Ухвала суду № 123897732, 05.12.2024, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/12909/17

Провадження № 4-с/761/167/2024

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Волошина В.О.

при секретарі: Харечко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 , поданої в інтересах ОСОБА_2 на бездіяльність державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Вегери Ольги Дмитрівни, заінтересована особа: ПАТ КБ «Надра», про визнання бездіяльності неправомірною; зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в :

У липні 2024р. ОСОБА_2 (далі по тексту - заявниця/боржниця) звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва з вказаною скаргою, в якій просила суд:

-визнати бездіяльність державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі по тексту - Відділ ДВС) Вегери Ольги Дмитрівни (далі по тексту - державний виконавець), а у разі її звільнення з посади - іншої посадової особи Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), щодо не зняття арешту з усього майна заявниці (РНОКПП: НОМЕР_1 ), який накладено 16 листопада 2015р. в межах виконавчого провадження НОМЕР_2 постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від неправомірною.;

-зобов`язати державного виконавця Відділу ДВС, а у разі її звільнення з посади - іншу посадову особу Відділу ДВС зняти арешт з усього майна заявниці (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), який накладено 16 листопада 2015р. в межах виконавчого провадження НОМЕР_2 постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Свої вимоги заявниця обґрунтовувала тим, що заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 червня 2010р. було стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «НАДРА» заборгованість у розмірі 466804,44 грн; витрати по сплаті державного мита в сумі 1700,00 грн; витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120,00 грн.

В подальшому, в рамках виконавчого провадження НОМЕР_2, з примусового виконання виконавчого листа Шевченківського районного суду міста Києва №2-13609/10 від 30 червня 2010р., виданого на підставі вищевказаного судового рішення, 16 листопада 2015р. державним виконавцем Відділу ДВС винесено постанову про арешт майна боржниці та оголошення заборони на його відчуження.

05 лютого 2016р., керуючись п. 10) ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній на момент виникнення правовідносин), державним виконавцем Відділу ДВС винесено постанову про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_2.

06 липня 2016р. рішенням Апеляційного суду міста Києва, яке набрало законної сили, задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 , скасовано заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 червня 2010р. та ухвалено нове рішення.

Вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором № 401/П/2006-978 від 21 квітня 2006р. у розмірі 17317,23 Євро; заборгованість по відсоткам у розмірі 2064,00 Євро; заборгованість по комісії у розмірі 1206, 60 Євро, а всього - 20587, 83 Євро; пеню в розмірі 100 000,00 грн; судовий збір у сумі 850,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 60,00 грн.

На підставі виконавчого листа Шевченківського районного суду міста Києва №2-13609/10 від 04 серпня 2016р., виданого на виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 06 липня 2016р. було відкрито виконавче провадження НОМЕР_3 (боржник: ОСОБА_2 ).

Заявниця зазначила, що рішення Апеляційного суду міста Києва від 06 липня 2016р., на підставі якого видано виконавчий лист №2-13609/10 від 04 серпня 2016р., виконано у повному обсязі, у зв`язку із чим державним виконавцем Відділу ДВС Бабенко О.О., 10 квітня 2024р. винесено мотивовану постанову про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_3 на підставі п. 9) ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній на момент виникнення правовідносин).

Таким чином, боржниця вказала, що після фактичного виконання останньою в повному обсязі рішення суду апеляційної інстанції на підставі якого видано виконавчий лист №2-13609/10 від 04 серпня 2016р, зобов`язання ОСОБА_2 за виконавчим листом №2-13609/10 від 30 червня 2010р. більше не існують.

Представник заявниці зверталась із заявою до Відділу ДВС про зняття арешту, проте листом від 04 липня 2024р. за вх.№106838 за підписом в.о. начальника Відділу ДВС Гладищенка В.А. останній було відмовлено у вчиненні такої дії.

За таких обставин, наявність не знятого арешту з майна боржниці, за наявності постанови про закінчення виконавчого провадження у зв`язку із повним виконанням судового рішення, на переконання заявниці, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном, а тому наявні правові підстави для зняття арешту з усього майна останньої.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 01 серпня 2024р. вказану скаргу призначено до судового розгляду.

Учасники судового процесу в судове засідання не з`явилися, про дату та час розгляду справи повідомлялися належним чином, при цьому, представник заявниці клопотала перед судом про розгляд скарги у відсутність сторони заявника.

В силу ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка учасників процесу в судове засідання не перешкоджає розгляду поданої скарги.

Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується скарга, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення скарги по суті, приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

Згідно зі ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Частиною 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

За змістом ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Судом встановлено наступні обставини.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 червня 2010р. було стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «НАДРА» заборгованість у розмірі 466804,44 грн; витрати по сплаті державного мита в сумі 1700,00 грн; витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконанні у Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції з 27 травня 2013р. по 05 лютого 2015р. перебувало виконавче провадження НОМЕР_2, з примусового виконання виконавчого листа №2-13609/10, виданого Шевченківським районним судом м. Києва на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 червня 2010р.

В межах вказаного виконавчого провадження, 16 листопада 2015р. державним виконавцем Відділу ДВС винесено постанову про арешт майна боржниці ОСОБА_2 та оголошення заборони на його відчуження.

05 лютого 2016р., керуючись п. 10) ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній на момент виникнення правовідносин), державним виконавцем Відділу ДВС винесено постанову про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_2 (направлення виконавчого документа за належністю до іншого

відділу державної виконавчої служби).

