятдесят відсотків від суми кредиту, що є несправедливою умовою та є підставою для відмови судом у стягненні таких компенсацій та відсотків.

Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про споживче кредитування» у разі прострочення споживачем у період з 01.03.2020 по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. Відповідно за цей період штрафні санкції не підлягають нарахуванню.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» встановлення позивачем процентної ставки за користування кредитом у розмірі 2 % в день та нарахування відповідачеві простроченої заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 42632,20 грн, що становить 907,07 % від тіла кредиту є агресивною діяльністю, а отже нечесною підприємницькою практикою, відповідно такий кредитний договір є недійсним і додаткового судового рішення про визнання його недійсним закон не вимагає.

ОСОБА_1 при укладення кредитного договору жодних документів не отримував, проте у разі реалізації продукції поза торговельними або офісними приміщеннями продавець зобов`язаний надати споживачеві документ, який засвідчує факт укладення договору і є підставою виникнення взаємних прав та обов`язків. Якщо такий документ споживачеві не було надано відсутні підстави для виникнення обов`язків для споживача.

Паспорт споживчого кредиту не є належним та допустимим доказом у справі, оскільки за своєю природою він є лише способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця по наданню споживачеві інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

Факт існування заборгованості відповідача перед позивачем жодним чином не підтверджений, оскільки позивач не надав первинних бухгалтерських документів стосовно видачі кредиту у розмірі 4700,00 грн за кредитним договором, їх погашення. Довідка ТОВ «ФК «Вер фор пей» про переказ коштів не є належним доказом, оскільки не містить даних щодо власника банківської картки, на яку були перераховані кошти, повного номера картки, що позбавляє можливості вважати доведеним факт переказу коштів у сумі 4700,00 грн на картковий рахунок, який належить саме ОСОБА_1 . Не надані докази на зарахування кредитних коштів.

Відступлення права вимоги на користь позивача було здійснено з порушенням вимог чинного законодавства у цій частині, оскільки після укладення договору факторингу наступне відступлення права вимоги може бути здійснено лише шляхом укладення договору факторингу. У договорі факторингу не встановлено права на наступне відступлення права вимоги, відповідно заявником не доведено перехід до нього права вимоги до боржника.

Позивачем не надані докази на підтвердження оплати за договором про відступлення права вимоги, відповідно не доведено факт набуття права вимоги за кредитним договором від ТОВ «Вердикт капітал» до ТОВ «Коллект центр».

У свою чергу надані позивачем розрахунки не містять детального опису розрахунку суми заборгованості, що позбавляє відповідача можливості переконатися у правомірності їх нарахування. Крім того, реєстри боржників до договору факторингу та договору відступлення права вимоги надані суду низької якості, що дає підстави ставити під сумнів їх достовірність.

Тому просила суд відмовити у позові у повному обсязі та стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати.

Представниця ТОВ «Коллект центр» - за посадою Ткаченко М. М. подала суду письмові пояснення (Т. 2 а. с. 1 22), у яких навела додаткові обґрунтування на спростування доводів відповідача та просила суд позов задовольнити у повному обсязі. Серед наведених обґрунтувань представниця зазначила, що відповідач частково погашав наявну заборгованість, що у свою чергу підтверджує визнання ним факту укладення кредитного договору та згоду із умовами такого договору, зокрема у частині нарахування та сплати відсотків. Також у поданих письмових поясненнях було надано клопотання про відмову судом у стягненні з позивача витрат на правову допомогу або зменшення розміру таких витрат через їх необґрунтованість та істотне завищення.

На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши наявні у справі докази, судом встановлені такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Правовідносини, що виникли між сторонами спору, є договірними відносинами, пов`язаними із отриманням позики та відповідальності за порушення взятих на себе позичальником зобов`язань, тому до їх правового регулювання застосуванню підлягають норми Розділу ІІ «Загальні положення про договір» та Глави 71 Розділу ІІІ «Окремі види зобов`язань» Книги П`ятої «Зобов`язальне право» Цивільного кодексу України.

Також, при розгляді вказаної цивільної справи суд ураховує загальні засади цивільного судочинства, зокрема принцип змагальності сторін, нормативне визначення якого надано у статті 12 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням стороною процесуальних дій покладено на кожну із сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

На підставі ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно до ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 2 ст. 1047 ЦК України).

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про споживче кредитування" (Закон № 1734-VII) договір про споживчий кредит, договори про надання супровідних послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію"). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Примірник договору про споживчий кредит, укладеного у вигляді електронного документа та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит.

Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону № 1734-VII договір про споживчий кредит укладається в порядку, визначеному цивільним законодавством України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 205 Цивільного кодексу України визначені вимоги до форми правочину, відповідно до вказаної норми регламентовано, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 ЦК України).

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів регламентовані Законом України «Про електронну комерцію» (Закон № 675-VIII).

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону № 675-VIII електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (ч. 1 ст. 11 Закону № 675-VIII).

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

У свою чергу частиною 5 статті 11 Закону № 675-VIII встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Вимогами ч. 8 ст. 11 Закону № 675-VIII передбачено, що у разі укладення електронного договору в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону № 675-VIII).

Під час розгляду справи судом встановлено, що 01 березня 2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання фінансових послуг № 2106051878539 «Стандартний» (Т. 1 а.с. 11- 22). Зазначений договір підписаний ОСОБА_1 із використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Твердження сторони відповідача у частині щодо необхідності надання для дослідження оригіналу електронного договору та неможливості дослідження судом його паперової копії суд до уваги не приймає, оскільки таке твердження не відповідає вимогам чинного цивільного процесуального законодавства.

Відповідно до п. 1.1. договору товариство зобов`язалося надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети на суму, яка зазначається та погоджується сторонами в заяві-анкеті, та складає 4700,00 грн. Такий кредит наданий відповідачеві на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути його та сплатити проценти за користування кредитом, які нараховані відповідно до умов укладеного договору, його додатків та правил.

Орієнтовний строк повернення становить 16 днів з моменту отримання кредиту. У разі сплати всіх нарахованих на дату такої сплати процентів, орієнтований строк повернення кредиту перераховується та становить 16 днів з моменту сплати всіх нарахованих процентів (п. 1.3.). Проте граничний строк кредитування (строк дії кредитного договору) становить 1 рік, про що зазначено у п. 1.9 договору.

Відповідно до пункту 1.4. укладеного договору наданий деталізований порядок розрахунку процентів за користування кредитом. Зокрема сторонами погоджено, що проценти за користування кредитом розраховуються від суми кредиту за кожен день користування протягом фактичного строку користування кредитом починаючи з першого дня перерахування суми кредиту у такому розмірі:

а) 2 % за кожен день користування кредитом за умови сплати всіх нарахованих процентів за користування кредитом не пізніше, ніж протягом орієнтовного строку повернення кредиту;

б) починаючи з першого дня наступного за орієнтовним строком повернення строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,64 % порівняно з процентною ставкою, зазначеною у пункті 1.4.а;

в) починаючи з 15 дня наступного за орієнтовним строком повернення строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,38 % порівняно з процентною ставкою, зазначеною у пункті 1.4.б;

г) починаючи з 30 дня наступного за орієнтовним строком повернення строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 2,65 % порівняно з процентною ставкою, зазначеною у пункті 1.4.в;

д) тип процентної ставки фіксована.

На підставі пункту 4.2. договору від 01.03.2021 сторонами узгоджена реальна річна процентна ставка, яка дорівнює загальній вартості кредиту та складає:

-при нарахування відсотків згідно п.п. 1.4.а) договору 730 відсотків річних (або 732 відсотка річних, якщо на період користування кредитом припадає високосний рік);

-при нарахування відсотків згідно п.п. 1.4.б) договору 1302,36 відсотків річних (або 1306 відсотка річних, якщо на період користування кредитом припадає високосний рік);

-при нарахування відсотків згідно п.п. 1.4.в) договору 1711,7 відсотків річних (або 1769,68 відсотка річних, якщо на період користування кредитом припадає високосний рік);

-при нарахування відсотків згідно п.п. 1.4.г) договору 2735,45 відсотків річних (або 2743,05 відсотків річних, якщо на період користування кредитом припадає високосний рік)

Наведені умови укладеного договору також відображені у паспорті споживчого кредиту (додаток № 3 до кредитного договору).

Тлумачення умов договору про надання фінансових послуг від 01.03.2021 дає підстави для висновку, що його умови є чіткими та зрозумілими, положення договору структуровані та доступні для ознайомлення, приховані умови відсутні. Наявні додатки узгоджуються із положенням укладеного сторонами договору. За таких обставин суд дійшов висновку, що шляхом ознайомлення із умовами такого договору у його сторони наявна можливість визначення істотних умов у частині нарахування відсотків за користування кредитними коштами, які становлять 2 % за день користування та нараховуються з за перші 16 днів користування; 3,64 % в день за час користування з 17 дня до 30 дня; 5,02 % в день за час користування з 31 до 46 дня та 7,67 % в день за час користування, починаючи з 47 дня і до закінчення строку дії договору.

