Ухвала суду № 123915612, 19.12.2024, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

19.12.2024 Справа№914/3109/24

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., розглянувши заяву

Львівської міської ради

про: про забезпечення позову до подання позовної заяви,

особа, що може отримати статус

відповідача: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ,

без виклику сторін,

ВСТАНОВИВ:

18.12.2024р. Львівська міська рада звернулась до Господарського суду Львівської області із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, в якій просить суд застосувати заходи до забезпечення позову шляхом: заборони вчинення сторонам, а також іншим органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав (державним реєстраторам прав на нерухоме майно; виконавчим органам сільських, селищних і міських рад, Київської, Севастопольської міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, акредитованим суб`єктам як суб`єктам державної реєстрації прав; територіальним органам Міністерства юстиції України), вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо: нежитлової будівлі в плані під літ. «А-1» , загальною площею 33,9 кв.м., на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 32902826).

Подання даної заяви про забезпечення позову обумовлено тим, що заявник має намір звернутися до суду з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, з метою усунення перешкод в користуванні Львівською міською радою земельною ділянкою, шляхом знесення приміщення, площею 33,9 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 32902826) з скасуванням державної реєстрації права власності ФОП ОСОБА_1 на це приміщення.

Львівською міською радою була прийнята ухвала №540 від 12.06.2003р. «Про надання у короткострокову оренду земельних ділянок для встановлення та обслуговування малих архітектурних форм у м.Львові», на підставі якої суб`єктам підприємницької діяльності, зокрема, ФОП ОСОБА_1 , було передано у короткострокову оренду земельні ділянки для встановлення та обслуговування малих архітектурних форм без зміни категорії земель. Окрім цього, на підставі даної ухвали 06.04.2009р. був укладений договір оренди земельної ділянки № Ш-1462, терміном до 18.12.2013р., за адресою: АДРЕСА_1 для обслуговування малої архітектурної форми. Об`єктом даного договору була земельна ділянка комунальної власності, заг. площею 0,0095 га, що зареєстрована за кадастровим номером 4610137500:07:001:0018. Відповідно до п.3 вказаного договору, на орендованій земельній ділянці не було об`єктів нерухомого майна.

Згодом, 17.11.2014р. між Львівською міською радою та ФОП ОСОБА_1 була укладена додаткова угода до договору оренди земельної ділянки від 06.04.2009р. №Ш-1462, згідно з якою земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 передавалась в оренду відповідачу для розміщення тимчасової споруди. Додатковою угодою також був продовжений термін дії договору до 30.12.2014р.

Однак, термін договору оренди землі 30.12.2014р. закінчився й не був ні поновлений, ні укладений новий. Окрім цього, у Львівській міській раді відсутні звернення відповідача щодо поновлення чи укладення нового договору оренди землі для обслуговування тимчасової споруди за адресою: АДРЕСА_1 .

Комісією управління архітектури та урбаністики, управління земельних ресурсів та управління державного контрою за використанням та охороною земель департаменту містобудування Львівської міської ради 28.05.2024р. було проведено обстеження тимчасової споруди, що розташована на АДРЕСА_1 . Обстеження проведено на підставі наказу департаменту містобудування від 05.04.2023р. №91 «Про створення комісії для проведення аналізу функціонування та розміщення тимчасових споруд, які є на території м. Львова та є в переліку тимчасових споруд, що входять до Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові, затверджений ухвалою від 26.12.2019р. №6107».

За результатами обстеження складено акт №128, яким встановлено, що у спірній споруді здійснюється реалізація продуктів харчування, зокрема й торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами. Окрім того, вказаним актом встановлений факт відсутності будь-яких дозвільних документів на тимчасову споруду, договору оренди земельної ділянки чи договору на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення тимчасових споруд.

Відповідно до відомостей, що надані в листі Інспекції державного архітектурно- будівельного контролю №4-0006-11461 від 30.08.2024р., згідно з даними реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва дозвільні документи на виконання будівельних робіт та готовність об`єкта до експлуатації за вищезазначеною адресою відсутні.

