Рішення № 123903547, 21.11.2024, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

21 листопада 2024 року м. Ужгород№ 260/6317/24 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гебеш С.А.

при секретарі судових засідань - Романець Е.М.

та осіб, які беруть участь у справі:

позивач - не з`явилася;

представник відповідача - Мегеш К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, в якому просить суд:

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 23.08.2024 року ПС 909190846878 про відмову мені у зарахуванні до стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, періоду проходження строкової військової служби, половини строку навчання за денною формою в Українській юридичній академії ім. Ф.Е. Дзержинського на денному факультеті і роботи стажера та про відмову в здійснені перерахунку щомісячного довічного грошового утримання із урахуванням зазначеного стажу згідно заяви від 16.08.2024 року на підставі розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 14.08.2024 року за № 5- 123-2024 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати мені до стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці періоди: проходження строкової військової служби з 12.05.1977 по 08.05.1979 року - 1 рік 11 місяців 26 дні, половини строку навчання за денною формою в Українській юридичній академії ім. Ф.Е. Дзержинського на денному факультеті з 01.09.1981 по 01.07.1985 - 1 рік 11 місяців і роботи стажером Кіровського районного суду м. Донецька, консультантом з правової пропаганди відділу юстиції Донецького облвиконкому, консультантом по статистиці та спец.роботі відділу юстиції Донецького облвиконкому 01.08.1985 - 21.06.1987 -01 рік 10 місяців 21 день, згідно розрахунку стажу, виданого Луганським апеляційним судом. 14.08.2024 року за № 5-123-2024 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити мені призначення та виплату щомісячного грошового утримання судді у відставці з 16 серпня 2024 року, виходячи зі стажу роботи 35 років 03 місяці 09 днів, в розмірі 80% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, згідно розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 14.08.2024 за №5-123-2024, виданого Луганським апеляційним судом, з урахуванням раніше виплачених сум.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області за рахунок його бюджетних асигнувань на мою користь витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що звернувся до Луганського апеляційного суду з заявою про надання інформаційної довідки щодо зарахування навчання, проходження військової служби, а також зарахування до стажу роботи на посаді судді стажу (досвіду) роботи професійної діяльності, вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. На вказану заяву отримав розрахунок Луганського апеляційного суду за № 5-123-2024 від 14.08.2024 року відповідно до якого, згідно з документами, які містяться в матеріалах особової справи, навчання, проходження військової служби та стаж роботи за юридичною спеціальністю становить: Служба в армії: 12.05.1977 - 08.05.1979, тривалість стажу 01 рік 11 місяців 26 днів; Харківський юридичний інститут (на теперішній час Українська юридична академія ім. Ф.Е. Дзержинського): 01.09.1981 - 01.07.1985, тривалість стажу: 03 роки, 10 місяців 00 днів, 50% 01 рік 11 місяців 00 днів; Стажер Кіровського районного суду м. Донецька, консультант з правової пропаганди відділу юстиції, консультант по статистиці та спец.роботі відділу юстиції Донецького облвиконкому: 01.08.1985 - 21.06.1987, тривалість стажу: 01 рік 10 місяців 21 день. Таким чином всього, з урахуванням 50% за навчання у Харківському юридичному інституті (на теперішній час Українській юридичній академії ім. Ф.Е. Дзержинського), такий мій стаж становив 5 років 9 місяців і 17 днів.

Зазначає, що 16.08.2024 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві Управління обслуговування громадян Відділі обслуговування громадян № 7 (Подільський район) з заявою про проведення перерахунку пенсії у відповідності з вищевказаною довідкою Луганського апеляційного суду за № 5-123-2024 від 14.08.2024 року. Однак, 23.08.2024 року Головним управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (надалі відповідач) за наслідками розгляду моєї заяви від 16.08.2024р. прийнято рішення ПС 909190846878 про відмову мені у перерахунку пенсії із посиланням на положення статті 137, частину 6 статті 69 і статтю 142 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII, оскільки підстав для зарахування навчання, проходження військової служби, роботи стажера, при обчисленні зазначеного збільшення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці немає.

Вважаючи вказане рішення протиправним та таким. що порушує його право на соціальний захист, позивач звернувся з даним позовом до адміністративного суду.

25.10.2024 року відповідач надіслав до суду відзив, відповідно до якого проти позову заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, як безпідставних. Заперечуючи проти позову, відповідач зокрема зазначає, що відсотковий показник довічного грошового утримання позивача був визначений із урахуванням стажу роботи та у відповідності із ч. 3 ст. 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Позивач, будучи належним чином повідомлена про день, час та місце судового розгляду справи, в судове засідання не з`явилася, однак 313.10.2024 року подав до суду заяву, із змісту якої вбачається, що такий позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить розгляд справи проводити за його відсутності.

Представник відповідача в судовому засіданні, проти задоволення позову заперечила та просила суд відмовити в задоволенні позову, з мотивів викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши думку представника відповідача, розглянувши подані сторонами документи, матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є суддею у відставці Апеляційного суду Луганської області і здобув право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Рішенням Вищої Ради Юстиції від 08 грудня 2016 року № 3182/0/15-16 у зв`язку з поданням заяви про відставку, на підставі статті 8, пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, частини другої розділ II «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» статті 116 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», позивача було звільнено з посади судді Апеляційного суду Луганської області та відраховано зі штату цього суду згідно наказу Голови суду від 14.12.2016 року за № 195.

Стаж роботи судді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання становить, на той час, 29 років 05 місяців і 22 дні.

13.08.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Луганського апеляційного суду з заявою про надання інформаційної довідки щодо зарахування навчання, проходження військової служби, а також зарахування до стажу роботи на посаді судді стажу (досвіду) роботи професійної діяльності, вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

На вказану заяву, Луганський апеляційній суд надав розрахунок за № 5-123-2024 від 14.08.2024 року відповідно до якого, згідно з документами, які містяться в матеріалах особової справи ОСОБА_1 , навчання, проходження військової служби та стаж роботи за юридичною спеціальністю становить:

Служба в армії: 12.05.1977 - 08.05.1979, тривалість стажу 01 рік 11 місяців 26 днів;

Харківський юридичний інститут (на теперішній час Українська юридична академія ім. Ф.Е. Дзержинського): 01.09.1981 - 01.07.1985, тривалість стажу: 03 роки, 10 місяців 00 днів, 50% 01 рік 11 місяців 00 днів;

Стажер Кіровського районного суду м. Донецька, консультант з правової пропаганди відділу юстиції, консультант по статистиці та спец.роботі відділу юстиції Донецького облвиконкому: 01.08.1985 - 21.06.1987, тривалість стажу: 01 рік 10 місяців 21 день.

16.08.2024 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві Управління обслуговування громадян Відділі обслуговування громадян № 7 (Подільський район) із заявою про проведення перерахунку пенсії у відповідності з вищевказаною довідкою Луганського апеляційного суду за № 5-123-2024 від 14.08.2024 року.

23.08.2024 року Головним управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (надалі відповідач) за наслідками розгляду заяви позивача від 16.08.2024р. прийнято рішення ПС 909190846878 про відмову у перерахунку пенсії із посиланням на положення статті 137, частину 6 статті 69 і статтю 142 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII, оскільки підстав для зарахування навчання, проходження військової служби, роботи стажера, при обчисленні зазначеного збільшення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці немає, що і стало предметом розгляду даної адміністративної справи.

Вирішуючи правомірність прийнятого відповідачем рішення, суд виходить з наступного.

На час обрання позивача на посаду судді та перебування на посаді судді питання визначення стажу, який давав право на відставку судді, регулювалося частиною 4 статті 43 Закону України від 15.12.1992 № 2862-XII «Про статус суддів» та Указом Президента України від 10.07.1995 № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів».

Згідно з частиною четвертою статті 43 Закону України «Про статус суддів» зі змінами, внесеними Законом України від 24.02.1994 № 4015-XII «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус суддів», до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних із керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Відповідно до абзацу другого статті 1 Указу Президента України від 10.07.1995 № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.

Після втрати чинності статтею 1 вказаного Указу Президента України питання зарахування в стаж роботи судді інших періодів діяльності було врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 11.06.2008 № 545.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.06.2008 № 545 пункт 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 (865-2005-п) «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» доповнено абзацом такого змісту: «До стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби».

Зазначена постанова Кабінету Міністрів України (№ 865-2005-п) втратила чинність 01.01.2012.

На дату звернення позивача до ВРЮ із заявою про звільнення з посади судді у відставку у грудні 2016 року спірні правовідносини регулювалися Законом №2453-VI (у редакції, викладеній згідно із Законом України від 12 лютого 2015 року №192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд»; далі - Закон №2453-VI та Закон №192-VIII відповідно).

