Ухвала суду № 123904475, 19.12.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про передачу справи за підсудністю

19 грудня 2024 року м. Київ №320/58287/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Щавінський В.Р., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийняте ГУ ДМС в Одеській області від 24 жовтня 2024 року, номер: 5101130100016934;

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про оформлення та видачу йому посвідки на тимчасове проживання в Україні.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.12.2024 позовну заяву залишено без руху.

У вказаній ухвалі зазначені недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення, встановлено строк для усунення недоліків та зазначені наслідки невиконання вимог ухвали суду.

До суду 16.12.2024 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків, у якій останній просить суд:

«- прийняти у справі №320/58287/24 відмову позивача ОСОБА_1 від позову в частині вимог про зобов`язання Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про оформлення та видачу йому посвідки на тимчасове проживання в Україні;

- позовні вимоги у справі № 320/58287/24 про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийняте ГУ ДМС в Одеській області від 24 жовтня 2024 року, номер: 5101130100016934, - розглянути по суті та їх задовольнити.».

Отже, враховуючи вищевказане, ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області з вимогою про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийняте ГУ ДМС в Одеській області від 24 жовтня 2024 року, номер: 5101130100016934.

З даного приводу суддя зазначає таке.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

З`ясовуючи відповідність позовної заяви вказаним вимогам, суд зазначає наступне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Питання розмежування предметної юрисдикції адміністративних судів регулюється нормами ст. 20 КАС України.

Так, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи, пов`язані з перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, щодо: примусового повернення в країну походження або третю країну іноземців та осіб без громадянства; примусового видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України; затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України; продовження строку затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України; затримання іноземців або осіб без громадянства до вирішення питання про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту в Україні, або особами без громадянства; затримання іноземців або осіб без громадянства з метою забезпечення їх передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію.

Відповідно до частини 1 статті 288 КАС України позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну чи їх примусове видворення за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальних органів чи підрозділів, органу охорони державного кордону, органу Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

Таким чином, згідно з нормами КАС України адміністративні справи за позовами іноземців та осіб без громадянства про оскарження рішень про примусове повернення до країни походження або третьої країни за предметною юрисдикцією підсудна місцевому загальному суду як адміністративному.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria)). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

З метою забезпечення кращого захисту прав, свобод фізичних та юридичних осіб в різних сферах суспільних правовідносин, здійснення якісного та неупередженого судочинства, належної організації діяльності судів України, запроваджено систему спеціалізації судів.

З цією метою процесуальними кодексами, зокрема, врегульовані питання щодо предметної підсудності спорів у всіх суспільних правовідносинах, які підлягають оскарженню в судовому порядку, тобто чітко визначено конкретні категорії справ, які має право розглядати суд певної юрисдикції, що покладено в основу функціонування системи судочинства України. Тому суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції.

Отже, суд зазначає, що у випадку розгляду даної справи Київським окружним адміністративним судом, як судом першої інстанції, буде порушено принцип розгляду справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, гарантування якого визначено статтею 6 Конвенції.

За таких обставин, враховуючи, що адресою місцезнаходження відповідача Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області, є адреса: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 4-А, суд вважає за необхідне передати справу до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням відповідача (Дніпровського районного суду міста Києва).

Відповідно до частин шостої та восьмої статті 29 КАС України питання про передачу адміністративної справи, крім випадку, визначеного пунктами 4-6 частини першої цієї статті, суд вирішує ухвалою. Ухвалу про передачу адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого може бути оскаржено.

Передача адміністративної справи з одного суду до іншого на підставі відповідної ухвали, яка підлягає оскарженню, здійснюється не пізніше наступного дня після закінчення строку на оскарження такої ухвали, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 318 КАС України, рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.

Отже, порушення окружним адміністративним судом правил як предметної так і територіальної підсудності є підставою для скасування судового рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю.

Наведене дає підстави стверджувати, що процесуальний закон забороняє адміністративним судам розглядати справи, які йому територіально не підсудні, і зобов`язує його направити таку справу на розгляд за встановленою законом підсудністю.

Керуючись статтями 25, 26, 29, 243, 248 КАС України, суд

у х в а л и в:

1. Матеріали адміністративної справи №320/58287/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, передати за підсудністю до Дніпровського районного суду міста Києва (вул. Пластова, 3, м. Київ, 02105).

2. Передачу справи здійснити не пізніше наступного дня після закінчення строку на оскарження ухвали, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задоволення.

3. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Суддя Щавінський В.Р.