Рішення № 123959717, 13.11.2024, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/3725/23

Провадження № 2/752/1023/24

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

13 листопада 2024 року м. Київ

Голосіївський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Ольшевської І.О.,

за участю секретаря судових засідань Овдій-Барандич В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним, -

присутні:

представник позивача: не з`явився

представник відповідача: Масюк Людмила Михайлівна (ордер від 08.05.2023 р. серія АА № 1301812)

В С Т А Н О В И В:

До Голосіївського районного суду м. Києва надійшов позов Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» (надалі також ТОВ «СГ`Оберіг», позивач), за результатом розгляду якого позивач просить суд визнати недійсним з моменту його укладення поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР-208914197, відповідно до якого було забезпечено транспортний засіб «Ford Transit Connect» д.н.з. НОМЕР_1 (vin-code НОМЕР_2 ), а також стягнути з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір.

В обґрунтування позову вказує, що ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1 , відповідач) уклав електронний поліс страхування через сервіс «polis.ua», самостійно зазначивши, що транспортний засіб Ford Transit (д.н.з. НОМЕР_1 , vin-code НОМЕР_2 ): є легковим автомобілем (тип В2), хоча згідно з технічними документами є вантажним фургоном із вантажопідйомністю 0,79 тонни; не підлягає обов`язковому технічному контролю (ОТК), хоча за законодавством та технічними характеристиками, такий обов`язок є обов`язковим. Позивач вказує, що договір діяв з 10.05.2022 по 09.05.2023, відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», договори на транспортні засоби, що підлягають ОТК, укладаються лише після проходження технічного контролю. Таких даних про проходження ОТК у відповідача не було. Після ДТП, у ході розслідування, позивач звернувся до Регіонального сервісного центру МВС, який підтвердив, що транспортний засіб відповідача є вантажним фургоном і потребує регулярного проходження ОТК (кожні два роки). Вказує, що на момент укладення договору у відповідача відсутній дійсний протокол ОТК. За переконанням позивача, відповідач мав умисел внести недостовірну інформацію, що дозволило зменшити розмір страхового платежу (тариф для вантажного автомобіля є значно вищим), а також укласти поліс без проходження обов`язкового технічного контролю. Позивач стверджує, що відповідач порушив п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності», а тому з підстав ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України має бути визнаний судом недійсним. Окремо посилається на ст. 230 ЦК України, зокрема на те, що навмисне введення в оману є підставою для визнання правочину недійсним.

Ухвалою судді від 05.04.2023 року за вказаною позовною заявою відкрито провадження та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

11.05.2023 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, яким відповідач заперечує проти задоволення позову, вказуючи про те, що страховий поліс був укладений у відповідності до форми, яка була запропонована позивачем, та не передбачала внесення додаткової інформації про технічний контроль транспортного засобу. Поліс був укладений через мобільний застосунок Монобанку, в якому алгоритм укладення пропонує лише обмежену кількість опцій для вибору типу транспортного засобу (легковий автомобіль, мотоцикл або електромобіль). Вантажний пікап (Ford Transit Connect) серед цих опцій відсутній. Відповідач обрав тип транспортного засобу, який найбільш підходив під категорію його автомобіля, керуючись технічним паспортом, де автомобіль класифікується як легковий (категорія В). Застосунок Монобанку не містив графи для зазначення проходження технічного контролю (ОТК). Відповідач запевняє, що інформація про ОТК генерується автоматично програмою після укладення договору та не залежить від внесених ним даних. У готовому полісі з`явилася інформація про відсутність необхідності ОТК, але це було додано автоматично без участі відповідача. Відповідач зазначає, що страховик мав можливість перевірити технічний паспорт транспортного засобу до укладення договору, але цього не зробив, за п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності», саме страховик несе відповідальність за перевірку технічного стану транспортного засобу перед укладенням договору. Щодо посилань на ст. 230 ЦК України, як на підстав для визнання полісу недійсним, відповідач вказує, що відсутність графи про технічний контроль у процесі укладення договору виключає можливість умисного приховування інформації та/або омани з його боку.

Надалі, 12.05.2023 вирішено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження за участю сторін, про що постановлено ухвалу суду.