Згідно з листом департаменту архітектури та просторового розвитку Львівської міської ради №4-39-11251 від 27.08.2024р., містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва (забудови земельної ділянки) на об`єкт будівництва за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 32902826), загальною площею 33,9 кв.м. не надавалися.

Розглянувши заяву про забезпечення позову до подання позовної заяви, суд встановив наступне:

Згідно зі статтею 136 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Отже, аналізуючи викладене, можна дійти висновку, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Правові позиції Верховного Суду в питаннях забезпечення позову зводяться до того, що господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості й адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.10.2018р. у справі № 913/257/18).

Пунктами 2, 4 ч.1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Суть забезпечення позову - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи; полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

За змістом статті 136 Господарського процесуального кодексу України, при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між певним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову чи забезпечити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18.12.2024р. №408735358, нежитлова будівля літ.«А-1», загальною площею 33,9 кв.м. на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 32902826) перебуває у власності Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

Однак, як стверджує заявник, власником земельної ділянки на АДРЕСА_1 є Львівська міська територіальна громада в особі Львівської міської ради.

Відтак, на даний час, ФОП ОСОБА_1 , за твердженням заявника, самовільно зайняв та фактично використовує земельну ділянку комунальної власності, площею 0,0095 га на АДРЕСА_1 , шляхом розміщення вказаної вище споруди за відсутності відповідного рішення Львівської міської ради про передачу у власність або користування (оренду) даної земельної ділянки, чим порушує право власності Львівської міської територіальної громади на земельну ділянку.

Суд звертає увагу на те, що предметом майбутнього спору є не лише земельна ділянка, права на яку порушуються, на переконання заявника, у спосіб розміщення на ній об`єкта нерухомого майна, а й сам об`єкт нерухомого майна, який, на думку заявника, перешкоджає йому використовувати земельну ділянку. Заявлений позов буде з вимогами немайнового характеру.

Суд зазначає, що виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Європейським судом з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» (рішення від 19.03.1997р.) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися, як складова частина судового розгляду. Водночас, судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини.

Також, суд враховує, що заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Конкретний захід забезпечення позову буде співвідносним із позовною вимогою, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020р. у справі № 753/22860/17).

Заходи забезпечення позову, виконуючи роль гарантії виконання судового рішення з конкретним предметом спору, водночас не повинні припиняти чи іншим чином негативно впливати на діяльність сторони зобов`язання чи інших осіб.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020р. у справі № 381/4019/18.

За таких обставин, і усталеної судової практики, враховуючи достатню ймовірність розпорядження відповідачем належним йому на праві власності майном, стосовно якого заявник заявлятиме позовні вимоги для відновлення захисту своїх прав, як власника земельної ділянки, на якій об`єкт нерухомості розташований, суд зазначає, що позивачем обрано відповідний та співвідносний із предметом спору спосіб забезпечення позову.

Також, суд зазначає, що заборона вчиняти дії стосовно предмета спору не створює перешкод відповідачу в здійсненні господарської діяльності та не обмежує використання об`єкта нерухомості для своїх цілей. Об`єкт не вилучається із володіння та користування відповідача, а вжиті заходи забезпечення позову мають на меті збереження об`єкта нерухомості в тому правовому стані, в якому він знаходиться на цей час і на час вирішення спору по суті. Обраний позивачем спосіб забезпечення позову не призводить до невиправданого обмеження майнових прав відповідача і не порушують збалансованість інтересів сторін у цій справі.

Крім цього, у суду відсутні докази, що вжитими заходами забезпечення позову можуть порушуватися права інших осіб, адже право розпорядження нерухомим майном належить саме його власнику і всі наступні правочини та дії вчиняються саме з волевиявлення власника.

Суд також зауважує, що у випадку невжиття таких заходів, об`єкт нерухомості може бути відчужений чи змінений, що обумовить звернення з новими позовними вимогами до нових власників.

Оскільки виконання в майбутньому судового рішення у даній справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи перебуватиме у власності майбутнього відповідача нежитлове приміщення, то суд погоджується з думкою заявника, що застосування заходу забезпечення позову, обраного позивачем, безпосередньо пов`язане із предметом позову та є способом забезпечити гарантії виконання судового рішення.

Суд зазначає, що вжиття заходів забезпечення позову у обраний позивачем спосіб є обґрунтованим, відповідає приписам п. п. 2, 4 ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України, тому заява підлягає задоволенню.

Також, суд враховує, що заходи забезпечення позову є тимчасовими на період вирішення спору по суті з метою зупинення вчинення під час розгляду справи дій, які матимуть відповідні юридичні наслідки та можуть призвести до нівелювання ефективного захисту інтересів заявника за результатами вирішення спору в разі задоволення позову.

Відповідно до частини 1 та частини 4 статті 141 Господарського процесуального кодексу України, суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.

Отже, з наведеного слідує, що зустрічне забезпечення є гарантією відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть виникнути в результаті застосування судом забезпечувальних заходів.

Комплексний аналіз процесуальних норм свідчить, що вирішення питання про необхідність застосування зустрічного забезпечення саме за ініціативою суду є виключно правом суду, і лише подача відповідного клопотання зацікавленим учасником справи створює вже обов`язок суду вирішити позитивно чи негативно дане питання. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд, зокрема, у постановах від 31.07.2019р. у справі № 904/4900/18 та від 20.08.2020р. у справі № 910/6503/19.

Розгляд судом заяви про забезпечення позову, яка не містить пропозиції щодо зустрічного забезпечення, не є порушенням норм статей 139, 140 ГПК України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 144 ГПК України, ухвала господарського суду про забезпечення позову має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження. Примірник ухвали про забезпечення позову негайно надсилається заявнику, всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також, залежно від виду вжитих заходів, направляється судом для негайного виконання державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів.

Суд звертає увагу заявника, що відповідно до ч. 3 ст. 138 ГПК України, у разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви, заявник повинен пред`явити позов протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову. При цьому, згідно з п. 1 ч. 13 ст. 145 ГПК України, заходи забезпечення позову, вжиті судом до подання позовної заяви скасовуються судом у разі неподання заявником відповідної позовної заяви згідно з вимогами частини третьої статті 138 цього Кодексу.

Керуючись ст. 137, 140, 232-235, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.Заяву Львівської міської ради про забезпечення позову до подання позовної заяви задовольнити.

2.Заборонити вчинення сторонам, а також іншим органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав (державним реєстраторам прав на нерухоме майно; виконавчим органам сільських, селищних і міських рад, Київської, Севастопольської міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, акредитованим суб`єктам як суб`єктам державної реєстрації прав; територіальним органам Міністерства юстиції України), вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо: нежитлової будівлі в плані під літ. «А-1» , загальною площею 33,9 кв.м., на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 32902826).

Стягувачем за цією ухвалою є: Львівська міська рада (місцезнаходження: Україна, 79008, Львівська обл., місто Львів, пл.Ринок, будинок 1; ідентифікаційний код: 04055896);

Боржником за цією ухвалою в частині вжитого заходу забезпечення позову є:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 );

Ця ухвала Господарського суду Львівської області є виконавчим документом в розумінні п.2 ч.1 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» та дійсна для пред`явлення до виконання протягом трьох років з наступного дня після набрання нею законної сили, а саме до 20.12.2027р.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до ч.13 ст.145 ГПК України, заходи забезпечення позову, вжиті судом до подання позовної заяви, скасовуються судом також у разі: 1) неподання заявником відповідної позовної заяви згідно з вимогами ч. 3 ст. 138 цього Кодексу; 2) повернення позовної заяви; 3) відмови у відкритті провадження у справі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею - 19.12.2024 р.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Суддя Король М.Р.