Згідно зі статтею 111 Закону №2453-VI суддя суду загальної юрисдикції може бути звільнений з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, визначених частиною п`ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Відповідно до частини першої статті 120 Закону №2453-VI суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Згідно з частиною першою статті 135 Закону №2453-VI (у редакції, чинній з 29 березня 2015 року) до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України; 2) члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

Водночас, за пунктом 11 Перехідних положень Закону №2453-VI (у його редакції, чинній до 28 березня 2015 року) судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності Законом №2453-VI вказані правовідносини були врегульовані Законом України від 15 грудня 1992 року №2862-XII «Про статус суддів» (далі - Закон №2862-XII).

Відповідно до частини першої статті 43 Закону №2862-XII кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов`язків за власним бажанням або у зв`язку з закінченням строку повноважень.

Абзацом другим частини четвертої цієї статті встановлено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

У той же час, постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2008 року №545, яка набрала чинності з 1 березня 2008 року, було внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» (далі - Постанова №865) шляхом доповнення її пункту 3-1 новим абзацом такого змісту: «До стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби».

Однак, час навчання у військовому Вищому навчальному закладі не може бути зараховано до стажу, який дає право на відставку, з огляду на таке.

Зі змісту положення пункту 3.1 Постанови №865 вбачається, що зарахуванню до стажу, який дає право на відставку, підлягає лише календарний період проходження строкової військової служби. Законом СРСР від 12 жовтня 1967 року № 42 «Про загальний військовий обов`язок», чинним на період навчання позивача у Вищому навчальному закладі, було розділено навчання у військово-навчальних закладах та строкову військову службу, встановлено, як виняток, можливість зарахування навчання до періоду строкової військової служби у певних випадках лише при відрахуванні особи із військово-навчального закладу і подальшому проходженні строкової військової служби (стаття 12 вказаного Закону).

За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У цій справі встановлено, що із заявою про відставку позивач звернувся до ВРЮ у грудні 2016 року. На той час Закон №2453-VI діяв у редакції, викладеній згідно із Законом №192-VIII.

Стосовно того, робота на якій посаді зараховується стажу роботи на посаді судді, то відповідні положення поміщено у вже згаданій вище частині першій статті 135 цього Закону. Аналогічного змісту положення Закон №2453-VI містив й у редакції, у якій він діяв до 29 березня 2015 року, тобто до набрання чинності Законом №192-VIII (частина перша статті 131 Закону №2453-VI).

Так, з набранням чинності Законом №192-VIII (з 29 березня 2015 року) Закон №2453-VI викладено в новій редакції, утім нова редакція охопила основну частину цього Закону, тобто ту, яка безпосередньо стосується організації судової влади та здійснення правосуддя.

Йдеться про те, що структура Закону №2453-VI у новій редакції (саме цього Закону) складається з одинадцяти розділів і не передбачає такої структурної частини (частин) як прикінцеві та перехідні положення, які, однак, містив Закон №2453-VI у первинній його редакції і які стосувалися окремих питань, пов`язаних зі змінами у правовому регулюванні суспільних правовідносин у сфері правосуддя і організації судової влади.

Так, Закон №192-VIII теж включає такий розділ як Прикінцеві та перехідні положення (розділ ІІ цього Закону), але норми цього розділу обумовлюють застосування положень саме Закону №192-VIII, яким поряд з викладенням в новій редакції Закону №2453-VI, внесено низку змін і доповнень до інших законодавчих актів у сфері правосуддя. Звідси робимо висновок, що норми розділу ХІІ Прикінцеві положення та розділу ХІІІ Перехідні положення Закону №2453-VI, позаяк такі не зазнали змін і нова редакція цього Закону їх не зачепила, але які були та залишаються невід`ємною частиною вказаного законодавчого акта, є застосовними також і до правовідносин, сферу правового регулювання яких охоплює Закон №2453-VI і які виникли після того, як він почав діяти у новій редакції.

Аналізуючи зазначені вище норми законодавства та встановивши фактичні обставини справи, суд вважає, що оскаржуване рішення пенсійного фонду є правомірним та позивачем не спростовано.

Що стосується решти позовних вимог, то такі не підлягає задоволенню, оскільки є похідними від позовної вимоги, в задоволенні якої відмовлено.

Згідно із положеннями статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Разом з тим, згідно з принципом змагальності позивач має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.

Натомість в даному випадку позивачем не доведено та не підтверджено належними доказами доводи на обґрунтування підстав зазначених у позовній заяві.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу своїх дій на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України та зважаючи на доводи адміністративного позову, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог.

На підставі наведеного та керуючись статтями 9, 14, 90, 139, 242-246, 256, КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 06.12.2024 року, після виходу судді з відпустки.

СуддяС.А. Гебеш