23.05.2023 електронною поштою на адресу суду надійшла відповідь на відзив, якою представник заперечує проти доводів, викладених у відзиві, вказуючи на те, що транспортний засіб Ford Transit Connect (д.н.з. НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 ) є вантажним пікапом, а не легковим автомобілем, а тому відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про дорожній рух», вантажні транспортні засоби підлягають обов`язковому технічному контролю (ОТК) кожні два роки. Лист Головного сервісного центру МВС підтверджує, що зазначений транспортний засіб підлягає ОТК і станом на дату ДТП не мав дійсного протоколу проходження. Відповідач зобов`язаний був надати достовірну інформацію про об`єкт страхування, включаючи інформацію про проходження технічного контролю, а також йому було відомо, що його транспортний засіб є вантажним пікапом і підлягає ОТК, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію. Позивач визнає, що електронний сервіс Монобанку, який використовував відповідач для укладення договору, мав обмеження для внесення повної інформації про вантажні автомобілі, однак, за твердженням позивача, відповідач свідомо обрав цей сервіс, знаючи про неможливість внесення коректних даних, чим умисно ввів страховика в оману. Крім того, вказує, що позивач позбавлений можливості перевіряти наявність протоколу ОТК у реальному часі через обмеження електронних сервісів та перевірка була здійснена лише після настання страхового випадку.

Ухвалою суду від 26.10.2023 підготовче провадження у справі закрито, а справу призначено до судового розгляду.

За розпорядженням керівника апарату суду від 18.01.2024 №76 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ» здійснено повторний автоматизований розподіл вказаної судової справи, у зв`язку з тим, що рішенням Вищої ради правосуддя №1074/0/15-23 від 21.11.2023р. ОСОБА_2 звільнено з посади судді Голосіївського районного суду міста Києва.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.01.2024 справу №752/3725/23 передано на розгляд судді Ольшевській І.О., а тому 25.01.2024 постановлено ухвалу, якою справу прийнято до провадження судді та вирішено подальший розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження із призначенням дати проведення підготовчого засідання у справі.

06.04.2024 підготовче провадження закрито, а справу призначено до судового розгляду по суті про що постановлено ухвалу суду.

Суд, у порядку загального позовного провадження, заслухавши пояснення сторін в судовому засіданні, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом встановлено, що 09.05.2022 між Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» та ОСОБА_1 укладено Договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-208914197, відповідно до якого було забезпечено транспортний засіб «Ford Transit Connect», д.н.з. НОМЕР_1 (vin-code НОМЕР_2 ), 2004 року випуску. Термін дії Полісу встановлений з 00 годин 00 хвилин 10.05.2022 року по 09.05.2023 року включно.

У полісі зазначено, що транспортний засіб належить до типу В2.

Відповідно до листа Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві, відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру транспортних засобів автомобіль «Ford Transit Connect», д.н.з. НОМЕР_1 (vin-code НОМЕР_2 ) підлягає проходженню ОТК з періодичністю - кожні два роки (абзац 2 пункту Порядку). Станом на 25.11.2022 інформація про дійсний (наявний) протокол ОТК відсутня.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Приписами статей 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частинами 5, 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ч. 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України).

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Законом України «Про електронну комерцію» визначено організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлено порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначено права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Так, за статтею 3 вищевказаного Закону електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 7, ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом п. 2.1 ст. 2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 №1961-IV, відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Згідно п. 1.8 ст. 1 цього Закону страховий поліс - єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору.

Статтею 989 ЦК України визначені обов`язки страхувальника, серед яких, передбачено, що страхувальник зобов`язаний при укладенні договору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику.

Частиною 1 статті 21 Закону України «Про страхування» встановлено, що страхувальник зобов`язаний при укладанні договору страхування надати інформацію страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику.

Відповідно до пункту 17.3 статті 17 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при укладенні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності страхувальник зобов`язаний повідомити страховика про всі діючі договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладені з іншими страховиками, а також, за вимогою страховика, надати інформацію про всі відомі обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику.

Згідно п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» і ч. 2 ст. 18 Закону України «Про страхування» договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, що підлягають обов`язковому технічному контролю відповідно до Закону України «Про дорожній рух», укладаються страховиками за умови проходження зазначеними транспортними засобами обов`язкового технічного контролю, якщо вони згідно з протоколом перевірки технічного стану визнані технічно справними. Договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів укладаються на строк, що не перевищує строку чергового проходження транспортним засобом обов`язкового технічного контролю відповідно до вимог Закону України «Про дорожній рух».

Абзацом 2 пункту 3 Порядку проведення обов`язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.2012 №137, визначено, що періодичність проходження обов`язкового технічного контролю становить для вантажних автомобілів незалежно від форми власності вантажопідйомністю до 3,5 тонни, причепів до них із строком експлуатації більше двох років - кожні два роки.

Статтею 37 Закону України «Про дорожній рух» передбачені підстави для заборони експлуатації транспортних засобів, зокрема, забороняється експлуатація транспортних засобів, що підлягають обов`язковому технічному контролю, але не пройшли його.

Починаючи з 07.02.2018р. забезпечена можливість укладання внутрішніх договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (які діють виключно на території України) в електронній формі, відповідно до Розпорядження Нацкомфінпослуг від 31.08.2017 № 3631, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.09.2017 за №1197/31065 «Про затвердження змін до Положення про особливості укладання договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до Положення про особливості укладення договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, затвердженого Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України 27.10.2011 № 673, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.12.2011 за № 1483/20221, в редакції Розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 3631 від 31.08.2017, внутрішній договір страхування - договір (електронний договір) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, який діє виключно на території України (п. 1.2).

Частина ІІІ даного Положення містить особливості укладення внутрішніх електронних договорів страхування, а саме, для укладення внутрішнього електронного договору страхування власник транспортного засобу через ІТС виражає намір укласти договір страхування та вносить відомості, необхідні для укладення такого договору, що є заявою на страхування. Перелік відомостей, необхідних для укладення внутрішнього електронного договору страхування, визначається МТСБУ та оприлюднюється на веб-сайті (веб-сторінці) МТСБУ (п. 3.1).

Страховик на підставі отриманої через ІТС заяви на страхування формує пропозицію укласти внутрішній електронний договір страхування у формі проекту страхового поліса, що реєструється в єдиній централізованій базі даних щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Пропозиція укласти внутрішній електронний договір страхування направляється страховиком власнику транспортного засобу через ІТС і є чинною до закінчення доби, в якій її було сформовано (п. 3.2).

Перелік відомостей, які повинні міститися у пропозиції укласти внутрішній електронний договір страхування, затверджується МТСБУ та оприлюднюється на веб-сайті (веб-сторінці) МТСБУ (п. 3.3).

Якщо власник транспортного засобу погоджується з отриманою пропозицією укласти внутрішній електронний договір страхування, він надає страховику через ІТС відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) укласти внутрішній електронний договір страхування і підписує внутрішній електронний договір страхування через ІТС відповідно до законодавства, що регулює організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції (п. 3.5).

Після підписання власником транспортного засобу внутрішнього електронного договору страхування в порядку, визначеному цим Положенням, до закінчення доби, в якій було сформовано пропозицію укласти внутрішній електронний договір страхування, страховик зобов`язаний зареєструвати страховий поліс в єдиній централізованій базі даних щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та направити страхувальнику підтвердження вчинення електронного правочину (укладення внутрішнього електронного договору страхування) шляхом надсилання електронного документа - візуальної форми страхового поліса (п. 3.6.).

Внутрішній електронний договір страхування вважається укладеним з моменту одержання страховиком відповіді про прийняття власником транспортного засобу пропозиції укласти внутрішній електронний договір страхування (п. 3.8).

Внутрішній електронний договір страхування набирає чинності з початку строку його дії, що зазначений у страховому полісі, але не раніше дати його реєстрації у єдиній централізованій базі даних щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (п. 3.9.).

Відповідно до п. 14.2 ст. 14 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик не може відмовити будь-якому страхувальнику в укладенні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Як вбачається з матеріалів справи та не ставиться сторонами під сумнів, оспорюваний договір страхування №208914197, який зареєстрований у єдиній централізованій базі даних 09.05.2022р., укладено в електронній формі, є візуальною формою полісу, що посвідчує укладення внутрішнього електронного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, який діє виключно на території України на умовах, встановлених Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Даний договір, який є предметом спору, є оспорюваним правочином.

