Постанова № 12388034, 02.11.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.11.2010                                                                                           № 31/259

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Ропій Л.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Ракітіна Л.Д.- пред. за дов. № 23 від 02.06.2010 р.;

від відповідача - Рогач В.К. – пред. за дов. № 9 від 11.11.2009 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-комерційна фірма "Граніт"

на рішення Господарського суду м.Києва від 08.09.2010

у справі № 31/259 ( )

за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-комерційної фірми "Інвікта"

до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-комерційна фірма "Граніт"

про                                                   стягнення 803309,59 грн.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського cуду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-комерційної фірми "Інвікта" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-комерційна фірма "Граніт" 803 309,59 грн. заборгованості, інфляційних втрат та трьох відсотків річних за субпідрядним Договором № 4/02-08-В23А від 04.02.2008р., посилаючись на порушення відповідачем, як генпідрядником, умов щодо оплати за виконані роботи .

До прийняття рішення у справі позивач уточнив позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача 700000,00 грн. основної заборгованості, 33440,00 грн. інфляційних та 9869,59 грн. 3 % річних, а також 24000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.09.2010 р. у справі № 31/259 позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-комерційна фірма "Граніт" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-комерційна фірма "ІНВІКТА" заборгованість у розмірі – 700000,00 грн., інфляційні втрати у розмірі – 33440,00 грн., три відсотка річних у розмірі – 9869,59 грн., витрати щодо оплати послуг адвоката у розмірі –12000,00 грн., 8033,10 грн. - державного мита та 236,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Провадження у справі щодо стягнення 60 000,00 грн. припинено на підставі пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, у відповідності до статті 121 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції розстрочив виконання рішення рівними частинами на 12 місяців строком до 08 вересня 2011 року.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2010 р. у справі № 31/259 скасувати частково та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі – 33440,00 грн., три відсотка річних у розмірі – 9869,59 грн., витрат щодо оплати послуг адвоката у розмірі –12000,00 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2010 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-комерційна фірма "Граніт" було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 02.11.2010 р.

Представник відповідача через канцелярію суду подав додаткові пояснення до апеляційної скарги, в судовому засіданні 02.11.2010 р. підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі.

Представник позивача через канцелярію суду подав відзив на апеляційну скаргу, в судовому засіданні 02.11.2010 р. просив залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2010 р. у справі № 31/259 як таке, що прийняте з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, правовідносини між сторонами виникли на підставі договору субпідряду № 4/02-08-В23А та додаткової угоди №1 до нього від 4 лютого 2008 року, згідно з якими позивач, як субпідрядник, зобов'язався виконати роботи по вул. Вєтрова 23, 23А в м. Києві з утеплення, оздоблення та влаштування фасадів будинків, влаштування декоративних архітектурних елементів та облаштування матеріалами системи "Бауміт" на фасадах, влаштування накриття парапетів сталлю із полімерним покриттям Ranilla та влаштування підвіконного накриття, віконних відливів і карнизів сталлю Ranilla, згідно з проектом та погодженою динамічною договірною ціною та здати в обумовлені строки, а відповідач, як генпідрядник, зобов'язався оплатити вартість даних робіт.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно статті 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Відповідно до статей 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України договір є підставою для виникнення зобов'язання, які повинні виконуватись належним чином і в установлений законом строк, відповідно до умов договору; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з п. 3.2.2 договору сторони погодили, що генпідрядник здійснює оплату виконаних субпідрядником робіт у наступному місяці за звітним на підставі Довідок про вартість виконаних підрядних робіт (типова форма КБ-3) та Актів приймання виконаних підрядних робіт (типова форма КБ-2в) за фактично виконані субпідрядником роботи по цьому договору, підписаних уповноваженими представниками сторін з обов'язковим наданням Субпідрядником виконавчої документації. Оплата здійснюється упродовж 15 робочих днів з дати підписання зазначених Довідки (КБ-3) та Актів (КБ-2в).

Згідно статті 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

Місцевим господарським судом встановлено, що актами приймання виконаних підрядних робіт та довідками про вартість виконаних підрядних робіт, які підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб, підтверджується, що факт виконання позивачем робіт на загальну суму 1971140,40 грн.

Колегією суддів встановлено, а матеріалами справи підтверджується, що відповідач не виконав у встановлені договором строки свої зобов'язання, виконані роботи згідно пред’явлених актів виконаних робіт оплатив частково в сумі 1 231 717,59 грн.

Таким чином, враховуючи те, що матеріалами справи доведений факт невиконання відповідачем зобов'язання з оплати виконаних робіт у строк, який визначений у договорі, колегія суддів приходить до висновку про те, що місцевий господарський суд правильно постановив рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 70000,00 грн. (1971140,40 грн. (виконано робіт) - 39422,81 грн. (вартість послуг генпідряда) – 1231717,59 грн. (сплачено)) основного боргу.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов’язання, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 33440 грн. за період прострочення з січня 2010 р. по квітень 2010 р. та 9869,59 грн. – 3 % річних за період прострочення з 25.12.2009 р. по 31.05.2010 р. згідно правильного та обґрунтованого розрахунку позивача (а.с. 8, т. 1), оскільки позовні вимоги в цій частині відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, а також ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно в резолютивній частині відзначив, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а також неправильно застосував до спірних правовідносин положення статті 80 Господарського процесуального кодексу України в частині припинення провадження у справі щодо стягнення 60000,00 грн. основного боргу.

