Постанова № 12387730, 13.10.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2010                                                                                           № 4/246

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Куровського С.В.

суддів:           Нєсвєтову Н.М.

За участю представників:

Від позивача – Кравченко А.В. – представник за довіреністю ,

Від відповідача – Сєтов М.О. – представник за довіреністю,

Від третьої особи – представник не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"

на рішення Господарського суду м.Києва від 20.07.2010

у справі № 4/246 ( .....)

за позовом                               Акціонерного страхового товариства "Вексель"

до                                                   Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"

третя особа відповідача           Моторне (транспортне) страхове бюро України

про                                                   зобов"язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2010 року до господарського суду міста Києва звернулося Акціонерне страхове товариство „Вексель” з позовом до Публічного акціонерного товариства (ПАТ) „Банк „Фінанси та Кредит” в особі філії „Центральне регіональне управління” ПАТ„Банк „Фінанси та Кредит” , третя особа Моторне (транспортне) страхове бюро України про зобов’язання повернути позивачу набуте за його рахунок без достатньої правової підстави майно, а саме грошові кошти в сумі 794805,11 грн., шляхом зарахування цих коштів на рахунок №26505023114 в БМ банк, МФО 380913.

Рішенням господарського суду м. Києва від 20.07.2010р. у справі №4/246 позов Акціонерного страхового товариства „Вексель” задоволено повністю. Зобов’язано ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» повернути АСТ «Вексель» 794805,11 грн., шляхом зарахування цих коштів на рахунок № 265050230114 в МБ Банк, МФО 380913, стягнуто з відповідача державне мито в сумі 7 948,05 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду м. Києва від 20.07.2010р. у справі №4/246 скасувати, оскільки вважає, що воно прийнято на неповно з’ясованих обставинах, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального та матеріального права.

В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що зарахування зустрічних однорідних вимог було здійснено у відповідності до приписів чинного законодавства та за наявності однорідних вимог, та зазначає, що місцевим господарським судом було помилково визначено, що зарахування зустрічних однорідних вимог в спірній ситуації було здійснено відповідачем неправомірно оскільки вимоги зарахування яких відбулось є неоднорідними.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач апеляційні вимоги не визнав та просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення без змін..

Представник третьої особи в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи третя особа була повідомлена належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Інформаційний лист Вищого господарського суду від 13.08.2008 р. № 01-8/482 із змінами станом на 29.06.2010 року „Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України”).

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, судова колегія вважає можливим розглянути справу у відсутності представника третьої особи, за наявними у справі доказами.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, заслухавши пояснення представників сторін, колегія встановила наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, 22.11.2006р. між відповідачем та позивачем було укладено Генеральний договір доручення № 2211 на проведення агентської страхової діяльності.

Підпунктом 1.1 згаданого Генерального договору доручення, його предметом є здійснення ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» від імені за дорученням та за рахунок позивача діяльності на страховому ринку України щодо пошуку клієнтів, які мають бажання і можливість укласти договір страхування на умовах визначених відповідачем, в тому числі здійснення консультування, надання інформаційних послуг, пов’язаних із підготовкою чи укладенням вказаних договорів страхування.

На підставі Генерального договору доручення № 2211 відповідач залучав до обслуговування АСТ «Вексель» своїх позичальників. Умовами відповідних договорів страхування укладених між позивачем і позичальниками позивача, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» виступав вигодонабувачем.          

           Відповідно до договорів застави та кредитних договорів, в межах яких позичальниками відповідача в подальшому укладались договори страхування з позивачем, передбачено, що у випадку настання страхової події за договором страхування предмета застави відповідач, як вигодонабувач по договору страхування має переважне право на задоволення кредиторських вимог із сум страхового відшкодування.

Матеріалами справи підтверджується, та не заперечується позивачем, що станом на 31.03.2010, АСТ «Вексель» не було здійснено виплати на користь відповідача по 57 страховим випадкам, які стались з позичальниками ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в межах страхових ризиків.

Суми несплачених страхових відшкодувань підтверджені наявними в матеріалах справи листами позивача до відповідача.

З метою урегулювання ситуації із заборгованістю позивача перед відповідачем по виплатам страхового відшкодування ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» надіслав на адресу АСТ «Вексель» претензії з вимогами сплатити суми страхових відшкодувань .

Таким чином, матеріалами справи підтверджується та відповідачем не заперечується факт наявності, станом на 31.03.2010р., заборгованості позивача перед відповідачем у розмірі 794805,11 грн.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що 22.12.2006р. між позивачем та відповідачем було укладено Договір № 521 про банківський строковий вклад (депозит). Строк дії зазначеного Договору (з урахуванням його пролонгації додатковими угодами) по 31.03.2010р.

          Також судом першої інстанції встановлено, що станом на момент закінчення строку дії Договору № 521 про банківський строковий вклад (депозит) на відповідному депозитному рахунку позивача знаходились кошти в сумі 1296802,72 грн.

Враховуючи, що на момент закінчення строку вкладу (31.03.2010) на відповідному рахунку позивача знаходились кошти в сумі 1296802,72 грн., та беручи до уваги наявність заборгованості позивача перед відповідачем по страхових виплатах станом на 31.03.2010 в сумі 794805,11 грн., відповідачем було направлено на адресу позивача заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, що виникли у відповідача до позивача з договорів страхування а у позивача до відповідача з договору банківського строкового вкладу.

Стаття 601 ЦК України передбачає припинення зобов’язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Згідно із ст. 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог: про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; в інших випадках, встановлених договором або законом.

          Задовольняючи позов, суд першої інстанції посилався на незаконність дій відповідача щодо зарахування зустрічних однорідних вимог в спірному випадку, при цьому керувався приписами глави 72 ЦК України, а саме, ч. 3 ст. 1058, ст. 1071 ЦК України.