З наведених вище норм закону вбачається, що саме страхувальник, у даному випадку відповідач ОСОБА_1 , має надавати відомості, необхідні для укладення договору страхування, зокрема, щодо технічних характеристик забезпечувального транспортного засобу.

Згідно пункту 2.1.4. Положення про особливості укладення договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, затвердженого Розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері фінансових послуг №3631 від 31.08.2017, поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів заповнюється відповідно до порядку заповнення поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, який встановлюється МТСБУ.

Перелік відомостей, необхідних для укладання внутрішнього електронного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, затвердженим протоколом Президії МТСБУ від 25.05.17 № 401/2017 і розробленим відповідно до Положення про особливості укладання електронних договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, затвердженого Розпорядженням Нацкомфінпослуг, містить пункт 3, яким визначено, що для укладання внутрішнього електронного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страховик повинен мати наступні відомості: пункт 3 «Особливі умови використання забезпеченого ТЗ», зокрема, ознака того, що ТЗ підлягає обов`язковому технічному контролю та дата наступного ОТК (для ТЗ, що підлягає обов`язковому технічному контролю).

У пункті 6 вказаного Переліку йде мова про те, що відомості, зазначені в п. п. 1-4 страховик повинен отримати від страхувальника, але має право перевірити їх достовірність шляхом звірки з наявними даними у власних інформаційних реєстрах та за даними державних інформаційних ресурсів.

Таким чином, страховик не був позбавлений можливості перевірити надану відповідачем інформацію таким же чином, як це було зроблено ним після настання страхового випадку, проте страховик - позивач не пред`являв до відповідача ніяких вимог та погодився з тими відомостями, які були надані відповідачем.

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230-233 ЦК України суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів, зокрема, обману і наявності їх безпосереднього зв`язку із волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману іншої сторони правочину, яка його вчинила, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, у якій описуються властивості речі). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю. Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін. Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тобто, обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. При чому це робиться навмисно, з метою, аби правочин був вчинений. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особа введена в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 ЦК України може бути визнаний судом недійсним. Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особа введена в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не надано належних, достовірних і достатніх доказів на підтвердження того, що відповідач при укладанні страхового договору діяв умисно та повідомив недостовірну інформацію стосовно предмету страхування.

Недоведеність факту обману з боку відповідача є підставою для відмови в задоволенні позову.

При укладенні договору страхування сторони в даній справі виходили з того, що автомобіль марки «Ford Transit Connect» д.н.з. НОМЕР_1 (vin-code НОМЕР_2 , є технічно справним. Відсутність проходження транспортним засобом обов`язкового технічного контролю в даному випадку не вплинула на виникнення страхового випадку, а тому процесуальна поведінка страховка, яка об`єктивно спрямована на відмову у виплаті страхового відшкодування, слід вважати недобросовісною, що не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, визначеним у п. 6 ч. 1 ст. 2 ЦК України (справедливість, добросовісність та розумність).

Позивач не спростував заперечень відповідача про те, що за розумною та добросовісної поведінки позивач мав можливість з`ясувати відсутність інформації про проходження вказаних транспортним засобом технічного огляду, оскільки відповідач надав страховику усю необхідну інформацію про його марку та Він-код, які надають технічну можливість для страховика за довідковими даними ідентифікувати цей автомобіль, як транспортний, а тому за недоведеності умислу в діях відповідача на обман страховика про укладення договору страхування доводи скарги про його доведеність є безпідставними та висновків суду не спростовують.

Сторона оспорюваного правочину, дії якої засвідчують спрямування її волі, яка мала на меті укладення правочину, не може надалі оспорювати правочин з підстав, про які вона знала або повинна була знати під час виявлення цієї волі, що випливає із засад добросовісності, на яких ґрунтується зобов`язання (частина третя статті 509 ЦК України).

Cуд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

У порядку статті 141 Цивільного процесуального кодексу України суд не вирішує питання розподілу судових витрат, враховуючи, що в межа даного спору судом ухвалено рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 141, 258, 259, 354 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним залишити без задоволення.

2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

4. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відомості про учасників справи

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» (адреса: вул. Васильківська, 14, м. Київ, 03040, код ЄДРПОУ 39433769).

Відповідач: ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Повний текст складено та підписано 25.11.2024р.

Суддя І.О. Ольшевська