Так, згідно частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Про зменшення розміру позовних вимог господарський суд зазначає в описовій частині рішення зі справи; розгляд останньої і прийняття рішення в ній здійснюється виходячи з нового розміру позовних вимог (якщо судом не буде застосовано припис частини шостої згаданої статті щодо неприйняття зменшення розміру позовних вимог).

Як вбачається з матеріалів справи, в зв’язку з оплатою відповідачем основного боргу позивач подав до суду заяву про уточнення позовних вимог та заявив про стягнення з відповідача 700000,00 грн. основної заборгованості, 33440,00 грн. інфляційних та 9869,59 грн. – 3 % річних.

Ретельно дослідивши зміст поданої заяви та оцінивши такий зміст з раніше заявленими позовними вимогами, колегія суддів дійшла висновку, що позивач фактично у відповідності до статті 22 Господарського процесуального кодексу України зменшив розмір позовних вимог.

У пункті 6 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 р. N 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" зазначалося, зокрема, що в разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

Враховуючи вищенаведені норми процесуального законодавства, а також рекомендації Вищого господарського суду України, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції повинен був розглянути позовні вимоги та прийняти рішення, виходячи з нової ціни позову, яка визначена в заяві про уточнення позовних вимог. В свою чергу, суд першої інстанції безпідставно застосував пункт 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України та припинив провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення 60000 грн., а також відзначив, що позовні підлягають частково.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції в цій у відповідності до статей 103, 104 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для розстрочки виконання рішення та вважає, що місцевий господарський суд при прийнятті рішення безпідставно застосував положення статті 121 Господарського процесуального кодексу України, оскільки остання регулює порядок розгляду, зокрема, заяв про розстрочку на стадії виконання рішення, а не на стадії прийняття рішення судом першої інстанції.

Разом з тим, пункт 6 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачає право суду при прийнятті рішення відстрочити або розстрочити виконання рішення.

При цьому, колегія суддів відзначає, що наявність клопотання відповідача про розстроку виконання рішення не є достатньою підставою для його задоволення, оскільки особа, яка подала заяву про розстрочку або відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі, тобто тягар доказування покладається саме на особу, яка подала заяву про розстрочку виконання рішення. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України.

Судовою колегією встановлено, що на підтвердження своїх доводів щодо розстрочки виконання рішення відповідачем не надано жодних належних доказів, які б підтверджували наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі. А відтак, у суду першої інстанції були відсутні підстави для надання розстрочки виконання рішення рівними частинами на 12 місяців строком до 08 вересня 2011 року.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає неправильним висновок суду першої інстанцій про покладення на відповідача адвокатські витрати. Так, статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката.

В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 31 травня 2010 р. між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська юридична компанія" укладено договір № 2 про надання адвокатських послуг. На виконання договору позивач сплатив Товариству з обмеженою відповідальністю "Українська юридична компанія" 24000,00 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку за 02.07.2010р.

Враховуючи вимоги статті 44, частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України, статей 4, 12 Закону України "Про адвокатуру", дія якого поширюється тільки на осіб, які є адвокатами, та того, що виконавцем договору N 2 від 31 травня 2010 р. та отримувачем коштів в сумі 24000,00 грн. є Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська юридична компанія", яке є суб'єктом підприємницької діяльності, а не адвокатським об'єднанням, колегія суддів дійшла висновку щодо відсутності правових підстав для стягнення даної суми з відповідача.

За таких обставин, суд першої інстанції безпідставно поклав судові витрати щодо сплати за послуги адвоката в розмірі 12000,00 грн. на відповідача, оскільки матеріалами справи не підтверджено укладення договору між позивачем та адвокатом, а також понесення витрат на оплату послуг саме адвоката, який приймав участь у засіданнях. Рішення в цій частині також підлягає зміні, як таке, що прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального права.

У відповідності до вимог пункту 10 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Судові витрати (державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу), пов’язані з розглядом справи в господарському суді першої та апеляційної інстанціях, покладаються на сторони у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-комерційна фірма "Граніт" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва у справі № 31/259 змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції :

« 1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-комерційна фірма "Граніт" (01032, м. Київ, вул. Вєтрова, 11, код ЄДРПОУ 30023823) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-комерційна фірма "ІНВІКТА" (03083, м. Київ, вул. Червонопрапорна, 28, код ЄДРПОУ 33744532) заборгованість у розмірі –700000 (сімсот тисяч) грн., інфляційні втрати у розмірі – 33440 (тридцять три тисячі чотириста сорок) грн., три відсотка річних у розмірі – 9869 (дев’ять тисяч вісімсот шістдесят дев’ять) грн. 59 коп., 8033 (вісім тисяч тридцять три) грн. 10 коп. - державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У стягненні 24000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката відмовити.

3. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-комерційна фірма "ІНВІКТА" про розстрочку виконання рішення відмовити».

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-комерційна фірма "ІНВІКТА"(03083, м. Київ, вул. Червонопрапорна, 28, код ЄДРПОУ 33744532) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-комерційна фірма "Граніт" (01032, м. Київ, вул. Вєтрова, 11, код ЄДРПОУ 30023823) 60,00 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

4. Видачу наказів доручити Господарському суду м. Києва.

5. Постанова набуває чинності з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

08.11.10 (відправлено)