Рішення № 123953991, 17.12.2024, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/2886/24

Провадження № 2/161/1709/24

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 року Луцький міськрайонний суд Волинської області

в складі: головуючогосудді Пушкарчук В.П.

за участю секретаря судового засідання Швед Н.В.

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

відповідача - ОСОБА_3

представника третьої особи - Перій С.М.

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Луцької міської ради, Виконавчий комітет Луцької міської ради, про визначення місця проживання дітей, -

В С Т А Н О В И В:

13.02.2024 року ОСОБА_1 через свого представника звернулася до суду з вищевказаною позовною заявою на обгрунтування якої зазначила, що 28.07.2006 року між нею та відповідачем ОСОБА_3 зареєстровано шлюб, який судовим рішенням від 29.12.2023 року у справі № 158/2359/23 було розірвано. За час шлюбу у них народилося п`ятеро спільних дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ), ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (дитина з інвалідністю). Після смерті сина ОСОБА_5 , відповідач з 04.10.2023 року відібрав спільних дітей, умисно налаштував їх проти неї. За час спільного життя вона в належний спосіб виконувала свої батьківські обов`язки, всіляко дбала та брала участь у забезпеченні потреб дітей, її відносини з останніми грунтувалися на любові та довірі. Натомість, відповідач часто застосовував щодо дітей фізичну силу, поводив себе деспотично, неодноразово проявляв відносно сім`ї агресію та психологічне насильство. В той час, коли вона перебувала у відпустці по догляду за дитиною з інвалідністю з дитинства, ОСОБА_3 турбувався про матеріальне становище сім`ї. Після погіршення шлюбних відносин із відповідачем, останній користуючись своїм кращим за їх матеріальним становищем, забезпечував дітей усім необхідним, а також робив усе наперекір її методам виховання, тим самим негативно налаштовуючи дітей проти неї, як матері. На даний час ОСОБА_3 мешкає із чотирма їх спільними дітьми в однокімнатній квартирі, що свідчить про критичну недостатність місця для їх проживання та розвитку. Натомість, вона забезпечена трикімнатним житловим будинком із всіма комунальними зручностями, з належним санітарно-гігієнічним станом та із окремими спальними місцями для дітей, місцями для їх навчання та гри. Із відібранням відповідачем у неї дітей вона категорично не погоджується, оскільки обсяг батьківських прав щодо дітей у них з ОСОБА_3 однаковий. Враховуючи наведене, просить суд визначити місце проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 разом з їх матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

05.03.2024 року відповідачем було подано до суду відзив на позовну заяву. В обгрунтування своїх заперечень щодо позову останній зазначає, що наведені у позовній заяві обставини є надумані та спотворені. Вказує, що позивачка за час їх спільного проживання однією сім`єю без його згоди змінила місце навчання дітей. Дана обставина та певні життєві факти вкрай негативно відобразилися на їх сину ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який категорично відмовився відвідувати новий навчальний заклад, оскільки попередньо у такому дитина піддавалася булінгу. 04.10.2023 року працівники Романівського ліцею, куди було переведено на навчання неповнолітнього ОСОБА_10 , попередньо домовившись із ОСОБА_1 , яка має розлади психіки, без його відому, навідалися до місця їх проживання із невідомою ціллю. Після даного візиту того ж дня їх спільний син ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вчинив самогубство. Дана обставина зумовила необхідність зміни місця їх проживання для нормалізації подальшого життя дітей після смерті їх брата. Поряд з цим, ОСОБА_1 за час їх шлюбних відносин не завжди виконувала свої батьківські права в належний спосіб. З огляду на наведене, у задоволенні позову просить відмовити повністю.

Позивачка та її представник заявлені вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Відповідач щодо задоволення позову заперечував.

Представник третьої особи вважає недоцільним визначення місця проживання дітей разом з позивачкою.

Заслухавши пояснення учасників судового провадження, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 28.07.2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, який рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 29.12.2023 року в цивільній справі № 158/2359/23 було розірвано (а.с.14-15).

За час шлюбу у ОСОБА_3 та ОСОБА_1 народилося п`ятеро спільних дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с. 8-12).

Неповнолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.13).

Судом також встановлено та сторонами не заперечується, що після припинення шлюбних відносин між сторонами неповнолітні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та малолітній ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 залишилися проживати разом зі своїм батьком, відповідачем ОСОБА_3 , а позивачка ОСОБА_1 проживає окремо від них.

Вищевказана обставина узгоджується з тим, що на підставі рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 24.04.2024 року в цивільній справі № 158/3660/23, яке залишено без змін постановою Волинського апеляційного суду від 13.08.2024 року, саме із позивачки на користь відповідача стягуються аліменти на утримання їх чотирьох спільних дітей (а.с. 166-169).

У своєму позові ОСОБА_1 ставить питання про визначення місця проживання їх спільних з відповідачем дітей разом з нею.

Відповідно до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

У ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ від 07.12.2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Результат аналізу наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які наділяли би будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини суди повинні крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан, її думку тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 14.02.2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення ч. 1 ст. 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок, що «декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23.05.1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності.

У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».

На переконання суду, сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення встановлення належних стосунків між дитиною і батьками, що є фундаментальними для благополуччя дитини. Дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, та є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів.

Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 23.02.2023 року у справі № 188/1542/20 (провадження № 61-11857св22).

У розглядуваній справі не встановлено жодних фактів, що вказують на зміну обставин, які суперечили б інтересам дітей, відносно того моменту, коли останні почали проживати разом зі своїм батьком та окремо від матері.

Обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивачкою не було надано достатніх доказів, які б свідчили про те, що місце проживання неповнолітніх ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та малолітнього ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 слід визначити разом з нею, тобто що зазначене буде відповідати принципу «найкращих інтересів дитини», що є пріоритетним при вирішенні цієї справи.

Долучені до матеріалів справи докази на підтвердження належного виконання своїх батьківських обов`язків не спростовує тієї обставини, що визначення місця проживання дітей разом з батьком буде для них більш комфортним і зручним.

Вищевказане твердження також не спростоване поясненнями допитаної в ході розгляду справи свідка ОСОБА_12 .

При цьому варто наголосити, що виконання матір`ю батьківських обов`язків відносно своїх дітей не утворює привілеїв для визначення їх місця проживання саме з нею, оскільки участь у виховуванні дитини, піклуванні про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпеченні здобуття освіти, підготовки до самостійного життя є обов`язком кожного з батьків.

В своєму рішенні у справі «М.С. проти України» від 11.07.2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в справах про визначення місця проживання дітей основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

В ході розгляду справи судом також було встановлено, що ОСОБА_1 як на час пред`явлення даного позову, так і на дату ухвалення даного судового рішення ніде не працевлаштована, що ставить під сумнів її здатність в належний спосіб утримувати її дітей.

Поодинокі випадки придбання позивачкою речей першої необхідності для дітей чи надання їм готівкових коштів не спростовує вищенаведеного.

Суд звертає увагу й на те, що у ОСОБА_1 існує заборгованість по сплаті аліментів на своїх дітей, яку вона не має змоги погасити.

При цьому, суд враховує що за період з 2018 року по 2023 рік остання дванадцять разів перебувала на стаціонарному лікуванні у КП «ВОПЛ м. Луцька» з діагнозом: гострий поліморфний розлад без симптомів шизофренії».

При вирішенні даного спору суд приймає до уваги висновок служби у справах дітей Луцької міської ради «Про недоцільність визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , разом з матір`ю ОСОБА_1 » № 174 від 14.06.2024 року, затверджений рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради № 355-1 від 19.06.2024 року, зміст якого прямо суперечить обгрунтованості заявленим позовним вимогам (а.с.150-152).

На переконання суду, вищевказаний висновок є всебічним, повним, об`єктивним, обґрунтованим, а тому має бути покладений судом в основу даного рішення у якості доказу.

Суд також вважає, що за час проживання спільних дітей сторін разом зі своїм батьком, без їх матері, для дітей вже склалася звична обстановка, психологічно і фізично діти (з огляду на їх вік) прив`язані до відповідача, а тому у них існує тісний зв`язок.

В ході розгляду справи не знайшли свого підтвердження доводи сторони позивача, що відповідач не належно виконує свої батьківські обов`язки відносно малолітніх дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , а відтак що існують обставини, які істотно впливають чи унеможливлюють їх проживання разом зі своїм батьком.

Виходячи з принципу пріоритетності прав та інтересів дітей, взявши до уваги встановлені в ході розгляду справи обставини у своїй сукупності, суд вважає необхідним у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Луцької міської ради, Виконавчий комітет Луцької міської ради, про визначення місця проживання дітей відмовити повністю.

Суд зауважує, що мати дітей, яка безсумнівно відіграє важливу роль у їх житті та розвитку, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я синів та доньки, стан їх розвитку, незалежно від того, з ким вони будуть проживати.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 81, 263 ЦПК України, на підставі ст.ст. 141, 150, 155 СК України, Закону України "Про охорону дитинства", суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Луцької міської ради, Виконавчий комітет Луцької міської ради, про визначення місця проживання дітей - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі складення рішення відповідно до ч. 6ст. 259 ЦПК України- з дня складення рішення в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Третя особа: Служба у справах дітей Луцької міської ради, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Богдана Хмельницького, 21.

Третя особа: Виконавчий комітет Луцької міської ради, адреса: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Богдана Хмельницького, 19, код ЄДРПОУ 04051327.

Повний текст рішення складено 23 грудня 2024 року.

Суддя Луцького міськрайонного

суду Волинської області В.П. Пушкарчук