Крім того, визначений умовами договору загальний розмір процентів за користування кредитними коштами, який становить 2735,45 відсотків річних, шляхом математичного підрахунку дає можливість визначити реальну загальну вартість такого кредиту за умови користування кредитними коштами протягом усього періоду дії. За наслідками такого підрахунку вбачається, що за рік користування на узгоджених сторонами договору умовах позичальник зобов`язаний сплатити 128566,16 грн (4700,00 грн х 2735,45 % / 100 % = 128566,16 грн).

За таких обставин твердження сторони відповідача щодо порушення кредитодавцем вимог чинного законодавства не знайшли свого підтвердження, оскільки під час розгляду справи судом встановлено, що узгоджені сторонами умови користування кредитними коштами, зокрема строк та розмір і порядок нарахування процентів за користування, не мають характеру нечесної підприємницької практики. Доказів введення відповідача в оману чи наявності у діях кредитодавця елементів примусу, докучання або неналежного впливу, що могло істотно впливати на свободу вибору або поведінку споживача, суду не надано. Крім того суд враховує, що наданої на виконання ухвали банківською випискою за період з 01.03.2021 до 03.03.2021 підтверджено отримання ОСОБА_1 загалом семи кредитів від різних суб`єктів господарювання, що є безумовним підтвердженням цілеспрямованості його дій та усвідомлення усіх можливих наслідків.

На виконання зобов`язань за укладеним договором кредитодавець здійснив переказ грошових коштів у сумі 4700,00 грн на картковий рахунок позичальника ОСОБА_1 , що під час розгляду справи судом підтверджено листом ТОВ «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» від 01.03.2024 (Т. 1 а.с. 23), а також наданою на виконання ухвали суду випискою з карткового рахунку ОСОБА_1 , відкритого у АТ КБ «Приватбанк». З наданої виписки судом встановлено, що кредитні грошові кошти в сумі 4700,00 грн зараховані на картковий рахунок позичальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , після чого він розпорядився ними на власний розсуд, зокрема здійснив декілька грошових переказів та частину отримав готівкою. Належність вказаного карткового рахунку саме відповідачеві ОСОБА_1 також підтверджено під час розгляду справі, що у повному обсязі спростовує доводи сторони відповідача у частині відсутності доказів отримання ним кредитних коштів (Т. 2 а.с. 83-84).

На виконання умов укладеного договору відповідач ОСОБА_1 загалом здійснив три платежі на загальну суму 4855 грн, що під час розгляду справи підтверджено розрахунком заборгованості (Т. 1 а.с. 24 27).

Такі дії з боку ОСОБА_1 на переконання суду підтверджують визнання ним факту укладення договору позики, усвідомлення та прийняття його умов та вчинення дій, спрямованих на його часткове виконання.

Посилання на відсутність у позивача правової підстави нараховувати та стягувати визначені умовами договору проценти через необхідність застосування до них положень пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» суд оцінює критично та не враховує під час ухвалення рішення у справі, оскільки наведене положення закону стосується допущеного позичальником прострочення та можливості його звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Натомість заявлені ТОВ «Коллект центр» позовні вимоги стосуються стягнення тіла кредиту та нарахованих відсотків за користування ним у межах строку дії укладеного договору. Вказані зобов`язання мають іншу правову природу і на них наведена норма не поширюється.

Також суд ураховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018, наведену у справі № 2-383/2010, відповідно до якої стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Ураховуючи факт укладення та часткового виконання відповідачем умов договору від 01.03.2021, а також відсутність заявлених ОСОБА_1 вимог з метою оскарження договору у цілому чи його частини з метою доведення його протиправності, суд дійшов висновку, що заперечення сторони відповідача у цій частині суперечать матеріалам справи та нормам чинного законодавства, тому до уваги судом не приймаються.

Підстави заміникредитора узобов`язанні регламентованістаттею 512Цивільного кодексуУкраїни.Відповідно допункту 1частини 1вказаної статтікредитор узобов`язанні можебути заміненийіншою особоювнаслідок переданняним своїхправ іншійособі заправочином (відступлення права вимоги).

На підставі частини першої статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 зазначено, що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються. Правова природа укладеного договору незалежно від його назви визначається виходячи зі змісту прав та обов`язків сторін договору (Постанова ВП ВС від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20).

У постанові ВП ВС від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 зазначене розмежування здійснено за декількома критеріями, перший з яких це мета укладення правочинів. Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

01.12.2021 між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ «Вердикткапітал» укладений договір факторингу № 1-12, відповідно до умов якого ТОВ «Служба миттєвого кредитування» зобов`язався відступити за плату право грошової вимоги у сумі 60168947,00 грн, а ТОВ «Вердикт капітал» зобов`язалося здійснивши фінансування в порядку, передбаченому цим Договором, прийняти право грошової вимоги до боржників, що належить первісному кредитору, і набуває прав нового кредитора за договорами про надання фінансових послуг, укладеними між клієнтом і боржниками (Т. 1 а. с. 30-34),

Аналізуючи умови зазначеного договору судом не встановлені підстави для визнання його договором відступлення права вимоги, оскільки він містить усі визначені законом істотні умови договору факторингу, відповідно твердження сторони позивача у цій частині не відповідають фактичним правовідносинам.

Після його укладення відповідно до платіжного доручення від 03.12.2021 ТОВ «Вердикт капітал» сплатило обумовлений договором розмір фінансування, після чого сторонами договору факторингу були підписані акти приймання передавання реєстру боржників (Т. 1 а.с. 34-35).

Таким чином, право вимоги до позичальників, у тому числі за договором споживчого кредиту № 2106051878539 від 01.03.2021, де боржником є ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «Вердикт капітал», на підтвердження чого наданий додаток № 3 до договору факторингу від 01.12.2021 (Т. 1 а.с. 36-39). Відомості про передання права вимоги до боржника ОСОБА_1 відображені у наданому додатку під № 16704, їх зміст судом досліджено та встановлено, відповідно твердження представниці позивача щодо неможливості визначення умов договору та змісту вказаного додатку спростовані під час розгляду справи.

Відповідно до п. 2.5. договору факторингу фактор має право здійснити наступне відступлення прав вимоги будь-якій третій особі.

В подальшому 01.01.2023 між ТОВ «Вердикт капітал» та ТОВ «Коллект центр» укладений договір про відступлення права вимоги № 10-01/2023 у відповідності до умов якого ТОВ «Вердикт капітал» передало (відступило) ТОВ «Коллект центр» право вимоги до позичальників в тому числі за договором споживчого кредиту № 2106051878539 від 01.03.2021 де боржником є ОСОБА_1 (Т. 1 а. с. 41 50).

Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу № 10-01/2023 від 01.01.2023 ТОВ «Коллект центр» набуло права грошової вимоги до відповідача на суму 68098,93 грн, яка складається із заборгованості за основним зобов`язанням в сумі 4698,80 грн, та заборгованості за нарахованими процентами в сумі 36400,13 грн.

Аналізуючи доводи представниці позивача у частині незгоди з наступним відступленням права вимоги із посиланням на наявність прямої законодавчої заборони суд не погоджується із ними, що обумовлено наступним.

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, яка означає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно оспорюваний правочин є недійсним в силу визнання його судом, а нікчемний - в силу припису закону.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 207/2814/16-ц,від 18 жовтня 2023 року у справі № 613/734/21.

Положення частини першої статті 1083 ЦК України не свідчать про нікчемність договору про наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі. Водночас за позовом сторони чи заінтересованої особи такий договір може бути визнано недійсним судом.

Про те, що договір наступного відступлення фактором права грошової вимоги третій особі є оспорюваним, свідчить зокрема і практика Верховного Суду (див. наприклад постанову Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 640/14229/15-ц, постанова Верховного Суду від 05 січня 2024 року в справі № 442/6239/20).

Аналогічні висновки були надані Верховним Судом у постанові від 26.06.2024 справа №179/1332/22 (провадження № 61-2426св24).

Натомість сторона відповідача на підтвердження своїх доводів щодо недійсності договору відступлення права вимоги суду не надала.

Посилання на відсутність доказів оплати за вказаним договором, що на думку представниці є єдиним вагомим аргументом для набуття права вимоги, не відповідає умовам договору, оскільки у пункті 7.2 цього договору визначено, що ціна договору сплачується новим кредитором кредитору протягом 1065 календарних днів з дати підписання сторонами цього договору.

Відповідно станом на день розгляду справи кінцевий строк оплати за договором не настав. За таких обставин, під час розгляду справи та оцінки доказів, суд повинен наведений доказ оцінювати із застосуванням презумпції правомірності правочину.

Таким чином під час розгляду справи судом установлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «Коллект центр» за кредитним договором № 2106051878539 від 03.03.2021 в розмірі 47331,00 грн, до складу якої входить тіло кредиту в сумі 4698,80 грн та 42632,20 грн нарахованих процентів.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За таких обставин суд дійшов висновку, що між ОСОБА_1 та первісним кредитором виникли кредитні правовідносини на підставі укладеного у електронній формі договорі, на виконання умов якого на картковий рахунок ОСОБА_1 були перераховані грошові кошти у визначеному умовами договору розмірі. Вказані грошові кошти відповідач отримав та розпорядився ними на власний розсуд. Через допущені ОСОБА_1 порушення взятих на себе зобов`язань у частині погашення заборгованості за нарахованими процентами та повернення суми кредиту за ним рахується заборгованість, розмір якої під час розгляду справи підтверджено належними та допустимими доказами, які у своїй сукупності доводять заявлені позовні вимоги. За наслідком розгляду справи судом встановлено наявність порушеного права позивача, яке підлягає судовому захисту. Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам статті 16 ЦК України, відповідно позов підлягає задоволенню.

Клопотання представниці відповідача щодо застосування до спірних правовідносин позовної давності не підлягає до задоволення, оскільки в силу положень пунктів 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, строки продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності зупиняється на строк дії такого стану.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд керується положеннями статті 141 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки за наслідками розгляду справи судом прийнято рішення про задоволення позовних вимог, стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача підлягають понесені позивачем витрати по оплаті судового збору у сумі 3028,00 грн.

Щодо витрат на професійну правову допомогу суд ураховує таке.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, у тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

При зверненні до суду із даної позовної заявою позивачем надано попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, відповідно до якого витрати на професійну правничу допомогу адвоката визначені у загальному розмірі 13 000 грн.

На підтвердження реальності вказаних витрат до матеріалів справи долучено копію договору про надання правової допомоги № 02-01/2023 від 02.01.2023, укладеного між ТОВ «Коллект центр» та АО "Лігал ассістанс"; копію прас-листа; копію заявки на надання юридичної допомоги № 1480 від 07.02.2024, копію витягу з акту № 2 про надання юридичної допомоги від 13.02.2024; та копію платіжної інструкції (а.с. 73-80). Вказані докази у сукупності доводять наявність та реальність витрат позивача на правову допомогу, а також їх необхідність для звернення до суду.

Стороною відповідача про зменшення розмір витрат на правничу допомогу надано не було, у свою чергу суд за власною ініціативою позбавлений такої можливості.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що вони також підлягають стягненню з відповідача на користь ТОВ «Коллект центр».

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 203, 205, 509, 512, 514, 625, 626, 638, 1046, 1054 ЦК України, ЗУ "Про електронну комерцію", ЗУ "Про електронний цифровий підпис", ЗУ "Про споживче кредитування", ст. ст. 10-13, 81, 89, 263, 265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр»до ОСОБА_1 про стягненнязаборгованості за кредитним договором.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 2106051878539 від 01.03.2021 по сплаті тіла кредиту в сумі 4698,80 грн, заборгованість по сплаті відсотків у сумі 42632,20 грн, а всього 47331,00 грн (сорок сім тисяч триста тридцять одну гривню 00 коп.).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3028,00 грн та витрати на правову допомогу в сумі 13 000,00 грн, а всього 16028,00 грн (шістнадцять тисяч двадцять вісім гривень 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його постановлення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники та їх адреси:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» (код ЄДРПОУ: 44276926, місцезнаходження: м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306);

Представниця позивача: Ткаченко Марія Миколаївна (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306);

Відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстр.: АДРЕСА_1 ).

Представниця відповідача: адвокат Войтович Людмила Василівна (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 001078, видане 30.11.2020 Радою адвокатів міста Києва, адреса робочого місця адвоката: м. Київ, Голосіївський р-н, вул. Ямська, буд. 41, оф. 6);

Представниця відповідача: адвокат Гарманчук Олександра Романівна (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 001385, видане 06.10.2023 Радою адвокатів Житомирської області, адреса робочого місця адвоката: Житомирська обл., м. Житомир, вул. Хлібна, буд. 29).

Повне рішення складено 23.12.2024.

Суддя Андрій ПОПЕЛЬНЮХ