Однак, з таким висновком суду першої інстанції колегія не погоджується та вважає, що місцевим господарським судом дана невірна оцінка діям відповідача при здійсненні ним зарахування зустрічних однорідних вимог.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження, а без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом. Але, зазначена норма визначає підстави списання коштів з банківського рахунку та не стосується відносин з припинення зобов’язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Колегія вважає, що твердження відповідача, що в спірній ситуації відбулось припинення зобов’язання зарахуванням, в порядку ст. 601 ЦК України за відсутності заборон на проведення такого зарахування передбачених ст. 602 ЦК України, а не списання коштів в межах договору депозитного вкладу, заслуговує на увагу.

Зарахування зустрічних однорідних вимог не є процедурою, на підставі якої здійснюється списання (стягнення), а правова природа зарахування шляхом стягнення має зовсім інший характер.

Відповідно до ст. ст. 598, 599, 601 ЦК України зарахування зустрічних однорідних вимог є самостійною підставою припинення зобов’язання.

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що застосування судом першої інстанції до спірної ситуації положень глави 72 ЦК України та , зокрема, ст. ст. 1058, 1071 ЦК України є безпідставним.

При цьому колегія зазначає, що безпідставне застосування до спірних правовідносин положень глави 72 ЦК України призвело до помилкового застосування судом першої інстанції приписів ст. 1212 ЦК України та помилкового висновку, що відповідач набув за рахунок позивача грошові кошти у розмірі 794805,11 грн., без належної правової підстави і такі кошти підлягають поверненню АСК «Вексель».

Також суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, відхиляючи доводи та докази відповідача про факт зменшення спірної суми в порядку зарахування зустрічних однорідних вимог а не в порядку списання за правилами глави 72 ЦК України, виходив з того, що вимоги позивача до відповідача про повернення банківського вкладу та вимоги відповідача до позивача по сплату страхових виплат є неоднорідними.

Проте, колегія не може погодитись із такими висновками суду першої інстанції виходячи із наступного.

Згідно ст.601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Матеріалами справи підтверджується, станом на 01.04.2010р., наявність заборгованості відповідача перед позивачем, яка полягає у поверненні банківського вкладу в сумі 1296802,72 грн., та наявність заборгованості позивача перед відповідачем, яка полягає у не здійсненні страхових виплат у розмірі 794805,11 грн., тобто наявність зустрічних вимог має місце. В обох випадках вимоги є грошовими а отже і однорідними, оскільки предметом зарахування є речі одного виду, роду (гроші) і посилання суду першої інстанції на їх неоднорідність з огляду на те, що такі вимоги виникли з договірних відносин різного виду є необґрунтованим, оскільки на юридичну природу однорідності вимог не впливає характер зобов’язань, їх зміст, мета та види.

Таким чином, виходячи зі змісту ст.601 ЦК України, запропоновані до зарахування вимоги можуть мати різні правові підстави, що на практиці здебільшого означає різні договори.

Внаслідок надання невірної оцінки обставинам справи, судом безпідставно було не взято до уваги факт здійснення відповідачем припинення зобов’язання позивача перед ПАТ «Фінанси та Кредит» в розмірі 794805,11 грн., зарахуванням зустрічних однорідних вимог та не надано належної оцінки доказам, які підтверджують проведення такого зарахування.

Слід також зазначити, що припинення зобов’язання зарахуванням зустрічної вимоги є односторонньою угодою, яка оформляється заявою однієї із сторін.

Згідно із ст. 204 ЦК України передбачено презумпцію правомірності правочину та визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Отже, якщо друга сторона не погоджується з проведенням зарахування, вона в праві на підставі та в порядку визначеному законодавством звернутись за захистом своїх охоронюваних законом прав до суду.

Проте матеріали справи не містять доказів та посилань позивача або інших осіб на той факт, що згадане вище зарахування зустрічних однорідних вимог, як односторонній правочин визнано недійсним з підстав визначених ЦК України.

Таким чином, наявними в справі матеріалами підтверджується факт правомірності зменшення відповідачем суми 794805,11 грн. на рахунку позивача, шляхом припинення зобов’язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

За таких обставин, доводи позивача з приводу незаконності зменшення такої суми із посиланням на главу 72 ЦК України та неоднорідність зарахованих вимог, колегією не приймаються до уваги з підстав зазначених вище.

З огляду на викладене, колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, рішення господарського суду м. Києва від 20.07.2010р. підлягає скасуванню, а в позові Акціонерному страховому товариству „Вексель” слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 99,101, 103-104 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства (ПАТ) „Банк „Фінанси та Кредит” в особі філії „Центральне регіональне управління” ПАТ„Банк „Фінанси та Кредит” задовольнити.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 20.07.2010р. у справі №4/246 скасувати.

3. В позові Акціонерному страховому товариству „Вексель” відмовити.

4. Стягнути з Акціонерного страхового товариства „Вексель” (01034, м. Київ, вул.. Ярославів Вал,7, код ЄДРПОУ 20031391) на користь Публічного акціонерного товариства (ПАТ) „Банк „Фінанси та Кредит” в особі філії „Центральне регіональне управління” ПАТ„Банк „Фінанси та Кредит” (01054, м. Київ, вул..Тургенівська,38, 01133, м. Київ, вул..Щорса,31 код ЄДРПОУ 25745867) 3974,03 грн. державного мита за подання апеляційної скарги. Видати наказ.

5. Видачу наказу доручити господарському суду м. Києва.

6. Матеріали справи №4/246 повернути господарському суду м. Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          Нєсвєтова Н.М.