Рішення № 123879534, 19.12.2024, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/8951/24

Провадження № 2/204/3621/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2024 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, в особі судді Приваліхіної А.І., розглянувши у приміщенні суду у м. Дніпрі в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

В С Т А Н О В И В:

13 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до ДП «Виробниче об`єднанняПівденний машинобудівнийзавод ім.О.М.Макарова», із вимогою про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (а. с. 1-22).

В обґрунтування своїх позовних вимог вказала на те, що працювала на підприємстві відповідача модельником виплавних моделей 4 розряду цеху кольорового і точного лиття ВК «Металургія та технологічне оснащення» № 304. 11 березня 2024 року позивачку було звільнено за власним бажанням у зв`язку із невиплатою заробітної плати. При звільнені позивачці не була виплачена повністю заробітна плата, а також не було вручено відповідачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працтівнику при звільнені. Зауважує, що відповідачем при звільнені навіть не було надано довідки щодо розміру невиплаченої заробітної плати. 21 серпня 2024 року було направлено адвокатський запит до відповідача з проханням інформації та документальне підтвердження про наявність заборгованості при звільненні позивачки щодо заробтіної плати, заохочувальних та компенсаційних виплат та інших виплат на які має право працівник при звільнені, також запитували письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні із зазначенням кожного окремо виду виплати. Крім того, цьго ж дня адвокатським об`єднанням було до відповідача було направленно лист-вимогу щодо проведення остаточного розрахунку з позивачкою та проведення позивачці виплати заборгованіості по заробітної плати та інших виплат на які має право позивачка при звільнені. 09 вересня 2024 року було отримано відповвідь від відповідача, проте були надані лише деякі запитувані документи, а саме: копія наказу про звільнення, довідка про нараховану але не виплачену заробтіну плату та остаточний розрахунок по місяцям, довідка про фактичний заробіток, розрахунковий лист з доданими до нього кодами видів оплати. Однак, належного письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені позивачці при заільненні так і не було надано, також на лист-вимогу щодо проведення остаточного розрахунку з позивачкою відповіді від відповідача не надійшла. Зазначає, що до теперішнього часу позивачка не отримала заробітну плату при звільнені, тому прохає стягнути з відповідача на свою користь невиплачену заробітну плату у ромірі 41940 гривень, відповідно до довідки № 49 від 05 вересня 2024 року наданої відповідачем на адвокатський запит, без утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів при її виплаті. Крім того прохає стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку, провівши свій розрахунок. Середньоденна заробітна плата відповідно до наданої ДІ «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова» довідки вих. № 95 від 05 вересня 2024 року становить 501 (п?ятсот одна) гривня 52 (п?ятдесят дві) копійки. Кількість робочих днів за період з 12.03.2024 року по 12.09.2024 року включно розраховується - згідно п?ятиденного режиму роботи. У зв?язку з викладеним кількість робочих днів за період з 12.03.2024 року по 12.09.2024 року включно складає 133 дня, а саме: березень 2024 року - 14 днів (з 12 березня 2024 року), квітень 2024 року - 22 дня, травень 2024 року - 23 дня, червень 2024 року - 20 днів, липень 2024 року - 23 дні, серпень 2024 року - 22 дня, вересень 2024 року - 9 днів (по 12 вересня 2024 року). Таким чином, затримка розрахунку за шість місяців становить 133 робочих днів за період з 12.03.2024 року по 12.09.2024 року включно, тому середня заробітна плата за час затримки розрахунку при звільненні становить суму 66702 гривні 16 копійок (501,52 грн. х 133 дня), яку також прохає стягнути позивачка з відповідача, з утриманням з цієї суми передабчених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. Крім того, похає стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 15000 гривень, а також судовий збір у розмірі 1211 гривень 40 копійок.

Ухвалою суду від 20 вересня 2024 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, без виклику сторін (а. с. 66), копія якої надіслана учасникам справи 20 вересня 2024 року за вихідним № 22875/24-вих/2/204/3621/24 (а. с. 67), та отримана відповідачем 03 жовтня 2024 року, підтвердженням чого є рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 71).

29 жовтня 2024 року на адресу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська надійшов відзив генерального директора ДП «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» Войта С. на позовну заяву (а. с. 72-76), в якому він в позовній заяві прохає відмовити.

В обґрунтування відзиву зазначає, що згідно з довідкою № 94 від 02 жовтня 2024 року, сума невиплаченої заробітної плати позивачці становить 41940 гривень. Однак, зазначає, що причиною несвоєчасної виплати є факт наявності обставин, що істотно ускладнюють своєчасну виплату грошових коштів, а саме те, що ДП «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» перебувало та зараз перебуває в край тяжкому економічному стані, що спричинено фінансовою кризою в країні, розірванням контрактів з РФ, які складали питому вагу в загальній кількості виробництва, що призвело до скорочення його об`ємів, великих фінансових збитків, відсутності обігових коштів, одноденного режиму роботи на підприємстві у період часу з 2015 року по 2017 рік, простоїв виробництва, триденного режиму роботи на підприємстві у 2018 році та одноденного режиму роботи на підприємстві у 2019-2023 роках. Звертає увагу, що з 28 лютого 2022 року до 01 вересня 2022 року підприємство знаходиться на простої, а з січня 2023 року підприємство працює в одноденному режимі роботи.Вказує, що позивачка була звільнена з підприємства 11 березня 2024 року, а звернулася до суду 13 вересня 2024 року, а отже строки на звернення до суду про вирішення трудового спору пройшли. Щодо стягнення середнього заробітку зазначає, що суд з певних умови може зменшити розмір відшкодування передбаченого ст. 117 КЗпП України. Стосовно стягнення на правову допомогу, вказує, що позивач не обгрунтував стягнення даної суми, а також не надає доказів того що їх було сплачено. Тому прохає суд у задоволення позовних вимог відмовити.

06 листопада 2024 року на адресу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, через підсистему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив представника позивачки ОСОБА_2 (а. с. 89-93), в якому він зазначає, що відповідач погоджується з сумою невиплаченої заробітноїх плати, а тому вона підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки, оскільки на даний час ще заборговаінсть по заробтній платі відповідачем не виплачена. Вказує, оскільки відповідачем не було надано позивачці в день звільнення письмового повідомлення про суми, нараховані та виплечені працівнику при звільненні (спираючись на ст. 233 та 116 КЗпП), тому вважає що строк звернення до суду позивачкою не порушено. Щодо середнього заробіту, вказує на час судового розгляду розрахунок відповідача з позивачем не відбувся, тому перебіг визначеного ст. 233 КЗпП строку не розпочався. Не погоджєуться з наведеними у відзиві тевердженнями відповідача щодо стягення правовової допомоги, оскільки підтвелдження сплати вартості правової допомоги суду надано договір про надання правової допомоги, додаткову угоду, акти наданої правової допомоги та рахунок-фактуру. Вважає, що надав всі необхідні документи, які підтверджують витрати позивачки на правову допомогу, щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, яка була сплачена позивачкою. Також вважає, що вказаний розмір витрати позивачки на правову допомогу є цілком обгрунтованним та пропорційним до предмета спору, а також співмірним з виконаними роботами, часом, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Приписами ч. 8 ст. 279 ЦПК України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Судом встановлено, що з дійсно сторони перебували у трудових відносинах, 11 березня 2024 року позивачка була звільнена за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України на підставі наказу від 11 березня 2024 року,що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці (а. с. 27-36).

Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України,кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з вимогами ч. ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами ч. ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами ч. 1 ст.76ЦПКУкраїни визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися не припущеннях.

Звернувшись до суду, позивачка прохала, зокрема, стягнути з відповідача заборгованість по невиплаченій заробітній платі у розмірі 41940 гривень.

Відповідно до вимог ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Отже, за змістом ст.38КЗпПУкраїни працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно.

Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Таким чином, обов`язок щодо проведення повного розрахунку чинним законодавством України покладено виключно на роботодавця, більш того, даний обов`язок у останнього виникає автоматично з його прийняттям заяви працівника про звільнення та винесення відповідного наказу.

Не заслуговують на увагу суду доводи відповідача, щодо відсутності у останнього обігових коштів на рахунках, у зв`язку зі скорочення його об`ємів виробництва та великих фінансових збитків, оскільки кожних належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження вказаного відповідачем суду не надано.

Крім того, не приймаються до уваги судом доводи відповідача щодо одноденного режиму роботи на підприємстві у період часу з 2015 року по 2017 рік, простоїв виробництва, триденного режиму роботи на підприємстві у 2018 році та одноденного режиму роботи на підприємстві у 2019-2023 роках, оскільки вказане не спростовує наявності заборгованості у відповідача перед позивачем.

Так, представник відповідача у відзиві на позовну заяву зазначає, що дійсно підприємство заборгувало заробітну плату позивачці, у сумі 41940 гривень, що підтверджується відповідною довідкою підприємства № 94 від 02 жовтня 2024 року.

За положеннями ст.43КонституціїУкраїни кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбаченихчастиною другоюцієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Разом зцим,слід звернутиособливу увагуна рішенняКонституційного судуУкраїни №9-рп/2013від 15жовтня 2013року усправі №1-18/2013,в якомуКонституційний СудУкраїни зазначив,що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Відповідно до вимог ч. ч. 1 та 2 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 4, 5 ст. 24 ЗУ «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.

У частині1статті 116КЗпП України,в редакції,що діялана моментзвільнення ОСОБА_3 з ДП «Виробниче об`єднанняПівденний машинобудівнийзавод ім.О.М.Макарова»,тобто станомна 31 січня 2024року, закріплено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, сума остаточного розрахунку, тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117КЗпПУкраїни відповідальність.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Однак, відповідач при звільненні так і не провів з позивачкою остаточний розрахунок та не виплатив їй нараховану заробітну плату.

Так, з наданої позивачкою копії довідки № 94 від 05 вересня 2024 року (а. с. 47), а також оригіналом довідки № 94 від 02 жовтня 2024 року наданої відповідачем у відзиві на позовну заяву (а. с. 77), вбачається, що ОСОБА_1 працювала на підприємтсві відповідача та їй не виплачена заробітна плата та остаточний розрахунок у сумі 41940 гривень, у тому числі по місяцям: за травень 2021 року 2441 гривня; за червень 2021 року 3052 гривні; за липень 2021 року 1110 гривень; за серпень 2021 року 1189 гривень; за вересень 2021 року 1108 гривень; за жовтень 2021 року 2598 гривень; за листопад 2021 року 2664 гривні; за грудень 2021 року 828 гривень; за січень 2022 року 1184 гривні; за лютий 2022 року - 109 гривень; зза березень 2022 року 1444 гривні; за травень 2022 року 1334 гривні; за червень 2022 року 1089 гривень; за лютий 2022 року 710 гривень; за березень 2023 року 862 гривні; за квітень 2023 року 1104 гривні; за липень 2023 року 3069 гривень; за серпень 2023 року - 2444 гривні; за вересень 2023 року - 2788 гривень; за грудень 2023 року 1175 гривень; за січень 2024 року 1606 гривень; за лютий 2024 року 1304 гривні; за березень 2024 року та остаточний розрахунок 6728 гривень.

Отже, з вищевказаних довідок вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачкою по заробітній платі становить 41940 гривень, тобто є сумою, яка належить позивачці до виплати.

Таким чином з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі: за травень 2021 року 2441 гривня; за червень 2021 року 3052 гривні; за липень 2021 року 1110 гривень; за серпень 2021 року 1189 гривень; за вересень 2021 року 1108 гривень; за жовтень 2021 року 2598 гривень; за листопад 2021 року 2664 гривні; за грудень 2021 року 828 гривень; за січень 2022 року 1184 гривні; за лютий 2022 року - 109 гривень; зза березень 2022 року 1444 гривні; за травень 2022 року 1334 гривні; за червень 2022 року 1089 гривень; за лютий 2022 року 710 гривень; за березень 2023 року 862 гривні; за квітень 2023 року 1104 гривні; за липень 2023 року 3069 гривень; за серпень 2023 року - 2444 гривні; за вересень 2023 року - 2788 гривень; за грудень 2023 року 1175 гривень; за січень 2024 року 1606 гривень; за лютий 2024 року 1304 гривні; за березень 2024 року та остаточний розрахунок 6728 гривень, що разом складає 41940 гривень, а отже позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ДП «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» середнього заробітку за несвоєчасну виплату заробітної плати суд зазначає наступне.

Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Водночас, середній заробіток за час затримки розрахунків при звільнення це відновлення роботодавцем за порушення норм трудового законодавства, яка розраховується у відповідності до пункту першого розділу першого Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19).

Так, приписами ч. ч. 1, 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбаченихчастиною другоюцієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Конституційний суду України у своєму рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень КЗпП України зазначив, що положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст. ст. 116, 117, 2371 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Відповідно до вимог ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимули суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист пре установленого строку.

Згідно з вимогами ч. ч. 3,4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, застосування якої заявлено стороною у спорі та є підставою для відмови у позові.

Судом встановленота підтвердженоматеріалами справи,а відповідачемне спростовано,що довідка№ 94 від 05 вересня 2024 року про невиплачену заробітну плату та остаточний розрахунок відповідача перед позивачкою (а. с. 47) була надана позивачці у відповідь на адвокатський запит від 09 вересня 2024 року (а.с.45). При цьому з позовною заявою, зокрема, про стягнення середнього заробітку за несвоєчасну виплату заробітної плати, остання звернулася до суду 13 вересня 2024 року, тобто у визначений ст. 233 КЗпП України строк, а тому слід констатувати,що дійсно, позивачка має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 12 березня 2024 року, тобто з дня, наступного за днем звільнення.

Разом з цим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ внесені зміни, зокрема, у частину першу статті 117 КЗпП України, яку викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.».

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування (п. 1 Прикінцевих та перехідних положень), опубліковано 18 липня 2022 року в газеті «Голос України» № 147.

Тобто,починаючиз19липня2022року у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Таким чином, обов`язок роботодавця виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», а починаючи з 19 липня 2022 року період, за який з роботодавця може бути стягнутий середній заробіток за час затримки розрахунку, обмежений строком у шість місяців.

У Рішенні Конституційного Суду України (Перший сенат) у справі за конституційними скаргами ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 2, 3 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» від 28 січня 2016 року № 955-VIII зі змінами, від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 зазначено, що Конституційний Суд України вважає, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування. Закон не має зворотної дії в часі, оскільки не поширюється на безстрокові трудові договори, укладені до його прийняття, а передбачає припинення цих договорів з моменту набрання ним чинності та можливість продовження трудових правовідносин на умовах контракту між професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) і державними та комунальними закладами культури. Таким чином, Закон спрямований на регулювання тих правовідносин, які виникнуть після набрання ним чинності, а трудові правовідносини, що виникли раніше, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням.

У справі № 6-уп/98 Конституційний Суд України зазначає, що з прийняттям нормативно-правового акту в новій редакції втрачають чинність норми акту в попередній редакції.

На теперішній час Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ є чинним та обов`язковим до виконання.

Враховуючи вищевикладене, оскільки позивачка звернулся до суду з даним позовом 13 вересня 2024 року, тобто вже після набрання законної сили Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, суд доходить висновку, що позивачка має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12 березня 2024 року, тобто з дня,наступного заднем звільнення, по 12 вересня 2024 року включно, тобто за шість місяців.

Відповідно до пункту 8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин.

Згідно з наданою позивачкою копією довідки № 95 від 05 вересня 2024 року (а. с. 48) та наданою відповідачем оригіналом довідки № 95 від 02 жовтня 2024 року (а. с. 78), середньоденна заробітна плата позивачки становить 501 гривня 52 копійки.

Позивачкою був здійснений розрахунок середньої заробітної плати: кількість робочих днів за період з 12.03.2024 року по 12.09.2024 року включно складає 133 дня, а саме: березень 2024 року - 14 днів (з 12 березня 2024 року), квітень 2024 року - 22 дня, травень 2024 року - 23 дня, червень 2024 року - 20 днів, липень 2024 року - 23 дні, серпень 2024 року - 22 дня, вересень 2024 року - 9 днів (по 12 вересня 2024 року). Таким чином, затримка розрахунку за шість місяців становить 133 робочих днів за період з 12.03.2024 року по 12.09.2024 року включно, тому середня заробітна плата за час затримки розрахунку при звільненні становить суму 66702 гривні 16 копійок, виходячи з розрахунку: 501,52 гривня х 133 дні.

Суд приймає вказаний розрахунок середньої заробітної плати, оскільки був вірно розрахований арифметично вірно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженного Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року.

Отже, саме 66702 гривні 16 копійок підлягає стягненню на користь позивачки з відповідача, як середній заробіток на час затримки розрахунку.

У зв`язкуз викладеним суд дійшов переконливого висновку, що з відповідача накористь позивача слід стягнути суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 66702 гривні 16 копійок, а отже позовні вимоги позивачки в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 133ЦПКУкраїни передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст.133ЦПКУкраїни до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Приписами ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в позові, інші судові витрати, пов`язані із розглядом справи, покладаються на позивача.

Відповідно до роз`яснень, наведених у п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року № 10, підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді регламентовано ЦПК України. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

Верховний Суд у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 висловив свою позицію про те, що для цілей відшкодування витрат на правову допомогу заявник може використовувати будь-який документ, який свідчить про фактичне понесення таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, правову допомогу ОСОБА_1 у даній справі на підставі договору про надання правової допомоги № 36-24 від 20 серпня 2024 року надавало адвокатське об`єднання «СОЛВЕРС МТКМ» в особі керуюсого партенра Манукяна Г.Г. (а. с. 53-54 та на звороті) та на підставі додаткової угоди до договору про надання правової допомоги № 36-24 від 20 серпня 2024 року (а. с. 55).

Верховний суду у складі Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19 зазначив про те, що аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката дає право зробити висновок про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при оплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форми такого документа. Урахувавши наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, ВС дійшов висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений у довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

Також судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, відповідно до якої витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2статті 137 ЦПК України).

Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18 та від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17 вказав на те, що від учасника справи вимагаються докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а не докази обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права, тому достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Так, на підтвердження наданих послуг адвокатом надано Акт прийому-передачі наданих послуг № 1 від 20 серпня 2024 року до договору про надання правової допомоги № 36-24 від 20 серпня 2024 року (а. с. 56-57), відповідно до якого адвокатом надано позивачці вид та обсяг правничої допомоги: надання консультацій і роз?яснень з правових питань щодо стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку. Вартість послуги складає 500 гривень. Надано Акт прийому-передачі наданих послуг № 2 від 23 серпня 2024 року до договору про надання правової допомоги № 36-24 від 20 серпня 2024 року (а. с. 58-59 та назвороті), відповідно до якого адвокатом надано позивачці вид та обсяг правничої допомоги: написання та направлення адвокатського запиту до Державного підприємства"Виробниче об?єднання "Південний машинобудівний завод ім. О.М.

Макарова" з приводу надання інформації та документального підтвердження наявної заборгованості при звільненні ОСОБА_1 щодо заробітної плати, заохочувальних та компенсаційних виплат, інших виплат, на які працівник має право при звільненні (у вартість послуг входять поштові зитрати); з метою досудового врегулювання спору та забезпечення прав ОСОБА_1 на своєчасне одержання винагороди за працю захищеної законом, написання та направлення до Державного підприємства "Виробниче об?єднання "Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова" листа-вимоги щодо проведення остаточного розрахунку із позивачкою та проведення виплати їй заборгованості по заробітній платі, заохочувальних та компенсаційних виплат, інших виплат, на які позивачка має право при звільненні (у вартість послуг входять поштові витрати). Вартість послуг разом складає 3000 гривень. А також надано Акт прийому-передачі наданих послуг № 3 від 13 вересня 2024 року до договору про надання правової допомоги № 36-24 від 20 серпня 2024 року (а. с. 60-61 та на звороті), відповідно до якого адвокатом надано позивачці вид та обсяг правничої допомоги: надання правової допомоги по збору та підготовці позовних матеріалів, допомога у сплаті судового збору, складання та подання до суду позовної заяви, аналіз відзиву на позовну заяву, підготовка відповіді на відзив (фіксована сума, яка сплачується 100% единим авансовим платежем); підготовка та участь адвоката в усіх судових засіданнях в Красногвардійському районному суді міста Дніпропетровська (фіксована сума, яка сплачується 100% єдиним авансовим платежем); відрядження адвоката до Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська для подання позову безпосередньо до канцелярії суду фіксована сума, яка сплачується 100% єдиним авансовим платежем) Вартість послуги складає 11500 гривень.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Крім того, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об`єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі.

Верховний Суд у своїй постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19 зазначив, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути спів розмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховуватикритерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Таким чином, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам`ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.

З огляду на викладене, з урахуванням складності справи, співмірності та пропорційності понесених витрат щодо предмета спору, значення справи для сторін, враховуючи обсяг наданих юридичних послуг, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивачкою документально доведений факт понесення витрат на правову допомогу у заявленому розмірі, тому суд доходить висновку, про стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на правничу допомогу у сумі 5000 гривень.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.

Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із наведеного вище, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства«Виробниче об`єднанняПівденний машинобудівнийзавод ім.О.М.Макарова» підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням того, що позивачка при подачі позову була звільнена від сплати судового збору за позовними вимогами про стягнення заборгованості по заробітній платі, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача в дохід Держави судовий збір у розмірі 1211 гривень 40 копійок.

Разом з цим, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню сплачений останньою судовий збір у розмірі 1211 гривень 40 копійок за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 352-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» (49000, м. Дніпро, вул. Криворізька, буд. 1; ЄДРПОУ 14308368) про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити в повному обсязі.

Стягнути із Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у сумі 41940 (сорок одна тисяча дев`ятсот сорок) гривень.

Стягнути із Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 66702 (шістдесят шість тисяч сімсот дві) гривні 16 (шістнадцять) копійок.

Стягнути із Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у сумі 5000 (п`ять тисяч) гривень.

Стягнути із Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» на користь Держави судовий збір у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 40 (сорок) копійок.

Стягнути із Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 40 (сорок) копійок.

Допустити негайне виконання рішення суду в межах стягнення заробітної плати за один місяць.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Суддя А.І. Приваліхіна