Рішення № 124009843, 24.12.2024, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/6491/24

Номер провадження 2/629/1646/24

РIШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.12.2024 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі головуючого судді Ткаченко О.А., за участю секретаря Торенко Ю.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

Представник позивача звернулася до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 35400 грн. та судові витрати в розмірі 2422,40 грн., обґрунтовуючи тим, що відповідач не виконувала в повному обсязі умови договору та допустила утворення заборгованості, яку в добровільному порядку не погашає.

В судове засідання представник позивача не з`явився, але подав до суду клопотання про розгляд справи у його відсутність. Просив позов задовольнити в повному обсязі. А також у відповіді на відзив, згідно якої зазначив, що договір був підписаний в електронному вигляді. У вказаному договорі вказані всі умови надання кредитних коштів. Наявність заборгованості по кредиту підтверджується розрахунком заборгованості.

Відповідач в судове засідання не з`явився, надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечує проти задоволення позовних вимог в частині нарахуванні відсотків по кредиту, посилаючись на не надання позивачем належних доказів та на військовий стан.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши надані докази, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 16.05.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Контрактовий дім» та ТОВ «Іннова Фінанс» укладено договір про надання послуг з приймання та переказу платежів.

14.02.2024 між ТОВ «Іннова Фінанс» і ОСОБА_2 був укладений договір про надання грошових коштів у позику №3038790224.

Відповідно до п.1 Договору позики позикодавець зобов`язується надати позичальнику позику у розмірі 8000 гривень шляхом їх безготівкового перерахунку на рахунок позивачльника, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу позивачльника на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути позику у погоджений умовами Договору строк або достроково та сплатити проценти за користування Позикою, нараховані згідно п.1.3., п.1.5. та/або 1.6. цього Договору, його додатків, тип позики - кредит, мета отримання кредиту - для власних потреб, не пов`язаних з підприємницькою діяльності, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника; строк позики 28 днів, дисконтна (знижена) процентна ставка (застосовується у відповідності до програми лояльності ТОВ «Іннова Фінанс», процентна ставка поза акційна (базова) в день 2,5% на день (912,5% річних) фіксована, дата надання позики 14.02.2024, дата повернення позики 13.03.2024.

Згідно анкети клієнта вбачається, що між ТОВ «Іннова Фінанс» та ОСОБА_2 укладено договір про надання грошових коштів у позику, позичальник ОСОБА_2 тримала кредит в сумі 8000 грн.

Згідно Довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором №3038790224 від 14.02.2024 вбачається, що відповідачка ОСОБА_2 станом на день подачі заяви має заборгованість перед позивачем в сумі 35400 грн.: з яких: 8000 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 27400 грн. - заборгованість за процентами.

Відповідно до паспорту споживчого кредиту ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» надало кредит ОСОБА_2 в сумі 8000 гривень, строк позики 28 днів, загальні витрати за кредитом, орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом 8022,40 грн.

Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За правилом частини першої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205,207 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Щодо укладення кредитних договорів в електронному вигляді

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3Закону України «Про електроннукомерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших, електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З матеріалів справи встановлено, що Договір про надання грошових коштів у позику №3038790224 від 14.02.2024 підписаний відповідачкою електронним підписом.

Відповідачка через особистий кабінет на веб-сайті кредиторів подала заявку на отримання кредитів за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту, після чого кредитор надіслав відповідачці за допомогою засобів зв`язку на вказаний нею номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідачка використала для підтвердження підписання кредитного договору. Без здійснення зазначених вище дій відповідачкою Договір про надання грошових коштів у позику не був би укладений сторонами.

Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» оспорюваний кредитний договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачкою таких не надано, що в силу положень статей 12,81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19; від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19 і від 16 грудня 2020 року у справі 561/77/19.

Щодо виконання умов кредитних договорів.

Позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що відповідачка отримала кредитні кошти (відсутні квитанція чи платіжне доручення на перерахування коштів), і в подальшому порушила обов`язок із їх повернення, тобто не виконував, або неналежним чином виконувала умови Договору про надання грошових коштів у позику №3038790224 від 14.02.2024.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження №14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19, провадження №12-57гс21).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 2 статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Такими доказами можуть бути, зокрема, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо.

Однак станом на день ухвалення рішення матеріали справи не містять первинні документи (в тому числі квитанції чи платіжне доручення), оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», які підтверджують наявність заборгованості відповідачки за Договором про надання грошових коштів у позику №3038790224 від 14.02.2024.

Таблиця обчислення загальної вартості позики та реальні річні процентні ставки за договором про надання грошових коштів у позику, довідка-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором №3038790224 від 14.02.2024 не є належними доказом наявності заборгованості та її розміру та не є первинними документами у розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

З урахуванням того, що на підтвердження позовних вимог позивач не надав належних та допустимих доказів, які підтверджують надання відповідачці кредитних коштів у розмірі, які були передбачені договором, наявність заборгованості за тілом кредиту та процентами, суд доходить висновку про те, що позивач не довів наявність заборгованості у розмірі, вказаному у наданому ним Договорі про надання грошових коштів у позику №2591390124 від 01.01.2024 року.

До подібних висновків дійшов Верховний Суду постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25травня 2021року у справі №554/4300/16-ц,від 26 травня 2021року у справі №204/2972/20, від 13 жовтня 2021року у справі №209/3046/20, від 26жовтня 2022 року у справі №686/6783/21.

Зважаючи на вищенаведене, суд вважає, що у задоволенні позову необхідно відмовити.

Судові витрати суд розподіляє у відповідності до ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст.13,81,89, ч.1 ст.141,263,265,274-279,280-282 ЦПК України, суд, -

вирішив:

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, але не пізніше закінчення строку карантину.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс», місцезнаходження за адресою: вул.Болсуновська, 8, поверх 9, м.Київ, код ЄДРПОУ 44127243.

Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Суддя Олександр ТКАЧЕНКО