06 липня 2016р. рішенням Апеляційного суду міста Києва, яке набрало законної сили, задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 , скасовано заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 червня 2010р., та ухвалено нове рішення, а саме: вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором № 401/П/2006-978 від 21 квітня 2006р. у розмірі 17317,23 Євро; заборгованість по відсоткам у розмірі 2064,00 Євро; заборгованість по комісії у розмірі 1206, 60 Євро, а всього - 20587, 83 Євро; пеню в розмірі 100 000,00 грн; судовий збір у сумі 850,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 60,00 грн.

На підставі виконавчого листа Шевченківського районного суду міста Києва №2-13609/10 від 04 серпня 2016р., виданого на виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 06 липня 2016р. було відкрито виконавче провадження НОМЕР_3 (боржник: ОСОБА_4 ).

В подальшому, державним виконавцем Відділу ДВС Бабенко О.О., 10 квітня 2024р. винесено мотивовану постанову про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_3 на підставі п. 9) ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» (фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом).

Представник заявниці звернулась до Відділу ДВС з заявою про зняття арешту з нерухомого майна боржника виконавчому провадженні, однак, листом від 04 липня 2024р. за вх.№106838 за підписом в.о. начальника Відділу ДВС останній було відмовлено у вчиненні такої дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Так, у Законі України «Про виконавче провадження» наведено вичерпний перелік правових підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження, підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеногоч. 1 ст. 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».

З наведеної норми вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.

Зазначений правовий висновок Верховного суду визначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020р. № 813/1341/15. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного суду від 24 травня 2021р. по справі №712/12136/18.

Таким чином у випадку наявності арешту на майно боржника, яке не було знято під час закінчення виконавчого провадження у виконавчої служби відсутнє право на скасування відповідної постанови, а у випадку якщо не встановлено порушення порядку накладення арешту у керівника відповідного відділу виконавчої служби також відсутнє відповідне право. Єдиною можливістю, визначеної законодавцем, щодо зняття арешту є відповідне рішення суду, на підставі якого арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня.

Як вбачається із матеріалів справи, 05 лютого 2016р. державним виконавцем Відділу ДВС винесено постанову про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_2 у зв`язку із направленням виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби.

Відповідно до п. 6 розд. V Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції від 2 квітня 2012 року № 512/5, виконавче провадження передається з одного органу державної виконавчої служби до іншого у разі, якщо місце проживання, перебування, роботи боржника або місцезнаходження його майна знаходиться на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби.

Разом з тим, належних та допустимих доказів спрямування виконавчого листа до іншого відділу ДВС матеріали справи не містять, як і відсутня інформація в Автоматизованій системі виконавчих проваджень про наявність відкритих виконавчих проваджень, у яких боржником вказано ОСОБА_2 , а стягувачем - ПАТ КБ «Надра».

Застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (ст. 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ст. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов переконливого висновку, що наявність нескасованого арешту на майно боржниці, який було накладено державним виконавцем Відділу ДВС в рамках виконавчого провадження НОМЕР_2, з примусового виконання виконавчого документу №2-13609/10, виданого на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 червня 2010р. з урахуванням того, що вказане судове рішення було скасовано апеляційною інтанцією та ухвалено нове, яке в подальшому було виконано боржницею у повному обсязі, що підтверджується наявністю відповідної постанови про закриття виконавчого провадження, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Разом з тим, враховуючи те, що листом в.о. начальника Відділу ДВС Гладищенка В.А. від 04 липня 2024р. у відповідь на відповідну заяву боржниці фактично було відмовлено у знятті арешту з її майна, то суд вважає за необхідне вказати, що незняття вказаною посадовою особою арешту з майна боржниці у виконавчому провадженні НОМЕР_2 саме за обставинами цієї справи є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби, і порушене право заявниці підлягає захисту шляхом зобов`язання Відділу ДВС зняти арешт з майна боржниці.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення вказаної скарги.

Керуючись ст. ст. 258-261, 268, 352-354, 447, 450, 451 ЦПК України; Законом України «Про виконавче провадження», суд, -

у х в а л и в:

Скаргу ОСОБА_1 , поданої в інтересах ОСОБА_2 на бездіяльність державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Вегери Ольги Дмитрівни, заінтересована особа: ПАТ КБ «Надра», про визнання бездіяльності неправомірною; зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати неправомірною бездіяльність в.о. начальника Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гладищенка Владислава Андрійовича в рамках виконавчого провадження НОМЕР_2, з примусового виконання виконавчого листа №2-13609/10, виданого 30 червня 2010р. Шевченківським районним судом м. Києва, що полягає у не знятті арешту з майна боржниці ОСОБА_2 , який накладений постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції від 16 листопада 2015р.

Зобов`язати посадових осіб Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ: 34482497, місцезнаходження: м. Київ, проспект Георгія Гонгадзе, буд. 5-Б) зняти арешт з усього майна, належного боржниці ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), накладений в рамках виконавчого провадження НОМЕР_2 постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції від 16 листопада 2015р., з примусового виконання виконавчого листа №2-13609/10, виданого 30 червня 2010р. Шевченківським районним судом м. Києва.

В задоволенні іншої частини скарги - відмовити.

Ухвалу суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду, шляхом подання апеляційної скарги, протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено законом.

Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею.

Повний текст ухвали складено 10 грудня 2024р.

Суддя: